Навпаки, якщо краiна, в якiй створюеться народне вiйсько, войовнича i роз’еднана, то тiльки така установа, як мiлiцiя, здатна об’еднати ii знову; адже у громадян вже е i зброя, i начальники, але зброя не годиться для вiйни, а начальники тiльки сiють смути. Запровадження мiлiцii дае зброю, придатну для вiйни, i начальникiв, якi будуть придушувати заворушення. У такiй краiнi всякий, хто чим-небудь ображений, зазвичай йде до ватажка своеi партii, який, щоб пiдтримати свiй вплив, схиляе його до помсти, а не до миру. Абсолютно протилежно чинить начальник державноi установи; тому створення мiлiцii усувае приводи до розбратiв i готуе еднання громадян. Краiни единi i знiженi вилiковуються вiд слабкостi i зберiгають еднiсть; краiни роз’еднанi i схильнi до мiжусобиць об’еднуються, i та вiдвага, яка зазвичай проявляеться в розбещеностi, звернена на користь суспiльну.
Щодо шкоди, яку озброенi люди здатнi заподiяти iншим, треба мати на увазi, що вони можуть це зробити тiльки за потурання начальникiв, i, якщо ви хочете, щоб самi начальники не затiвали смут, необхiдно подбати про те, щоб вони не набували надто великого впливу на пiдлеглих. Зауважте, що цей вплив створюеться або природно, або випадково. Для усунення впливу природного треба поставити справу так, щоб уродженець вiдомоi мiсцевостi не був на чолi жителiв тiеi ж мiсцевостi, записаних в мiлiцiю, а призначався б начальником частин, з якими вiн не мае нiяких природних зв’язкiв.
Що стосуеться впливу, який купуеться випадково, то тут потрiбнi iншi заходи: начальники повиннi щорiчно мiнятися мiсцями, оскiльки постiйна влада над одними й тими ж людьми породжуе такий тiсний зв’язок з ними, що легко може обернутися князю на шкоду. Наскiльки цi перемiщення кориснi для тих, хто ними користувався, i як дорого обходиться державам нехтування цим правилом, показують приклади Ассирiйського царства i Римськоi iмперii. Ассирiя проiснувала тисячу рокiв без будь-яких зовнiшнiх i громадянських воен; пояснюеться це виключно тим, що полководцi, якi стояли на чолi вiйськ, щороку перемiщалися.
Інакшими були справи в Римi, де пiсля припинення роду Цезаря виникло стiльки громадянських воен мiж окремими полководцями i складалося багато змов цих полководцiв проти iмператорiв; причина була одна – постiйне перебування военачальникiв на одних i тих самих мiсцях. Якби першi iмператори i iх наступники, якi займали престол зi славою, як Адрiан, Марк Аврелiй, Септимiй Север i iм подiбнi, були настiльки проникливi, щоб ввести порядок щорiчного перемiщення начальникiв вiйськ, вони, безсумнiвно, змiцнили б спокiй i мiцнiсть iмперii, бо у полководцiв було б менше можливостей бунтувати, а сенат пiд час перерв у престолонаслiдуваннi мав би бiльший вплив на вибори iмператорiв, якi вiд цього, звичайно, були б вдалiшими.
Рiч у тiм, що, чи то через невiгластво людей, чи то через iх байдужiсть, але досвiд як поганих, так i хороших прикладiв безсилий проти укорiнених поганих звичаiв.
КОЗІМО. Боюся, що не вiдхилив я вас своiми питаннями вiд ходу ваших думок, так як ми перейшли вiд виборiв до зовсiм iнших мiркувань; я заслужив би докiр, якби не вибачився перед вами.
ФАБРІЦІО. Анiтрохи. Всi цi вiдступи були необхiднi; оскiльки я хотiв говорити про мiлiцiю, яку багато хто засуджуе, я зобов’язаний був спочатку захистити ii, а особливо ii основу – вiдбiр солдатiв. Перш нiж перейти до iнших предметiв, я хочу сказати вам про способи вибору кiнноти. Древнi вибирали ii iз середовища найбагатших громадян, звертаючи увагу на вiк i якостi людей; вибирали вони по триста осiб на легiон, тож римська кiннота у всякому консульському вiйську не перевищувала шестиста коней.
КОЗІМО. Чи пропонуете ви створити кiнну мiлiцiю, яка навчалася б вдома i служила пiд час вiйни?
ФАБРІЦІО. Звичайно, це необхiдно, i нiчого iншого зробити не можна, якщо ви хочете мати своi вiйська, а не наймати солдатiв, для яких вiйна е ремеслом.
КОЗІМО. Як будете ви вiдбирати цих вершникiв?
ФАБРІЦІО. Я б наслiдував римлян i склав би кiнноту з людей багатших, дав би iм начальникiв тим же порядком, як вони призначаються тепер для iнших родiв вiйськ, а потiм озброiв i навчив би iх.
КОЗІМО. Чи слiд призначати iм платню?
ФАБРІЦІО. Так, але не бiльше, нiж це потрiбно на корм коневi, адже, якщо ви обтяжите пiдданих витратами, вони почнуть нарiкати. Тому необхiдно оплатити коня i витрати на його утримання.
КОЗІМО. Якою повинна бути чисельнiсть вашоi кiнноти i як би ви ii озброiли?
ФАБРІЦІО. Ви переходите до iншого предмету. Я скажу про це свого часу, коли поясню вам, як повинна бути озброена пiхота, i як ii треба готувати до бою.
Книга друга
ФАБРІЦІО КОЛОННА. Коли набiр солдат скiнчено, iх необхiдно озброiти; для цього варто знати, яку зброю використовували древнi, й обрати найкращу. Римська пiхота дiлилася на важкоозброену i легку, яка звалася велiтами. Цим словом називали всiх пiхотинцiв, озброених пращами, луками i дротиками; для захисту велика частина iх носила шолом i круглий щит на руцi; билися вони попереду i в деякому вiддаленнi вiд важкоi пiхоти, озброення якоi складалося з шолома, що прикривав голову до плечей, лат, якi захищали тiло до колiн, наручникiв, наголiнникiв i щита завдовжки у два лiктя i шириною в лiкоть, окутi зверху i знизу залiзним обручем для кращого захисту вiд ударiв i для запобiгання тертя його об землю. Для нападу служив меч довжиною у пiвтора лiктя, який воiни носили бiля лiвого боку, i кинджал, який прикрiплювався до правого. В руцi вони тримали метальний спис, названий pilum, який вони пускали у ворога на початку бою.
Такою була римська зброя, i з нею вони завоювали свiт. Правда, деякi стародавнi письменники приписують римлянам, крiм названоi зброi, ще iнше, саме – довгу пiку, схожу на рогатину, але я не розумiю, як може воiн, який тримав в руцi щита, дiяти ще й важким списом. Метати його обома руками не можна, тому що цьому заважае щит, а якщо кидати його однiею рукою, нiчого не вийде, тому що пiка надто важка. Крiм того, при битвi в зiмкнутому строю пiка марна, так як тiльки солдати першоi шеренги у мають достатнiй простiр для того, щоб як слiд розвернутися; бiйцi, якi стоять в наступних шеренгах, зробити цього не можуть, бо властивiсть бою, як я покажу це далi, вимагае безперервного змикання рядiв; це теж незручнiсть, але все ж таки незрiвнянно менша, нiж розiмкнутий строй, що являе явну небезпеку.
Тому всяка зброя, довша двох лiктiв в зiмкнутому строю, марна: якщо ви озброенi списом i хочете його метати обома руками, то, навiть допускаючи, що щит цьому не заважае, ви не зможете вдарити ним ворога, що вступив з вами в рукопашний бiй; якщо ви берете пiку однiею рукою, щоб в той же час прикритися щитом, ви можете тримати ii тiльки напереваги, i тодi вона наполовину стирчить ззаду i солдати в наступних за вами рядах не дадуть вам нею працювати. Найiмовiрнiше, що у римлян або зовсiм не було цих пiк, або вони ними майже не користувалися. Прочитайте в iсторii Тита Лiвiя опис знаменитих битв, i ви побачите, що про пiки вiн згадуе тiльки в найбiльш рiдкiсних випадках, але постiйно говорить про те, як солдати, кинувши своi дротики, хапалися за мечi. Тому залишимо цi пiки в сторонi i, говорячи про римлян, будемо вважати меч знаряддям нападу, а щит та iнше озброення – знаряддями захисту.
Греки для оборони озброювалися не так важко, як римляни, а пiд час нападу покладалися бiльше на списи, нiж на мечi, особливо македонська фаланга, списи якоi, так званi сариси, були в десять лiктiв завдовжки i дозволяли iй проривати ворожi ряди, замикаючи в той же час свiй стрiй. Деякi письменники згадують ще про щити у македонян, але з причин, про якi вже сказав, я не можу зрозумiти, як вони могли дiяти сарисами i в той же час користуватися щитом. Нарештi, в описах боротьби мiж Павлом Емiлiем i македонським царем Персеем, наскiльки я пам’ятаю, нiчого не говориться про щити, а тiльки про сариси i про те, з якими труднощами далася перемога римським легiонам.
Усе це наводить мене на думку, що македонська фаланга нiчим не вiдрiзнялася вiд сучасноi бригади швейцарцiв, вся сила i мiць якоi полягае саме в пiках.
Шоломи римськоi пiхоти були прикрашенi пiр’ям, що додавало вiйську величного вигляду, прекрасний для друзiв i грiзний для ворогiв. Кiннота в найдавнiшi часи Риму носила тiльки круглий щит i шолом – iншоi оборонноi зброi не було; для нападу служили меч i довга тонка пiка з одним тiльки переднiм залiзним наконечником. З такою зброею вершник не мiг прикриватися щитом, а в сутичцi пiки ламалися, i бiйцi залишалися беззбройними i беззахисними. Згодом для кiнноти встановилося те саме озброення, як i для пiхоти, але тiльки щити у них були чотирикутнi i меншими, нiж у пiхотинцiв, а пiки товщi i окутi залiзними ланцюгами з обох кiнцiв, тож коли одне вiстря ламалося, iнший кiнець ще годився.
З цiею зброею, пiхотною i кiнною, римляни завоювали весь свiт, i за очевидними плодами iхнiх походiв можна з повною ймовiрнiстю припустити, що краще споряджених вiйськ не було нiколи. Про це часто свiдчить у своiй iсторii Тит Лiвiй, який при порiвняннi римських вiйськ з ворожими виражаеться так: «Але римляни своею доблестю, досконалiстю зброi i вiйськовою дисциплiною були сильнiшими». З цiеi причини я бiльше говорив про озброення переможцiв, нiж переможених.
Тепер я хотiв би сказати про озброення наших сучасних вiйськ. Для оборони пiхотi даються залiзнi лати, а для нападу – спис завдовжки в дев’ять лiктiв, названий списом; збоку прикрiплений меч з кiнцем бiльш заокругленим, нiж гострим.
Таке звичайне озброення нинiшньоi пiхоти. Тiльки у небагатьох е лати, що захищають спину i руки, а шоломiв немае зовсiм; у цих частин замiсть пiк е алебарди, тобто древко завдовжки в три лiктi iз залiзним наконечником у формi сокири. У пiхотi е також фузилери; вогнем своеi зброi вони виконують те ж завдання, що й стрiлки з лука i пращники давнини. Озброення це винайдене нiмецькими народами, особливо швейцарцями; вони бiднi, але цiнують свою свободу i тому як ранiше, так i тепер змушенi захищатися вiд владолюбства нiмецьких князiв, яким багатство дае можливiсть тримати кiнноту, яка для швейцарцiв через iхню бiднiсть недоступна. Необхiднiсть захищатися пiшими проти кiнних супротивникiв змусила iх звернутися до вiйськового устрою древнiх i до зброi, яка захищала б iх вiд скаженого натиску кiнноти.
Та ж необхiднiсть змусила iх знову повернутися до давнього бойового строю, поза яким, як правильно говорять деякi письменники, пiхота абсолютно безсила. З цiеi ж причини вони озброiлися списами, тобто зброею, яка найкраще пiдходить не тiльки для того, щоб витримати напад кiнноти, але i для того, щоб ii перемогти. Сила цiеi зброi i цього ладу сповнила нiмцiв такою вiдвагою, що загiн в 15 000 або 20 000 нiмецькоi пiхоти не побоiться напасти на будь-яку кiнноту, i за останнi 25 рокiв ми бачили цьому чимало прикладiв. Приклад iх сили, заснованоi на цiй зброi i на цьому строi, був настiльки переконливим, що пiсля походу короля Карла в Італiю всi народи стали iх наслiдувати, в тому числi й iспанцi; звiдси i пiшла гучна вiйськова слава про iспанськi вiйська.
КОЗІМО. Яку зброю ставите ви вище – сучасну нiмецьку або давньоримську?
ФАБРІЦІО. Безсумнiвно, римську. Я поясню вам зараз недолiки тiеi та iншоi. Зброя нiмецьких пiхотинцiв дозволяе iм зупинити i перемогти кiнноту; вона не обтяжуе iх i цим полегшуе рух в походi i побудову бойового порядку. Зате, з iншого боку, вiдсутнiсть оборонноi зброi робить пiхоту беззахисною проти ударiв, що наносяться як здалеку, так i в рукопашнiй сутичцi. Пiхота ця безсила при облозi мiст i у всякiй битвi, де противник чинить подiбний опiр. Крiм того, римляни умiли зупиняти i перемагати кiнноту не гiрше сучасних нiмцiв. Захисна зброя робила iх непроникними для ударiв здалеку i зблизька. Завдяки щитам вони були сильнiшими у нападi, i самi могли краще його вистоювати. Зрештою, в сутичцi вони могли краще дiяти мечем, нiж нiмцi списом; до того ж, якщо у нiмцiв i е мечi, вони без щита в такому бою марнi.
Римляни могли з упевненiстю йти на приступ мiських стiн, тому що солдати були прикритi латами i могли захищатися щитами. Тому единою незручнiстю iх озброення була тяжкiсть щита, через яку важко було його нести, але ця перешкода усувалася загартованiстю воiнiв, привчених легко переносити втому. Ви самi знаете, що люди, якi звикли до чого-небудь, вiд цього вже не страждають. Зауважте, що пiхотнi частини можуть зустрiтися як з ворожими пiхотинцями, так i з кiннотою. Вони будуть цiлком безуспiшними, якщо не зможуть витримати нападу кiнноти або, вiдкинувши ii, злякаються пiхоти, яка виявиться краще озброеною або краще вишикуваною, нiж вони самi.
Порiвняйте тепер нiмецьку пiхоту з римською, i ви побачите, що нiмцi, як ми вже говорили, здатнi розбити кiнноту, але iхне становище явно невигiдне в бою з пiхотою, вишикуваною так само, як вони, але озброеноi за римським зразком. Вам стане тодi ясною перевага тiеi й iншоi, i ви побачите, що римляни можуть перемагати однаково пiхоту i кiнноту, а нiмцi – одну тiльки кiнноту.
КОЗІМО. Я б дуже просив вас для бiльшоi ясностi навести який-небудь конкретний приклад.
ФАБРІЦІО. Ви знайдете в нашiй iсторii безлiч мiсць, з яких побачите, що римська пiхота розсiювала незлiченну кiнноту, але не знайдете жодного, де говорилося б про поразку римськоi пiхоти внаслiдок ii слабкого озброення або його переваги у ворога. Адже, якби озброення було поганим, обов’язково сталося б одне з двох: або римляни зустрiли б народ, озброений краще, нiж вони самi, i завоювання iх припинилися б, або вони перейняли б чужу зброю i вiдмовилися б вiд своеi. Оскiльки нi того нi iншого не сталося, легко припустити, що спосiб озброення вiйськ в Римi був кращим, нiж деiнде.
Те саме аж нiяк не можна сказати про нiмецьку пiхоту, яка кожного разу зазнавала невдачi при зiткненнi з пiхотою, вишикуваноi так само i рiвноi iй за стiйкiстю. Коли герцогу Мiланському Фiлiппо Марii Вiсконтi довелося мати справу з 18 000 швейцарцiв, вiн послав проти них свого полководця графа Карманьйоли. Той виступив з 6000 кiнноти i невеликим загоном пiхоти i при зустрiчi був вiдбитий, причому з великими втратами. Карманьйола, як чоловiк досвiдчений, одразу зрозумiв таемницю сили ворожоi зброi, ii переваги над кiннотою i слабкостi останньоi перед подiбним шикуванням пiхоти. Вiн зiбрав своi вiйська, знову виступив проти швейцарцiв, велiв вершникам спiшитися при бойовому зiткненнi з ворогом i в битвi перебив iх усiх, так що вцiлiло лише 3000, якi, побачивши, що допомоги чекати нiзвiдки, покидали зброю i здалися.
КОЗІМО. У чому ж причина цiеi поразки?
ФАБРІЦІО. Я вам щойно пояснив ii, але зараз повторю, так як вона залишилася для вас неясною. Я вже говорив, що нiмецька пiхота, якiй майже нiчим оборонятися, озброена для нападу пiками i мечами. З цiею зброею вона йде на ворога в своему звичайному строю. Якщо у противника е гарна захисна зброя, яка була у спiшених вершникiв Карманьйоли, вiн з мечем вриваеться у ворожi ряди, i вся справа тiльки в тому, щоб пiдiйти до швейцарця впритул. Якщо це вдасться, успiх в бою забезпечений, тому що сама довжина пiки не дозволяе нiмцевi дiяти нею проти ворога, який схопився з ним врукопашну; доводиться братися за меча, який, в свою чергу, безуспiшний, тому що нiмець нiчим не прикритий, а його противник увесь закутий в броню.
Таким чином, коли порiвнюеш вигоди i невигоди того чи iншого порядку, стае зрозумiлим, що солдат, який не мае захисного озброення, приречений, тому що противнику, закутому в лати, неважко вiдбити перший натиск i вiдкинути пiки солдатiв передньоi шеренги. Адже вiйська весь час наближаються одне до одного (ви зрозумiете це краще, коли я поясню вам бойову побудову), i в цьому русi вони неминуче пiдходять настiльки близько, що схоплюються груди в груди. Якщо хто-небудь, навiть убитий або перекинутий ударом списа, в строю залишаеться ще стiльки народу, що цього цiлком достатньо для перемоги. Ось вам пояснення рiзанини, яку Карманьйола влаштував швейцарцям з незначними втратами для себе.
КОЗІМО. Все це так, але ж солдати Карманьйоли були жандарми, якi хоч i боролися пiшими, але були суцiльно закутi в залiзо i тому здобули перемогу; звiдси начебто випливае, що можна домогтися такого ж успiху, якщо вiдповiдно озброiти пiхоту.
ФАБРІЦІО. Ви б про це не думали, якби згадали все, що я вам говорив про римське озброення; пiхотинець, у якого на головi – залiзний шолом, на грудях – лати i щит, а руки i ноги прикритi вiд ударiв, може захиститися вiд них i прорвати ворожi ряди набагато краще, нiж спiшений жандарм. Наведу свiжий приклад. Загiн iспанськоi пiхоти iз Сицилii був вiдправлений на виручку Гонсальво, обложеного французами в Барлеттi, i висадився на територii королiвства Неаполiтанського. Назустрiч йому виступив монсеньйор Добiньi зi своiми жандармами i близько 4000 нiмецькоi пiхоти.
На початку бою нiмцi пiками прорвали ряди iспанськоi пiхоти, але спритнi iспанцi, прикриваючись невеликими щитами, змiшалися з нiмцями в рукопашному бою i вражали iх мечами; наслiдком стало майже повне винищення ландскнехтiв i перемога iспанцiв.
Всi знають, як гинули нiмцi пiд Равенною. Причина була та сама: iспанцi пiдiйшли до нiмецькоi пiхотi на вiдстань меча i знищили б ii всю, якби нiмцiв не врятувала французька кiннота; проте iспанцi, зiмкнувши ряди, могли безпечно вiдступити. Тому я вважаю, що хороша пiхота не тiльки мае витримати напад кiнноти, але iй нема чого боятися i ворожоi пiхоти. Все це, як я не раз вже говорив, залежить вiд озброення i вiд узгодження.
КОЗІМО. Скажiть все ж, як би ви ii озброiли?
ФАБРІЦІО. Я взяв би почасти римську, почасти нiмецьку зброю i озброiв би половину пiхоти за римським, а другу – за нiмецьким зразком. Якби з 6000 пiхотинцiв у мене було 3000 з римськими щитами, 2000 пiкiнерiв i 1000 фузилерiв, цього було б достатньо. Я помiстив би пiкiнерiв або в головi батальйону, або з того боку, звiдки загрожував б напад кiнноти; солдати зi щитами i мечами стояли б позаду, щоб в потрiбну хвилину пiдтримати списоносцiв i вирiшити результат бою, як я покажу це далi. Думаю, що пiхота, побудована таким чином, буде сильнiшою за будь-яку iншу.
КОЗІМО. Тепер нам ясно все, що стосуеться пiхоти, але щодо кiнноти нам хотiлося б знати, якому озброенню для неi ви вiддаете перевагу, давньому чи сучасному?
ФАБРІЦІО. Думаю, що завдяки сiдлу з лукою i стременами, яких ранiше не знали, вершник в наш час мiцнiше сидить на конi, нiж у давнину. Його озброення, по-моему, теж краще, тож витримати натиск сучасного ескадрону, що обрушуеться на супротивника всiею вагою, важче, нiж було зупинити античну кiнноту.
При всьому тому я вважаю, що не слiд надавати кiнним вiйськам бiльшого значення, нiж це було в давнину, тому що, як я вже говорив вам, вони в наш час дуже часто бували ганебно розбитi пiхотою i завжди будуть розбитi, коли зустрiнуться з пiхотою, озброеноi i побудованоi за зразком, про який я вам розповiдав.
Вiрменський цар Тигран виставив проти римського вiйська пiд начальством Лукулла 150 000 кiнноти, причому бiльшiсть так званих катафрактiв були озброенi типу наших жандармiв; у римлян же при 25 000 пiхоти не було навiть 6000 вершникiв, тож Тигран, побачивши вороже вiйсько, сказав: «Для посольства тут все-таки забагато вершникiв». Однак, коли справа дiйшла до бою, Тигран був розбитий, а iсторик битви громить цих катафрактiв, пiдкреслюючи iх повну безчиннiсть, тому що забрала, суцiльно закривали обличчя, не дозволяли iм бачити ворога i наносити йому удар, а тяжкiсть зброi не давала вершнику, який впав, можливостi встати i пустити в справу свою силу.
Тому я вважаю, що народи i царi, якi вiддають перевагу кiннотi перед пiхотою, завжди будуть слабкими i приреченими, як ми це бачили в Італii наших днiв, яку iноземцi могли розграбувати, розорити i спустошити тiльки тому, що вона нехтувала пiшою мiлiцiею, i вся ii вiйськова сила складалася з кiнноти.
Кiннота, звичайно, потрiбна, але все ж це не перша, а друга основа вiйська; вона необхiдна i надзвичайно корисна для розвiдки, набiгiв i спустошення ворожоi краiни, для раптовоi тривоги i нападу на противника (який через це повинен завжди бути в станi бойовоi готовностi) i для перерви пiдвезення припасiв. Коли ж справа доходить до рiшучого польового бою, тобто до самоi сутi вiйни i цiлi, заради якоi взагалi створюються вiйська, кiннота годиться бiльше для переслiдування розбитого противника, нiж для iнших справ, i за своею силою, звичайно, далеко вiдстае вiд пiхоти.
КОЗІМО. У мене все ж подвiйне здивування: по-перше, я знаю, що парфяни пiд час вiйни дiяли тiльки кiннотою, i це не завадило iм роздiлити мир з римлянами; по-друге, я прошу вас пояснити менi, яким чином пiхота може пiдтримати кавалерiю i звiдки береться сила однiеi i слабкiсть iншоi.
ФАБРІЦІО. Я вам вже казав чи хотiв сказати, що наша бесiда про вiйськовi справи обмежена кордонами Європи. Тому я не зобов’язаний брати до уваги, що прищепилося в Азii. Все ж можу вам сказати, що бойовий стрiй парфян був абсолютно протилежним римському; вони завжди билися на конях i в бою кидалися на противника врозтiч. Такий спосiб бою рiзноманiтний i цiлком випадковий.
