Фауст
М а р ґ а р и т а
Його присутність аж кров стенá.Я всім зичлива й приязна;Тебе хочу бачить – жду не діждуся,Того ж чоловіка душею боюся,Та ще й здається, що він шахрай!Як я неправа, Боже, не карай!Ф а у с т
Є ж і такі диваки на світі.М а р ґ а р и т а
Із таким я б не хотіла жити!Як тільки він заходить сюди —Подивиться так глузливо завждиІ мов зі злом;Знать, що йому чуже все кругом;В нього написано на лобі,Що йому ніхто не в уподобі.Мені з тобою тут в тишíТак легко, вільно на душі,В його ж присутності мене мов що стискá…Ф а у с т
(до себе)
Моя віщунко ти чутка!М а р ґ а р и т а
Аж самовладу я гублю,Як він до нас свій вид бридкий появить.Здається, що й тебе вже не люблю,Молитися при нім не можу навіть…Аж серце сохне у журбі;Так, мабуть, Гайнріх, і тобі.Ф а у с т
То просто антипатія.М а р ґ а р и т а
Я мушу йти.Ф а у с т
Коли вже зможу яНабутися з тобою вдвох, мій світе,Із груддю грудь, з душею душу злити?М а р ґ а р и т а
Якби ж то спала я сама,То сю ніч я б дверей не замикала.Так мати ж – мов не спить – дріма,І, якби нас вона застала,То я б і з місця вже не встала!Ф а у с т
Нічого, серце, то дарма.Нá пляшечку! Лиш три краплиниПідлий в пиття; це зразу вплине,Їй сон глибокий принесе.М а р ґ а р и т а
Для тебе я піду на все.А це їй часом не завадить?Ф а у с т
Хіба я можу зле щось радить?М а р ґ а р и т а
О голубе, я так тебе люблю,Що воленьку у всім твою вволю;Для тебе я такого вже зробила,Що більш зробить, здається, і несила.(Виходить).
М е ф і с т о ф е л ь
(увіходить)
От мавпа! Вже пішла?Ф а у с т
Ти знов тут шпигував?М е ф і с т о ф е л ь
Так, все, здається, розібрав:Вас, докторе, навчали катехизі,І ви раділи з тих побожних вправ.Дівчата те читають, як по книзі, —Хто вірить в Бога щиро й гаряче,Той і від них, гадають, не втече.Ф а у с т
То ти не бачиш, хижий звіре,Що вірна, щира та душа,Святої повна віри,Яку вважаЄдиним щастям, – тож вона боліє,Що ближній осягти спасіння не зуміє.М е ф і с т о ф е л ь
Ех ти, жених надземно-земний!Вóдить за ніс тебе дівча.Ф а у с т
Ти, пекла вибрудок нікчемний!М е ф і с т о ф е л ь
Фізіономії ж вона незле вивча[77].То моторошна їй завжди моя присутність?Крізь маску цю побачила вонаМого ума приховану могутність;Для неї – геній я, а може, й сатана.Так сю ніч…Ф а у с т
Що тобі до того?М е ф і с т о ф е л ь
І я ж утіху маю з цього.БІЛЯ КОЛОДЯЗЯ[78]
Ґ р е т х е н і Л і з х е н із глеками.
Л і з х е н
Про Бербельхен ти чула щось?Ґ р е т х е н
Ні, рідко я ходжу між люди.Л і з х е н
Сьогодні чула я од Труди,Що їй до скруту вже прийшлось,Отій гордячці!Ґ р е т х е н
Як?Л і з х е н
Вже щось в ній є!Тепер на двох і їсть, і п'є.Ґ р е т х е н
Ах!Л і з х е н
От тобі й дожартувалась.На шию парубку чіплялась!З ним вона й на гулі,З ним і на танцюлі,Хотіла скрізь перед вести;Пиріжком, вином її вгости;Пишалась з своєї красоти,Стиду і сорому не мала,Дарунки від нього приймала.А він лестив її, пестив,Аж поки без вінка пустив.Ґ р е т х е н
Сердешная!Л і з х е н
Жалю по киселю!Ми все, було, при кужелю,Мати не випустить вночі, —Вона ж воркує, стоючиВ садку з ласкавчиком своїм —І нічка не змигнеться їм.Тепер іди на покриття,На привселюдне каяття[79].Ґ р е т х е н
Він, певне, жениться на ній.Л і з х е н
Нема дурних! Та він же зух —Ще знайде сто таких красух;Уже відкинувсь.Ґ р е т х е н
Одурив!Л і з х е н
А хоч би славу і покрив,То хлопці зірвуть з неї вінця.А ми їй – січки під ворітця[80].(Пішла).
Ґ р е т х е н
(сама, вертаючись додому)
Як сміло я колись судила,Як дівчина яка зблудила!Як я словами гріх діймала,Що й слів на те було замало!Як я його, було, чорнюІ бідну покритку виню.Яка була в мені пиха!І ось – сама не без гріха.Та все, що в гріх мене ввело,Ох боже, любе й миле було!БІЛЯ МІСЬКОГО МУРУ[81]
У ніші муру статуя Mater dolorosa[82], перед нею глечики з квітами. Ґ р е т х е н стромляє свіжі квітки в глечики.
Ґ р е т х е н
О Діво,Глянь милостиво,За гріх мій Бога вмилосердь!Мечем пробита,Жалем повита,Ти зриш святого сина смерть.Отця зовеш тиЙ зітхання шлеш тиДо неба, скорби повна вщерть.Хто знає,Як краєЦе серце біль трудний?Як душа моя страждає,Чим тремтить, чого жадає —Видно лиш тобі одній!Чи то б куди пішла я —Тяжка, тяжка, тяжкаяНа серденьку печаль!Чи то одна сиджу я —Тужу, тужу, тужу я,Терзає душу жаль.Скропила я ції квітиРосою, ах! сліз моїх,Коли я рано-вранціДля тебе рвала їх.Як промені веселіЗаграли крізь вікно,Ридаючи, в постеліСиділа я давно.Спаси! Одринь ганьбу і смерть!О Діво,Глянь милостиво,За мене Бога вмилосердь!НІЧ[83]
Вулиця, біля дверей Ґретхен.
В а л е н т и н
(солдат, брат Ґретхен)
Коли, бувало, на гульніТовариші мої п'янíПочнуть хвалить та величатьСвоїх улюблених дівчат,П'ючи хильцем, щоб та хвалаІще міцнішою була, —Сиджу я нишком у куткуІ чвань ту слухаю грімку,Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Примечания
1
Написана 1797 р., коли Ґете після багаторічної перерви знову вернувся до роботи над «Фаустом». Присвята звернена не стільки до читача, скільки до призабутих образів трагедії, «туманних постатей», що являлись поетові ще в дні юності і нині знов оволодівають його уявою, вимагаючи собі втілення. (Тут і далі прим. М. Лукаша, 1968 р.)
2
Пісень моїх не чують ніжні душі, / Що слухали пісні юнацьких днів… – З поетових друзів, що слухали перші сцени «Фауста», одні на цей час уже померли (сестра Корнелія, письменники Мерк, Ленц), інші жили далеко від Ґете або відцурались його (письменники Клопшток, Клінґер, Гердер, філософ-ідеаліст Якобі).
3
Написаний теж 1797 р. не без впливу драми стародавньо-індуського поета Калідаси «Сакунтала». Разом з тим у «Пролозі» знайшов відображення досвід Ґете як театрального директора, а також його погляди на мистецтво взагалі. В цей час Ґете вважав, що справжній художній твір виникає як рівнодійна трьох сил: генія (поет), мистецтва як уміння (комік) і мистецтва як ремесла (директор). Фігура коміка дечим натякає на образ Мефістофеля, поет багато в чому нагадує Фауста.
4
…Із неба через землю в пекло. – Мається на увазі не шлях Фауста згідно з відомою середньовічною легендою, а широта задуму трагедії.
5
Написано близько 1800 р. Як указував сам Ґете, цей пролог навіяний аналогічною сценою в біблійній книзі Іова, де диявол спокушає людину з божої волі. Ім’я Мефістофеля запозичене з народної легенди; етимологія його неясна. Пропонувались тлумачення: мефізтофель (євр.) – руїнник-брехун; ме-фаусто-філес (грецьк.) – не Фауста друг, тощо.
6
Могутнім громом сонце грає / В гучному хорі братніх сфер… – Поняття гармонії сфер запозичено з учення піфагорійців, згідно з яким число, як суть буття, лежить в основі як музики, так і всієї світобудови. Пор. першу дію другої частини трагедії, де громохкий гомін вістує схід сонця.
7
…Нехай тоді плазує у пилу, / Як та змія, моя тітуся. – Згідно з біблійним міфом, диявол спокусив Єву й Адама в образі змії, за що Бог прирік їй «плазувати на животі і їсти землю до кінця віку».
8
Сцена складається з двох частин, написаних у різний час: перший монолог, викликання духа і діалог з Ваґнером написано в 1774–1775 рр., решта – в 1797–1801 рр.
9
У цих мальованих шибках / Небесний світ – і той зачах! – В готичних будівлях часто застосовувались кольорові шибки.
10
– Цей Нострадамів віщий твір / Тобі відкриє таїну. – Нострадам (точніше, Мішель де Нотр Дам) – сучасник історичного Фауста, лейб-медик і астролог французького короля Карла IX, автор відомих пророцтв (1503–1556).
11
Розкриває книгу і бачить знак макрокосму. – Згідно з містично-кабалістичним «ученням» існує три світи: елементарний (стихійний, матеріальний), небесний і наднебесний (духовий), що разом становлять великий світ – макрокосмос. Все, що є в однім із тих світів, має аналоги в двох інших, і всі три світи в постійній взаємодії, яку Ґете виразив тут у дусі давніх магів образами духів, що «в льоті стрічнім міняють кінви золоті». Знак макрокосму – шестикутна зірка.
12
Тепер вбагнув я сенс премудрих слів: / «В світ духів можна прозирнути…» – Перевіршована цитата із Сведенборґа, шведського натураліста й містика (1688–1772), «вчення» якого було дуже популярне наприкінці XVIII ст. Згідно з цим «ученням», потойбічний світ складається з об’єднань духів, які населяють різні стихії; духовидці можуть спілкуватися з духами лише певної доступної для них сфери, і то при умові досягнення ними вищої міри моральної досконалості. Ґете як учений неодноразово виступав проти спіритизму Сведенборґа, але у «Фаусті» він у ряді місць використовує деякі його положення як поетичні образи для змалювання т. зв. «потойбічного світу».
13
…Ткання мінливе, / Життя бурхливе… – У Ґете часто зустрічається образ природи як велетенського ткацького верстата. Німецьке слово weben (ткати) може значити також «снувати», «ширяти»; Ґете вживає його на означення всякого стихійного ритмічного руху.
14
О смерть гірка! Це йде мій помічник… – Учень, асистент і воднораз служник професора (фамулюс), звичайно з числа студентів.
15
Я чую вість, але утратив віру. – Фауста стримує від самогубства не віра, а спогади щасливого дитинства і передусім почуття єдності з народом.
16
Сцена написана приблизно 1800–1801 рр.
17
Школяр – тут у значенні студент.
18
Мій батько, чесний, скромний трудівник, / Над тайнами природи бивсь весь вік / Ретельно, ревно і невтомно, / Але якось головоломно. – За народною легендою, Фауст – син селянина, Ґете робить із нього сина лікаря й алхіміка. Алхіміки намагались винайти «камінь мудрости», що нібито давав людині вічну молодість і перетворював усі метали в золото. Адепти – прибічники, втаємничені в алхімічні премудрості. Чорна кухня – лабораторія чи майстерня алхіміків. Червоний лев у термінології алхіміків – золото або сірка, лілея – срібло чи ртуть, молода цариця – камінь мудрости або панацея, цебто ліки від усякої хвороби.
19
Сцена написана близько 1800 р.
20
«Було в почині Слово!» – Початок євангелія від Іоанна, що викликав багато різних тлумачень у теології та ідеалістичній філософії. Многозначне грецьке «логос» сприймалось більшістю коментаторів як божественний розум, що виражає себе в своїх творіннях. Варіанти перекладів, що їх перебирає Фауст («мисль», «сила», «дія»), пропонувались, між іншим, сучасником і другом юнацьких днів Ґете, поетом, істориком і філософом-ідеалістом Гердером.
21
Пекельне кодло розженем / Ми Соломоновим ключем. – Соломонів ключ (лат. Clavicula Salomonis) – стародавня єврейська книга заклинань елементарних духів, що перевидавалась аж до XVIII ст.
22
Я звіра чарами зв'яжу, / Замову Чотирьох скажу… – За стародавніми віруваннями, світ складається з чотирьох елементів-стихій: вогонь, земля, вода і повітря. Кожна з стихій має своїх елементарних духів. Саламандра – земноводне з вогненними плямами, символ духа вогню; Ундіна – дух води (лат. unda – хвиля); Сільфіда, або Сільф (грецьк. «міль») – дух повітря; Кобольд, або лат. Incubus – дух землі.
23
Глянь на цей знак! – Очевидно, початкові літери імени Христа: INRI, Ісус Назарей Цар Іудейський.
24
Не змушуй же / Вогонь троїстий лити! – Вогонь троїстий – знак «святої трійці».
25
Мандрований схоласт (лат. scholasticus vagans) – характерна для середніх віків фігура напівученого-напівшарлатана, що ходив від міста до міста, пропонуючи всім бажаючим послуги лікаря та ворожбита.
26
А! Ти злякався пентаграми… – Пентаграма, або пентальфа – стародавній містичний знак у формі п’ятикутної зірки.
27
Володар всіх щурів, мишей, / Жаб, мух, комах, блощиць, вошей… – Уявлення про чорта як про повелителя всілякої дрібної тваринної нечисті властиве для всієї християнської демонології.
28
Початок сцени написано 1800–1801 рр., решта була вже в первісному фрагменті («Пра-Фаусті»).
29
…В червець убрався, в блаватас… – Червець – червона, блаватас – блакитна шовкова матерія. За народною легендою, Мефістофель ходив із Фаустом у чернечому перевдязі; пізніше, коли вертепна комедія про Фауста поширилась у католицьких краях, Мефістофель фігурував у ній уже в багатому світському вбранні.
30
Прокляття золоту, мамоні… – Мамон, або мамона (з халдейської мови) – скарб, символ багатства і жадібности.
31
…Вступіть в Collegium logicum. – Collegium logicum (лат.) – курс логіки, з якого починалось навчання в тодішніх університетах. В цій репліці Мефістофеля дана блискуча сатирична картина звироднілої схоластичної логіки.
32
Там дух ваш добре намуштрують, / В іспанські чоботи озують… – Іспанські чоботи – знаряддя тортур, яким стискували й калічили ноги допитуваного.
33
«Encheiresis naturae» – грецький термін старої хімії, що значить «спосіб діяння природи». Розкласти живу матерію на складники легко, але знову дістати з них життя неможливо, бо «спосіб діяння природи» не можна відтворити.
34
…Навчіться лиш редукувати / І вірно класифікувати. – Редукувати – логічна операція зведення понять до основних категорій; класифікувати – розподіляти логічні поняття за класами.
35
Теорія завжди, мій друже, сіра, / А древо жизні – золоте. – Цей вислів став крилатою фразою, кілька разів його цитує В. І. Ленін.
36
Eritis sicut Deus, scientes bonum et malum. – Латинський переклад слів спокусника-змія, звернених до Єви: «Будете, як Бог, знати добро і зло».
37
…Оглянем перш малий, за ним великий світ. – Вузький бюргерський світ невеликого містечка першої частини і широка державно-політична і всесвітньо-історична арена у другій частині трагедії.
38
…Ось тільки я дмухну югою… – натяк на винайдений 1782 р. братами Монгольф’є аеростат, що наповнювався нагрітим повітрям.
39
Сцена відноситься до 70-х рр. і входить до «Пра-Фауста». Склеп Авербаха був місцем гулятики ляйпцігських студентів; свого часу вчащав туди і Ґете. В трактирі були дві фрески, з яких одна зображувала студентський бенкет з участю Фауста, а друга – Фауста, що летить верхи на бочці.
40
Анумо папу обирати! / Відомо всім, котрій з прикмет / Належить тут пріоритет! – Обрання папи – п’яницька церемонія, поширена в багатьох європейських країнах. Прикмета, на яку тут натякається, – мужність; за приписами канонічного права, кастрат не міг бути папою.
41
Соловейку-пташко, лети-вилітай… – Початкові рядки німецької народної пісні.
42
А цей чого немов кульгає? – Згідно з християнськими легендами, диявол став кульгати, відколи був скинутий із неба в пекло і при падінні зламав собі ногу.
43
У Ріппаху, мабуть, сю ніч ви ночували / І в Ганса-дурника вечері заживали? – Ганс-дурник із Ріппаха (село між Ляйпціґом і Наумбурґом) – місцевий вираз, що означав за часів Ґете незграбного вайла.
44
В саєти, в адамашки / Блоху вдягли кругом… – Саєти і адамашки – види дорогих тканин.
45
Сцену написано 1788 р. в Римі. Відьмина кухня зображена за відомими в той час картинами Брейгеля, Теньє та Герра. Згідно з віруваннями середніх віків, чорні коти та мавпи були невід’ємними атрибутами відьом.
46
…Скорій змощу я тисячу мостів. – За народними віруваннями, чорти є будівниками мостів (звідси «чортів міст»).
47
Це що, решето? – Коскіномантія (ворожіння на сито чи решето) була поширена з найдавніших часів серед різних народів, у тому числі і в дореволюційній Росії та в Україні. Особливо часто застосовувалась ця ворожба для пізнання вбивць і злодіїв.
48
Який чудовий вид одкрили / Свічада чари тут очам! – Фауст бачить у дзеркалі образ Гелени.
49
Та, бачу, ви не з копитом. / Та й де ж це ваші вірні круки? – Круки вважались невід’ємним атрибутом чорта (пор. появу вісників-круків до Мефістофеля в IV акті другої частини трагедії). Серед усіх германських народів було також здавна поширене повір’я, що чорт кривий і має замість однієї ноги кінське копито.
50
Як досягти / До десяти? – Сам Ґете сміявся з коментаторів що намагалися розшифрувати «таємничий смисл» відьомської таблиці множення, яка насправді є сатирою на містичну «символіку чисел».
51
…Те «три в однім і в трьох одно». – Висміювання християнського догмата «триєдиної сутности Бога».
52
Ну, буде вже, метка Сивілло! – Сивілла – віщунка в стародавній Греції й Римі.
53
І скоро вчуєш ти в солодкому томлінні, / Як грає у тобі скакунчик Купідон. – Купідон (Амур) – у римлян бог кохання, що зображувався крилатим хлопчиком із луком і стрілами.
54
Сцена написана до 1775 р.
55
Гарна панно! Не відмовте в честі… – Панна (Fräulein) – звертання в ті часи лише до осіб дворянського походження. Маргарита (Ґретхен) – з міщан (бюргерів).
56
Говориш ти, мов Ганс Ласій… – Типізуюче власне ім’я (пор. донжуан, ловелас). Пане магістре Похвальний… – Іронічне типізуюче власне ім’я (в оригіналі – Mein Herr Magister Lobesan).
57
Написано 1775 р.
58
Був вірний коханці завше / Славетний Фульський цар… – Пісня про Фульського царя була спершу написана незалежно від «Фауста» (1774 р.). Фуле (Ultima Thule) – римська назва якоїсь країни на північ від Британії, очевидно, Ісландії.
59
Написано 1755 р.
60
А в нашої церкви добрий шлунок, / Вже скільки царств вона пожерла, / А ще з переїду не вмерла… – Вислів, запозичений із антикатолицької полемічної літератури доби Реформації.
61
Написано до 1775 р.
62
Коли б хоч посвідку мені! – Анахронізм, як і дальша згадка про газету: в XVI ст. ще не було ні метрик, ні посвідчень про смерть.
63
…Як паювали луп між нами, вояками, / Припала дещиця й мені». – Луп – військова здобич.
64
І щиро так вони удвох кохались, / Що аж по скін сліди на нім зостались. – Після хрестових походів по всій Європі поширився сифіліс, що називався тоді по-французькому «неаполітанською хворобою» (mal de Naples).
65
Написано до 1775 р.
66
Sancta simplicitas! – свята простота (лат.) – слова вождя чеського національного релігійного руху Яна Гуса (1369–1415). Він вигукнув ці слова в час своєї смертної кари на кострі, коли якась бабуся підкинула в вогонь хмизу, думаючи, що робить цим «богоугодне діло».
67
Написано до 1775 р. (за винятком кількох вставлених пізніше рядків).
68
…В солдатах братик мій… – Брат Ґретхен, як і чоловік сусідки Марти, – ландскнехт, найманий солдат.
69
Написано до 1775 р.
70
Голубе! Я так тебе люблю. – Після попередньої сцени пройшло вже кілька днів. Фауст і Маргарита вже на «ти».
71
Написано 1788 р.
72
Високий духу, дав мені ти все… – Під високим духом тут розуміється Дух Землі, що являвся Фаусту в першій сцені; його впливу Фауст приписує своє нове, живе пантеїстичне розуміння природи. Ти показав всю безліч животвору, / Навчив мене вбачать своїх братів / В воді, в повітрі, в тихому гаю. – Згідно з натурфілософським ученням Гердера, сприйнятому й розвинутому Ґете, «старші брати людини – тварини». (Зародки еволюційної теорії).
73
Бува й мені, що аж жижки трясуться / До сарн-близнят, що між лілей пасуться. – Образ жіночих грудей, запозичений з Соломонової «Пісні пісень».
74
Написано до 1775 р. Пісня Ґретхен неодноразово клалася на музику; найбільш відома музика Ф. Шуберта (1797–1828).
75
Написано до 1775 р. Ця сцена містить у собі пантеїстичну сповідь юного Ґете в епоху «бурі і натиску». Самому поетові доводилося в молодості слухати докори за ігнорування обрядової сторони християнської релігії.
76
Чуття – то все… – Культ почуття, пропагований Ж.-Ж. Руссо, був характерний для більшості письменників «бурі і натиску».
77
Фізіономії ж вона незле вивча. – Фізіогноміка – наука визначати характер людини за її зовнішністю – захоплювала Ґете в період роботи над «Пра-Фаустом». У цей час він дружив із містиком і проповідником Лафатером (1741–1804), автором праць із фізіогноміки, в якому, зрештою, він скоро розчарувався.
78
Написано до 1775 р.
79
Тепер іди на покриття, / На привселюдне каяття. – Покриток водили в церкву і ставили на видному місці в рядюжаній сорочці. Ґете добився заборони цього звичаю у Ваймарському герцогстві 1786 р.
80
…То хлопці зірвуть з неї вінця. / А ми їй – січки під ворітця. – В старій Росії та в Україні дівчатам, що «не доносили вінка» до шлюбу, ворота вимазували дьогтем.
81
Написано до 1775 р.
82
Mater dolorosa – скорбна мати (лат.) – зображення «богородиці» Марії біля хреста з простромленими мечами грудьми.
83
Написано в основному 1800 р. (Перші сорок рядків відносяться до 1775 р.).
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
Полная версия книги