ПРОЛОГ НА НЕБІ[5 - Написано близько 1800 р. Як указував сам Гете, цей пролог навiяний аналогiчною сценою в бiблiйнiй книзi Іова, де диявол спокушае людину з божоi волi. Ім’я Мефiстофеля запозичене з народноi легенди; етимологiя його неясна. Пропонувались тлумачення: мефiзтофель (евр.) – руiнник-брехун; ме-фаусто-фiлес (грецьк.) – не Фауста друг, тощо.]
Г о с п о д ь, а р х а н г е л и, згодом М е ф i с т о ф е л ь.
Р а ф а i л
Могутнiм громом сонце грае
В гучному хорi братнiх сфер[6 - Могутнiм громом сонце грае / В гучному хорi братнiх сфер… – Поняття гармонii сфер запозичено з учення пiфагорiйцiв, згiдно з яким число, як суть буття, лежить в основi як музики, так i всiеi свiтобудови. Пор. першу дiю другоi частини трагедii, де громохкий гомiн вiстуе схiд сонця.]
І путь накреслену верстае
Од первовiку й дотепер.
Цих незбагненних див видiння
Сповняе силою серця,
І, як у перший день творiння,
Величнi всi дiла Творця.
Г а в р и i л
Земля iз швидкiстю страшною.
В просторi крутиться-лiта,
І райське свiтло дня чергою
Змiняе ночi темнота.
Хвилюе море неозоре
І шумом скелi покрива,
Та сфер стремлiння вiчно-скоре
І гори, й море порива.
М и х а i л
Бурхають бурi навзаводи,
Шумлять нестримано кругом
І огортають твердь i води
Таемно-грiзним ланцюгом.
Блискоче з хмар руiнний пломiнь,
Громам осяюючи путь,
Та всеблагоi ласки промiнь
Приборкуе стихii лють.
В с i т р о е
Цих незбагненних див видiння
Сповняе силою серця:
І, як у перший день творiння,
Прекраснi всi дiла Творця.
М е ф i с т о ф е л ь
О Господи, ти знов мiж нас явивсь,
Питаеш, як iдуть у кого справи;
Мiж челяддю i я тут опинивсь,
Бо ж завше був до мене ти ласкавий.
Не вмiю я так комплiментiв править,
Як ангели, удатнi на язик,
Вiд пафосу мого ти б засмiявся навiть,
Коли б ти був од смiху не одвик.
Сонця й свiти залишу я в спокоi —
Я свiдок лиш мiзерности людськоi.
Смiшний божок землi не змiниться нiяк, —
Як спервовiку був, так i тепер дивак.
Погано вiн живе! Не треба
Було б йому давать i крихти свiтла з неба.
Тим розумом владае вiн,
Щоб жити, як тварина iз тварин.
Та вiн же чисто коник той цибатий
(Пробачте порiвняння це менi):
Не пiдлетить, а вмiе лиш стрибати
Та знай сюрчить в травi своi пiснi.
Та у травi iще б якось жилося,
Так нi, притьмом в болото суне носа.
Г о с п о д ь
І вiчно скаржишся менi ти!
Невже ж тебе задовольнити
Земля нiколи не змогла б?
М е ф i с т о ф е л ь
Нi, Господи! На нiй одне лихе твориться:
Так люди мучаться, що жаль на них дивиться, —
Вже проти них i запал мiй ослаб.
Г о с п о д ь
Ти знаеш Фауста?
М е ф i с т о ф е л ь
Вiн доктор?
Г о с п о д ь
Вiн мiй раб!
М е ф i с т о ф е л ь
Та раб то раб, а служить по-якому?
І iсть, i п'е вiн щось не по-земному.
Його думки, на безум хворi,
Ширяють десь в непевнiй далинi.
То з неба б вiн зiрвав найкращi зорi,
