Фауст
Б р а н д е р
Шампанського вина,Щоб шумувало аж до дна!Мефістофель провірчує дірки; хтось тим часом поналіплював із воску пробок і затикає дірки.
Б р а н д е р
Й чужого не цураймось, друзі, —Буває, й там щось добре є.Хоч німцю щирому не до душі французи,Він їхні вина радо п'є.З і б е л ь
(коли Мефістофель підходить до нього)
Я кислого, признатись, не люблю,Солодкого ж ніде не уникаю.М е ф і с т о ф е л ь
Тоді я вам вточу токáю.А л ь т м а є р
Ні, глуму я не потерплю!Ану ж, погляньте прямо в очі!М е ф і с т о ф е л ь
Про це й балакати не варт —То був би надто смілий жарт.Кажіть, до чого ви охочі?Чим можу вас я пригостить?А л ь т м а є р
Чим ваша хіть. Лиш не томіть!Всі дірки попровірчувано й позатулювано.
М е ф і с т о ф е л ь
(з химерними вихилясами)
Грона є на лозі,Роги є на козі,Вино – це сік, лоза – деревина,З дерева стіл, в нім скриті вина.В природу глибше заглядай.Вір в чудо й чуда дожидай!Виймайте затички і пийте!В с і
(повиймали затички; кожному ллється в склянку замовлене вино)
О пречудовий водограй!М е ф і с т о ф е л ь
Та цур, ні краплі не розлийте!(П'ють по другій).
В с і
(співають)
Прелюдожерно гарно нам,Мов всім на світі кабанам!М е ф і с т о ф е л ь
Поглянь, народ на волю вирвавсь наче.Ф а у с т
Вони мені уже обридли всі.М е ф і с т о ф е л ь
Стривай лиш, ще в усій красіПобачиш їх нутро скотяче.З і б е л ь
(необережно якось п'є; вино хлюпнуло додолу і взялося полум'ям)
Огонь! У пеклі я горю!М е ф і с т о ф е л ь
(замовляє огонь)
Вгамуйся, приязна стихіє!(До товариства).
Це тільки бризочка з чистилища вогню!З і б е л ь
Це що ж таке? Та як він сміє?Та ми за цюю чортівню…Ф р о ш
Щоб ти такого більш не коїв!А л ь т м а є р
А може, попросить на виступці панка?З і б е л ь
Чи бач, нахаба отака!Яких ти фіґлів тут наброїв?М е ф і с т о ф е л ь
Заткнись, барило!З і б е л ь
Ах ти ж помело!Так ти ще будеш нам грубити?!Б р а н д е р
Ну, начувайся, будеш битий!А л ь т м а є р
(відтикає пробку зі стола; в лице йому жбухає вогонь)
Горю! Горю!З і б е л ь
Це ж чародій!Поза законом! Хлопці, бий!Повихоплювали ножі і обступають Мефістофеля.
М е ф і с т о ф е л ь
(прибравши урочисто-таємничої постави)
Місце й час, схитнись,Слово й вид, змінись,Око й ум, змутнись.Всі поставали остовпіло, витріщившись один на одного.
А л ь т м а є р
Та де ж це я? Чи не в раю?Ф р о ш
Сад-виноград, чи що?З і б е л ь
І я в лозі стою.Б р а н д е р
У ярім листі ягід повно:Буйні, крутлисті – гроно в гроно…(Хапає Зібеля за носа. Інші роблять те ж одне одному, попіднімавши ножі).
М е ф і с т о ф е л ь
(як і перше)
Спади з очей, мани полудо!І знайте, як жартує біс!(Щезає з Фаустом. Приятелі випускають одне одного).
З і б е л ь
Це що ж?А л ь т м а є р
Це ж як?Ф р о ш
То це твій ніс?Б р а н д е р
А я схопив твого… От чудо!А л ь т м а є р
Оце удар! Аж жах шибає мною!Стільця сюди, бо на ногах не встою!Ф р о ш
Що трапилось – ніяк не розберем.З і б е л ь
А де ж той ланець? Ну, спіймаю,То з рук не випущу живцем!А л ь т м а є р
Я бачив сам – він сів на бочку скраюІ полетів з тим другим молодцем.В ногах мов оливо, здається…(Обертаючись до столу).
А може, там вино ще ллється?З і б е л ь
Та це ж усе була мана!Ф р о ш
А я хіба не пив вина?Б р а н д е р
А як же ґрона ті на вітті?А л ь т м а є р
От і кажіть, що див нема на світі!ВІДЬМИНА КУХНЯ[45]
На низенькому припічку кипить на вогні великий казан. Угору клубочиться пара, і в ній манячать різноманітні постаті. М а в п а сидить край казана, мішає в ньому і доглядає, щоб не перекипіло через край. М а в п і й із м а в п е н я т а м и сидять навколо, гріються. Стеля й стіни пообвішувані чудернацьким відьомським начинням.
Ф а у с т і М е ф і с т о ф е л ь.
Ф а у с т
Не по мені цей чар несамовитий;Коли б то зміг мене уздоровитиБезглуздих нісенітниць спліт?Привів мене до баби, до чаклунки…Хіба ж її паскудні трункиЗ плечей ізнімуть тридцять літ?Оце твій лік мені на безголов'я!Вогонь надії вже в мені потух.Невже ж природа й благородний духНе здужають ніяк вернуть здоров'я?М е ф і с т о ф е л ь
Розумно кажеш, далебі!Тебе одмолодить є і природний засіб.Та не про нас ця річ, вона тобіІще дикішою здалася б.Ф а у с т
Я хочу знать.М е ф і с т о ф е л ь
Та засіб не який —Без ліків, чар і без оплати.У поле йди собі мерщійТа й ну копати чи сапати;Замкни себе, і розум свійДержи в обмеженому колі,І їж хоч просто, та доволі;Живи з скотом, як скот, і не погребуй самТу ниву, де ти жнеш, порядно угноїти;Оце найкращий спосіб намХоч на сто літ помолодіти!Ф а у с т
До того я не звик, і краще не чіпатиМені ні сапи, ні лопати;Не по мені вузьке життя.М е ф і с т о ф е л ь
Що ж! Жди відьомського пиття!Ф а у с т
І знать яги я б не хотів!Хіба ж ти сам не звариш зілля?М е ф і с т о ф е л ь
На те нема мені дозвілля,Скорій змощу я тисячу мостів[46].Тут треба, крім знання і вміння,Диявольського ще терпіння.Тут звільна діє дух не рік, не два,Поки як слід те вариво вшумує;Яких приправ не потребуєВін для чаклунського питва!Хоч чорт навчив його варити,А сам не вміє сотворити.(Зирнувши на мавп).
Які ж гарнесенькі звірки!Оце такі в яги служкú.(До звірів).
Немає дома господині?З в і р і
В гостині!Крізь димарПішла аж до хмар!М е ф і с т о ф е л ь
Чи довго ж буде там баритись?З в і р і
Та поки будемо тут грітись.М е ф і с т о ф е л ь
(до Фауста)
Ну, як тобі оці звірята?Ф а у с т
Чи де ще є подібна бридь?!М е ф і с т о ф е л ь
Е, ні, із ними говорить,То це мені з відрад відрада!(До звірів).
Скажіть же, кляті потерчата,Що вам тут дідько заварив?З в і р і
Нізчимну юшку для старців.М е ф і с т о ф е л ь
Тоді в вас публіки багато!М а в п í й
(підліз і лащиться до Мефістофеля)
Зіграймо у кістьМені на корúсть —Дай виграти грошей!Я дурень в біді,А стану тодіРозумний, хороший.М е ф і с т о ф е л ь
Була б щаслива мавпа, як ніхто,Коли б уміла грати у лото.Тим часом мавпенята грають великою кулею і викочують вперед.
М а в п í й
Оце земля:Летить, кружля,Не знає впину;Бряжчить, як скло,Бо в ній дуплоНа всю нутрину;Блищить, мигтить,Кругом ряхтить, —Гляди, мій сину,За рухом стеж,Бо розіб'єш її до рештиІ сам за те жТоді помреш ти.М е ф і с т о ф е л ь
Це що, решето?[47]М а в п í й
(здіймає решето)
Як злодій хто —Воно ураз покаже.(Біжить до мавпи, щоб та подивилась крізь решето).
На, глянь в решето!Ну, злодій хто?Хоч знає, не каже!М е ф і с т о ф е л ь
(підходить до вогню)
Це що за збан?М а в п í й
Який ти дурбан!Та це ж казан.Чудні в тебе мислі!М е ф і с т о ф е л ь
Яке ж ти мурло!М а в п í й
Ось нá помелоТа й сядь тут у кріслі.(Садовить Мефістофеля на крісло).
Ф а у с т
(дивиться в дзеркало, то підходячи, то одступаючи од нього)
Який чудовий вид одкрилиСвічада чари тут очам![48]Ой осінú мене, Амуре легкокрилий,Щоб я до неї враз домчав!Ах, тут стоять доводиться мені;Коли наблизитись я хочу —Вже бачу я в тумані, мов у сні,Ту постать чарівну жіночу.Невже ж така у жінці є краса?Невже в цьому простягненому тіліВмістилися всі неба чудеса?Невже таке і на землі б ми стріли?М е ф і с т о ф е л ь
Та ясно, коли Бог шість день попрацювавІ потім «браво» сам сказав,То, певне, він не схибив цілі.Ну, поки що дивись на видиво бліде,А там найду й живу красу для тебе;Блаженний, хто її до себеЯк наречений поведе!Ф а у с т усе дивиться в дзеркало. М е ф і с т о ф е л ь, розлігшися в кріслі і граючись помелом, веде річ далі.
Я тут сиджу, неначе цар на троні!І скіпетр у руці, от тільки не в короні.
З в і р і
(що досі розмовляли між собою на мигах, з кумедними вихилясами і великим галасом приносять Мефістофелю корону)
Вінчáній главіДай поту й крові —Корону скріпити.(Сіпнули якось необережно корону і розбили її надвоє, скачуть довкола з половинками).
А ми глядимо,За всім слідимо,Щоб вірші ліпити.Ф а у с т
(перед дзеркалом)
Я збожеволію! Це сказ!М е ф і с т о ф е л ь
(вказуючи на звірів)
Та і мені ось ці вже голову прогризли.З в і р і
А в слушний часБувають у насУ віршах навіть мислі.Ф а у с т
(як перше)
У мене в грудях аж клекоче!Ходімо далі од біди!М е ф і с т о ф е л ь
(в тій же поставі)
Я визнаю, проте, охоче,Що з них поети хоч куди!Мавпа якось одвихнулася од казана, і він починає бігти; спалахує велике полум'я і жбухає в комин. Відьма через полум'я влітає в кухню з оглушливим репетом.
В і д ь м а
Ух! Ух! Ух! Ух!Проклята твар! Паскудна гидь!Казан проспать? Мене спалить?Триклята бридь!(Побачивши Фауста і Мефістофеля).
А ви чого?А вам кого?А ви куди?І як сюди?Ось я вогнюНа вас хлюпну!(Набирає ополоником у казані і оббризкує огнем Фауста, Мефістофеля і мавп. Звірі скавулять).
М е ф і с т о ф е л ь
(обернувши помело, трощить склянки й горщики)
Шарах! Тарах!По всіх горшках!Все розвалю,Все розіллю, —Це, стерво, такТобі під такт!Відьма одсахнулася з гнівом і жахом.
Впізнала вже, опудало погане?Впізнала ти свого володаря?Захочу я – й тебе, й твого звір'яПеред очима враз не стане!Забула вже вбрання червоне цеІ півняче перо на капелюшу?Чи, може, я сховав лице?Чи, може, сам назватись мушу?
В і д ь м а
Пробачте, пане, за прийом!Та, бачу, ви не з копитом.Та й де ж це ваші вірні круки?[49]М е ф і с т о ф е л ь
Гаразд, цей раз забудьмо зло!Води чимало утеклоОд часу нашої розлуки.Тепер прогрес, що світ весь охопив,І чорта навіть зачепив;Північні привиди вступилися з дороги;Де стрінеш кігті, хвіст і роги?От кінської ноги – не можу я зректись,Хоч з нею вочевидь я не ходжу між люди,Бо рада є й на те: тепер же повелисьФальшиві литки в моду всюди.В і д ь м а
(пританцьовуючи)
Ой я п'яна і без вина —Вернувсь мій пан, мій сатана!М е ф і с т о ф е л ь
Не зви мене більш тим ім'ям!В і д ь м а
Чому? Хіба ж воно завадить вам?М е ф і с т о ф е л ь
Із тим ім'ям ми в книгу притч попали,Та не пішло те на корúсть людцям:Лихого відреклись, а добрими не стали.Тепер я – «пан барон», ти так мене і зви;Тепер я кавалер, як інші кавалери,Шляхетна в мене кров, шляхетні і манери,І герб шляхетський – ось диви.(Робить сороміцький жест).
В і д ь м а
(заходиться реготом)
Ха, ха, ха, ха! Оце встругнув!Такий жартун, як перше був!М е ф і с т о ф е л ь
(до Фауста)
Мій друже, вчись, яким шляхомПідходить треба до відьом.В і д ь м а
А що ж сюди вас, панство, привело?М е ф і с т о ф е л ь
Нам треба склянку, знаєш, того соку…Та щоб пиття старе було!Воно міцніє рік від року.В і д ь м а
Та ось той сік, у цьому бутлю,Сама я часто з нього дудлю —Смачне, й ні крихти не смердить;Чому б і вас не пригостить?(Нишком).
Та як первісних чар нема в ції людини,Вона ж, ви знаєте, не витягне й години.М е ф і с т о ф е л ь
Та не завадить, ні, бо чоловік це свій,Найкріпшого дання йому готовий дать я,Накресли круг, скажи закляттяІ чару вщерть йому налий.В і д ь м а ворожить, химерно жестикулюючи, – обміркує круг і становить у нього усяке причандалля; склянки тим часом забряжчали, казани загуділи – почалася музика. Вкінці дістає велику книгу і розставляє у крузі мавп – піддержувати книгу і присвічувати смолоскипами. Аж тоді киває Ф а у с т о в і, щоб підійшов.
Ф а у с т
(до Мефістофеля)
Скажи, нащо це готування,Це химородне чаклування?Усі ті витівки дурніДавно вже ввірились мені.М е ф і с т о ф е л ь
Нехай собі! То все на сміх;Не будь же строгим ти до них!Це мов лікарська процедура,Щоб краще діяла мікстура.(Примушує Фауста вступити в круг).
В і д ь м а
(починає високохмарно декламувати з книги)
Як досягтиДо десяти?[50]Один – як дим,А два – сплива,А три – зітри,Чотири ж – виріж,А п'ять – украдь,А шість – ізчисть,А сім – знесім,А вісім – повісим,А дев'ять що? – Нéвідь-що.А десять – кудесять.Отак-то лічим ми, відьмú.Ф а у с т
З гарячки баба щось верзе.М е ф і с т о ф е л ь
Стривай лишень, це ще не все.Вся книга та з однакових мудрацій;На неї й я поклав чимало праці.Усіх тих таємниць, усіх тих протирічНі дурень, ні мудрець не втямить ані гич.І так ведеться вже давно:Ми знаєм прикладів чимало,Як кривду в правду оберталоТе «три в однім і в трьох одно»[51].Отак повчають скрізь і всюди,І з дурнями змагатись зась —Бо, чуючи слова, звичайно вірять люди,Що в них і думка є якась.В і д ь м а
(ворожить далі)
Науки дар —Немов між хмар,Для людства таємниця!А хто без дум,Тому, мов на глум,Вона спішить одкриться.Ф а у с т
А може, годі? Чи не всé ще?Вже як не трісне голова!Здається, мов оті словаУраз сто тисяч дурнів плеще.М е ф і с т о ф е л ь
Ну, буде вже, метка Сивілло![52]Бери своє пиття і смілоПо самі вінця наливай!Це другові ніяк не зробить шкоди —Вже він пройшов усякі переходиЙ не раз хиляв аж через край.Відьма з великими церемоніями наливає пиття в чару; коли Фауст її пригубив, з неї вихоплюється легке полум'я.
М е ф і с т о ф е л ь
Ну, вимчи духом аж до дна!Це буде серцеві одрада.І з чортом ти запанібрата,А чара ця тобі страшна?Відьма розмикає круг. Фауст виходить.
В і д ь м а
Ну, доброго здоров'я пивши!М е ф і с т о ф е л ь
(до Фауста)
Тепер ходім! Тобі потрібен рух!(до відьми).
Коли від мене ждеш яких послуг,То нагадай, на шабаш прилетівши.В і д ь м а
Ось пісня вам! Коли її співать,То буде лік вас краще пробирать.М е ф і с т о ф е л ь
Тепер іди мерщій за мною,Спітнієш добре, й міць напоюПройме істоту всю, не знаючи заслон.А там навчу тебе я благородній ліні —І скоро вчуєш ти в солодкому томлінні,Як грає у тобі скакунчик Купідон[53].Ф а у с т
Дай в дзеркало іще раз подивитьсяНа тую жінку казковý!М е ф і с т о ф е л ь
Ні, ні! Чекай, усім жінкам царицяДо тебе прийде наяву.(Стиха).
Тепер, з тим хмелем у голівці,Гелену вбачиш в кожній дівці.НА ВУЛИЦІ[54]
Ф а у с т. М а р ґ а р и т а проходить мимо.
Ф а у с т
Гарна панно! Не відмовте в честі[55],Дозвольте вас додому провéсти.М а р ґ а р и т а
Не панна я, й не гарна я,Додому втраплю і сама.(Випручалась і пішла).
Ф а у с т
Їй-богу, чарівне дитя!Таких не бачив за все життя.Цнотлива, скромна – ангел кругом,І трохи з перцем заразом.Корали уст, рум'янець щік —Я не забуду їх повік!Очиці опустила вниз —Аж серце пройняла навкрізь.А як відрізала мені…Я в неї просто в полонí.Увіходить М е ф і с т о ф е л ь.
Ф а у с т
Ти мусиш дівку ту підмовить!М е ф і с т о ф е л ь
Яку?Ф а у с т
Та ту, що ось пройшла.М е ф і с т о ф е л ь
Вона приходила на сповідь,Тут у священика була;У сповідальню я прокравсь —Вона невинна, я дізнавсь.Ходила на сповідь задармá;Над нею в мене влади нема.Ф а у с т
Уже за чотирнадцять їй.М е ф і с т о ф е л ь
Говориш ти, мов Ганс Ласій[56],Що на всі любі квітки жаднúйІ думає, що кожна честьІ ласка лиш для нього єсть;Цей шлях бува часом трудний.Ф а у с т
Пане магістре Похвальний,Не треба моралі, то марна праця!Ось тобі слово моє тверде:Як те дівчатко молодеЦю ніч мені в руки не впаде,То опівночі ми мусим розстаться.М е ф і с т о ф е л ь
Зміркуй, що можна, а що ні!Два тижні треба буде мені,Щоб тільки знайти якусь приключку.Ф а у с т
Мав би я часу сім годин,То і без чорта, сам-один,Звів би таку гарненьку штучку.М е ф і с т о ф е л ь
Говориш, як француз-пустак;Тобі все шкода й невигóда.Яка ж одразу насолода?Тоді кохання буде всмак,Коли ти здалеку зайдешІ фіґлі-міґлі поведеш,Доскочиш кралі шляхом інтриг,Як знаєм ми з італійських книг.Ф а у с т
Й без того маю апетит!М е ф і с т о ф е л ь
Та годі, ти мені обрид!Щоб спокусить оте дитя,Не будьмо поквапні без пуття,Тут штурмом нічого кидáтись,Треба до хитрощів удатись.Ф а у с т
Добудь од неї мені що-будь!Дай у покої її побуть!Дістань хустину з грудей її,Підв'язку з ніжки милої!..М е ф і с т о ф е л ь
Щоб бачив ти, що я тобіДопомагаю у цій журбі, —Нам нíчого довго зволікати,Сьогодні зводжý до її кімнати.Ф а у с т
До неї? Нею володіть?М е ф і с т о ф е л ь
Ні, вона буде в сусідки сидіть,Тим часом ти можеш помріть [у виданні Фоліо 2003 р. – «А ти тим часом можеш мріть»].На самоті, в оселі тихій,Про неї, про майбутні втіхи.Ф а у с т
Зараз підем?М е ф і с т о ф е л ь
Трохи пізніш.Ф а у с т
Та не забудь їй дарунків, гляди ж!(Пішов).
М е ф і с т о ф е л ь
І за дарунки вже? Ну, будеш успіх мати.Є в мене сила тайників,Давно закопаних скарбів —Там треба буде дещо взяти.ВЕЧІР[57]
Невеличка чистенька кімната.
М а р ґ а р и т а
(заплітаючи і підв'язуючи коси)
Щó б я дала, щоб хто сказав,Який то пан мене займав!Такий у нього пишний вид,Одразу знать вельможний рід —Це мов написано на чóлі,А то б не давав собі так волі.(Виходить).
М е ф і с т о ф е л ь, Ф а у с т.
М е ф і с т о ф е л ь
Сюди, та тихше, ось сюди!Ф а у с т
(постоявши хвилю мовчки)
Тепер іди й надворі жди!М е ф і с т о ф е л ь
(обнишпорив очима кімнату)
В дівчат так чисто не завжди.(Виходить).
Ф а у с т
(оглядається кругом)
Привіт оселі цій святій,Що мріє в зáстумі півтьми!Скропляючись в ясній росі надій,Кохання біль, у серці защеми!Який тут спокій і порядок,Яке довілля і звичáй!В цій бідноті – який достаток!В цій тісноті – який розкішний рай!(Кидається в шкіряне крісло край ліжка).
Прийми й мене, як за старих часівПриймав других, з утіхою й журбою.Як часто він, цей любий трон батьків,Обвішувавсь дрібною дітворою!І мила, може, тут, у зграї щебетух,За різдвяний удячна подарунок,Дідусику несла свій поцілунок.Я чую, дівчино, тут духХазяйновитости витає;Як мати, він тебе щодня навчаєСтіл чепурно обрусом застелить,Узорчасто піском долівку притрусить.О мила рученько! Подбай,І ти з хатини зробиш рай.А тут!(Підіймає заслону ліжка).
Мене пройма блаженний жах.Стояв би тут години цілі…Це ж тут природа в світлих снахСтворила ангела у тілі;Вона тут спала, й наливаласьУ груди їй теплінь жива,Тут чисто й свято розвиваласьЯсна подоба божества.А ти! Тебе що привело?Мене всього мов потрясло…Що хочеш ти? Чом в серці біль тяжкий?Нужденний Фаусте! Ти ніби сам не свій.Чи тут незримим чаром віє?Я ж насолоди був запраг —I ось душа моя у сні любовнім мліє!Чи ж ми хисткі, немов на вітрі прах? —Коли б вона в цю мить ввійшла в покій,То як свого блюзнірства ти б скупився:Одразу знічений, малий,До ніг упав би й розтопився.М е ф і с т о ф е л ь
(увіходить)
Скоріш! Іде вже господинька!Ф а у с т
Ходім! І більше не прийду.М е ф і с т о ф е л ь
Дивись, яка важкенька скринька;Як треба буде, ще знайду.Постав у шафу, на косúнець.Клянусь, вона зійде з ума,За цей спокусливий гостинецьТобі гостинця дасть сама.Дитя – дитя, і цяця – цяця.Ф а у с т
Не треба, може?М е ф і с т о ф е л ь
Ще й питаться?Чи, може, візьмеш скарб собі?Тоді пораю я тобіМене даремно не тривожитьІ клопоту мені не множить.Не думав я, що ти скнарíй!А я тут в голову захожу…(Ставить скриньку в шафу і замикає її).
Ходім! Скорій!Щоб привернути грою мрійДо тебе ту дитину гожу.Чого ж понуривсь ти,Немов тобі на лекцію іти,Немов тебе примарою лякаІ фізика, і метафізика?!Ходім!Виходять.
М а р ґ а р и т а
(увіходить із лампою)
Ой як тут душно, парно як!(Одчиняє вікно).
А вечір же наче й без тепла.І якось моторошно так…Коли б хоч мати скоріше йшла…Вся аж тремчу… Острах стиска…Яка ж я, дурненька, боязка…(Роздягається, заспівала).
Був вірний коханці завшеСлаветний Фульський цар[58];Вона йому, вмиравши,Дала злотний кубок в дар.Над всі скарби коштовніВін кубок той любив,І очі сліз були повні,Як він із нього пив.Почувши, що годі жити,Усе роздав синам:«Усе беріте, діти,А кубка не віддам!»Сидів він на бенкеті,І все лицарство з ним,У замку на бескеті,Над берегом морським.Допив живець д'останкуСтаренький бенкетарІ в буйні хвилі з ґанкуЖбурнув священний дар.Ось кубок летить, мигоче,Ось вир його схопив…А цар склепив свої очіІ більше вже не пив…(Одчиняє шафу, щоб повісити одежу, аж бачить – скринька).
Звідкіль взялась тут скринька ця мала?Таж шафа замкнена була.Що за притичина? І що в ній може буть?А, знаю, мамі хтось принісВ заклад під позичку, мабуть.Ось ключик на шнурочку звис…А що, як взять та й відімкнуть?Ой, що це? Боже милий! Глянь,Чи бачила ж таке я на віку?Убір! В святковий день найбільша з паньНаділа б радо річ таку!А як мені в цім ланцюжку?Чиї ж то всі оці розкоші?(Убирається й розглядається в дзеркалі).
Ой, а сережечки ж хороші!Вберись – і вже зовсім не та…Що врода й молоді літа?До них тепер байдужі всі,І похвали твоїй красіБринять, неначе докори.Всі злота ждуть,На злото б'ють —Горе нам, бідним, горе!НА ПРОГУЛЯНЦІ[59]
Ф а у с т проходжується в задумі. Підходить М е ф і с т о ф е л ь.
М е ф і с т о ф е л ь.
Бодай тобі зрáдне кохання! Бодай тебе в пекла стихію!Я кляв би іще чимсь гіршим, але, на жаль, не вмію!Ф а у с т
Який це дрік тебе вджиґнув?Чого це ти так чудно кривиш морду?М е ф і с т о ф е л ь
Радніший я продатись чорту,Коли б я сам не чортом був!Ф а у с т
Тобі цей сказ якось не личить.Та що ж могло тебе так спантеличить?М е ф і с т о ф е л ь
Та що? Убір, що Ґретхен я дістав,Піп загребущий одібрав!Побачила ту штучку матиІ зразу стала потерпати:Тонкий у неї аж надто нюх,Весь ніс просяк молитовника дух, —Обнюхує і се, і те,Чи воно грішне, чи святе,А що вже убір – то й видом видать,Що не яка в нім благодать.Доню! – рече – неправе доброДушу бентежить, збурює кров.Божій матері його віддаймо,На манну небесну уповаймо!А Ґретонька закопилила губи:Дарованому коню та дивúться в зуби?Той, певно, Бога в душі мав,Хто їй ту цяцю підослав…Та мати священика приводить,Той скоро справі кінця доходить,Сподобався йому дарунок.Добре, глаголе, єсте вчинили!Хто алчність боре, той Господу милий.А в нашої церкви добрий шлунок,Вже скільки царств вона пожерла,А ще з переїду не вмерла[60]:Тільки церква, мої любі діти,Може неправе добро стравити…Ф а у с т
Та ні: євреї і царіТакож до того штукарі.М е ф і с т о ф е л ь
Взяв піп пояс, ланцюжок, кільцеОт буцімто полова все це,Чи там подякував, чи ні,Мов за горішки ті дрібні,Пообіцяв в небесах награду —Й залишив маму вельми раду.Ф а у с т
А Ґретхен?М е ф і с т о ф е л ь
Тá собі сидить,Не зна, небога, що робить,Думає про убір – аж до сліз,Ще більш про того, хто приніс.Ф а у с т
Її журба мені докір.Добудь їй зараз новий убір!Той перший був її не варт.М е ф і с т о ф е л ь
Авжеж, тобі усе за жарт!Ф а у с т
Роби, як я кажу, і край!Її сусідку поєднай!Ти ж не макуха – чортом будь,Таки убір їй роздобудь!М е ф і с т о ф е л ь