«Шестьорка». Капiтан передав: усе готово. Можна починати.
Матрос. Гаразд. Щось ще передавав?
«Шестьорка». Нi, нiчого.
«Шестьорка» зникае. Матрос повертаеться до пацанiв.
Шпрот. Це хто був?
Матрос. Та так, пацан…
Шпрот. Бачу, що не коза…
Матрос. Сказав, що мальованськi за аркою кучкуються. Десь до пiвсотнi.
Щур. Малувато щось.
Матрос. Пропонуеш ждати, коли бiльше збереться?
Щур. Та нiчого я…
Матрос(не дослухавши Щура, кидае котромусь iз поближчих пацанiв). При у будку, хай помiняють музику.
Щур(тому ж пацану). Нашу хай ставить! Врубився? «Бонi М»!
Пацан зриваеться iз мiсця i мчить крiзь натовп у «клiтку».
За якусь мить iз гучномовцiв починае лунати пiсня групи «Boney M» – «Rasputin».
Тiльки-но прозвучали першi акорди, «пацанва зi Схiдноi» починае звiдусiль збiгатися-збиратися-«кучкуватися» навколо Матроса, розмахуючи руками, битами, цепами та вигукуючи урiзнобiй: «Погнали!», «Понеслося!», «Бий Мальованку!»
Матрос викидае руку вперед, указуючи «напрям атаки». Звiдти, куди вiн вказував, у цей момент вибiгають «мальованськi». Пiд акомпанемент приспiву починаеться жорстоке «мiсиво»… Хтось падае i його топчуть ногами; хтось хапаеться за окривавлену голову i дико верещить; хтось вiдповзае убiк…
Над «полем битви» розноситься гучне: «Мiнти!!! Мiнти!!!» Бiйка умить припиняеться. Здатнi самостiйно пересуватися «бiйцi» (Матрос, Шпрот, Щур i Царик – у тiм числi) розбiгаються хто куди, рятуючись втечею. На «полi битви» залишаються пораненi i покалiченi…
З’являються мiлiцiонери. Оточують залишки учасникiв «мiсива». Грубо i брутально заламуючи «бiйцям» руки, копаючи iх ногами, штовхаючи, б’ючи по нирках, «доблеснi стражi порядку» пiд завершальнi акорди пiснi виводять-тягнуть-волочать «бiйцiв» за лаштунки…
3
(«No, there is none like you» / «Scorpions»)
Пiзнiй вечiр (власне, нiч). Парк. Алейка обiч «Клiтки».
Лавочка пiд крислатим кленом.
На стовпi трохи оддалiк блимае – нiби свiтломузика – неоновий лiхтар.
На лавочцi – трое дiвчат: Алька, Жанка, Ленка (Воркута). П’ють вино «Алiготе» – iз пляшки, по черзi: зробивши ковток, передають пляшку iз рук в руки. Закушують шоколадом (розгорнута обгортка iз гiркою плиточок – на лавочцi).
Алька(спiвае):
За окном барабанит дождь,
В серой комнате серая тень.
И крадется серая ложь
В этот серый осенний день.
Ты сегодня домой не пойдёшь,
Позвонишь маме, скажешь: «Не жди!» —
Потому, что на улице дождь,
А у нас еще ночь и стихи…
Воркута. Алько! А коли тебе перший раз, тобi скiльки було?
Алька. Тринадцять…
Воркута(до Жанки). Бреше?
Жанка. Бреше, мабуть.
Воркута. А без понтiв? Скiльки?
Алька. Тринадцять!
Воркута. Що, справдi тринадцять?
Алька. А то!
Воркута(до Жанки). А тобi?
Жанка. П’ятнадцять… Здаеться… (Згадуе, подумки рахуе). Ну да! П’ятнадцять.
Воркута. О, то я мiж вами стара дева!
Жанка. В смислi?
Воркута. А менi вже шiстнадцять було… Якраз на днi народження i…
Жанка. Напоiли – i?..
Алька. Напоiла – i!.. Вона напоiла… Сiчеш?
Жанка. А! Любов? Да?
Воркута. Ага. Любов. Велика i красива…
Алька. А толку?
Воркута. Толку мало… Я ж за ним, падло, пiвроку ушивалася. Думала: дам – i все, мiй буде… На день народження покликала у лiс, на шашлики… Тиждень предкiв на пецики крутила… А вiн!.. «Нiчого, – каже, падла, – не пам’ятаю, а значить, нiчого й не було!» Гуд бай, аривiдерчi, «вон пашла»!..
