Жанка. А ти?
Алька. Вона й пiшла. По повнiй програмi i на всю котушку! П’ятирiчку за два роки, ударниця туда!
Воркута. Нiчого… Пару раз потiм пiдвалював: вiдика кликав подивитися, ну i те-се… Але я його вiдшила. Із принципу…
Алька. Принципова!
Жанка. І правильно!
Воркута(роздратовано). Сама знаю, що правильно, що неправильно! Без тебе!
Жанка. Ти чого? Я ж…
Алька. Ну, хватить вам! Завелися!.. (Спiвае, Воркута iз Жанкою пiдхоплюють):
А когда ты стихи прочтёшь,
Будет всё как старинный роман,
И ты тихо скажешь: «Пусти!» —
Опрокинутая на диван.
Будут губы алы и нежны,
Будут руки искать и ласкать.
Равнодушно отметят часы
Первый день твоей женской судьбы…
Жанка. Ну що, гайда по хазах? Засидiлися ми… (До Воркути). Глянь-но, котра вже на твоему «писку моди»?
Воркута(подивившись на годинник – невеличке «сердечко», iз кришечкою, на довгому ланцюжку через шию). Ого! Половина першоi! І справдi, пора! Пiшли, Алько.
Алька. Ви йдiть.
Воркута. А ти.
Алька. А куди менi йти? Додому краще не потикатися. Мати уб’е…
Воркута. Так вже й уб’е?
Алька. Як не вб’е, то все одно не пустить у хату… Так що менi що тут, що на сходах у пiд’iздi до ранку куняти – все одно. Тут навiть краще.
Воркута. Не дурiй! Пiшли. Пустить, куди вона дiнеться?!
Алька. Не пустить. Сказала: щоб у десять була вдома, – i хана: рiвно в десять дверi на замок, ключ пiд подушку. І хоч ти що!..
Жанка. Так батько, може, впустить? У тебе ж батько е?
Алька. І батько е, i сестра молодша. Тiльки вони матiр бояться, як вогню… Це ранiше батя мене захищав, поки не запив по-чорному. А тепер – фiгушки заступиться! Боiться, що матiр в ЛТП його здасть…
Воркута. Ну, гаразд. Пiшли до мене. Може, проканае якось тихенько пробратися у спальню… А нi, то викину iз вiкна якийсь куртяк, у нашiм дворi на дитячiй площадцi перекантуешся до ранку. Там е хатка на курячих нiжках. Нормально, я вже там ночувала, коли iз предками посварилася i з дому пiшла. Класно було! Залiзла, лежу, у вiконце зиру. До дванадцяти батько пiд пiд’iздом курив одна за одною, ждав, що вернуся. А пiзнiше вже й матiр вискочила. І давай мене шукати. Батько в один бiк бiжить, мати – в другий… Потiм збiжаться, заскочать у квартиру – а мене нема! Знов бiжать… Так до ранку i бiгали… Я дивилась, дивилась, та й заснула… А вранцi прихожу – прикиньте! – предки як шовковi: обнiмають, плачуть, цiлують, мало не в ноги падають… Отак-от!.. То що, Алько, до мене?
Алька(знизуе плечима). А що робити?.. Пiшли…
4
(«Здравствуй, мальчик Бананан» / ВІА «Весёлые ребята»)
Мiлiцейський вiддiлок. На задньому планi – клiтка-«мавп’ятник», «запакована пiд зав’язку» затриманими за бiйку у парку. Стережуть iх, стоячи по цей бiк клiтки, кiлька сержантiв-мiлiцiонерiв.
Заходить Капiтан. Заклавши руки за спину, пiдходить до «мавп’ятника».
Капiтан(до сержантiв). Втихомирили? Не бунтують бiльше?
Котрийсь iз сержантiв. І менше теж. Ми iм тут популярно пояснили…
Капiтан. Не перестаралися?
Котрийсь iз сержантiв(регоче). Розтин покаже!
Капiтан. Тiпун тобi на язик!.. (Погрожуе кулаком). Дивись менi! Жартiвник хренов!..
Котрийсь iнший iз сержантiв. Я!
Капiтан. Що ти?
Котрийсь iнший iз сержантiв. Сержант Хренов!
Капiтан. Що, справдi?
Котрийсь iз сержантiв. Справдi, товаришу капiтане!
Капiтан(смiеться). От умора! Із новеньких?
Хренов. Так точно!
Капiтан. Ну гаразд. Із тобою, Хренов, пiзнiше познайомимося. Сподiваюсь, ти не сволоч i не цирозник… (Пiдходить ближче до «мавп’ятника»). Ну, дауни, що цього разу не подiлили? Що за привiд був для такого буйного свята? Ну-у?! Мовчите? Корчите iз себе партизанiв на допитi у гестапо? Ну-ну… Мушу вас розчарувати. Якщо я покличу ефрейтора Диню, гестапо вiдпочиватиме! Вiрите?.. Вiрите! І правильно. Це якраз той випадок, що краще повiрити на слово i не нариватися на зайвi неприемностi. Неприемностей вам i без Динi вистачить. Зрозумiли, дауни? Не чую! Вiдповiдаемо дружнiм хором, за чарiвним помахом моеi руки. Чiтко i голосно: «Так точно!» Ну ж бо!..
Капiтан змахуе рукою. У вiдповiдь iз клiтки – один чи два кволi вигуки: «Так точно…»
Нариваетеся, дауни! Нариваетеся… Я вас по-доброму попереджав. Отже…
Котрийсь iз сержантiв. Провести виховну роботу?
Капiтан. Зачекай… (У клiтку). Дядек е? (Із натовпу у «мавп’ятнику» протискуеться до решiтки чорнявий, високий i стрункий парубок). Іди-но ближче!.. О, то це ти? Ну, як тобi мiй фокус iз фуражкою? Класний фокус, правда? (Капiтан задоволено смiеться, затим обертаеться до сержантiв). Я його примiтив ще ранiше, до бiйки. От сподобався вiн чогось менi. А потiм, як свято закiнчилося, дивлюся: еге, робить ноги моя симпатiя! Я фуражку – хвать iз голови, заховав за спину i за ним. Мiж кущами, мiж деревами, перебiжками. Вечiр же, вiзьми розгледь у темнотi мiнта без фуражки. Отак я його i зацапав. Далекувато, правда, аж на Лазо, бiля новоi обкомiвськоi дев’ятиповерхiвки. (Наказуе сержантам). Цього випускайте. Великi люди за нього просять! Сам Боца приiхав… Хренов, ти знаеш, хто такий Боца? (Хренов заперечливо хитае головою). Ну нiчого, я тебе потiм у курс введу. Не за так, звичайно. За окрему плату. (Капiтан вказуе кивком голови на Дядека). Виявляеться, це ще то-о-ой гусь! Молода надiя житомирського футболу! Запам’ятайте його обличчя, шановнi! Може, Блохiним стане. Запам’ятали? Ну, то виводьте, виводьте! (Сержанти вiдчиняють решiтку, випускають парубка. Капiтан зневажливо махае рукою, показуючи на вихiд). Брись, поки не передумав! Брись, сказав! І Боцi передай: хай не забуде, що за ним боржок. (Капiтан обертаеться до пацанiв у «мавп’ятнику»). То що, дауни? Кликати Диню?
Пацани похмуро опускають голови, переминаються, ховаються один за одного, – але мовчать…
Котрийсь iз сержантiв. Може, вони усi тут нiмi?
Котрийсь iнший iз сержантiв. Товаришу капiтане! Ви тiльки дайте команду, ми iх швидко навчимо…
