– Поiхали! Тiльки не жени заради Пресвятоi Дiви Марii, а то спалимося.
Плавно рушивши з мiсця, автомобiль з наклейками судовоi виконавчоi служби, влився в потiк транспорту i попрямував до найближчого мосту через Сену.
Роздiл другий
Тюрма Пуассi, округ Сен-Жермен-ан-Ле, Францiя, березень 2015 року
Сiрi металевi дверi, що вели до загального дворику для прогулянок, розчинилися перед ув'язненим № 25-222 / 8-FR. Чоловiк, тримаючи руки за спиною, ступив з вузького коридору на майданчик. Заплющивши очi вiд яскравого весняного сонця, вiн не поспiшаючи пiдiйшов до двох рядкiв пластикових лавок, що стояли уздовж стiни. Пройшовши мiж лавками, ув’язнений сiв на найвiддаленiшу вiд огорожi спортивного майданчика. Обпершись спиною об цегляний мур будiвлi, дiстав з кишенi синьоi тюремноi куртки цигарку й клацнувши одноразовою запальничкою з насолодою закурив.
На вiдмiну вiд бiльшостi ув'язнених, куртку та штани чоловiка прикрашали бiлi кола дiаметром з чайне блюдце нашитi на грудях i спинi, а так само в районi колiн i лiктьових згинiв. Такi нашивки покладалися лише, особливо небезпечним злочинцям, яких французький суд iзолював вiд суспiльства на строк не менше двадцяти рокiв.
В’язниця Пуассi, в прогулянковому дворику якоi перебував ув'язнений, була вiдкрита на початку XIX столiття. Вiд столицi Францii ii вiддiляло всього нiчого – 30 кiлометрiв. Тут утримувалися засудженi за тяжкi злочини чоловiки, термiн покарання, яких обчислювався не одним десятком рокiв, а то й зовсiм приреченi на довiчне ув'язнення. Порушники режиму i особливо небезпечнi злочинцi, мiстилися в одиночних камерах, позбавленi права на прогулянки разом з iншими ув'язненими. Тi ж, хто ставав на шлях виправлення, мали змогу працювати на виробництвi, а вiльний час проводити у кiмнатi вiдпочинку, в комп'ютерному класi, або на спортивному майданчику.
Поява в’язня № 25-222 / 8-FR не пройшла непомiченою iншими. Кiлька чоловiкiв, що стояли бiля дальньоi стiни, оглянули його злiсними поглядами i про щось зашепотiли, схиливши голови один до одного. Двое iнших, якi грали неподалiк на лавочцi в шахи, швидко перенесли дошку на кiлька метрiв далi вiд небажаного сусiда. Появу в’язня помiтили й гравцi в баскетбол. Один з них, молодий африканець, кинувши м'яча своему напарниковi, швидко залишив майданчик i зник в роздягальнi. За кiлька хвилин з дверей роздягальнi вийшов середнiх рокiв iспанець i ставною ходою пiдiйшов до чоловiка.
– Очам своiм не вiрю! Щоб менi повилазило! То це ти? Тобi знову дозволили вийти на прогулянку? – в знак вiтання вiн простягнув в’язню № 25-222 / 8-FR долоню.
Ув'язнений з силою ii потиснув.
– Я зразково поводився весь останнiй тиждень. Заступник директора розiбрався, що в тiй бiйцi, коли понiвечили марокканцiв, я тiльки захищався.
– Так. Я теж вiрю, що ти тiльки захищався, – посмiхнувся iспанець.
– Як все пройшло?
Чоловiк докурив цигарку. Спритно клацнувши пальцями, вiн вiдправив недопалок до смiтника.
– Чудово. Хлопцi точнiсiнько виконали твоi iнструкцii. Що з розрахунком?
– А iм не вистачило того, що вони взяли в сховищi?
– Я не знаю, скiльки вони взяли i чого саме. Це iхнiй навар. Ти ж пам'ятаеш нашi закони. Будь-яка праця повинна бути оплачена. Я теж повинен на щось жити.
– Менi потрiбно зателефонувати, Родрiгесе.
– Прошу мсье.
Невловимим рухом Родрiгес витяг з кишенi тюремних штанiв мобiльний телефон. Взявши апарат, чоловiк швидко набрав номер. Пiднiсши до вуха телефон, вiн почув кiлька гудкiв. Потiм щось клацнуло i приемний жiночий голос вiдповiв: – Брокерська контора Грейс Мiтчiнг. Чим я можу вам допомогти?
– Це мсье Монтель 12Бi42Ікс.
– Рада знову чути вас мсье Монтель.
– Передайте будь ласка мiстеровi Мiтчiнгу, що я бажаю зробити ставки на суму в 200 евро. Чотири ставки по 50 евро кожна, на…, – вiн почав перераховувати назви i дати футбольних матчiв, шахових турнiрiв та боксерських поединкiв.
– Пiдтвердьте замовлення.
– Пiдтверджую.
Чоловiк забрав телефон вiд вуха i миттево набрав кiлька цифр. Його спiврозмовник, навiть оком не встиг моргнути, як чоловiк продовжив розмову.
– Замовлення пiдтверджене. Дякую, що знову скористалися нашими послугами мсье Монтель. Бажаю вам виграти, – пролунав у динамцi все той же жiночий голос.
Ув'язнений № 25-222 / 8-FR вiдключив зв'язок, i повернув телефон Родрiгесу.
– Протягом пiвгодини грошi надiйдуть на рахунки.
– Чудово. З тобою приемно мати справу. Щось ще потрiбне?
– Так. Ось список книг, – чоловiк простягнув iспанцевi аркуш. – І ще одне. Нехай твоi люди не сунуть свого носа, куди iм не слiд.
– Це ти за тi двi пластиковi коробки? Можеш не перейматися через це. Вони тiльки переконалися, що взяли саме те про що ти нас просив. Товар вiдправлений за вказаною адресою.
– Дякую Родрiгесе.
– Радий спiвпрацi. Покурити не хочеш? Я пригощаю, – iспанець дiстав з кишенi куртки заряджену марихуаною цигарку.
– Нi. Дякую. Ти ж знаеш, я цим не захоплююся.
– Дивнi ви люди – шпигуни. На вигляд так ти звичайний бухгалтер. А показав себе не аби, як. Не боiшся, що марокканцi помстяться?
– Ти ж мене попередиш? Я буду готовий, – посмiхнувся чоловiк.
– Звичайно. Я повинен берегти такого клiента. Нам з тобою тут ще довго жити.
– Ну, це, як подивитися…
– Ти зiбрався померти?
– Все у волi Господа нашого, Родрiгесе, нам цього знати, не дано…
З коридору на майданчик вийшли двое охоронцiв. Один з них пильно подивився на в'язня № 25-222 / 8-FR i кивнув йому, запрошуючи слiдувати за собою. Чоловiк пiдвiвся i склавши руки за спиною пiшов до охоронцiв.
– Поводься добре амiго! – крикнув йому вслiд Родрiгес. – Ігри на свiжому повiтрi подовжують життя.
Роздiл третiй
Шато «Литторал», округ Анжу, Францiя, березень 2015 року
Комiсар полiцii Мартiн Вiардо, зупинив автомобiль на майданчику бiля парадних сходiв господськоi оселi. Цього вечора вiн завiтав до шато «Литторал», що розкинуло своi угiддя в передмiстi Анже i у якому мешкали його друзi. Вiардо очолював бригаду з розслiдування, особливо тяжких злочинiв у паризькому комiсарiатi й цього разу до шато його, на жаль привели справи.
Тридцятип'ятирiчний комiсар вилiзши з салону машини, легко пiднявся сходами. Дверi вiдчинилися i вiдвiдувача зустрiв одягнений в старовинну лiврею лiтнiй слуга Жак.
– Радий знову бачити вас, мсье радник, – посмiхнувся старий.
– Вiтаю вас Жаку. Ви чудово виглядаете. Нехай i звучить банально, але таке враження, що час для вас зупинився. До речi я давно вже не радник, а всього лише комiсар полiцii, – чоловiк вiтаючись, простягнув служниковi руку.
Пiсля мiцного рукостискання, слуга зрушив з мiсця, пропускаючи гостя в просторий хол.
