Перепадя. То що ж? Будемо кiнчати дiло.
Храпко. Отак краще. Чи кiнчати, то й кiнчати. Сьогоднi тiльки менi нiколи… Треба писати условiе, довiренность… Ти покинь десять рублiв на розходи, а я звечора усе, що треба, виготую, а на завтра пiдемо до мирового, щоб засвiдительствував.
Перепадя. То й розходи, значиться, моi?
Храпко. А то ж як? Звiсно, твоi. Та iх небагато, рублiв на три всього. Я тобi, як скiнчиться дiло, щот дам: що на розходи пiшло, а що лишок – на платiж повернеться.
Перепадя. Та гаразд уже (лiзе в кишеню).
Храпко(бере книжку i перо). Хто ти такий будеш?
Перепадя. Я? Остап Перепадя.
Храпко. Та я це знаю. Якого ти званiя чи сословiя? Мiщанин, купець, козак чи казьонний обиватель?
Перепадя. Казьонний обиватель.
Храпко(пише). Казьонний обиватель Остап… А батька як звати?
Перепадя. Трохим.
Храпко. Тезко мойому. (Пише). Трохимович… Перепадя. Ну, а Тхора як?
Перепадя. Покiйник Карпом звався, а батько Грицьком. Вони в козаках були, здавна козаки.
Храпко(пише). Оце i все.
Перепадя(подаючи десятирубльову бумажку). Звольтесь вам.
Храпко. Давай, давай. От i гаразд; отак би й зразу, без клопоту та без торгу. (Глянувши на Передерiя, що сидить похнюпившись). А чого ти, куме, так зажурився?
Передерiй. Вiд того, що кум уважив.
Храпко. А що кумовi таке?
Передерiй. Не скажу. Не вважив кум – i я не скажу. Прощайте (дае руку).
Храпко. Ваша воля, ваша й сила! Прощайте. (Собi дае руку). Видно, що кум i собi встряв у чужий огород?
Передерiй. Не скажу! не скажу! (До Перепадi). Ходiмо вже.
Перепадя. Бувайте здоровi. (Кланяеться, i обое виходять).
Вихiд IV
Храпко(сам). Це щось воно за знак… Уже Передерiй так не встряне: тут щось та е, щось кум замишляе таке. Отже й пiшов так, i не сказав. Та ну, мене не проведеш! І ми – з усами, тiльки, кажуть, нос не оброс… Дознаемося… Постiй. (Пiдходе до дверей, гукае). Явдохо! Явдохо!
Явдошка(з-за кону). Чого?
Храпко. Скажи Прiсцi, щоб кликнула до мене Кирила.
Явдоха(з-за кону). Кирило бiля бджiл, у пасiцi.
Храпко. То що? Не кине хiба бджiл на час?
Явдоха(з-за кону). Добре.
Увiходе жiнка, ведучи за руку дiвчинку.
Вихiд V
Молодиця(бере за голову дiвчинку i, нахиляючи, шепче). Проси.
Дiвчинка. Паноцьку!
Молодиця. Паночку-лебедочку! І помилуйте, i пожалуйте!
Храпко(озирнувшись, плюе). Тьфу! Якого ви чорта? Аж злякали – дивись!
Дiвчинка(становиться навколiшки). Паноцьку! помилуйте.
Молодиця. Ой, лишенько наше! горенько тяжке! Помилуйте, паночку…
Храпко(стоiть, дивиться. Спокiйно). Ну, ще!.. Ну, що ще далi буде? Ну-ну!..
Молодиця. До вашоi милостi, добродiю. Помилуйте нас… Дiточки малi… iсти нiчого…, А вiн пiшов, сучий син!., закрився очима й плечима., швендяе там по чужих краях… А тут послiдне добро беруть… хату цiнують… Помилуйте нас i пожалуйте! (Становиться на колiна, плаче).
Дiвчинка. Паноцьку! помилуйте.
Храпко. Та якого ви чорта до мене? Не реви, а толком кажи!
Молодиця. О горенько наше нежданне! Пропала я, бiдна, з малими дiточками!
Храпко(сердито). Та не скавучи, кажу. Кажи: чого тобi треба?
Молодиця(з плачем). Боже мiй! Хату продають… Мою таки хату, батькiвську цiнують!
Храпко. Хто цiнуе? За що цiнуе?
Молодиця. Та я й сама не знаю, що вiн, розсучий син, наробив… У кого там грошi брав… де вiн iх дiвав… А тепер мое добро… добро мое пропадае! (Плаче).
Храпко. Хто такий розсучий син?
Молодиця. Чоловiк мiй, бодай йому добра не було!.. Вiн, каторжний, щоб його зашморгнуло там, клятого!
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
