* * *
Була ти мрiйною… Далеке й призабуте
Зринае в пам'ятi, мов видиво легке,
Неначе марення, мереживо хистке,
Котре не зрозумiти, не збагнути.
Не злинуло чуття! Нехай неперечуте,
Невирiзьблене i негомiнке —
Дай руку мрii! Хороше вiдчути
ii руки стискання нетривке.
Далекий, дивний сон… Неначе сон – трава…
Спинись, потомлений, з непiзнаним бажанням.
Вже степ пожовк. За голубим шептанням
Ти не вловив його затаенi слова…
Та добрий час життя, бо в кожнiй порi року
Ти невiдомiсть пiзнаеш високу!
II. КРУГОВЕРТЬ
ОПТИМІСТИЧНЕ
Коли ти вiрити в добро навик,
то вiруй в землю. Вiруй в смерть i крики
Тривожнi породiль. Нема одвiку
Легкоi вiри i легких утiх.
Замало й слiв, де треба людських рук.
Будинки зводити, мости ладнати,
Чи древнi перелоги поорати.
Учися брати вiру. Як беруть
Снопи на плечi. Як беруть лопати
Садiвники, щоб Землю перерить
І здобрити. Так, як беруть солдати
Гвинтiвки в руки – край свiй боронить.
Бери у працi втому i печаль,
Глибiй у радостi, глибiй в стражданнi,
Звiряйсь на них, немов на пробнiм каменi,
Загартувавши серце, нiби сталь.
В роботi научайся, як народ.
До скону свято вiрити в добро.
* * *
Дерева, вiтром пiдбитi,
Пещенi лiтом i сонцем,
Пiднявши вгору долонi,
Пнуться до неба. Зайшлися
У ритуальному танцi.
Я заздрю вам, тривожнi дерева
Із добрими дитячими очима!
Ви кожен рiк оновлюетесь: Я ж
До цього тiльки прагну.
Людино! Коли дерево сторуко
Голубить небо, вiтер, i весну,
І день, i нiч, i вечори, i ранки —
Не забувай, що двi твоi руки
Не можуть мати спокою нiколи.
* * *
Берези – навтьоки!
Трава напнулась,
Згинаються тополi
В три дуги.
І спересердя
Хмари хтось
Прогупуе,
Та гнiвно ляскають
Бiлястi батоги.
З зазубринами грiм,
Немов рубель,
Пригнiчуе
Поважнi хмари-гарби,
І часто падають
Їздового удари.
Ушпарить – синiй
Пучиться рубець.
Воли притомленi,
Схиливши круто голови,
Щипають на ходу
Шалену зелень.
Та в'юниться,
Немов батiг, iздовий:
– Рушай, гроза,
Пiд райдужну веселку!
В КОЛГОСПІ
(образок)
Вантаженi машини вiдiйшли,
Ми впали на вологе бурячиння
Вiдпочивать. Згасае повечiр'я
Над полем, нiби спорожнiлим лiтом.
Ляга на землю цигарковий дим,
Дiвчата щiльно туляться. Притихли,
Потомленi: студентки молодi,
До працi до колгоспноi не звикли.
І вечорiють. Засинають. Сплять,
У снi коханно розметавши руки…
А вдалинi ледь-ледь вiдчутний гуркiт
