У Музеi книги i друкарства Украiни у вiддiлi рукописноi книги представлено для споглядання цiкавий експонат – пряслицю, знайдену пiд Киевом, у Лютежi. Пряслиця – кружальце з глини або шиферу, яке жiнки крiпили до веретена. З метою не переплутати знаряддя працi пiд час гуртовоi роботи (примiром, на вечорницях), не прихопити чужого веретена, на пряслах робили позначки, зарубки. Як доводять вченi, представлена в Музеi пряслиця виготовлена в VII–VIII ст. На нiй бачимо не пiктограму, а писемнi знаки. Можливо, вони е чертами i рiзами, про якi писав Чорноризець Храбр. Знайдена пряслиця сфотографована, знiмок збiльшений в багато разiв i представлений у вiтринi в розгорнутому виглядi. Прикро, що вченi досi не прочитали напис.
Перекладали Святе письмо для слов’ян зрозумiлою для них мовою «слов’янськi апостоли» рiднi брати Кирило (826–869) i Мефодiй (820–885). Вони походять з портового мiста Солунь, що в Македонii, заселеного греками i слов’янами. Старший Мефодiй спочатку служив вiйськовим, потiм стратигом в однiй iз вiзантiйських провiнцiй. Вiдiйшовши вiд свiтських справ, став монахом, а згодом – iгуменом у монастирi Полiхрон. Молодший Кирило, здобувши гарну освiту, працював патрiаршим бiблiотекарем у Константинополi. У складi iмператорських мiсiй Кирило бував у рiзних краiнах, де навертав язичникiв до християнства. Для того, щоб вести дискусii зi злiсними язичниками, Кирило вивчав iхнi мови. Як блискучий полемiст, мав дар переконувати людей.
Наприкiнцi 862 року до Константинополя прибуло посольство вiд моравського князя Ростислава. Посли просили iмператора Михайла направити до Моравii мiсiонерiв, якi б проповiдували Євангелiю зрозумiлою для ii мешканцiв мовою.
Не пiзнiше 863 року Костянтин Фiлософ (Кирило) та його брат Мефодiй вирушили до Великоi Моравii. Судячи з усього вони везли з собою вже перекладенi церковнi книги, записанi новоствореною абеткою.
З виявлених пам’яток слов’янськоi писемностi найдавнiшими е написи на стiнах та керамiчних плитах церкви болгарського царя Симеона (893–927) в Преславi, давнiй столицi Болгарii. Написи вiдносять до кiнця ІХ ст. Вони створенi частково кирилицею, частково глаголицею – двома абетками слов’янського письма.
Ми знаемо, що кирилиця, бiльш просте i зручне письмо, витiснила глаголицю. Однак глаголиця остаточно не зникла: до кiнця ХVІІІ ст. нею користувалися мешканцi Хорватii та Далматii.
Отже, в ІХ ст. суспiльний розвиток схiдних слов’ян досяг такого рiвня, коли усне мовлення не вповнi задовольняло людей. Адже постiйно виникала потреба в обмiнi iнформацiею та ii збереженi. Цей час, «як правило, збiгаеться з появою адмiнiстративних, культурних, релiгiйних та iнших iнститутiв». [21, 19]
І щодо матерiалiв, на яких писали нашi пращури. Широко використовували бересту i дощечки. Також писали на стiнах, глиняному посудi, карбували слова на камiнних плитах.
У давньоруських текстах слово «книга» вперше зустрiчаеться в Остромировiй Євангелii (1056–1057), де вжите у множинi. Це свiдчить про трактування слова у ширшому, нiж конкретний предмет, розумiннi. В однинi слово «книга» зафiксовано 1263 року в рукописному списку. У тi часи пiд книгами розумiли твори лiтургiйного i церковно-повчального характеру. Це й не дивно. Адже першi книги на наших землях були християнськими, богослужбовими. Згодом назва «книга» поширилася на всi кодекси.
Згiдно з перiодизацiею давньоi руськоi книги, перший перiод ii розвитку почався в Х ст. i тривав до середини ХVІ. Особливостi цього перiоду такi.
З прийняттям християнства в Киiвську Русь поступали богослужбовi книги, написанi грецькими лiтерами. Завдяки книгам русичi знайомилися з культурними надбаннями Вiзантii. У ХІ ст. писемнiсть поширилася землями Киiвськоi Русi. Вiдсоток писемного населення мiст становив до 5 % усього дорослого населення. Цей факт дае пiдставу гадати, що нашi предки ще за столiття до хрещення знали грецьке лiтеро-звукове письмо. І мають рацiю тi науковцi, що вiдмiчають: «лише за одне поколiння переписувачiв та книжникiв не могли скластися такi стиль i правопис русько-слов’янськоi чи слов’яно-руськоi мови, якi ми бачимо в перших наших письменникiв». [21, 17]
Незважаючи на мiжусобнi вiйни, культурне надбання русичiв було спiльне. Книга, переписана в Киевi, Чернiговi чи Галичi, сприймалася однаково по всiй Русi. Ставлення до книги було вельми шанобливе. У князiвських палатах увечерi, при свiчi, грамотний чоловiк читав уголос i на розпiв книгу, а всi присутнi уважно, з благоговiнням його слухали. Напевно, кожен присутнiй знав повчальну проповiдь Нестора Лiтописця, складену року Божого 6545 (за нашим лiточисленням – 1037 рiк): «Велика бо користь бувае людинi од учення книжного. Книги ж учать i наставляють нас на путь покаяння, i мудрiсть бо, i стриманiсть здобуваемо ми iз словес книжних, бо се е рiки, що напоюють всесвiт увесь. Се е джерела мудростi, бо е у книгах незмiрна глибина. Ними бо в печалi ми втiшаемось. Вони е уздою стриманостi. А мудрiсть великою е, бо й Соломон же хвалив ii [i] говорив: «Я, премудрiсть, вселила пораду, i розум, i тяму. Я призвала страх Господнiй; у мене – порада, у мене – мудрiсть, у мене – сила; мною царi царствують i владарi узаконюють правду; мною вельможi возвеличуються i деспоти держать землю; я люблю тих, якi люблять мене; тi, що шукають мене. знайдуть благодать», – повчав Лiтописець, послуговуючись притчами Соломона. – Якщо бо шукаеш ти в книгах мудростi пильно, то знайдеш ти велику користь душi своiй. Бо коли хто часто читае книги, то бесiдуе вiн iз Богом або зi святими мужами». [10, 89–90]
Щороку в скрипторiях, вiдкритих при монастирях i князiвських дворах, переписували десятки книг. За пiдрахунками вчених, протягом ХІІ – ХІІІ столiть загальний книжковий фонд становив близько 140 тис. томiв. Пам’ятниками тiеi пори е Реймська Євангелiя (перша пол. ХІ ст.), Остромирова Євангелiя (1056–1057), Ізборники Святослава (1073 i 1078).
Поряд iз перекладною творилася оригiнальна лiтература: складання художнiх творiв, лiтописiв. Житiй святих. Перлина художньоi лiтератури Киiвськоi Русi – «Слово о полку Ігоревiм» (друга пол. ХІІ ст.).
Татаро-монгольське нашестя, а згодом польське владарювання негативно позначилися на твореннi руськоi книги. Книг, написаних або переписаних в тi часи, до нас дiйшло дуже мало. Але тi, що дiйшли, переконливо свiдчать про високий рiвень украiнського книжкового мистецтва. Отак, книга «Киiвський псалтир», що написана уставом, прикрашена багатьма мiнiатюрами на евангельськi теми. А в Радзивiлiвському лiтописi, що близький до списку «Повiстi врем’яних лiт», нараховуемо понад 600 мiнiатюр з iсторii Украiни – Руси.
Тепер про пiдготовчi дii, що передували написанню книги. Спочатку вибирали текст, який хотiли переписати. Потiм готували знаряддя для писання та художнього оформлення книги.
Пера (гусячi чи лебединi) замочували в спецiальному розчинi, старанно iх чинили. Ми вже знаемо, що на дощечках, залитих воском, писали бронзовими стилосами. Але цими iнструментами зазвичай користувалися пiд час навчання грамотi, або побутових записiв. У давнi часи не виробляли еластичних сортiв металу. З цiеi причини металевi пера з’явилися лише в серединi ХІХ ст.
Ось давнiй рецепт чорнила: «Горiшкiв (з дуба) зважити стiльки ж, що i клею з вишнi, i стiльки вони разом заважать взяти меду. Клей замочити в меду в кислому, доброму. За двi недiлi чи пiзнiше, коли стане як дрiжджi, вiзьми доброго меду, потовчи орiшки, просiй через сито i лий на орiшки меду кислого три яечнi шкаралупки i додай клей i змiшай. Приготуй залiзячки довгi. Прив’яжи iх до шнурка, щоб було iх потiм добре витягувати, i опусти iх в посуд з розчином i постав в теплi i зважай, щоб не застудити, i тричi на день помiшуй i процiджуй, як встояться, то куштуй, i якщо не солодке, то додавай медку». [21, 29–30]
Пiдготовлене в такий спосiб чорнило набирали в каламар, розводячи квасом чи водою. Воно не псувалося, але могло висохнути. Недбало приготовлене чорнило руйнувало папiр i линяло.
Давнi руськi книги прикрашенi вiзерунками, для виконання яких використовували як природнi барвники, так i золото.
Як правило, текст писав один чоловiк. Якщо виникала потреба швидше написати книгу, то ii дiлили на зошити, якi роздавали монахам. За таких умов переписування значно пришвидшувалося. Монах-переписувач сам прикрашав рукопис, вписуючи червоним чорнилом рубрики, заголовки, кольоровi iнiцiали i навiть мiнiатюри. В монастирi iснував розподiл працi, починаючи з виготовлення пергамену, чорнил, фарби до обрiзання аркушiв, виготовлення оправи та ii тиснення. Художник працював iз рукописом пiсля написання тексту. Отож не дивно, що в ХІІІ ст. ходило прислiв’я: «Простiше орiентуватись у лiсi, нiж у книгах».
Наприкiнцi першого перiоду в розвитку кириличноi книги спостерiгаеться занепад: з’являлося дуже мало нових творiв та перекладiв, небагато робилося копiй, були вiдсутнi новi тенденцii та iдеi в оформленнi книги. Все це призводило до того, що професiоналiзм майстрiв з виготовленнi книги втрачався. Але побожне ставлення русичiв до книги не проходило.
Другий перiод розвитку давньоi книги в Украiнi окреслений серединою ХVI i кiнцем ХVIІІ столiть
Рукописна книга на вiтчизняних теренах побутувала довше, нiж у краiнах Захiдноi Європи, яку потiснила друкована книга. Проте наша книга теж зазнала змiн. Оформлення ii значно демократизувалося, текст переписували в основному пiвуставом. Паралельно з пiвуставом пишуть i скорописом. Щоправда, книг, написаних скорописом, маемо не багато. Для прикладу назвемо конспекти студентiв Киево-Могилянського колегiуму.
Спецiальних центрiв з переписування книг не iснувало. Необхiдну книгу переписували як у мiстах, так i в селах. Через це серед книг, створених iз середини XVI ст. в рiзних регiонах, е специфiчнi вiдмiнностi. Видiлялися книги Киiвщини, Волинi, Галичини. Михайло Грушевський називав Волинь «найбiльш аристократичною украiнською землею». [21, 113]
Яскравим самобутнiм пам’ятником рукописноi книги стоiть Пересопницька Євангелiя. Книга писалася впродовж 1556–1561 рокiв. Мiсце ii створення – Волинь, село Пересопниця. У книзi оригiнально поеднанi елементи захiдноевропейського Ренесансу з художнiми традицiями вiтчизняноi книжковоi культури. Книга е видатною пам’яткою украiнськоi мови та високохудожнього оформлення.
Реформацiйнi вiяння, що охопили краiни Європи, долетiли й на нашi землi. Культурна ситуацiя змiнилася. Виникае мережа освiтнiх закладiв. Книжковий репертуар стае секулярним, вiльним вiд церковного впливу.
У зв’язку з виникненням та розповсюдженням друкарства, книгу вже сприймають вiзуально, як рiч. Адже ранiше ii бачили тiльки твором для читання вголос.
Початок книгодрукування на украiнськiй територii пов’язаний з Іваном Федоровим. Пiсля вигнання з Москви та утискiв на теренах Бiлорусii, талановитий друкар знайшов притулок у Львовi. Завдяки пiдтримцi ремiсничого люду, 1572 року Іван Федоров заснував друкарню. Перша друкована книга на наших землях – «Апостол», побачила свiт у 1574 роцi.
Книга стае масовим явищем. Цей перiод характеризуеться появою великоi кiлькостi освiчених людей. Їхне життя тiсно пов’язане з книгою. У книзi шукали також вiдповiдей на питання, що ставило життя. З кiнця ХVIІ ст. з’являються новi переклади та оригiнальнi книги. Рукописна книга поступаеться друкованiй, тиражi якоi постiйно зростають. Змiнюеться вигляд книги, ii оформлення. Пiднесення украiнського книгодрукування тiсно пов’язане з козацьким рухом.
Невдовзi розвiй творення книги чахне. Його потiснила iмперська росiйська культура, бiльш потужна, модернiзована. Украiнська книга втратила свою незалежнiсть i, як наслiдок, – свою iндивiдуальнiсть. Хоча вряди-годи з’являлися оригiнальнi рукописнi й друкованi книги, але вже як виняток.
У другiй половинi ХVIІІ ст. виникае iнтерес до давньоi книги, старих рукописiв. Книги колекцiонують, дослiджують. З Киева, давнього центра книготворення, вивозять скринями книги. Вони осiдають у книгосховищах Росii, Польщi, приватних колекцiях.
Наприкiнцi ХVIІІ ст. творення книги пов’язане з використанням нових способiв виготовлення паперу, металевих верстатiв для друкування та нових способiв друку. Змiнився зовнiшнiй вигляд книги у бiк його спрощення. Це дало можливiсть при менших затратах збiльшити тиражi. Книга стае дешевшою, доступнiшою.
Типи кириличного письма
У процесi свого розвитку кирилиця модифiкувалася в рiзнi типи письма. Розрiзняють устав, пiвустав, скоропис i в’язь.
Найдавнiшi книги писалися уставом. Уставне письмо можна характеризувати як святкове, парадне, гарне, старанне. Воно дихае церковним благочестям. Лiтери писали прямо, з прямими лiнiями i заокругленнями. Форма лiтер близька до квадрата. Букви розташовували на однаковiй вiдстанi одна вiд одноi. Писали iх у рядку. Прикметно, що елементи лiтер не виходили за межi рядка. Це письмо творилося без скорочень, без надрядкових знакiв.
Книги, якi використовували пiд час лiтургii, написанi уставом. Уставне письмо пiддавалося змiнам повiльно.
Наприкiнцi XIV ст. уставне письмо здае позицii, повiльно поступаеться пiвуставу. Що й казати. За умови багатого фiнансування з боку вищих церковних iерархiв, установами та заможними свiтськими особами, книгу писав досвiдчений писар уставним парадним письмом. Але для широкого кола споживачiв, а також з метою здешевлення книги та швидшого ii написання, все частiше послуговувалися пiвуставом. Лiтери пiвуставу меншi за розмiром, а за формою бiльш округлi. При цьому принцип геометричностi порушувався. Кожна лiтера мала багато варiантiв написання, вiльно розташовувалась i могла бути з нахилом. Згодом у письмi з’явилися лiгатури, тобто нероздiльнi букви, також титли – надрядковi знаки, що позначали скорочення. В пiвуставi вживалися сили – знаки наголосу та виноснi лiтери – буквенi знаки, що пишуться над рядком.
Отже, письмо еволюцiонувало вiд складних форм уставу до бiльш простих «демократичних» варiантiв пiвуставу.
Паралельно з пiвуставом творився скоропис – вид прискореного пiвуставу, в якому лiтери стоять окремо одна вiд одноi. Пiвустав утвердився як канцелярське письмо. Ним складали листи та дiловi документи.
У скорописi однi й тi самi букви характеризувалися багатоварiантнiстю графiки. Вони з виносними елементами, що виходять за межi рядкiв. Їх швидше писати за рахунок скорочення слiв i значноi кiлькостi лiтер над рядком. Щоб прочитати такий текст треба було додатково вчитись. Адже графiка деяких букв зовсiм не нагадувала однойменнi, уставнi та пiвуставнi.
Через те, що переписування богослужбових книг вважалося богоугодною справою, то з середини XIV ст. лiтургiйнi книги скорописом не писали.
В’язь – письмо, яким писарi оформляли книги. В’яззю писали заголовки. Лiтери в’язi переплiталися мiж собою, створюючи дивовижнi вiзерунки. Читати текст, написаний в’яззю, здатна спецiально пiдготовлена людина.
Оздоблення давньоi книги
Давня украiнська книга красиво художньо оздоблена. До оздоб вiдносять орнаментальнi прикраси та мiнiатюри.
Мiнiатюри присутнi не на всiх фолiантах. Зате iншi елементи художнього оздоблення присутнi практично на всiх книгах, створених до ХІХ ст. включно.
До орнаментальних прикрас вiдносимо:
Заставку. Так називаеться графiчне декоративне чи сюжетно-декоративне зображення прямокутноi форми на початку роздiлу чи пiдроздiлу книги. Заставка передуе текстовi. Вона розмiщена у верхнiй частинi сторiнки. Бувають заставки, що займають половину сторiнки. Пiд деякими заставками можна прочитати назву фрагменту рукопису;
Кiнцiвку, яку розмiщують в кiнцi роздiлу чи книги. Заставка скромнiша нiж заставка;
Інiцiал. Назва походить вiд латинського слова initium (початок). Інiцiал – лiтера, яка бiльша текстовоi лiтери. Інiцiал розмальований або орнаментований рiзними декоративними елементами, що починають текст книги чи роздiлу, рiдше абзацу;
