Декоративнi прикраси на полях. Вони виступають у виглядi квiтково-рослинних розеток.
Щодо мiнiатюр, абоiлюстрацiй, то назва походить вiд латинського minium (сурик) i miniatus (розмальований суриком). Виконували iх чорнилом, фарбами, iнодi золотом. Мiнiатюра займала окремий аркуш чи сторiнку, рiдше була у текстi або на полях. Рукописи, оздобленi мiнiатюрами, росiяни називають «лицевыми».
Трапляються рукописи з пустими сторiнками, з чорновими замальовками. Це свiдчить про те, що оздоблюванням книги займалася навчена цiй справi людина. Звичайно, пiсля повного написання тексту.
Найдавнiшi кириличнi рукописи наслiдували вiзантiйськi. Раннiй стиль в оформленнi кириличних рукописiв Х – ХІ ст. склався пiд безпосереднiм впливом вiзантiйськоi книжковоi орнаментацii. Проте в процесi творення вiн пристосувався до мiсцевих художнiх смакiв, уявлень та майстерностi мiсцевих малярiв, отримавши назву старовiзантiйського (Остромирова Євангелiя). Цей стиль, що з’явився в Болгарii в Х ст., а на Русi пiзнiше на столiття, характеризуеться зображенням рослин з переплетеними геометричними фiгурами. У заставках та iнiцiалах бачимо зооморфнi зображення птахiв, тварин, людських облич та фiгур. В iнiцiалах повторюеться один невеликий симетричний елемент. Інодi застосовуеться плетiнка. У часi цей стиль збiгаеться з пануванням уставного письма.
У ХІІІ – ХIV ст. оформляли книги у тератологiчному стилi. Для нього характерним е зображення фантастичних звiрiв, птахiв i людей у неймовiрних позах та перевитих складним переплетенням ременiв чи гiлок. В окремих рукописах того перiоду надибуемо iнiцiали, що зображенi за правилами «страхiтливого» стилю. Зображення таких iнiцiалiв бувае такою мiрою складним, що самоi лiтери не видно. Контури промальовувалися червоною або голубою фарбою. Завдяки дослiдженням стало вiдомо, що тератологiчний стиль виник у Киевi.
Орнамент ХV–XVI ст. умовно розпадаеться на балканський (сплетений iз концентричних кiл чи прямокутникiв) i ново вiзантiйський. Останнiй застосовували пiд час оздоблювання найцiннiших книг. Йому притаманний рослинний орнамент на золотому тлi, оточений геометричною рамкою. В iнiцiалах стилiзованi рослиннi елементи заповнювали та пiдкреслювали геометричний контур лiтер.
З ХV ст. з’явився новий тип iнiцiалу в недорогих рукописах. Контур iнiцiалiв заповнювали кiновар’ю. Сама ж буква прикрашалася декоративними рослинними вiдростками. Такi iнiцiали тонкi, простоi конструкцii, висотою 2–3 рядкiв тексту.
Орнамент ХVІ – ХVІІІ ст., що виник пiд впливом бароко, називають квiтковим, або трав’яним стилем. Для нього характерне дивовижне поеднання реалiстичного та фантастичного зображень рослин, тварин, людей. В окремих випадках спостерiгаються спроби наслiдувати захiдноевропейськi зразки (Пересопницька Євангелiя).
Новi елементи в оформлення кириличноi книги принесли стародруки. Особливiсть iх оформлення полягае в чорно-бiлому орнаментi на паперi. Його отримували за допомогою дерев’яноi дошки з рiзьбленим вiзерунком. Таку дошку називали дереворитом. На дошку наносили фарбу й видруковували прикрасу. При цьому виступаючi частини орнаменту залишали на паперi чорний слiд, а на мiсцi вибраного дерева папiр залишався без змiн, тобто був бiлим. Таку технiку друку прийнято називати ксилографiею.
Слiд сказати: створити дереворит досить складно. Бувало, друкарi iмiтували ксилографiчний вiдбиток, виконуючи орнамент пером. Орнамент нагадував оздоблення в стародруках, через що отримав назву стародрукованого.
Добре знання стилiв оформлення книги та палеографiчних особливостей тексту допомагае дослiдникам визначити час i мiсце написання нововиявленого рукопису.
Взаемовплив рукописноi книги на друковану
Книгодрукування, що прогресувало в краiнах Захiдноi Європи, призвело до занепаду переписування книг. Якщо книги i переписували, то хiба що подарунковi, параднi, або ж вели приватнi конспекти. У нас вiд середини XVI до середини XVIІ ст. рукописна книга досягла свого найбiльшого розквiту. Рукописна книга стае взiрцем майстерностi. Переписуванням книг займалося багато фахiвцiв. Переписують як рукописнi, так i друкованi книги, переслiдуючи мету отримати копiю чудовоi книги, задля навчання. Писцi пiдходили до переписування, як до богоугодноi справи.
Пiсля того, як виникло кириличне друкарство, практично починають переписувати стародруки.
Вiдомi рукописнi книги, скопiйованi з Євангелii Учительноi, що вийшла друком у Заблудовi (1569), Апостола i Букваря Івана Федорова (1574). Ученi вiдмiтили, що графiка шрифтiв Острозькоi Бiблii Івана Федорова близька «з лiтерами документального письма волинських судово-адмiнiстративних книг 1560–1580 рокiв». [21, 130]
Заради iстини скажемо: створити рукописну книгу з друкованоi чи навпаки не складно. Друкарi, виготовляючи шрифти, тримали перед собою рукописнi книги i копiювали з них лiтери, якi потiм карбували для друку. Правда, в друкованiй книзi ми не побачимо того розмаiття почеркiв, яке присутне в книзi рукописнiй. На завадi цьому, звичайно, стояли фiнансовi та технiчнi обмеження друкарiв.
Зв’язок друкованоi книги з рукописною вбачаемо у традицiйнiй побудовi сторiнок, в пропорцiях орнаментальних плям, у способах обрамлення.
В украiнськiй рукописнiй книзi з’явився друкарський орнамент. Для цього чорно-бiлий орнамент на стародруках (отриманий iз граверних дощок) вiдтворювали рукою в рукописнiй книзi.
Отже, завдяки рукописним копiям маемо змогу бачити, як виглядала та чи iнша друкована книга, що, на жаль, втрачена.
До кiнця ХVІІІ ст. двi форми книги (рукописна i друкована) мирно спiвiснували. Вченi пояснюють це тим, що друкарнi до середини XVIІ ст. не могли задовольнити потреби всiх бажаючих у книзi, яка тодi мала мiсце. Однак на прикладi Киево-Печерського монастиря, де для органiзацii та обладнання друкарнi були видiленi значнi кошти, стае зрозумiлим: книгописання здавало позицii перед книгодрукуванням, як бiльш прогресивним способом розмноження, копiювання книг.
Висновок
Отже, основнi принципи створення книги на украiнських теренах принципово не вiдрiзнялися вiд захiдноевропейських. До створення книги за всi часи заохочували i писцiв, i ремiсникiв. Створення книги вважалося справою богоугодною.
Лiтература
1. Владимиров Л. Всеобщая история книги. – М.: Книга, 1988.
2. Гессен Л. Книжка для автора. Об изготовлении рукописи. – М. —Л.: Государственное соц. – эк. издательство.
3. Гуссман Г. О книге / Пер. с нем. – М.: Книга, 1982.
4. Лю Го-цзюнь. Рассказ о китайской книге. – М.: Искусство, 1957.
5. Кеснер И. Йоган Гуттенберг. – Львов: Высшая школа, 1987.
6. Киселева Л. О чем рассказывают средневековые рукописи? – Л.: Наука, 1978.
7. Книга i друкарство на Украiнi / Ред. Х.Ю. Берлiнська. – К.: Наукова думка, 1964.
8. Книговедение. Энциклопедический словарь / Ред. коллегия Н.М.Сикорский (глав. ред.) и др. – М.: Советская энциклопедия, 1982.
9. Кондратенко Л. Золотi перлини. Хрестоматiя для домашнього та позакласного читання. 4 клас. – Кам’янець-Подiльський: ФОП Сисин О.В., 2010.
10. Лiтопис Руський / Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. Вiдп. ред. О.М. Мишанич. – К.: Днiпро, 1989.
11. Немировский Е., Горбачевский Б. Рождение книги. – М.: Советская Россия, 1957.
12. Огiенко І. Історiя украiнського друкарства. – К., 1994.
13. Огiенко І. Історiя украiнськоi лiтературноi мови. – К., 2001.
14. Паль Р. Человек придумал книгу. – М.: Сов. Россия, 1983.
15. Рихлiк С. Друкарська технiка. – Державне видавництво Украiни, 1925.
16. Рукописная и печатная книга / Ред. кол.: Т.Б. Князевская и др. – М.: Наука, 1975.
17. Текст оглядовоi екскурсii по експозицii Музею книги i друкарства Украiни. – К., 2000.
18. Утевська П. Невмирущi знаки. – К.: Веселка, 1981.
19. Энциклопедический словарь. Томъ XV. – С.-Петербургъ: Издатели Ф.А. Брокгаузъ (Лейпцигъ), И.А. Ефронъ (С.-Петербургъ), 1985.
20. Фаст А., Фотиев С. Производство бумаги. – М. – Л.: Гос. Изд-во, 1927.
21. Фрис В. Історiя кириличноi рукописноi книги в Украiнi. – Львiв, Львiвський нацiональний унiверситет iм. І. Франка. Наукова бiблiотека. 2003.
2011 року
«Слово о полку Ігоревiм»
у виданнях та iлюстрацiях за 200 рокiв
ПЛАН
І. Вступ.
1. Виставка «Слово о полку Ігоревiм» у виданнях та iлюстрацiях за 200 рокiв.
