– Гаразд, гаразд, – зупиняв ii Леон, не даючи спалахнути русофобськiй пристрастi, що загрожувала Же нервовим стресом. – Облишмо цю тему й поговорiмо про щось приемнiше.
В’етнамка на хвильку вмовкала, а тодi знову навертала розмову до його походеньок:
– Але ж i фруктик ти, Леоне! От менi iнтересно, коли ти вже… ех-хе-хе!.. начитаешся?! Скiльки ти вже всяких книжок рiзних перечитав, хоч можеш полiчить? І нащо iх тобi стiльки?
– Розумiеш, Ня, je veux un trеsor qui les contient tous![11 - Я хочу володiти багатством, яке увiбрало у себе все! (фр.)]
– Обзиваешся вумними словами, да? – насторожувалась Же.
– Боже збав! – вiдхрещувався Леон. – Просто я хотiв сказати, що погана та миша, яка знае лише одну дiрку.
– А при чому тут миша? – ошелешено пiдсмикувала брови в’етнамка. – Ясне дiло, я, як i всяка женщина, боюсь мишей, но нащо менi цим пекти очi?
– Миша тут i справдi нi до чого, – терпляче пояснював Леон. – Це варто розумiти так, що поганий той читач, котрий читае тiльки одну книжку.
– Ти таки дочитаешся коли-небудь! – добродушно сварилася пальчиком Же Ня й нарештi вiдчалювала у своi пенати, бережливо несучи пiд пахвою порожню тацю, як який-небудь дрiбненький чинуша – безцiнну для нього теку з крокодилячоi шкiри; i подiбнiсть ця була настiльки разючою, що вiд одного лише позирку на цей спектакль Леона починав розбирати смiх…
Але останнiм часом, вiдколи спостигла його та незбагненна напасть, до причини якоi не мiг докопатися, Леон раптово й рiшуче зрадив своiй багаторiчнiй звичцi вчащати до «Акварiуму», лише зазирав обiдньоi пори наскоро вихилити порцiю вiскi, запихнути в пельку хот-дога й запити його кавою. Не приваблювали його сюди вже анi теревенi з благодушною в’етнамкою, анi перспективи знайомства з рибками-кiзками, анi будь-що iнше, – нудьга, вiдстороненiсть, байдужiсть поволi заполонювали й вихолощували його душу, вiдчував, що твориться з ним щось страшне й непiдвладне його волi та бажанням; його переполовинювало й ламало, свiт вiдчужувався вiд нього, а вiн ставав чужим свiтовi, i те уподвоене вiдчуження перетворювало його на цiлком протилежнi мiкроскопiчнi iстотки (а може, i неiстотки вже?), котрi з уподвоеною ж космiчною швидкiстю мчать напролам крiзь усе до розчахнутих навстiж ворiт непередбачуваного – до тiеi Чорноi Дiри, у якiй все никне й щезае назавжди.
Йому снилися дивнi, схарапудженi й геть неймовiрнi сни, можливо, у тих маячливих видiннях i приховувалась вiдгадка чи бодай натяк на неi, але вони неодмiнно закiнчувалися рiзким пробудженням й одразу ж забувалися, стиралися з плiвки пам’ятi, полишаючи по собi лише невиразнi емоцiйнi сплески i тягучий розпач вiд усвiдомлення власного безсилля зачепитися хоча б за якусь дрiбничку, який-небудь крихкий вiдламок, що мiг би стати поживою для роздумiв чи, принаймнi, утiшливою iлюзiею ii.
Вiн нуртувався, хапався то за те, то за iнше, але нiщо не приносило йому спокою, нi в чому не мiг вiднайти опертя, мучився i страждав, – треба було рятуватися, але чим? Випробував, здавалося б, усе – горiлку, коньяк, пиво, заспокiйливi пiлюлi, висiння на турнику донизу головою, холодний душ, читання «дефективiв» уперемiш iз серйозними науковими статтями, – але нiщо, ну геть нiщо, не дiяло: попустить на якусь мить, а потiм знову те саме, та ще й з бiльшою силою!.. «Який же бiс тебе точить? – не раз, i не два, а десятки, сотнi разiв злостував на самого себе. – До чого цi копирсання в собi? Що, зрештою, сталося?..» Але вiдповiдi не знаходилося…
Sekcio 3: altibajos
Багатi теж плачуть. Диявольська гра Янг-Ола. Ютi Моканеш жертвуе своею честю заради процвiтання фiрми.
Rien n'est plus difficile que de reconnaitre
un bon melon et une femme bien.[12 - Немае нiчого важчого за намагання розпiзнати стиглiсть кавуна i поряднiсть жiнки. (фр.)]
Потер Копонешро прокинувся ополуднi з важкою головою i мульким неспокоем.
Та коли перше пiсля учорашньоi гульби, що затягнулася до глибокоi ночi, було рiччю закономiрною (надто якщо взяти до уваги гримучу сумiш спожитого спиртного – шампанське, брендi, вiскi, знову шампанське, а настанок ще й пиво), то для другого важко було знайти хоч яке-небудь пояснення. Потер увiч не бачив причин для занепокоення i був певен, що тривожитися немае з чого. Бiзнес його йшов угору, гаманець з кожним днем все тугiше набивався грошвою, вдоволена давно омрiяним статусом заможноi дами дурепа Мейра, здаеться, нарештi заспокоiлась i перестала дiймати ревнощами та усiлякими несусвiтнiми претензiями, а молоденька Ютi Моканеш виявилася доволi тямливою не лише в конторських справах. Чого ж, питаеться, ще бажати, коли й так усе складаеться якнайкраще? Зрештою, вiн i не бажав. І не складав нiяких грандiозних далекосяжних планiв. Звичайно, було б зовсiм не кепсько розвернутися ще крутiше, але навiщо надриватися без нагальноi потреби? І так заздрiсникiв розплодилося довкруг, все не можуть заспокоiтися, як це йому вдалося за такий короткий час збити непоганий капiталець.
«Ух, ненавиджу!..» – люто скреготнув зубами Потер, й одразу ж був за це покараний: необережний рiзкий рух вiдiзвався страшенним болем у скронях та потилицi, i крiзь стражденно викривленi уста продерся скiмливий, як рип староi половицi, мимовiльний стогiн: «Оh shi-i-it…»[13 - Лайно (англ.), але в грубiшiй формi.]
Потер знеможено склепив повiки й завмер, боячись навiть пальцем поворушити. Неабиякий досвiд пiдказував йому, що будь-яка необачнiсть може обернутися нестерпною пекельною мукою, тож найлiпший вихiд у цiй безрадiснiй ситуацii – вiдлежатись пластом, поки не попустить.
Але дочекатися вистражданого полегшення Копонешро не судилося: тiльки-но лещата, що стискали його нещасну голову, ледь-ледь ослабли, до кiмнати, грюкнувши дверима, влетiла осатанiла Мейра.
– Негiдник!
Очi ii палали неврастенiчним збуренням.
– Скотина!
Мейрине обличчя перекосила гримаса несамовитого гнiву.
– Merde, quelle merde!..[14 - Лайно, яке лайно! (фр.)]
То вже було бiльш нiж серйозно: коли Мейра починала лаятися французькою, це означало, що в нiй прокидаеться лихий норов ii навiженоi матусi, яка уславилась тим, що добряче попила кровi не тiльки зi свого нещасного благовiрного i з усiх близьких та далеких родичiв, але й залляла сала за шкiру не однiй сотнi каiруанцiв.
– Кнуряка некастрований! – Мейра погрозливо замахала кулачками i рушила на Потера.
– Ти що, рехнулася? – цiлком реальна небезпека змусила Потера умить забути про болячки i зготуватися до вiдсiчi. – Якого чорта?! У мене й так голова розколюеться на шматки!
– Zut alors![15 - Начхати! (фр.)] – заверещала Мейра, бризкаючи на всi боки слиною. – Виставив мене на посмiховисько та ще й дурника клеiть! Через тебе менi хоч на вулицю не потикайся! Падлюко! Дiйшло до того, що навiть та курва Дане з мене глузуе! А все через твою сучку секретарку! І це я, поважна дама, повинна терпiти знущання через якусь кривоногу шмаркачку?!
– До своiх спершу придивись! – огризнувся Потер.
– Що-о-о? – сторопiла Мейра.
Чого-чого, а такоi зухвалоi пiдлостi вона аж нiяк не чекала.
– Ти на що натякаеш? – обличчя ii вкрилося лататтям кривавих цятринок, губи ображено задрижали, а у раптово змарнiлому поглядi застигло тривожне вичiкування.
– Та провались ти крiзь землю! – намацавши слабинку у бойових редутах ворога, Копонешро заволодiв стратегiчною iнiцiативою i, не даючи Мейрi отямитися, перейшов у наступ. – Що ти собi дозволяеш? Думаеш, я терпiтиму твоi вибрики? Подивись, подивись на себе! Забула, у чому ходила ще рiк тому? Теж менi ледi вискiпалась! На чиi грошi одягаешся? На чиiх харчах вiд’iла задницю? Я кручусь, як бiлка в колесi, щоб у домi був достаток, а ти цiлими днями вештаешся по знайомих, тринькаеш грошi на що попало, ще й набираешся нахабства влаштовувати менi скандали!
Потер на хвильку замовк, аби перевести подих перед тим, як завдати вирiшального удару, що повинен був, за його задумом, остаточно деморалiзувати i знешкодити противника.
– Тобi щось не подобаеться? Нема проблем! Пакуй своi манатки i забирайся геть, хоч до чорта в зуби, хоч до своеi бiснуватоi матiнки! І то негайно!
Одначе його упевненiсть в перемозi виявилася поспiшною. Ворог ще мав достатньо сил для опору i так просто здаватися не збирався. Навпаки, Мейра не тiльки вистояла, але й перейшла в контратаку.
– Volontiers![16 - Охоче! (фр.)] – розiтнув повiтря войовничий клич i блуза на масивних Мейриних грудях напнулася й затрiпотiла, немовби бойове знамено. – Mais oui![17 - Атож! (фр.)] Я так i зроблю! Але не думай, що тобi це легко минеться! Так тебе знеславлю, що довiку не одмиешся! Варто тiльки натякнути кому-небудь, що не ти мене прогнав, а я сама тебе покинула, бо ти немiчний у лiжку i вiд тебе тхне, як iз бочки з сечею! О, будь певен, пiсля цього жодна каiруанська шльондра не спокуситься на твоi краденi грошики! Та це ще не все! О, далеко не все! Досить менi шепнути кому слiд, звiдки до тебе тi грошики прип…
Удар пудового кулачища обiрвав Мейринi погрози на пiвсловi, а сама вона, вiдiрвавшись од пiдлоги, пролетiла кiлька метрiв i брикнулась навзнак на модерний, a la Ludowik XIV, розкiшний фотель з масивною високою спинкою, оздобленою iнкрустацiями i химерними вiзерунками, що був доставлений на днях аж iз столицi за спецiальним замовленням i який, власне, й був приводом учорашньоi гульби: Копонешро давно вже знемагали жадобою похизуватися чимось рiдкiсним i незвичайним для тутешнiх краiв, отож щойно випала нагода, не поскупилися на щедрi витрати i влаштували звану вечiрку для найвпливовiших i найдостойнiших каiруанцiв, до яких належали, ясна рiч, першi чини мерii, полiцейський комiсар Пад Люка, податковий iнспектор Янг-Ол, директор департаменту бiзнесу i торгiвлi Хабаряну-батько, старший чиновник представництва федерального комiтету дозволiв i заборон Хабаряну-син, а також ще дехто з менш солiдних мiсцевих клеркiв та дiячiв, пiдтримувати приязнi стосунки з якими Потер вважав далеко не зайвим…
– Досмердiлась, гiвнючко?
Нокаутована хуком справа Мейра розпласталась на осердi сiмейноi гордостi, карачкувато розкинувши ноги i знетямлено вирячивши очi, й скигливо постогнувала.
– Бач що скотина надумала! – прошипiв, хижо либлячись перекошеним ротом, Потер. – Зажди, я тобi не таке ще справлю!..
Мутний позирк його банькуватих очей вихопив пiд задертим краем Мейриного плаття рожеву смужку мереживних трусикiв, i Потер раптом вiдчув просто таки дикий позив. Гаряча хвиля спохотi плюхнулась в скронi, обпекла мозок i двигочучи, нiби вулканна лава, стрiмко поповзла донизу.
– Зараз узнаеш, який я слабак! – залящав у Мейриних вухах мстивий регiт.
Нещадно розправившись з тендiтною матерiею одним посмиком руки, Потер накинувся на Мейру з таким знавiснiлим оскаженiнням, на яке навiть не кожен звiр здатен. Вона спробувала боронитися, але Потер брутально ухопив ii за патли, i нестерпний бiль – нiби з тебе заживо здирають скальп! – умить згасив Мейрин опiр…
– Задоволена?
Мейра принижено схлипувала, ii губи вивергали лайку i прокльони, а очi палали ненавистю.
– Ще б пак! – Потер не збирався обмежуватися лише фiзичним збиткуванням, для повного задоволення йому потрiбно було добити жертву морально. – Запам’ятай, сучко, що зi мною жарти кепськi! Добре запам’ятай!
Вiн неквапом перетнув кiмнату з виглядом людини, що не почувае за собою жодноi провини та цiлковито впевнена у власнiй правотi, i зупинився перед вiкном.
