– Остерiгайся мене дратувати, бо iншого разу я з тобою церемонитись не буду. Якщо коли-небудь почую ще бодай одне криве слово, зроблю з тебе криву. Зрозумiла, ma chere?[18 - Моя люба (фр.)] Не чую? Ну-мо ж! Як це там на твоiй клятiй французькiй: je comprend?[19 - Я розумiю (фр.)] Так, здаеться? Oui?[20 - Так? (фр.)]
Мейрине схлипування посилилось, поволi переходячи у ридання.
– Перестань ревiти! – гаркнув Потер. – Я сказав, перестань! Бо iнакше…
Можна лише здогадуватися, у що могло вилитись те «iнакше» i скiльки ще вiдер слiз коштувало б воно мимрi Копонешро, якби не раптова поява у проймi дверей рудоi чуприни водiя, котрий принiс звiстку про те, що у конторi на Копонешро чекае iнспектор Янг-Ол.
– А чого йому треба?
– Не знаю.
Водiй розвiв руками i вкрадливо зиркнув на зарюмсану мимру Мейру. Потер спаленiв: не вистачало ще, щоби усяка дрiбнота тицяла носа у його сiмейнi справи!
– Забирайся геть!
Нещасного нiби вiтром здуло, а Мейрi дiсталася чергова порцiя злостувавання.
– Догралася? Тепер цей бовдуряка казна-що може подумати! Я ж попереджав тебе, щоб припинила!
Мейра вiдвернулася, пiдтягла пiд себе ноги й скупилася калачиком, ховаючи обличчя в долонях. Тiло ii здригалося вiд беззвучних схлипiв, та даремно було сподiватися, що вони спроможнi викликати в Потеровiй душi хоч би краплину жалю. Навпаки, пригнiчений i нещасний Мейрин вигляд наюджував його до нових капостей, i Потер, безперечно, з величезним задоволенням продовжив би екзекуцiю, але просто не мав на те часу, бо мусiв поспiшати: як би там не було, а примушувати Янг-Ола нудитись очiкуванням не варто.
«Хоч би Ютi вкумекала чогось йому налити!» – занепокоiвся, не маючи анi йоти сумнiву, що приперон[21 - Несподiваний, без попередження вiзит, здебiльшого небажаний (жарг.)] Янг-Ола викликаний нiчим iншим, як бажанням поправити здоров’я.
Бiдолашний Потере!
Наiвний злодiеро Копонешро!
Як же ти, сердего, жорстоко помилявся! Коли б ти лишень знав, як!..Учора (власне, сьогоднiшньоi ночi), коли ви з Янг-Олом нiяк не могли розпрощатися й разiв зо три вхлюпували на брудершафт у своi ненаситнi пащi келихи шампанського, тобi здавалося, що вiднинi Янг-Ол у тебе на гачку й нiякi каверзи з податками тобi вже бiльше не загрожують. Правда ж, ти думав саме так i саме про це? І хоч тебе нудило вiд слинявих Янг-Олових губ[22 - Якщо чесно, автора обломуе витрачати час, зусилля i папiр на опис зовнiшностi Янг-Ола. Хоч нiбито закони жанру того й вимагають, однак маю у своему розпорядженнi аргумент, що дае повне право зi спокiйною совiстю зневажити у цьому випадку усталенi лiтературнi канони. Передовсiм вiзьмемо до уваги, що Янг-Ол належав до племенi податкових чинуш, а що це за братiя – читачi, безперечно, i самi добре вiдають. З добропоряднiстю, як водиться, вони не дружать, натомiсть мають достоту пихи, нахабства i цинiзму, аби вбачати сенс свого iснування у повсякчасному псуваннi настрою i шарпаннi нервiв безневинним пересiчним громадянам. Декому з них вдаеться вiдточити це жорстоке ремесло до фiлiгранноi досконалостi, справжнiсiнького диявольського мистецтва. Цi риси в основному й формують iхне oblico amorale, заодно з тим зумовлюючи деякi антропологiчнi ознаки виду, як-то: непоказнiсть, миршавiсть, добре розвиненi жувальнi м’язи, гострий рухливий нiс iз неспокiйними, постiйно щось винюхуючими нiздрями, неприемний слизький погляд, що зазвичай шугае, мов шулiка, врiзнобiч у пошуках поживи etc. Янг-Ол, безперечно, був яскравим репрезентантом свого виду, тож усi наведенi вище риси, з дуже незначними доповненнями та вкрапленнями, були особливо йому притаманнi.], ти ладен був терпiти ту жертовну процедуру ще i ще, скiльки б того вимагав урочистий момент братання бiзнесу з фiскальними органами. А натомiсть? «Який мерзотник, який мерзотник! – за якусь годину скреготатимеш безсило зубами, гасаючи, мов кiт, якому наступили на яйця, вздовж стiни своеi конторки, час вiд часу спиняючись, насторчуючи вуха, пiд щiльно запнутим вiкном свого ж кабiнету. – Який пiдлотник! Яка скотина! Нелюдь!» Але то буде запiзнiле прозрiння, у якому рiдко хто i коли вiднаходить утiху. Бо ж сказано: запiзнiле…
І поки ти оце зараз щодуху збiгаеш сходами, застрибуеш в авто i гаркаеш водiевi: «Газуй!», – податковий iнспектор Янг-Ол, зручненько примостившись у крiслi навпроти юноi мимзi Моканеш, неквапливо посьорбуе чайок з лимончиком (запропонувати чогось мiцнiшого Ютi таки не здогадалася) i в паузi мiж ковтками кидае бiльш анiж вiдвертi позирки на гостренькi колiнця твоеi секретарки. Колiнця, правду кажучи, так собi (розмiрковуе Янг-Ол), та й груди (пiдводить погляд вище) теж не дуже… однак, чорт вiзьми (прицямкуе й облизуеться), молоденька ж яка! Можна сказати, дiвча ще зовсiм! (В головi Янг-Ола трохи макiтриться, очi встилае легенький туманець). Цiкаво, це правда, що вона шуримурить з цим пузатим пацюком? (Янг-Ол чмише носом i трясе головою. Це дивно, але згадка про зв’язок Ютi Моканеш та Копонешро, що вже устиг стати в Каiруанi притчею во язицех[23 - Доречно буде сказати, що для каiруанцiв немае нiчого бiльш захоплюючого i поживнiшого, анiж обсмоктування добряче приправленого домислами i коментарями якого-небудь скандальчика з амурним душком. У скупому на емоцii щоденному рацiонi будь-яка подiбна оказiя цим загалом милим i добродушним людям замiнюе найвишуканiшi столичнi делiкатеси.], сколихнула в душi податкiвця несподiване й не зовсiм вловиме вiдчуття, чимось схоже на неприемний осад). Препаршиво улаштовано свiт! (Янг-Ол дратiвливо смикаеться, виловлюе пальцями iз чашки кружальце лимона i, заздалегiдь скривившись, закидае його до рота). Геть паршиво!.. (Лице Янг-Ола перекошуеться, вii дрiбко лопотять, наче крильця метелика, вибиваючи з очей сльозу). І що такi молоденькi кiзки знаходять в тих товстих смердючих козлах?! Фу-у-у!.. (Янг-Ол збриджено хитае пiдборiддям). Грошi! Тiльки вони iх i манять! Яке безглуздя… Сьогоднi вони е, а завтра iх може i не бути. Та варто менi тiльки захотiти – умить цього вискочку Копонешро перетворю у жебрака! (В прояснiлих очах Янг-Ола з’являеться войовничий зблиск). І цю розсунь-нiжку варто було б провчити! Он як бундючиться. Сидить, уваги на мене нiякоi не звертае, нiби я для неi пусте мiсце. Нiчого, нiчого! Не довго пташечцi лiтати! (Янг-Ол вдоволено потирае руки, вiдкидаеться на спинку крiсла i благовiйно усмiхаеться, тiшачись передчуттям скороi розради).
Копонешро раптом забракло повiтря. Ухопившись рукою за серце та пробелькотiвши щось невиразне, вiн позадкував до вiкна, з неабияким зусиллям переставляючи здерев’янiлi ноги.
Янг-Ол, нiби нiчого й не сталося, спокiйно доцмулив брендi i, по-езуiтськи либлячись, провадив далi:
– Ви ж розумiете, дорогий мiй Потере, що цього вимагае вiд мене службовий обов’язок. Я нiтрохи не сумнiваюсь, що ви поставитесь до цього як годиться. Коли б ви тiльки знали, як менi iнодi важко доводиться. Гадаете, цi перевiрки така вже й приемна рiч? Де там! Нiде правди дiти, багато хто ладен мене живцем зарити в землю. Цi людцi вбачають у моiй сумлiнностi казна-що! І ненажерливим псом обзивають,i шулiкою, цiдять крiзь зуби, що я любитель копирсатися у чужiй бiлизнi i таке iнше. А за що, спитаю я вас? За що? Чим я заслужив такого нешанобливого ставлення? Хiба людина, яка прагне чесно вiдпрацьовувати свою платню, варта зневаги? От уявiть хоч би й себе на моему мiсцi. Як би ви поводились? О, знаючи вас, я впевнений, що чинили б ви так само, як i я. Бо людина ви добропорядна i призвичаена до закону. Кому ж, як не вам, знати, що у будь-якiй справi, тим паче у пов’язанiй iз фiнансами, без ретельностi i самовiддачi нiзащо не обiйтися. Як жаль, як жаль, любий Потере, що бiльшiсть наших спiвгромадян цього не усвiдомлюють. Справдi, жаль! Але ж ви, слава богу, не такий. І я, слава богу, не такий. От хоч би й сьогоднi: я мiг би, звiсно, не квапитись, вiдкласти цей вiзит на якийсь час, тим бiльше пiсля такого прекрасного учорашнього прийому, яким ви з мимрою Мейрою потiшили елiту нашого мiстечка… До речi, передавайте вашiй дружинi найпалкiшi вiтання!.. Так-так, мiг би, але ж ви чудесно розумiете, що нашi приятельськi стосунки не можуть стояти на завадi справам. Справжня i щира чоловiча дружба не визнае поблажливостi. Друзi повиннi дбати про реноме одне одного, друзi не мають права давати пiдстави для звинувачень у потураннi протизаконним дiям. Ви згоднi зi мною, мiй дорогий Потере?
Пика Янг-Ола свiтилася цинiчним блюзнiрством, гострi вилицi блищали, нiби ретельно вилизаний дубовий паркет у приймальнi каiруанського мера.
– Чого ж ви мовчите, любий Потере?
Руки Копонешро тремтiли, i голос його, коли вiн нарештi наважився заговорити, здригнувся:
– Т-т-так, злодiеро… е-е-е…
Потер затнувся й розгублено заклiпав повiками.
Йому перемикнуло пам’ять i вiн, хоч як не старався, нiяк не мiг пригадати iменi цього самовдоволеного вiслюка, що розсiвся на канапi у глибинi кабiнету, недбало закинувши ногу на ногу, пiдкреслено демонструючи усiм своiм виглядом зухвалу зверхнiсть та безперечну перевагу свого становища. Серце Копонешро калатало у грудях, нiби камiнець у прив’язанiй до котячого хвоста бляшанiй банцi[24 - До речi, улюблена розвага каiруанських дiтлахiв.], в занедбаних нетрях свiдомостi безпорадно скавулiли кволi, наче старий облiзлий пес, думки, а голова налилася такою тупою важкiстю, що навiть сповна усвiдомити весь трагiзм та нiкчемнiсть власноi безпорадностi Потер був безсилий.
У цiй ситуацii Янг-Ол повiвся як тонкий психолог i досвiдчений iнквiзитор. Спершу вiн засмiявся. Засмiявся коротко i сухо. Затим вишкiрив зуби, зображаючи презирлливу гримасу. І, нарештi, знову обернувся в люб’язного, щирого й задушевного спiврозмовника.
– Заспокойтесь, мiй друже! Вам нiчого боятися. Я, повiрте, не прагну вашоi кровi. Звiсно, прикро, що ви забули записати до декларацii двадцять тисяч кучмеро. Але то не така вже й велика бiда, все можна поправити. Який менi резон тягнути вас до суду?! Що я з того матиму? Подяку вiд начальства? Подяками не наiсишся, ви й самi це добре знаете.
– Умгу! Умгу! – спробував вичавити з себе посмiшку Копонешро, але зробив це обережно, можна навiть сказати делiкатно. Пiсля останнiх слiв Янг-Ола вiд серця йому дещо вiдлягло i поволi поверталася здатнiсть бiльш-менш адекватно реагувати на виткувате плетиво фраз, що злiтали з вуст податкового iнспектора.
Разом з тим Потер розумiв, що беззастережно довiряти Янг-Олу пiсля уього, що сталося, не можна, з такими покидьками треба добре пильнуватися, аби знов не ускочити в халепу.
– Знаете, мiй дорогенький, – помiж тим вiв далi Янг-Ол, стишивши голос i надаючи йому iнтимних вiдтiнкiв, – бувають днi, коли я майже нiчого не iм… Нi-нi, борони вас боже, нiчого такого! – замахав руками, встеживши Потерiв погляд, що було метнувся до сейфу. – Не тому, що немае за що. Просто за цiею клятою роботою iнколи немае коли навiть угору подивитися, не те щоб думати про снiданок чи обiд. А втiм, чого критися! Чесно кажучи, коли й випадае вiльна хвилина, i апетит, здавалося б, розiграеться такий, що й слона з’iв би, то не дуже й розженешся. Самi знаете, якi нинi цiни… А ви, мушу вам сказати, молодчина! Такий диванчик файний вiдхапали, що аж-аж! Усiх в Каiруанi переплюнули, навiть самого мера. Та що там в Каiруанi, всiй окрузi показали, де раки зимують! Це ж подумати тiльки, якi грошi ви вгепали! Вiсiм тисяч! Я такоi суми нiколи i в руках не тримав. А хотiлося б, iй-бо, хотiлося б! Якби хто дав менi такi грошi хоч би день-два поносити у гаманцi, похизуватися перед знайомими, я для такоi людини пiшов би на що завгодно! До бiса декларацii, несплаченi податки, все до бiса. На все заплющив би очi. Все-таки вiсiм тисяч! Така сума будь-кому заплющить очi. Що б ви не сумнiвалися!
Янг-Ол умовк, але у вухах Копонешро усе ще настирливо лящало: «Вiсiм тисяч!.. Вiсiм тисяч!.. Вiсiм тисяч!..» Лящало, доки до нього не дiйшло: цей знахабнiлий iрод, цей безсовiсний козел[25 - Цiкаво, чи хтось здибав коли-небудь «совiсного козла»?!] вимагае хабаря!
Потер вiдчув, що ноги остаточно зраджують йому. Гаряча кров шугонула в скронi, перед очима застрибали темнi м’ячики. Непiдвладне його волi тiло почало осiдати, i, аби втриматися, Копонешро широко розкинув руки й вiдчайдушно ухопився за металеве пруття вiконноi решiтки.
Янг-Ол пирхнув, мало не захлинувшись нежданим смiшком.
– Ну, йопеме[26 - Інтелiгентна форма надзвичайно непристойноi лайки.], ви як Христос на розп’яттi, хай мене господь простить! – насмiшкувато прорiк, вiдкашлявшись. – Що це з вами? Ви нiби сам не свiй. Невже пiсля учорашнього нiяк до тями дiйти не можете, га?
Копонешро несамовито захитав головою, аж щоки залопотiли, наче фана на вiтрi. Що то мало значити, сказати важко: може, висловлював у такий спосiб заперечення, а може, намагався прогнати спередочей мару i переконатися, що все це – лише поганий, дурний сон.
– Перестаньте, врештi-решт, трясти головою! – роздратовано гримнув Янг-Ол. – Теж знайшли забаву! Я, до речi, прийшов у справах, а не так собi. Але якщо ви не налаштованi на конструктивну розмову, то можемо перенести ii на iнший час i в iнше мiсце. Здогадуетесь, куди?
Копонешро трiпнувся i застиг, вiдморожено втупившись у податкового iнспектора. Його обезбарвлений погляд нi про що не говорив i, загалом, видавався порожнiм та скляним.
Ця чудасiя Янг-Олу вже починала обридати, а випробовувати власне терпiння охоти вiн не мав. Гучно плеснувши долонями по колiнах, iнспектор досадливо зiтхнув:
– Бачить бог, я цього не хотiв! – i рвучко пiдвiвся з канапи. – Що ж, прийдеться передавати дiло по iнстанцii…
Це був вiдвертий, нiчим не приховуваний шантаж. Примiтивний, невигадливий, банальний, але разюче ефективний шантаж, що вмент вивiв Копонешро зi стану глибокого шоку.
– Заждiть! – залементував з остраху, що Янг-Ол вiзьме й направду пiде. Або ж просто щезне, розчинившись у повiтрi на кшталт нечистоi сили (i якби так сталося, Копонешро анiтрохи не здивувався б: уся дотеперiшня поведенцiя податкового iнспектора кого завгодно пiдштовхнула б до думки, що Янг-Ол знаеться iз дияволом). – Не поспiшайте! Я згоден!
– Згоднi? – Янг-Ол спробував приклеiти на вуста вираз святоi наiвностi. – Про що це ви?
– Ну… – зам’явся Копонешро.
Сполошено обернувшись, окинув доскiпливим поглядом двiр. Там не було жодноi душi. Ця обставина його трохи заспокоiла, але для бiльшоi певностi вiн ще й кiлька разiв смикнув защiбку вiкна.
– Якого бiса ви там вовтузитесь? – невдоволено поцiкавився Янг-Ол.
– Та так, пусте, – озвався Копонешро, витираючи об штани спiтнiлi долонi. – Перевiряю, чи зачинене…
– Для чого? – зобразив глузливу посмiшку податковий iнспектор.
– Ну як же? – здивувався його нездогадливостi Копонешро. – Обережнiсть, самi розумiете, у такому дiлi рiч не зайва.
– В якому дiлi?
– Ну… ну… Я про вiсiм тисяч… – пробелькотiв Потер.
