Їх вiдгомiн давно вже вiдбринiв.
Кругом чужi, хоч, може, й не байдужi,
Та iх хвала не радуе чуттiв;
А тi, що iх, мов рiднi, привiтають, –
Розкиданi, десь по свiтах блукають.
І знов мене привиддя полонили,
Неначе звуть в мовчазне царство сна,
Колишнiй спiв мiй, майже занiмiлий,
Лунае знов, мов арфа чарiвна;
Я стрепенувсь, i сльози забринiли,
І серце враз вiдтало аж до дна…
Теперiшне здалека ледве мрiе,
А що пройшло – iзнов живе i дiе.
Пролог у театрi
Директор театру, поет i комiк.
Директор
Обидва ви не раз менi
В пригодi стали в хвилю скрути;
Скажiть, яким повинен бути
Театр у нашiй сторонi?
Бажаю я завжди юрбi годити:
Вона живе, дае й другому жить.
Стовпи стоять, помiст iз дощок збитий,
І всяк туди, на свято мов, спiшить.
Сидять усi вже, звiвши вгору брови,
До подиву i захвату готовi.
Я знаю, як сподобатися всiм,
А все ж чомусь сьогоднi страшнувато;
Хоч путне щось незвично бачить iм,
Але вони читали страх багато.
Як змайструвать виставу нам таку —
Нову, й живу, i людям до смаку?
Люблю, коли у нас пiд балаганом
Гучна юрба хвилюе ураганом
І тиснеться до цих дверей вузьких,
Мов у переймах болiсно-тяжких.
Ще в бiлий день, ще о четвертiй
До каси товпляться дiстать квиток
І ладнi битися за нього до пiвсмертi,
Мов це – в голодний рiк насущника шматок.
Лише поет зробить це диво здiбний;
О друже мiй, тут твiй талант потрiбний!
Поет
Не говори про натовп той нiкчемний;
Його дiла високий дух гнiтуть,
Затьмарюють, як морок ночi темний,
Затягують у вир, у каламуть.
Веди мене в небесний свiт таемний,
Де радощi поетовi цвiтуть.
Лиш там любов i дружба нас чекають,
Божественнi чуття в серцях плекають.
Що в глибинi грудей у нас постало,
Що, тремтячи, зiрвалось на уста,
Невдало раз, а iнший раз i вдало, —
Поглине все хвилина зла й пуста;
А що роки у серцi визрiвало,
В довершене творiння вироста.
Примарний блиск живе одну хвилину,
Правдивому нема в вiках загину.
Комiк
А що менi з потомних тих вiкiв?
Коли б i я про них лиш говорив,
То хто б сучасникiв розважив?
А iм потрiбен добрий жарт,
І вже чогось веселий хлопець варт,
І чимсь в суспiльствi вiн заважив.
Хто зацiкавить публiку зумiв,
Того вона не кине цiнувати;
Що бiльше буде слухачiв,
То легше iх опанувати!
Отож зробiть нам п'есу до пуття
І виведiть фантазiю i волю,
Кохання й розум, пристрасть i чуття,
Та й дуростi якусь там дайте ролю.
Директор
А головне, як бiльш перипетiй!
Бо глядачi цiкавi до подiй;
Як бiльше сцен напружених, рухомих,
Щоб всяк дививсь, не зводячи очей, —
І ви попали вже в число вiдомих,
Усюди люблених людей.
Лиш масою пiдкорите ви масу,
Для себе в нiй всяк найде штучку ласу;
Де всього е, там кожен вiзьме щось,
Й видовище до серця всiм прийшлось.
Даеш нам твiр – давай в шматках, на милiсть,
Таке рагу нам вигiднiш, як цiлiсть,
Бо легко зготувать i зручно подавать.
Нащо тобi здалась довершена умiлiсть?
Хоч що дай публiцi – на шмаття буде рвать…
Поет
Ганебне ремесло ганебним буде скрiзь
