простiр блакитний над головою радуе погляд твiй
танцюй, iталiйко, танцюй, каблучком стукай скачи
по брукiвцi на вулицi мостовiй
кармiннi стiни й вiконницi розчахнутi на вiкнi,
мементо море вмурованi уламки надгробних плит
танцюй iталiйко крутись саламандрою у вогнi
з тобою станцюе кривий аонiд синклiт
я б теж станцював я той самий клоун фiгляр
вуличний музикант, скрипаль вiолончелiст
кидайте монети у вiдкритий чорний футляр
хай дзенькiт монетки зiллеться зi дзвоном намист
танцюй iталiйко тобi пiдспiвае бог аполлон
з тобою танцюють олiмпiйськi володарi
мадонни дивляться на тебе з висоти античних колон
хелицерами ворушить павук сидить в норi
? ? ?
Козак Мамай з бандурою й люлькою,
шабля, мушкет, все як слiд,
перерва мiж п’янкою i рубкою,
як в офiсi, на обiд.
Кiнь прив’язаний рано-вранцi
до стовбура молодого дубка.
Є порох в порохiвницях, е горiлка у склянцi.
Шкода, коротке життя козака.
Є щось у цих народних картинах,
розумiй, але ж не займай…
Якщо хтось лежить на м’яких перинах —
вiн – не козак Мамай.
Якщо хто нiколи не грав на бандурцi
i шаблею рубати не вмiв,
мабуть вiн одружився на злiснiй дурцi
i вiк перед нею тремтiв.
У кого вуса до плечей не звисали,
хай лiкоть кусае свiй.
Не з нього козака Мамая писали,
та й кому вiн потрiбен такий?
? ? ?
Таке в нас життя. Такi у нас пироги.
У них не монети на щастя, а кулi вiйни.
Друзi видихаються ранiше, нiж втомлюються вороги.
Спочатку виводять «в расход». Потiм виходять в чини.
Потiм персональна пенсiя. А кишеня – пуста…
Останнi новини. Плаский телеекран.
Вороговi без бою здаються села й мiста.
Ти це передбачав, суко, оскiльки ти – ветеран.
Спогади про Тбiлiсi
Тут жило сто племен, тут кожен свое робив:
хто гадав, хто грошi мiняв, хто круг гончарний крутив,
хто вулицi замiтав,
хто над годинниками длубався,
хто в хатi наводив лад,
хто по дворах блукав,
пiд катеринку спiвав.
А катеринка, що книжка з картинками, строката, проста,
що ж ти спiваеш, про яку розлуку, – справа пуста,
який щасливий квиточок витягне з коробка
скорчена пташина рука?
Поворожи, папуго, все вирiшено давно,
просiяно крiзь решето, розсипано, як пшоно,
а зi ста племен завжди залишаеться тiльки одне,
а чому – не питайте мене.
дев’яносто дев’ять зайвих, колишнiх,
де ви тепер? Куди
пiшли? i Той, кому слава в вишнiх,
за вами брами зачинив назавжди.
? ? ?
людина лише припускае Бог владу мае
конячка мiдного вершника змiюку брикае
з гранiтноi набережноi показуе води нева
хвилi народного гнiву омивають фасади
дитячi нiжки стирчать з великоi пащi влади
крутяться жорна iсторii паморочиться голова
мелють страждання будемо грати у грати
залiзнi пташки будуть крихти клювати
броньовики з кулеметами по брукiвках загуркотять
вимикае мама верхне свiтло i вмикае телек
вмирайте дiти доки лежите у власних постелях
мамо мамо коли я виросту буду вбивати на п’ять
? ? ?
для Люсi
Дружина цiкавиться: – Хочеш, рiдний, я куплю тобi самоскид?
