Останнi мiсяцi мiсiс Вейн, залишаючись наодинцi зi своiм суворим i важким на вдачу сином, щоразу почувала себе трохи нiяково. Їi неглибоку й потайну душу завжди бентежило, коли iхнi погляди стикалися. Часто вона запитувала себе, чи не пiдозрюе син чого.
Джеймс бiльше не озивався, i мовчанка стала нестерпною для неi. Тодi мати вдалась до нарiкань. Жiнки все бороняться тим, що переходять у наступ, а наступають у той спосiб, що зненацька й дивно здаються.
– Сподiваюся, ти будеш задоволений своею професiею, Джеймсе, – сказала вона. – Пам’ятай, ти ж сам вирiшив стати моряком. Ти мiг би пiти до контори котрогось адвоката. Адвокати – вельми поважанi люди, i на провiнцii iх нерiдко запрошують на обiди до найкращих родин.
– Я ненавиджу контори й писарiв! – вiдрубав Джеймс. – Але твоя правда, я сам обрав собi таке життя. Єдине, що я тебе прошу, мамо, – це пильнуй за Сiбiл. Не допусти, щоб хто-небудь ii скривдив. Ти повинна оберiгати ii.
– Ти й справдi кажеш чуднi речi, Джеймсе! Звичайно, я пильную за Сiбiл.
– Я чув, якийсь панич бувае щовечора в театрi i ходить за лаштунки до Сiбiл на розмови. Це правда? Що за цим криеться?
– Ти на таких справах не розумiешся, Джеймсе. Прояви вдячноi уваги – природна рiч для нас, акторiв. Колись i мене вшановувано зливою квiтiв. Тодi нашу гру вмiли як слiд цiнувати… Ну, а щодо Сiбiл – я ще не знаю, чи ii захоплення серйозне. Але нема нiякого сумнiву, що цей юнак достеменний джентльмен. Вiн завжди такий гречний зi мною! Крiм того, вiн, здаеться, багатий, та й квiти, що вiн посилае Сiбiл, такi милi…
– Але ж ви навiть iменi його не знаете! – гостро вкинув хлопець.
– Нi, – вiдповiла мати, незворушно спокiйна. – Вiн ще не вiдкрив нам свого справжнього iменi. Це так романтично! Вiн, певно, з самоi аристократii.
Джеймс Вейн прикусив губу.
– Пильнуй за Сiбiл, мамо, – повторив вiн. – Вберiгай ii!
– Мiй сину, твоi слова завдають менi прикрощiв. Я завжди звертаю особливу увагу на Сiбiл. Звiсно, коли цей добродiй заможний, чому б iм не одружитись? Я впевнена, що вiн з вищого товариства. За це говорить весь його вигляд. І для Сiбiл це чудова партiя. З них було б таке чарiвне подружжя! Вiн же надзвичайно вродливий – це кожному видно.
Хлопець щось пробурмотiв пiд нiс, тарабанячи своiми грубими пальцями по шибцi. Вiн саме обернувся вiдказати щось вголос, коли дверi вiдчинилися i вбiгла Сiбiл.
– Якi ви серйознi обое! – скрикнула вона. – Що сталося?
– Нiчого, – озвався брат. – Просто людинi треба часом бути серйозною. До побачення, мамо, я прийду обiдати о п’ятiй. Все спаковане, крiм сорочок, отже, ти не клопочись.
– До побачення, мiй сину, – вiдповiла мати i, повагом, хоч дещо й силувано, кивнула Джеймсовi.
Їй було прикро, що вiн розмовляв з нею таким тоном, а вiд його погляду ставало лячно.
– Поцiлуй мене, мамо, – сказала дiвчина. Нiжнi, мов квiтка, уста Сiбiл торкнулися побляклоi материноi щоки i зiгрiли ii.
– Дитя мое! Дитя мое! – скрикнула мiсiс Вейн, зводячи очi до стелi, де б мала бути уявна гальорка.
– Ходiм, Сiбiл! – роздратовано гукнув Джеймс. Вiн терпiти не мiг цiеi материноi афектацii.
Вони вийшли на вулицю i рушили вздовж непривiтного Юстон-роду. На небi хмарки, гнанi вiтром, час вiд часу застували сонце. Перехожi здивовано позирали на понурого вайлуватого парубiйка у грубому, недоладно зшитому вбраннi, що йшов у товариствi такоi гожоi та вишуканоi дiвчини. Вiн скидався на простого садiвника з трояндою в руках.
Подеколи, перехоплюючи допитливий чий погляд, Джiм хмурнiв. Вiн аж нетямивсь, коли його роздивлялися, – до генiiв це почуття приходить лише на схилi вiку, але людей пересiчних воно нiколи не полишае. Сiбiл, однак, зовсiм не зауважувала, яке враження вона справляе. В ii смiховi трiпотiла радiсть кохання. Вона думала про свого Чарiвного Принца, i щоб вiльно вiддаватись плиновi цих думок, говорила не про нього, а про корабель, на якому Джiм мае вiдплисти, про золото, що вiн, безперечно, знайде в Австралii, про багату дiвчину-красуню, що вiн вирятуе з рук лихих утiкачiв-каторжникiв у червоних сорочках. Бо вiн же не буде абияким собi матросом, чи навiть помiчником капiтана, або ще кимось таким, як вiн собi гадае. О нi! Моряцьке життя таке жахливе! Подумати лишень: тебе замкнено на цьому гидкому суднi, рипучi горбастi хвилi перехлюпують через борти, а лютий вiтер пригинае щогли i роздирае вiтрила на довгi посмути, що аж завивають пiд вiтром! Нi, вiн у Мельбурнi чемненько розпрощаеться з капiтаном, зiйде на берег i вiдразу подасться до золотих копалень. Не мине й тижня, як вiн знайде великий самородок щирого золота, найбiльший з усiх на свiтi, i у фургонi, пiд вартою шести кiнних полiсменiв, приставить його до узбережжя. На них тричi нападатимуть грабiжники з диких нетрищ, але щоразу iх ущент розбиватимуть. Або нi, вiн зовсiм не пiде на золотi копальнi. То страшнi мiсця – там суцiль пиятика, стрiлянина, лайка! Краще вiн осяде на землi, стане розводити овець… І ось одного вечора, повертаючись верхи додому, вiн перестрiне розбiйника на чорному конi, з прегарною й багатою дiвчиною-поло-нянкою, i поженеться за ним, i вирятуе ii. Звичайно, вона закохаеться в нього, а вiн у неi, i вони поберуться, i вернуться до Лондона, i оселяться тут у пишному будинку. Авжеж, у Джiма будуть захопливi пригоди! Тiльки вiн повинен бути добрий, не дратуватись, не тринькати грошей. Вона лиш на рiк старша за нього, але куди бiльше знае про життя!.. Зрозумiла рiч, вiн повинен також писати iй з кожною поштою i щовечора молитись перед сном. Бог дуже добрий, вiн берегтиме його. А вона теж молитиметься за нього, i через кiлька рокiв вiн повернеться додому страх який багатий i дуже щасливий…
Хлопець слухав ii насуплено й мовчки. Близька розлука з домiвкою краяла йому серце.
Але не це одне хмурило й гнiтило Джеймса. Хоч який вiн був недосвiдчений, а проте сильно вiдчував небезпеку в становищi Сiбiл. Залицяння цього свiтського джигуна не вiщувало iй нiчого доброго. Вiн був аристократ, i Джеймс ненавидiв його за це, ненавидiв тим дужче, що й сам не здавав собi справи в тому дивному расовому iнстинктi, якому скорявся. Вiн усвiдомлював також поверховiсть та марнославнiсть материноi вдачi, i в цьому бачив величезну загрозу для Сiбiл, для ii щастя. Дiти завжди починають з любовi до батькiв; дiйшовши своiх лiт, вони судять iх i часом – прощають.
Мати! Вiн давно мав на думцi дещо поспитати в неi – довгi мiсяцi воно не дае йому спокою. Слово, ненароком почуте в театрi, глузливий шепiт, що долинув до його вух одного вечора, коли вiн стояв бiля входу за лаштунки, розбурхали цiлий ланцюг пекучих здогадiв. Тодi воно було немов удар батогом в обличчя. І зараз, на згадку про те, його брови стяглись, аж глибока зморшка пролягла мiж ними. Здригнувшися з болю, вiн конвульсiйно прикусив нижню губу.
– Ти зовсiм не слухаеш мене, Джiме! – скрикнула нараз дiвчина. – А я сную для тебе такi захопливi плани на майбутне! Скажи-бо хоч що-небудь.
– Що ж тобi сказати?..
– Ну, що ти будеш гарним хлопчиком i не забуватимеш нас, – мовила Сiбiл, усмiхаючись до брата. Вiн здвигнув плечима.
– Ти, Сiбiл, мабуть, скорше забудеш мене, нiж я тебе.
Вона зашарiлася.
– Що ти цим хочеш сказати?
– Адже я чув, у тебе е новий знайомий? Хто вiн такий? Чому ти не розповiси менi про нього? Це знайомство не обiцяе тобi нiчого доброго.
– Джiме, облиш! – вигукнула вона. – Ти не повинен зле говорити про нього! Я його кохаю!
– Але ж ти навiть iменi його не знаеш! – заперечив Джеймс. – Що вiн за один? Я маю право знати.
– Його звуть Чарiвний Принц. Хiба тобi не подобаеться таке iм’я? Ох ти, мiй дурнику! Ти повинен це iм’я запам’ятати. Якби ти тiльки побачив його, ти повiрив би, що кращого за нього немае в цiлiсiнькiм свiтi! Ось коли ти повернешся з Австралii i познайомишся з ним, вiн тобi ще й як сподобаеться, Джiме! Вiн усiм подобаеться, ну, а я… я кохаю його. Я б так хотiла, щоб ти був сьогоднi в театрi! Приiде вiн, а я гратиму Джульетту. О, як я ii зiграю! Лишень уяви собi, Джiме, – бути закоханою i грати Джульетту! Коли вiн сидить перед тобою! Грати для його насолоди! Я навiть боюся, щоб не налякати всiх у залi, – так, я iх або налякаю, або зачарую! Бути закоханою – це пiднестися над самою собою. Цей бiдолашний бридун, мiстер Айзекс, знову правитиме перед своiми завсiдниками у буфетi, що я «генiй». Досi вiн тiльки вiрив у мене, а сьогоднi вiн проголосить мене одкровенням. Я вiдчуваю це. І все це лише завдяки йому, моему Чарiвному Принцовi, моему прекрасному коханому, моему боговi краси! Але я така бiдна проти нього… Бiдна! Ну то й що? Коли злиднi вповзають у дверi, кохання влiтае у вiкно! Ось так мае звучати прислiв’я – iх треба усi поперероблювати. iх придумували взимку, а тепер лiто… Нi, для мене тепер весняна пора – справжнiй танець квiтiв пiд блакитним небом!
– Вiн аристократ, – похмуро мовив Джеймс.
– Вiн – Принц! – наспiвом протягла Сiбiл. – Чого ще тобi треба?
– Вiн хоче зробити тебе рабою!
– Я здригаюся вiд думки про волю.
– Ти повинна стерегтись його, Сiбiл.
– Бачити його – це його обожнювати, а знати його – це вiрити йому.
– Сiбiл, ти просто збожеволiла перед ним!
Дiвчина засмiялась i взяла брата за руку.
– Ох ти, мiй Джiме, в тебе думки – як у столiтнього дiда! От зажди, колись ти й сам закохаешся, тодi зрозумiеш, що це таке. Ну не дивись так набурмосено! Тобi б радiти, що хоч ти й вiд’iжджаеш, а сестра твоя така щаслива, як нiколи! Нам обом жилося важко, дуже важко й невесело. Але тепер усе буде iнакше. Ти iдеш до нового свiту, а я свiй знайшла тут… Ось два мiсця, сядьмо, Джiме, – подивимось, як гуляе гарно виряджена публiка.
Вони усiлися серед юрми вiдпочивальникiв. Тюльпани на клумбах по той бiк алеi пломенiли тремтливими вогнистими язичками. У повiтрi трепетною хмаркою духовитоi пудри зависав бiлий порох. Мов якiсь величезнi метелики, пурхали й колихались барвистi парасольки квiтiв.
Сiбiл усе пробувала розворушити брата, розпитуючи, що вiн гадае робити, якi мае сподiванки. Джеймс вiдповiдав звiльна i неохоче. Вони перекидалися словами, як гравцi обмiнюються фiшками. Сiбiл чулася пригнiченою, що не зумiла запалити брата своею радiстю. Слабка усмiшка на його понурому обличчi – ото й усе, чого вона домоглася.
Дiвчина замовкла. Раптом у погляд iй упало злотисте волосся й усмiхненi уста: повз них у вiдкритому екiпажi проiхав з двома дамами Дорiан Грей.
Сiбiл скочила на ноги.
– Он вiн!
– Хто? – спитав Джiм Вейн.
