Другий етап (1866–1873) розвитку органiв управлiння був пов’язаний з початком територiальноi децентралiзацii системи державного управлiння в Австрiйськiй iмперii. Цей процес був продиктований потребою виходу iз затяжноi полiтичноi кризи шляхом вiдновлення дiяльностi крайових представницьких органiв влади[18 - У 1863–1864 рр. з метою протидii розгортанню чеського протестного руху були розпущенi ландтаги у Богемii та Моравii, а в Транслейтанii – Угорський, Хорвато-Славонський, Семигородський ландтаги iз запровадженням стану облоги, а також – через антидержавнi виступи iталiйцiв ландтаги в Тiролi, Трiестi, Далмацii. У 1864 р. у Галичинi була припинена дiяльнiсть Сейму та оголошено стан облоги через пiдтримку поляками Сiчневого повстання 1863 р. у Конгресовiй Польщi.], якi майже два роки не функцiонували через бойкот, спричинений незалежницькими прагненнями т. зв. «iсторичних нацiй». Патент вiд 20 вересня 1865 р. анонсував змiну положень Лютневоi конституцii 1861 р., оскiльки здiйснювана до цього централiзацiя виявилась «непрактичною», бо вона вiдбувалась без врахування iснуючих нацiональних потреб, «обгрунтованих iсторичними традицiями»[19 - Kaiserisches Patent vom 20. September 1865, womit die Wirksamkeit des durch das Kaiserliche Patent vom 26. Februar 1861 kundgemachten Grundsatzes ?ber die Reichsvertretung sistiert wird // R. G. Bl. – Jahrgang 1865. – St?ck XXV. – Nr. 89. – S. 303–304.]. План офiцiйного Вiдня полягав у остаточному «виокремленнi» Транслейтанii, який мав реалiзовуватись у поеднаннi з подальшою автономiзацiею Галичини в межах Цислейтанii. Така трансформацiя у системi iмперського управлiння здiйснювалася на основi австро-угорськоi дуалiстичноi угоди та у формi певних «полiтичних концесiй», якi надавались галицьким полякам.
Поразка Австрiйськоi iмперii у Нiмецькiй вiйнi та втрата Габсбургами Ломбардо-Венецiйського королiвства у 1866 р. значно активiзували нацiональнi рухи. За напруженоi суспiльно-полiтичноi ситуацii у липнi 1866 р. розпочалось у Вiднi активне обговорення вимоги галицьких полякiв щодо лiквiдацii посади вiйськового генерал-губернатора та вiдновлення намiсництва на чолi з поляком. Зокрема, полiтика генерал-губернаторства у Львовi асоцiювалася у полякiв з «австрiйською тиранiею», яка була наслiдком запровадженого у лютому 1864 р. – квiтнi 1865 р. стану облоги Галичини. Санацiйнi заходи державних та крайових органiв влади проявлялися в обмеженнi конституцiйних свобод громадян та масових арештах учасникiв акцiй протесту.
Намагаючись вiдновити полiтичну спiвпрацю державного апарату з польською елiтою, Франц Йосиф І 20 вересня 1866 р. удруге призначив намiсником А. Голуховского, що започаткувало процес полонiзацii крайового полiтичного управлiння. 10 червня 1866 р. найвищоi санкцii удостоiвся крайовий закон про оприлюднення крайових законiв, рiшень крайового сейму та розпоряджень Крайового видiлу, за яким усi нормативно-правовi акти у Галичинi повиннi були публiкуватись лише «польською, як автентичною мовою, далi – руською, а за потребою – у нiмецькомовному перекладi»[20 - Gesetz vom 10. Juni 1866 ?ber die Kundmachung der Landesgesetze, der Landtagsbeschl?sse und den Verordnungen des Landesausschu?es // Landesgesetz und Verordnungsblatt f?r das K?nigreich Galizien und Lodomerien mit dem Gro?herzogsthume Krakau (L. G. Bl.). – Jahrgang 1866. – St?ck VIII. – Nr. 13. – S. 52.]. Такi кроки офiцiйного Вiдня спонукали галицьких полякiв остаточно вiдмовитися вiд абститентноi етнополiтичноi поведiнки та перейти до реалiзацii прагматично-утилiтарноi полiтики авторства А. Голуховского. Крах полiтики А. Голуховского наступив у зв’язку з ухваленням Сеймом Галицькоi резолюцii вiд 24 вересня 1868 р., у якiй вiдобразилася польська полiтична iдея щодо реалiзацii галицького субдуалiзму. Внаслiдок цього А. Голуховский був змушений пiти у вiдставку. У 1868–1871 рр. функцii намiсника виконував вiцепрезидент намiсництва Людвiг Поссiнгер фон Хоборский. У 1871 р. А. Голуховский утрете був призначений на цю посаду; пiсля нього ii обiймали лише представники польськоi шляхти (за винятком польського iсторика та громадсько-полiтичного дiяча Мiхала Бобжиньского (1908–1913)).
Оголошена децентралiзацiя мала здiйснюватись «згори» у формi подальшоi автономiзацii провiнцiй. Водночас, сiльськi та мiськi громади, якi з ранньомодерного часу на мiсцевому рiвнi вже iснували як самоорганiзованi одиницi з певними привiлеями, у 1866 р. одержали автономiю громадського самоврядування. Тому в Галичинi, як в iнших провiнцiях, реалiзувався мунiципальний дуалiзм, коли австрiйська державнiсть сформувала органи влади на крайовому та повiтовому рiвнях «згори», а органи мiсцевого самоврядування (громади) були самоутворенi «знизу», як продукт суспiльноi самоорганiзацii населення. З метою збереження становостi управлiння галицькi крайовi закони про органiзацiю громад та статут громад, громадський виборчий порядок вiд 12 серпня 1866 р., а також про повiтове представництво та повiтовий виборчий порядок вiд 12 серпня 1866 р. забезпечили домiнування польських землевласникiв у громадських та повiтових радах, а також гарантували прийняття ними рiшень в iнтересах польськоi шляхти[21 - Gesetz vom 12. August 1866 ?ber die Einrichtung der Gemeinde und ?ber die Gemeindeordnung // Landesgesetz und Verordnungsblatt f?r das K?nigreich Galizien und Lodomerien mit dem Gro?herzogsthume Krakau. – Jahrgang 1866. St?ck XI. – Nr. 19. – S. 59—102.; Gesetz vom 12. August 1866 ?ber die Bezirksvertretung und ?ber die Bezirkswahlordnung // L. G. Bl. – Jahrgang 1866. – St?ck XI. – Nr. 21. – S. 108–130.]. Такий пiдхiд набував особливого управлiнського сенсу для полякiв-землевласникiв у Схiднiй Галичинi, де сiльськi громади сформувало украiнське автохтонне населення (звiсно, окрiм нiмецьких колонiй).
За законом про органiзацiю включених до складу сiльських громад помiщицьких територiй вiд 12 серпня 1866 р. дiдич одержав право виконувати функцii старости громади, або делегувати цi повноваження своiй довiренiй особi. Також вiн вiдповiдав за здiйснення полiцейського нагляду в громадi, що ставило останню пiд його повний контроль[22 - Gesetz vom 12. August 1866 ?ber die Einrichtung der Gutsgebiete bei der Gemeindeordnung // L. G. Bl. – Jahrgang 1866. – St?ck XI. – Nr. 20. – S. 103–107.]. 20 вересня 1866 р. вступила в силу низка змiн до крайового виборчого порядку вiд 26 лютого 1861 р. щодо розширення виборчих та представницьких прав землевласникiв, спiввласникiв помiщицьких землеволодiнь, а також закон про проведення повторних виборiв. У пiдсумку органи мiсцевого самоврядування у Галичинi так i не здобули задекларованоi офiцiйним Вiднем функцiональноi автономii.
На основi рiшення iмператора про розмежування полiтичноi та судовоi влади вiд 14 грудня 1866 р. повнота управлiнських функцiй у краi з 28 лютого 1867 р. передавалася галицькому намiсництву у Львовi, що було частково продиктовано потребою зменшення видаткiв на утримання апарату. Комiсiя намiсництва у Краковi та 176 повiтових управлiнь пiдпали пiд реорганiзацiю, внаслiдок чого було створено 74 повiтових управлiнь з новими територiальними межами. Ця адмiнiстративно-територiальна реформа остаточно знищила управлiнське розмежування мiж Захiдною та Схiдною Галичиною, хоча аж до розпаду iмперii воно ще збереглося у системi крайового судоустрою. Компетенцiйнi преференцii надавалися старостi Кракiвського повiту, якому присвоювався ранг надвiрного радника, та головам повiтiв у Львовi, Тарновi, Перемишлi, Станиславовi та Бродах, якi пiдвищувалися до рангу радникiв намiсництва[23 - Verordnung des Staatsministeriums vom 23. J?nner 1867 ?ber die Reform der politischen Verwaltung in den K?nigreichen Galizien und Lodomerien mit dem Gro?herzogthume Krakau und den Herzogth?mern Auschwitz und Zator // R. G. Bl. – Jahrgang 1867. – IХ St?ck. – Nr. 17. – S. 35–36.].
За пiвроку до здiйснення вищезгаданоi реформи мiсту Кракову було надано особливий автономний статус. 1 квiтня 1866 р. iмператор санкцiонував «Тимчасовий статут для громади королiвського мiста Кракiв», у якому закрiплювалися символи мiста, право своiни[24 - Право своiни (нiм. – Heimatsrecht) визначало правовий статус певноi особи з огляду на ii приналежнiсть до певноi громади за фактом народження або проживання, тобто правове вiдношення до ii «малоi» батькiвщини. Правове вiдношення особи до «великоi» батькiвщини – Австрiйськоi iмперii – регулювалось правом громадянства (нiм. – B?rgersrecht).] для мiщан, польська мова дiловодства; визначалися повноваження громадськоi ради, яка нараховувала 60 осiб, порядок ii виборiв за цензово-курiальним модусом. Головою громади був президент мiста, який очолював громадську раду та ii виконавчий орган – магiстрат, а також мiську полiцiю. Його посада була виборною, проте передбачала затвердження iмператором. Президент мiста та громадська рада пiдпорядковувалися безпосередньо Крайовому видiлу та Сейму, проте контроль за iх дiяльнiстю здiйснювали уряд та намiсництво. Мiсто одержало право формувати власний бюджет та самостiйно ухвалювати додаток до прямих податкiв у розмiрi до 10 % або непрямих податкiв – до 25 %. Окремо регулювалися вiдносини мiж мiськими органами влади та християнською, iзраiлiтською[25 - В Австрiйськiй iмперii (Австро-Угорщинi) термiн «iзраiлiти» офiцiйно використовувався для означення еврейського населення.] спiльнотами[26 - Provisorisches Gemeinde-Statut f?r k?nigliche Stadt Krakau // L. G. Bl. – Jahrgang 1866. – St?ck III. – Nr. 7. – S. 10–42.]. 14 березня 1867 р. були також внесенi змiни до громадського виборчого порядку у Бродах, за якими не менше половини мiсць у мiськiй радi мало належати християнам[27 - Gesetz vom 14. M?rz 1867, womit f?r die Stadt Brody die §§. 13 und 28 der Gemeinde-Wahlordnung vom 12. August 1866 abge?ndert werden // L. G. Bl. – Jahrgang 1867. – St?ck IІ. – Nr. 8. – S. 12.], хоча 2/3 населення мiста складали iзраiлiти.
Досягнувши полiтичного консенсусу з угорцями, Франц Йосиф І 2 сiчня 1867 р. видав патент про початок конституцiйних перетворень у руслi австро-угорського дуалiзму. Фактично за цим документом вiдбулося повне перезавантаження полiтичноi системи: оголошувалися розпуск усiх ландтагiв пiд приводом завершення 6-рiчного термiну iх каденцii та призначалися черговi вибори, а також обгрунтовувалась потреба безумовного скликання Державноi ради для обговорення та прийняття змiн до конституцii[28 - Kaiserisches Patent vom 2. J?nner 1867, giltig f?r B?hmen, Dalmatien, Galizien und Lodomerien mit Krakau, ?sterreich unter und ob der Enns, Salzburg, Steiermark, K?rnten, Krain, Bukowina, M?hren, Schleisien, Tirol, Voralberg, Istrien, G?rz und Gradiska und Triest mit seinem Gebiete // R. G. Bl. – Jahrgang 1867. – St?ck I. – Nr. 1. – S. 1–3.].
У цiй ситуацii офiцiйний Вiдень був змушений йти на поступки галицьким полякам, щоб пiд час конституцiйних перетворень здобути iхню пiдтримку та забезпечити безумовну участь Галицькоi делегацii у Державнiй радi. Перед черговими виборами у виборчий модус до Галицького сейму закладалися положення, якi з одного боку упривiлейовували галицьку шляхту та мiщанство, а, з iншого, – суттево обмежували виборчi права селян. 16 сiчня 1867 р. найвищу санкцiю здобули змiни § 11, § 13 крайового виборчого порядку вiд 26 лютого 1861 р., згiдно яких у ІІ курii мiських громад запроваджувались прямi одноступеневi вибори. Активне та пасивне виборче право визнавалось для заможних мiщан, якi входили до 2/3 списку найбiльших платникiв податкiв з врахуванням положень § 17 крайовоi ординацii. Водночас виборче право додатково надавалось певнiй категорii виборцiв, якi допускалися до виборiв у громадськi ради мiст згiдно виборчого порядку для громадських рад вiд 12 серпня 1866 р. Це положення суттево збiльшило кiлькiсть виборцiв у мiськiй курii та забезпечило тут шляхтi додатковий голос.
У ІІІ курii сiльських громад зберiгалося двоступеневе голосування. Активне виборче право тут належало тим правиборцям, якi входили до 2/3 списку найбiльших платникiв податкiв, а пасивне – для всiх чоловiкiв, якi досягли 30 рiчного вiку, та сплачували будь-якi податки. До кола правиборцiв зараховувалися також особи, якi володiли виборчим правом згiдно виборчого порядку для громадських рад вiд 12 серпня 1866 р. Це означало, що у ІІІ курii, як i у ІІ курii, шляхта також одержала право додаткового голосу[29 - Gesetz vom 16. J?nner 1867, womit die §§. 11 und 13 der Landtagswahlordnung abge?ndert werden // L. G. Bl. – Jahrgang 1867. – St?ck II. – Nr. 4. – S. 7–8.]. Запровадження прямих виборiв у ІІ курii було покликане збiльшити спiввiдношення 1 мандату до кiлькостi голосуючих мiщан, щоб хоч якось зрiвноважити розподiл виборцiв мiж курiями. Водночас сiльськi громади залишались найневiдповiднiше представленими за вищезгаданим критерiем, що порушувало принцип рiвностi iх представництва та репрезентативнiсть голосування.
Започатковуючи надання галицьким полякам т. зв. «освiтнiх концесiй», Франц Йосиф І 25 лютого 1867 р. погодився на часткову полонiзацiю правничого факультету Львiвського унiверситету[30 - Центральний державний iсторичний архiв Украiни у м. Львовi (далi – ЦДІА Украiни у м. Львовi). – Ф. 146 (Галицьке намiсництво, м. Львiв). – Оп. 4. – Спр. 2037. – Арк. 27–28.]. Пiсля його коронацii 8 червня 1867 р. короною Св. Стефана у Будапештi найвищу санкцiю 22 червня 1867 р. здобув скандальний крайовий закон про мову викладання у народних та середнiх школах Галичини. Замiсть нiмецькоi мови у середнiх школах повсюдно запроваджувалась польська. Украiнська мова викладання зберiгалася лише у «2,5» школах – у 4-х нижчих класах вищоi Академiчноi гiмназii у Львовi[31 - Водночас у 4-х вищих класах вищоi Академiчноi гiмназii у Львовi запроваджувалась польська мова викладання.], у Другiй украiнськiй гiмназii у Львовi та нижчiй Реальнiй гiмназii у Бродах[32 - Gesetz vom 22. Juni 1867, betreffend die Unterrichtssprache in den Volks- und Mittelschulen im K?nigreiche Galizien und Lodomerien mit dem Gro?herzogsthume Krakau // L. G. Bl. – Jahrgang 1867. – St?ck V. – Nr. 13. – S. 21–23.]. З 22 червня 1867 р. польська запроваджувалась також у еврейськi середнi школи[33 - Verordnung des galizischen Landesschulrates vom 22. Juni 1867 Zl. 1224, womit das Gesetz ?ber die Unterrichtssprache in den israelitischen Schulen durchgef?hrt wird // L. G. Bl. – Jahrgang 1867. – St?ck V. – Nr. 12. – S. 17–18.]. Оскiльки рiшення про вiдкриття нових державних шкiл або iх утраквiзацii ухвалював Галицький сейм, де панувало засилля польськоi бiльшостi, то украiнцi були змушенi самостiйно органiзувати просвiтницьку дiяльнiсть серед населення за посередництвом вiдповiдних товариств.
Довершуючи наданi полякам «освiтнi концесii», Франц Йосиф І 25 червня 1867 р. санкцiонував закон про Крайову шкiльну раду, яка з початком своеi дiяльностi 24 сiчня 1868 р. перетворилася на потужний iнструмент полонiзацiйноi полiтики у Галичинi[34 - Kundmachung der k. k. Statthalterei vom 6. Juli 1867 Z. 5306 Pr., betreffend die Einsetzung eines Landesschulrates f?r das K?nigreich Galizien und Lodomerien mit dem Gro?herzogsthume Krakau; Organisations-Regulativ, betreffend die Einsetzung eines Landesschulrates im K?nigreiche Galizien und Lodomerien mit dem Gro?herzogsthume Krakau // L. G. Bl. – Jahrgang 1867. – St?ck IV. – Nr. 12. – S. 18–19.]. Крайова шкiльна рада була виведена iз структури галицького намiсництва та надiлена безпрецедентно надширокими повноваженнями у порiвняннi з подiбними iнституцiями iнших провiнцiй Цислейтанii. Водночас вона була колегiальним органом та формувалася з керiвництва намiсництва, представникiв Крайового видiлу, вищого духовенства римо-католицького, греко-католицького та вiрменсько-католицького обрядiв, педагогiчного середовища, делегатiв вiд магiстратiв Кракова та Львова, iменованих iмператором осiб. Монополiзуючи управлiння народним та середнiм шкiльництвом у Галичинi, вона безпосередньо пiдпорядковувалася мiнiстерству вiросповiдань та освiти.
5 листопада 1868 р. Крайова шкiльна рада запровадила польську мову у свое внутрiшне дiловодство, а також у дiловодство всiх пiдпорядкованих iй структур – служб, органiв, закладiв[35 - Kundmachung des galizischen Schulrates vom 5. November 1868 Z. 8883 L. S. R., Betreff des Gebrauchs der polnischen Sprache in Angelegenheiten des Schulwesens // L. G. Bl. – Jahrgang 1868. – St?ck XI. – Nr. 24. – S. 39.]. З метою розбудови ii управлiнськоi iнфраструктури 2 травня 1873 р. створювались шкiльнi повiтовi та територiальнi ради, вiдповiдно – шкiльнi повiти та шкiльнi громади, а також територiальнi шкiльнi фонди для утримання публiчних шкiл. До цих фондiв надходило 12 % податкiв, сплачених громадами, та 4 % – помiщицькими землеволодiннями. Шкiльнi громади одержали право засновувати народнi школи за наявностi не менше, нiж 40 потенцiйних учнiв[36 - Gesetz vom 2. Mai 1873 ?ber die Errichtung und Erhaltung der ?ffentlichen Volksschulen und ?ber die Verpflichtung zum Schulbesuche // L. G. Bl. – Jahrgang 1973. – St?ck XXVIII. – Nr. 250. – S. 181–192.].
На вимогу громадськостi змiни до Лютневоi конституцii 1861 р. обговорювались у Державнiй радi та закрiплювались у 6-ти конституцiйних законах вiд 21 грудня 1867 р., що вперше яскраво засвiдчило публiчнiсть полiтичного процесу. Йдеться про конституцiйнi закони: про державне представництво, про спiльнi справи усiх провiнцiй Австро-Угорщини та спосiб iх трактування, про загальнi права громадян держави, про судову владу, про запровадження державного суду, про здiйснення урядовоi та виконавчоi влади. Конституцiйнi змiни створили необхiднiсть подальшого вдосконалення державного механiзму, у тому числi й на локальному рiвнi. Вiдповiдно до конституцiйних законiв про судову владу, про запровадження державного суду вiд 21 грудня 1867 р. створювалась незалежна судова гiлка влади, яка охоплювала судочинство та судоустрiй. Конституцiйний закон про здiйснення урядовоi та виконавчоi влади вiд 21 грудня 1867 р. передбачав створення стрункоi виконавчоi вертикалi та запроваджував особисту полiтичну вiдповiдальнiсть iмператора, чиновникiв та службовцiв перед суспiльством.
Змiни до конституцiйного закону про державне представництво вiд 26 лютого 1861 р. остаточно роздiлили повноваження крайових ландтагiв та Державноi ради, визнавши за останньою такi справи: ратифiкацiю мiждержавних та торгових договорiв, регулювання вiйськовоi повинностi, ухвалення державного бюджету, а також податкiв, зборiв та реструктуризацii державного боргу, реалiзацiю полiтики у грошовiй, монетарнiй сферах та в обiгу цiнних паперiв, охорона здоров’я та тваринництва, визнання для осiб прав громадянства та своiни, запровадження паспортизацii населення та окремоi полiцii у справах iноземцiв, регулювання мiжконфесiйних стосункiв, права на створення товариств, проведення зборiв, свободи преси та захисту власностi духовних осiб, освiтнiх справ стосовно народних, середнiх шкiл та вищих навчальних закладiв, законодавства у серi адмiнiстративноi та кримiнальноi юстицii, цивiльних прав, органiзацii органiв судовоi та адмiнiстративноi влади, виконання конституцiйних законiв, законодавства щодо взаемовiдносин мiж окремими провiнцiями, спiльного законодавства з краями Угорськоi корони. Таким чином, повноваження крайових ландтагiв значно урiзувалися, а компетенцiйнi преференцii надавалися Державнiй радi, як представницькому органу усiх провiнцiй Цислейтанii[37 - Gesetz vom 21 Dezember 1867, wodurch der § 13 des Grundgesetzes ?ber die Reichsvertretung vom 26. Februar 1861 abge?ndert wird // Reichsgesetzblatt f?r das Kaisertum ?sterreich. – Jahrgang 1867. – St?ck LXI. – Nr. 141. S. 389–394.].
Конституцiйний закон про загальнi права громадян держави вiд 21 грудня 1867 р. гарантував рiвнiсть усiх перед законом, особисту свободу, захист приватноi власностi та недоторканностi житла, право громадян звертатися з петицiями, таемницю листування, свободу вiросповiдань та совiстi, право на освiту та професiю, свободу науки та ii вчення. Ст. 19 забезпечувала нацiональнi права: «Усi народи держави е рiвноправними, i кожен народ мае невiд’емне право на збереження та розвиток своеi нацiональностi та мови. Держава визнае рiвноправнiсть усiх крайових мов у шкiльництвi, управлiннi та громадянському життi. У провiнцiях, де проживають багато народiв, державнi освiтнi заклади органiзовуються так, щоб забезпечити кожному з цих народiв необхiднi засоби для навчання рiдною мовою без застосування примусу для вивчення другоi крайовоi мови для кожного з цих народiв»[38 - Staatsgrundgesetz ?ber die allgemeinen Rechte der Staatsb?rger f?r die im Reichsrathe vertretenen K?nigreiche und L?nder // Reichsgesetzblatt f?r das Kaisertum ?sterreich. – Jahrgang 1867. – St?ck LXI. – Nr. 142. S. 394–396.]. Змiст цiеi статтi суперечив крайовому закону про мову викладання у народних та середнiх школах Галичини вiд 22 червня 1867 р., що у подальшому створило пiдстави для його перманентного оскарження украiнцями. Крiм цього, органiзацiя народного та середнього шкiльництва згiдно конституцiйного закону про державне представництво належала до компетенцii Державноi ради.
На локальному рiвнi нове реформування органiв полiтичноi влади iнiцiював кабiнет Карла фон Ауершперга, який пiдготував закон про органiзацiю органiв державного управлiння у провiнцiях Цислейтанii вiд 19 травня 1868 р. та розпорядження мiнiстра внутрiшнiх справ вiд 10 липня 1868 р., що разом 15 жовтня 1868 р. одержали санкцiю iмператора. Закон чiтко визначав компетенцiйнi повноваження крайового шефа, як очiльника полiтичноi влади в краi. Вiн оголошувався намiсником iмператора, представником австрiйського уряду перед крайовим сеймом та органами мiсцевого самоврядування. На крайовому рiвнi до його компетенцii входили усi справи, якi перебували у вiданнi мiнiстерств внутрiшнiх справ, вiросповiдань та освiти, крайовоi оборони та громадськоi безпеки, рiльництва. Водночас його вiдношення до справ мiнiстерств фiнансiв та торгiвлi регулювалося окремими приписами.
Намiснику пiдпорядковувалися усi полiтичнi органи влади в краi – повiтовi староства[39 - Назва органу полiтичноi влади у повiтi «повiтове управлiння» (Bezirksamt) була замiнена на «повiтове староство» (Bezirkshauptmannschaft, яке вже очолював не повiтовий голова (Bezirksvorsteher), як це було ранiше, а – староста повiту (Bezirkshauptmann).], усi громади (навiть тi, що перебували на окремих статутах). Вiн вiдповiдав за функцiонування усiеi системи полiтичноi влади в краi. Усi чиновники реалiзовували владу в краi вiд iменi намiсника, а намiсник – вiд iменi iмператора. Намiсникiв, крайових президентiв, радникiв намiсництва та урядових радникiв призначав iмператор. Іменування повiтових старост вiдбувалося у мiнiстерствi внутрiшнiх справ за поданням намiсника. Рiшення з приводу решти посад у намiсництвi та староствах крайовий шеф приймав особисто.
Водночас чiткiше виписувалась компетенцiя органiв виконавчоi вертикалi в краi. Намiсництво та повiтовi староства на ввiренiй iм територii забезпечували дiяльнiсть санiтарних установ, будiвельних та контролюючих служб на основi окремих приписiв; органiзовували функцiонування освiтнiх закладiв, вiдповiдали за нагляд за лiсовим господарством, представляли державнi iнтереси у переговорах щодо iндемнiзацii та викупу права користування сервiтутами[40 - Викуп селянами права користування сервiтутами у Галичинi вiдбувалася вiдокремлено вiд iндемнiзацii. У 1848–1890 рр. iснували викупнi квоти для користування селянами лiсом та пасовищами.][41 - Gesetz vom 19. Mai 1868 ?ber die Einrichtung der politischen Verwaltungsbeh?rden in B?hmen, Dalmatien, Galizien und Lodomerien mit Auschwitz, Zator und Krakau, Oesterreich unter und ob der Enns, Salzburg, Steiermark, K?rnthen, Krain, Bukowina, M?hren, Ober- und Nieder-Schlesien, Tirol und Vorarlberg, Istrien, G?rz und Gradiska und der Stadt Triest mit ihrem Gebiete // R. G. Bl. – Jahrgang 1868. – St?ck XVII. – Nr. 44. – S. 76–79.].
За розпорядженням мiнiстра внутрiшнiх справ вiд 10 червня 1868 р. полiтичними органами першоi iнстанцii в краi визначалися повiтовi староства на чолi з повiтовим старостою, який одержав владу найвищого характеру на ввiренiй йому територii[42 - Verordnung des Ministers des Innern vom 10. Juli 1868, die Durchf?hrung des Gesetzes vom 19. Mai 1868 (Reichs-Gesetz-Blatt Nr. 44) ?ber die Einrichtung der politischen Verwaltungsbeh?rden in Galizien, Salzburg und Krain betreffend // Reichgesetzblatt f?r das Kaiserthum ?sterreich. – Jahrgang 1868. – St?ck XLI. – Nr. 102. – S. 306.]. Розпорядженням цього ж мiнiстра вiд 30 серпня 1868 р. конкретизувались повноваження повiтового староства: якщо у староство поступала скарга, то у межах своеi компетенцii воно повинно було ii самостiйно адмiнiструвати. У даному випадку прийняте рiшення вважалося остаточним i не могло переглядатись вищою iнстанцiею, тобто намiсництвом. Якщо скарга виходила за межi компетенцii староства, то у 8 денний термiн вiдповiдне звернення передавалося у намiсництво для полагодження[43 - Verordnung des Ministers des Innern vom 30. August 1868, betreffend die Behandlung der Recurse in Angelegenheiten der politischen Verwaltung // R. G. Bl. – Jahrgang 1868. – St?ck LI. – Nr. 124. – S. 376.]. Оскарження громадянами рiшень повiтового староства могло вiдбуватися лише у судовому порядку, що усувало можливiсть «круговоi поруки» у крайовiй виконавчiй вертикалi. Усi цi нововведення закрiпили компетенцiйнi преференцii намiсництва та повiтових староств, забезпечивши iм управлiнське привалювання над представницькими органами влади в краi. Водночас до кiнця iснування iмперii в основi органiзацii органiв полiтичноi влади зберiгалася закладена ранiше дуалiстичнiсть управлiння, яка виявлялася у системному дублюваннi повноважень мiж суб’ектами законодавчоi та виконавчоi гiлок влади на всiх рiвнях.
Таблиця 1
Система органiв полiтичноi влади в Галичинi та iх пiдпорядкування
(1867–1914)
Восени 1868 р. процес автономiзацii Галичини був тимчасово призупинений через кризу полiтики галицьких полякiв[44 - Призупинення автономiзацii Галичини було пов’язане з переходом галицьких полякiв в опозицiю до держави. Пiд час розгляду в Державнiй радi Грудневих конституцiйних законiв у 1867 р. Галицька делегацiя (окрiм о. Івана Гушалевича, який проголосував «за») самоусунулася вiд голосування, що викликало упередженiсть до ii членiв та осуд загальноавстрiйськоi громадськостi. Проурядове угруповання конституцiоналiстiв у Державнiй радi сприйняло такий непатрiотичний вчинок галицьких полякiв як полiтичну зраду та саботаж. Крiм цього 24 вересня 1868 р. Сейм ухвалив Галицьку резолюцiю з вимогою реалiзувати у Галичинi субдуалiзм за зразком хорвато-славонськоi автономii у Транслейтанii. Внаслiдок цього Франц Йосиф І негайно скасував свiй вiзит до Галичини, вiдправив кабiнет К. фон Ауершперга та намiсника А. Голуховского у вiдставку.] у Вiднi та загрозу масових протестних акцiй у краi. У Галичинi впроваджувались новi управлiнськi змiни, якi знову дещо децентралiзовували полiтичну владу та розпорошували компетенцiю намiсництва. Вiдповiдно до розпорядження мiнiстра внутрiшнiх справ вiд 19 жовтня 1868 р. з метою оптимiзацii управлiння наглядова функцiя галицького намiсництва делегувалась 7-ми «головним» староствам, якi контролювали решту пiдлеглих iм повiтових староств, яких, як i ранiше, разом нараховувалося 74 (Див. табл. 2).
«Головнi» повiтовi староства виконували контролюючу та наглядову функцii стосовно ведення пiдлеглими iм староствами дiловодства, органiзацii дiяльностi та пiдбору персоналу; розглядали дисциплiнарнi справи щодо службовцiв, регулювали управлiнськi видатки органу та встановлення розмiру платнi для чиновникiв, здiйснювали пiдготовку фiнансового звiту для намiсника та подання кошторису; перевiряли дiяльнiсть кожного чиновника (не менше, нiж раз на рiк), про що укладався вiдповiдний звiт для намiсника; реферували мiркування з приводу способiв дотримання громадськоi безпеки, повiдомляли намiсництву про всi випадки порушення громадського спокою та запобiгали iм усiма доступними засобами; визначали чисельнiсть вiйськового контингенту у повiтах. При цьому зберiгалися особливi владнi повноваження для Кракiвського староства, якi у 1868 р. вiдображалися також в iнших законах[45 - Verordnung des Ministers des Innern vom 19. Oktober 1868, die Besorgung von Statthaltereigesch?ften im Namen des Statthalters durch mehrere Bezirkshauptm?nner in Galizien betreffend // R. G. Bl. – Jahrgang 1868. – St?ck LХ. – Nr. 144. – S. 423–424.].
Процес подальшоi автономiзацii Галичини передбачав законодавче закрiплення полiтичного домiнування полякiв у краi. Так, 4 червня 1869 р. найвищу санкцiю здобуло спiльне розпорядження мiнiстрiв внутрiшнiх справ, вiросповiдань та освiти, юстицii, фiнансiв, торгiвлi, рiльництва, крайовоi оборони та громадськоi безпеки стосовно мови дiловодства крайових органiв влади, служб та судiв Галичини. У своiй внутрiшнiй дiяльностi усi вони, окрiм вiйськових органiв, повиннi були користуватися польською мовою. Для комунiкацii з державними органами поза краем, з централями та вiйськовими органами зберiгалася нiмецька. Мовою комунiкацii органiв прокуратури з крайовими органами та судами було визначено польську. З 1 жовтня 1869 р. це розпорядження вступило в дiю для пiдпорядкованих мiнiстерствам внутрiшнiх справ, крайовоi оборони та громадськоi безпеки органiв та служб, для Крайовоi шкiльноi ради, судiв, прокуратури, а впродовж 3-х рокiв – поступово для усiх крайових органiв та установ, пiдпорядкованих мiнiстерствам фiнансiв, торгiвлi, рiльництва та податковоi служби. При цьому громадянам, як i ранiше, гарантувалося право вiльно комунiкувати з усiма крайовими органами, послуговуючись трьома крайовими мовами – польською, украiнською та нiмецькою[46 - Verordnung der Minister des Innern, f?r Cultus und Unterricht, der Justiz, der Finanzen, des Handels und Ackerbau, dann f?r Landesverteidigung und ?ffentliche Sicherheit vom 5. Juni 1869 Z. 2354, betreffend die Amtsprache der k. k. Beh?rden, ?mter und Gerichte im K?nigreiche Galizien und Lodomerien mit dem Gro?herzogsthume Krakau, im inneren Dienste, im Verkehre mit anderen Beh?rden // L. G. Bl. – Jahrgang 1869. – St?ck IX. – Nr. 24. – S. 69–71.]. На практицi згадане розпорядження означало завершення процесу полонiзацii усiх крайових органiв влади в Галичинi; воно передбачало остаточне усунення з посад старого нiмецького чиновництва та передачу влади новiй польськiй бюрократii.
Таблиця 2
Управлiнський статус повiтових староств у Галичинi[47 - На основi вивчення територiальноi приналежностi судових повiтiв Кракiвського та Львiвського судових округiв можна встановити територiальне вiдношення утворених у 1866 р. повiтових староств (полiтичних повiтiв) до Захiдноi чи Схiдноi Галичини, що вiдображено у табл. 2.]
(1868)
З метою закрiплення автономного статусу крайовоi столицi 14 жовтня 1870 р. iмператор санкцiонував «Статут королiвського головного мiста Львова» та «Виборчий порядок для громади королiвського головного мiста Львова»[48 - Statut f?r k?nigliche Hauptstadt Lemberg; Wahlordnung f?r die Gemeinde der k?niglichen Hauptstadt Lemberg // L. G. Bl. – Jahrgang 1870. – St?ck XXII. – Nr. 79. – S. 113–159.], якi iдентично вiдтворювали наданi у 1866 р. м. Кракову автономнi привiлеi. Проте мешканцям м. Львова винятково гарантувалося право мiського громадянства. Чисельнiсть громадськоi ради становила 100 осiб; вона одержала право самостiйно запроваджувати власний додаток до прямих податкiв у розмiрi 20 % та до непрямих податкiв – 40 %. Для украiнськоi спiльноти Львова додатково закрiплювалось право комунiкувати з мiськими органами рiдною мовою.
Навеснi 1870 р. у зв’язку з потребою подолання глибокоi полiтичноi кризи, яка одночасно спричинила розпуск Державноi ради, ландтагiв та вiдставку уряду нiмецьких централiстiв на чолi з Леопольдом Гаснером фон Арта, Франц Йосиф І погодився включити до складу Ради корони мiнiстра для Галичини. 11 квiтня 1870 р. у коалiцiйному кабiнетi нiмецьких лiбералiв та федералiстiв на чолi з Альфредом Потоцким-Пилавою[49 - З метою виходу з кризи iмператор уперше призначив австрiйським мiнiстром-президентом представника польськоi шляхти, що символiзувало вiдновлення полiтичного консенсусу мiж державою та польською елiтою.] запроваджувалась ця посада, хоча упродовж року вона ще залишалась вакантною. В урядi Карла Зiгмунда фон Гогенварта пост «мiнiстра без портфеля» чи «мiнiстра без ресорту»[50 - Мiнiстр для Галичини був без мiнiстерства. В урядi вiн мав представляти iнтереси всього краю, проте, зазвичай, вони ототожнювалися ним з iнтересами польськоi шляхти.] 11 квiтня 1871 р. зайняв колишнiй президент Польського кола у Державнiй радi Казимир Грохольский. Посада мiнiстра для Галичини проiснувала аж до розпаду iмперii та обiймалася виключно представниками польськоi шляхти.
Водночас на фонi зовнiшньополiтичних невдач у 1870–1871 рр.[51 - Внаслiдок перемоги Пруссii у франко-прусськiй вiйнi (1870–1871) та створення Нiмецькоi iмперii пiд ii егiдою, Австро-Угорщина втратила свiй полiтичний вплив у нiмецьких землях, переважно у тих, де панiвною релiгiею був католицизм. Водночас на европейськiй аренi значно похитнулися зовнiшньополiтичнi позицii iмперii Габсбургiв, як союзника Францii. Усi цi обставини сприяли розвитку балканського напряму ii зовнiшньоi полiтики.] реформи державного управлiння в Австро-Угорщинi знову повернулися у русло автономiзацii Галичини, що на крайовому рiвнi вiдновило централiзацiю управлiння та посилило управлiнських функцiй галицького намiсника. За розпорядженням мiнiстерства внутрiшнiх справ вiд 9 вересня 1871 р. був лiквiдований окружний статус 7 «головних» староств. Усi повiтовi староства в краi передавались у безпосередне пiдпорядкування намiсника. Проте особливi повноваження для Кракiвського староства надалi зберiгалися[52 - Verordnung des Ministers des Innern vom 9. September 1871, womit die, einigen Bezirkshauptm?nnern in Galizien ?bertragene Besorgung von Statthaltereigesch?ften im Namen des Statthalters wieder eingestellt wird // R. G. Bl. – Jahrgang 1871. – St?ck ХL. – Nr. 109. – S. 292.].
Упродовж 1866–1873 рр. завершився процес формування системи полiтичних органiв влади в Галичинi, в ходi якого полякам вдалось закрiпили домiнантне становище в краi шляхом полонiзацii усiх органiв полiтичноi влади та створення польськоi бюрократii. Це призвело до того, що у межах новоствореноi локальноi полiтичноi системи украiнцi перетворилися на дискримiновану нацiональну спiльноту, яка, внаслiдок вiдсутностi вiдповiдних полiтико-правових механiзмiв та реалiзацii безпрецедетних виборчих технологiй, не могла ефективно вiдстоювати свое право на адекватне нацiональне представництво у Галицькому сеймi, повiтових та громадських радах, а також реалiзовувати своi культурнi права у сферi вибору чи збереження мови громадського управлiння та органiзацii нацiонального шкiльництва. На вiдмiну вiд полiтичних та культурних прав, забезпечення соцiально-економiчних прав не гарантувалося державою, бо у полiтико-правовiй системi взагалi був вiдсутнiй вiдповiдний iнститут.
Таким чином, на другому етапi (1866–1873) Галицька автономiя трансформувалася у нацiонально-територiальну автономiю полiтичного типу, яка створювалася для титульноi нацiональностi краю – полякiв. Це засвiдчило, що украiнцям не вдалося переконати офiцiйний Вiдень в iснуваннi iхньоi окремоi «нацiонально-iсторичноi iндивiдуальностi» у Схiднiй Галичинi, оскiльки в етнокультурному пластi панувала багатоварiантнiсть iдентичностей: т. зв. «русини польськоi нацii» (gente Rutheni, natione Poloni), галицько-руська iдентичнiсть (австрорусинство), русофiльство та украiнофiльство. Водночас галицькi поляки вмiло спекулювали на цьому грунтi, представляючи украiнцiв, як спiльноту, що не мае власноi випрацьованоi лiтературноi мови та понятiйно-термiнологiчного апарату, а також окремоi нацiональностi. Етнiчна окремiшнiсть украiнськоi спiльноти, на думку польського полiтикуму, була штучно вигаданою та базувалася лише на схiдному обрядi, який поряд з юлiанським календарем, «язичiем» та кирилицею, створював небезпечну передумову для ii етнокультурноi спорiдненостi з Московщиною. «Нерозвинутiсть» украiнськоi мови стала приводом до обмеження ii вжитку у навчальному процесi середнiх шкiл та Львiвського унiверситету.
Третiй етап (1873–1905) розвитку полiтичних органiв влади у Галичинi пов’язують iз запровадженням прямих парламентських виборiв та демократизацiею виборчого права. За новим виборчим порядком до Державноi ради вiд 2 квiтня 1873 р. також реалiзовувався уже згаданий цензово-курiальний модус голосування, проте знижувався вiковий ценз до 24 рокiв, запроваджувалось «письмове» голосування бюлетенями[53 - Уперше голосування бюлетенями у краi запроваджувалось на виборах до громадських рад м. Кракова та м. Львова.]. При цьому мандатна квота для Галичини збiльшилася: у 1861 р. Галицький сейм висилав до Палати послiв Державноi ради 38 (11,1 %) делегатiв з 343; у 1868 р. – 38 (18,7 %) з 203; у 1873 р. прямими виборами було обрано 63 (17,8 %) з 353 послiв. На І курiю великоi земельноi власностi припадало 20 мандатiв, на ІІ курiю мiст – 13, на ІІІ курiю торгово-промислових палат (вiд Кракова, Львова, Бродiв) – 3, на IV курiю сiльських громад – 27. Водночас зберiгалися тi ж принципи органiзацii виборiв, що i до Галицького сейму, проте на парламентських виборах намiсник одержав право сам призначати усiх виборчих комiсарiв, якi на мiсцях формували виборчi комiсii, наглядали за дотриманням виборчого законодавства та слiдкували за громадським порядком[54 - Gesetz vom 2. April 1873, betreffend die Wahl der Mitglieder des Abgeordnetenhauses des Reichsrathes // R. G. Bl. – Jahrgang 1873. – St?ck ХV. – Nr. 41. – S. 165–192.].
Запровадження прямих парламентських виборiв безпосередньо залучило нацiональнi спiльноти до формування Державноi ради, активiзувало процес кристалiзацii iх полiтичних програм та пришвидшувало структуризацiю полiтичних сил, що у пiдсумку значно полiтизувало суспiльство. Незважаючи на поступове розширення кола виборцiв, галицькi украiнцi у Державнiй радi залишалися невiдповiдно представленими до чисельностi iх спiльноти.
Таблиця 3
Чисельнiсть украiнських парламентських мандатiв вiд Галичини[55 - Freund F. Das ?sterreichische Abgeordnetenhaus. Ein biographisch-statistisches Handbuch. 1907 / F. Freund. – Wien – Leipzig, 1907. – S. 321.; Freund F. Das ?sterreichische Abgeordnetenhaus. Ein biographisch-statistisches Handbuch. 1911 / F. Freund. – Wien, 1911. – S. 349; Staruch B. Der Kampf der galizischen Ukrainer um ihr Selbstbestimmungsrecht im alten ?sterreich [Manuscript] / Bohdan Staruch. – Innsbruck: Diss., 1948. – S. 65–66, 79.; Binder H. Parteiwesen und Parteibegriff bei den Ruthenen der Habsburgermonarchie / Harald Binder // ?sterreichische Osthefte: Ukraine. – Wien, 2001. – S. 240.]
(1861–1901)[56 - Галицька делегацiя у Державнiй радi нараховувала лише 37 послiв.]
Поступово також вiдбувалася демократизацiя виборчого права та його процедурне оформлення. Парламентський виборчий закон вiд 4 жовтня 1882 р. закрiпив зниження майнового цензу в І курii з 100 до 80 гульденiв та у ІІ курii встановив його рiвень у 5 гульденiв, за рахунок чого у мiстах вiдбулося значне розширення кола виборцiв. Водночас у ІІ курii запроваджувались прямi вибори[57 - Gesetz vom 4. Oktober 1882, womit einige Bestimmungen der Reichsrathswahlordnung (Gesetz vom 2. April 1873, R. G. Bl. Nr. 41) abge?ndert werden // R. G. Bl. – Jahrgang 1882. – St?ck LIV. – Nr. 142. – S. 549–553.]. У 1877 р., 1878 р., 1880 р., 1881 р., 1883 р., 1884 р., 1886 р., 1890 р., 1893 р. вносилися змiни до структури виборчих округiв у Галичинi.
Згiдно з новими змiнами до парламентського виборчого законодавства вiд 14 червня 1896 р. у сiльських громадах запроваджувалась додаткова V курiя загального голосування з прямими виборами. У ІV курii сiльських громад активне та пасивне виборче право надавалось усiм платникам податкiв, проте зберiгалося двоступеневе голосування. Розподiл мандатiв мiж курiями в Галичинi виглядав так: І курiя великоi земельноi власностi – 20, ІІ курiя торгово-промислових палат – 3, ІІІ курiя мiст – 13, ІV курiя – 27, V курiя – 15. Водночас було запроваджено правила для укладення виборчих спискiв, виписано процедуру формування складу виборчих комiсiй, конкретизовано вимоги щодо оформлення виборчоi документацii, уточнено процедуру голосування[58 - Gesetz vom 14. Juni 1896, wodurch die Reichsrathswahlordnung abge?ndert, beziehungsweise erg?nzt wird // R. G. Bl. – Jahrgang 1896. – St?ck LXIV. – Nr. 169. – S. 530–536.]. 5 грудня 1896 р. для виборцiв у ІІІ та ІV курiях запроваджувався майновий ценз у розмiрi 4 гульденiв[59 - Gesetzvom 5. Dezember 1896, betreffend die Ab?nderung des §. 9 der Reichsrathswahlordnung vom 2. April 1873, beziehungsweise vom 4. October 1882 // R. G. Bl. – Jahrgang 1896. – St?ck LXХХVІІ. – Nr. 226. – S. 747.]. У 1897 р. знову вносилися змiни до структури виборчих округiв Галичини.
У якостi компенсацii Галицькому сейму за втрату права делегувати своiх представникiв до складу Державноi ради 10 травня 1873 р. були внесенi змiни до крайового статуту, якi закрiпили правовi передумови дiяльностi сеймових комiтетiв. Вони створювалися для виконання певного завдання чи пiдготовки необхiдного законопроекту. Дiяльнiсть комiтетiв припинялася внаслiдок виконання ними поставленого завдання або закiнчення 6-рiчноi каденцii крайового представницького органу[60 - Gesetz vom 10. Mai 1873, f?r das K?nigreich Galizien und Lodomerien mit dem Gro?herzogsthume Krakau, womit der Absatz lit. b des § 35 des Landesstatutes abge?ndert wird // L. G. Bl. – Jahrgang 1873. – St?ck XXVII. – Nr. 248. – S. 178–179.].
Завдяки законодавчо закрiпленим (т. зв. «бiлим») виборчим технологiям украiнцi у Галицькому сеймi також залишалися невiдповiдно представленими до чисельностi iх спiльноти.
Таблиця 4
Чисельнiсть украiнських сеймових мандатiв
(1861–1913)[61 - Wenedikter R. Die Karpatenl?nder. In: Nationalit?tenrecht des alten ?sterreichs / (Hg.) K. Hugelmann. – Wien – Leipzig, 1984. – S. 713; Staruch B. Der Kampf der galizischen Ukrainer… – S. 91.; Binder H. Parteiwesen und Parteibegriff… – S. 239.][62 - Кiлькiсть украiнських мандатiв подано з врахуванням 3-х вiрилiстiв вiд вищого греко-католицького духовенства.]
На вiдмiну вiд парламентського виборчого законодавства, крайовий виборчий порядок для Галичини практично не зазнавав суттевих демократизацiйних змiн, бо встановлений у 1861 р. рiвень майнового цензу зберiгався. З 30 сiчня 1890 р. до виборiв у курях мiських та сiльських громад поза майновим цензом допускалися особи за визначеною професiйною квалiфiкацiею: дипломованi технiки та кандидати на нотарiуси[63 - Gesetz vom 30. J?nner 1900, betreffend eine Zusatzbestimmung zu der Landtags-Wahlordnung vom 26. Februar 1861 R. G. Bl. Nr. 20, f?r das K?nigreich Galizien und Lodomerien sammt dem Gro?herzogthume Krakau // L. G. Bl. – Jahrgang 1890. – St?ck IV. – Nr. 22. – S. 96–98.].
Перiодично збiльшувалася кiлькiсть мандатiв у мiськiй курii, що свiдчило про зростання питомоi ваги мiст з огляду на активнiсть урбанiзацiйних процесiв та темпи розвитку пiдприемництва. Так, 23 травня 1896 р. склад Галицького сейму було розширено до 154 осiб, з них: 10 вiрилiстiв та 144 обраних послiв: І курiя великоi земельноi власностi – 44; ІІ курiя мiст та торгово-промислових палат – 26; ІІІ курiя сiльських громад – 74[64 - Gesetz vom 23. Mai 1896 f?r das K?nigreich Galizien und Lodomerien mit dem Gro?herzogsthume Krakau, womit § 3 des Landesordnung vom 26. Februar 1861 abge?ndert wird // L. G. Bl. – Jahrgang 1896. – St?ck I. – Nr. 32. – S. 152–153.]. Додатковi 3 мандати припадали на два найбiльшi мiста краю. У пiдсумку Львiв здобув 6, Кракiв – 4, а решта мiст зберегли по 1 мандату[65 - Gesetz vom 23. Mai 1896 f?r das K?nigreich Galizien und Lodomerien mit dem Gro?herzogsthume Krakau, womit § 3 der Landtagswahlordnung vom 26. Februar 1861 abge?ndert wird // L. G. Bl. – Jahrgang 1896. – St?ck I. – Nr. 33. – S. 153–154.].
За змiнами до Крайового статуту для Галичини вiд 18 березня 1900 р. вiдбулося зниження вiкового цензу до 24 рокiв та збiльшення складу Галицького сейму до 161 посла: 12 вiрилiстiв[66 - Новi вiрильнi мандати посiли ще президент Академii мистецтв у Краковi та ректор Львiвськоi полiтехнiчноi школи.] та 149 обраних послiв: І курiя великоi земельноi власностi – 44; ІІ курiя мiст – 28; ІІІ курiя торгово-промислових палат – 3; ІV курiя сiльських громад – 74[67 - Gesetz vom 23. April 1900, wirksam f?r das K?nigreich Galizien und Lodomerien mit dem Gro?herzogsthume Krakau, mit welchem der § 3 des Landesordnung vom 26. Februar 1861 abge?ndert wird // L. G. Bl. – Jahrgang 1900. – St?ck I. – Nr. 41. – S. 241–242.; Gesetz vom 18. M?rz 1900, wirksam f?r das K?nigreich Galizien und Lodomerien sammt Gro?herzogthume Krakau, mit welchem die §§. 2, 3, 45, 47 und 49 der Landes-Wahlordnung vom 26. Februar 1861 abge?ndert werden // L. G. Bl. – Jahrgang 1900. – St?ck I. – Nr. 42. – S. 243–245.]. Додатково утворювалося 5 мiських виборчих округiв, з них: у Захiднiй Галичинi – 4 (Подгуже – Велiчка, Бохня – Вадовiце, Горлiце – Ясло, Сянiк – Кросно), а у Схiднiй – усього 1 (Бережани – Золочiв).
30 серпня 1899 р. було внесено доповнення до § 6 крайового статуту для Галичини, за яким державнi чиновники та службовцi одержали право сумiщати державну службу з виконанням депутатських повноважень без додаткового дозволу[68 - Gesetz vom 30. August 1899, wirksam f?r das K?nigreich Galizien und Lodomerien mit dem Gro?herzogsthume Krakau, mit welchem der § 6 des Landesordnung vom 26. Februar 1861 abge?ndert wird // L. G. Bl. – Jahrgang 1899. – St?ck I. – Nr. 109. – S. 286–287.].
