Страта двійника (збірник)

Маркіза (всміхнувшись): Ох, дитино моя, в Парижі стільки іноземців… Поліція не може вдіяти анічогісінько…

Запановує тиша. Мілена влаштовується у кріслі якнайзручніше. Літня пані не зводить із неї очей.

Маркіза: Розкажи про себе щось іще.

Мілена: Мені здається, що це вас стомлює.

Маркіза: Нічого мене не стомлює. Навпаки, я не зношу тиші.

Мілена: Але розмови стомлюють. А якщо я просто тихенько посиджу, то, може, ви заснете.

Маркіза (сміється): Я? Засну? Та чи знаєш ти, скільки років я вже не сплю ночами?.. Це ти, судячи з твого вигляду, стомлена.

Мілена (емоційно): Ні ж бо! Анітрішечки.

Маркіза: Як це – ні? В тебе очі почервонілі… Зізнайся, ти невиспана.

Мілена коротко всміхається.

Маркіза: Це недобре. Перед чергуванням треба відсипатися.

Мілена (спокійно): Я сподівалася поспати у вас.

Маркіза (позираючи на неї з непідробною цікавістю): Твій цинізм стає дедалі відвертішим.

Мілена: Чому?

Маркіза: Ти розраховуєш, що я тебе зараз вижену. І знаєш, що нікого в лікарні це не здивує, бо я часто виганяю доглядальниць. Крім того, тобі відомо, що чергування оплачуються наперед, авансом. Це цинічно з твого боку…

Мілена: Еге ж.

Маркіза: Але я тебе не вижену. Ти нахабно прийшла сюди, щоб виспатися, бо заощаджуєш на готелях, чи не так?

Мілена: Авжеж.

Маркіза: У цьому будинку на другому поверсі вісім кімнат. Вони порожні. Мені достатньо й першого поверху, а бідолашній Флорентині вистачає місця й у підвалі…

Мілена: Це пропозиція?

Маркіза: Ти кмітлива. Дійсно, ти можеш там оселитися, принаймні на якийсь час… Мені потрібна постійна доглядальниця.

Мілена: Я не шукаю постійної роботи.

Маркіза кидає на Мілену гнівний погляд.

Маркіза (зненацька): Подай мені судно.

Мілена: Прошу?

Маркіза: Суд-но. Старі люди мають ще й фізіологічні потреби. Тебе – як лікарку – це не повинно шокувати.

Мілена встає, безпорадно озирається.

Маркіза (лагідно): Воно в лазничці. Лазничка в кінці коридору. Гадаю, тобі відомо, як виглядає цей предмет.

Мілена виходить. Маркіза натискає на кнопку дзвінка. Входить заспана Флорентина. Маркіза підзиває її пальцем. Флорентина робить два кроки до ліжка маркізи.

Маркіза (напруженим шепотом): Ближче!

Флорентина робить ще крок.

Маркіза: Нахились до мене! Швидше!

Флорентина схиляється над ліжком.

Маркіза: Обшукай її торбу і принеси мені паспорт. Зрозуміла?

Флорентина киває й виходить. Вертається Мілена із судном. Стає над ліжком.

Мілена: Прошу…

Маркіза (зболено): На жаль, ти маєш допомогти мені, дитино моя… Знаю, знаю, старість така огидна…

Мілена (підкладає судно): Вдома я багато років доглядала хвору бабусю… А крім того (діловито), в лікарні я робила це сотні разів.

Маркіза: Атож, за гроші людина зробить будь-що…

Мілена: Обхопіть мене за шию. (Підіймає маркізу і підкладає судно під ковдру.)

Маркіза (сичить): Обережно! Боляче! (Сильно щипає дівчину.)

Мілена: Ай!

Маркіза: Вибач! Але ти зробила мені боляче… Ти така невправна! Я вже ладна подумати, що ти робиш це навмисне…

Мілена мовчки відходить від ліжка і сідає біля столу. Раптом підводиться і рушає до передпокою.

Маркіза (занепокоєно): Почекай! Ти куди?

Мілена: Я хотіла взяти книжку…

Маркіза: Зажди… спершу забереш судно. Зараз…

Мілена підходить до ліжка. Маркіза дивиться на неї з болісною зосередженістю.

Маркіза: На жаль, я ще не… Відчини вікно.

Мілена йде до вікна. Маркіза стежить за нею очима, водночас дослухаючись до звуків із передпокою.

Маркіза: Не так широко… Причини трошки… Ось так… А тепер увімкни телевізор… Ні, тільки цю ручку… А звук прикрути. Ненавиджу шум…

На телеекрані з’являються кадри однієї з ранніх комедій Мака Сеннета. З передпокою чути кроки Флорентини, яка вже підіймається сходами вгору. Маркіза раптом починає сміятися.

Маркіза (вся трясеться зі сміху): Нічого не виходить. Як починаю сміятися, то не можу… Забери судно.

Мілена підходить до ліжка і, зі злістю глянувши на маркізу, виймає судно.

Маркіза: Сподіваюся, ти не забудеш вимити руки…

Мілена виходить. Маркіза натискає на кнопку дзвінка. Входить Флорентина.

Маркіза: Знайшла?

Флорентина мовчить.

Маркіза (пошепки): Ходи сюди, ближче…

Флорентина наближається.

Маркіза: Давай його сюди!

Флорентина схиляється і швидким рухом передає маркізі паспорт Мілени. Маркіза ховає його під подушку.

Маркіза: Коли вона прийде сюди, візьми її торбу й постав у шафу. Зрозуміла?

Флорентина випростовується. Маркіза спідлоба дивиться на неї.

Маркіза (кричить): Зрозуміла?

Флорентина: Так, пані. (Човгаючи ногами, виходить.)

Примітки