Нам воно святе! Пiснi сiчових стрiльцiв (збiрник)
Михайло М. Маслiй
Рiдна пiсня стала невiд’емною частиною життя Украiнських сiчових стрiльцiв, загони яких до останку змагалися з росiйськими поневолювачами у 1914–1918 роках. Духовнi спадкоемцi кращих традицiй украiнського вiйська спочатку залюбки спiвали народнi творiння, а невдовзi в стрiлецькому середовищi народилися десятки своiх пiсень, якi виховували в народi патрiотизм, почуття нацiональноi гордостi, високу духовнiсть.
Потiм на кожну пiсню було накладено майже 70-лiтне радянське табу. Уперше в iсторii Украiни зiбрано майже всi пiснi в однiй книзi (оригiнали взято з видань 1920-х рокiв), уперше вiддано належне авторам (iх аж 24): у бiльшостi творiв, якi досi вважалися народними, тепер заслужено названо своiх творцiв вiршiв та мелодiй.
Нi в Другу свiтову вiйну, нi у теперiшнiй вiйнi з Росiею украiнцi не мали стiльки незабутнiх та нев’янучих пiсень, скiльки iх було написано талановитими митцями сiчового стрiлецтва, бiльшiсть з яких вважаються народними.
Дав би Господь зберегти i примножити цей дорогоцiнний пласт, який завжди був i залишиться золотими сторiнками сивоi давнини.
Нам воно святе!
Пiснi сiчових стрiльцiв
Упорядкування Михайла Маслiя
© В. В. Павлiв, пiслямова, 2016
© Л. П. Вировець, художне оформлення, 2016
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2016
Особлива подяка i шана телевiзiйному каналу «Еспресо», Миколi Княжицькому та Ларисi Княжицькiй (за допомогу i сприяння у написаннi книжки)
Кому прикре наше дiло, нам воно святе!
Коли 1 серпня 1914 року знахабнiла, вишколена i озброена росiйська орда почала вiйну на галицьких землях i спалахнула Перша свiтова вiйна, уперше прозвучав патрiотичний заклик: «Гей ви, хлопцi сiчовii…» Добровольцiв не лiчили на «раз, два, три!»: 28 тисяч юних украiнцiв записалося до вiйська! Австрiйський уряд злякався, адже ця могутня сила могла знести i iхню владу. Тому дозволила украiнцям мати армiю в 2,5 тисячi чоловiк.
Тогочасний напiввiйськовий рух у Галичинi був представлений товариствами «Сокiл», «Сiч» i «Сiчовi стрiльцi». Саме вони з перших днiв Першоi свiтовоi вiйни стали основою i монолiтом легiону Украiнських сiчових стрiльцiв. Провiдну роль у формуваннi та дiяльностi усiх трьох товариств вiдiграли представники украiнськоi iнтелiгенцii, особливо ii лiтературноi гiлки: письменники, публiцисти та редактори провiдних украiнських видань. Їх знали, шанували, кожен мав свiй авторитет i популярнiсть, адже займалися активною громадянською дiяльнiстю, були свiточами i гордiстю нацii. До таких належали І.Франко i М.Павлик, В.Стефаник i А.Чайковський, О.Маковей i С.Яричевський, К.Малицька i Т.Галiп. Посильну допомогу iм надавали представники новоi украiнськоi елiти: окремi священики, учителi, адвокати.
І.Франко завжди стояв на боцi украiнських патрiотiв, захоплювався iх героiзмом. У складних умовах Першоi свiтовоi вiйни, незважаючи на свою малочисельнiсть, стрiльцi протистояли московським окупантам, керуючись у своiй боротьбi, перш за все, нацiональними iнтересами. Поезii Каменяра «Не пора, не пора!», «Розвивайся, ти, високий дубе» i «Гiмн селян-радикалiв» (вони уособлювали головнi постулати украiнськоi нацiональноi iдеi: «…Нам пора для Украiни жить…для Украiни наша любов»), стали невiд’емним атрибутом усiх заходiв, що iх постiйно проводили сiчовi товариства.
Глибоку шану І.Франка до сiчового руху засвiдчуе його поезiя «Гей, Сiч iде, красен мак цвiте», яка вiдразу ж стала популярним сiчовим гiмном. Поет у вiршованiй формi влучно й доступно висловив сутнiсть сiчовоi iдеi, ii головнi засади та принципи: «…Разом руки, разом серця, i гаразд буде», «…В нашiй хатi наша воля, а всiм зайдам зась», «…Кому прикре наше дiло, нам воно святе!»
Разом з росiйською мовою i росiйськими законами в Галичинi вводилася росiйська система хабарiв, громадського безправ’я та утискiв «iнородцiв». Украiнцi разом з нiмцями й евреями були визнанi «неблагонадiйними» елементами. Росiйська влада закрила украiнськi громадськi установи, школи i гiмназii. Пiд заборону потрапляли видання украiнських газет, а також продаж або ж позичання з бiблiотек будь-яких украiнських видань… Русифiкацiя мала доповнюватися наверненням мiсцевого населення у православ’я… У Львовi було пограбовано майно Наукового товариства iменi Т.Шевченка та iнших украiнських органiзацiй.
Зi вступом росiйськоi армii-«визволительки» до Львова, у мiстi почалися суцiльнi арешти украiнських дiячiв. Висланi до Сибiру В.Охримович, В.Шухевич, опинилися в Росii як заложники С.Федак, К.Панькiвський, углиб Росii вивезено митрополита А.Шептицького разом з iншими провiдниками греко-католицького духовенства. Початок цих антиукраiнських iмперських наступiв застав Франка у Криворiвнi на Гуцульщинi. Як свiдчить у спогадах М.Заклинський: «Франка московська охранка, мабуть, лише тому не арештувала, що вiн був важкохворий».
Пiдгрунтя стрiлецьких пiсень треба шукати в гiмнастичних органiзацiях i напiввiйськових формацiях молодi, що iснували в Галичинi до 1914 року. У численних гуртках «Сiчей», «Соколiв», стрiлецько-пожежних товариствах i створеного напередоднi вiйни Пласту одним з основних завдань було плекати знання i прилучення до iсторичних традицiй украiнського народу. Там назрiвали iдеi вiдродження украiнськоi державноi самостiйностi i, як ii передумови, створення свого власного вiйська. В цих осередках вироблялось i звiдти поширювалося замилування iсторичними, похiдними та бойовими пiснями.
Украiнськi сiчовi стрiльцi були першими украiнськими частинами на бойовищах Схiдноi Європи пiсля Полтави 1709, вони мали велике значення для вiдновлення вiйськових традицiй, для зростання украiнського патрiотизму, створення вiйськового словництва, термiнологii, вiйськового фольклору, пiснi й музики (оркестра УСС), для устiйнення форми украiнського однострою (мазепинка).
Першим кроком до створення свого гласного поетично-музичного надбання було приспособлювання текстiв народних пiсень до нових обставин. Стрiльцi актуалiзували цi тексти i, за висловом Миколи Голубця, – «мiлiтаризували». Притому не обходилося без жартiв: iдучi вiдкритими вагонами iз Стрия на Закарпаття, що було тодi пiд Угорщиною, стрiльцi спiвали пiсню про своiх старшин «Гей ви, хлопцi сiчовii», вживаючи до неi розмашисту угорську мелодiю.
Згадуючи той час i замилування до пiсень, у яких «чути було запах стрiльного пороху», Михайло Гайворонський писав: «Такi тексти я вибирав i писав до них музику. Мою увагу приковували образи, якi постали пiзнiше – пiд час вiйни i революцii. Не дивуюся тепер, бо всi, такi як i я, були одноi думки, усi були вже готовi до свiтовоi завiрюхи. Бойову пiсню творило саме життя: такоi саме пiснi треба було тодi, за нею питали, ii найрадше спiвали». Пiсня стала невiдлучною товаришкою стрiлецького життя вiд самого початку.
Ідея заснування «Пресовоi квартири» Украiнських сiчових стрiльцiв зародилася в 1914 роцi завдяки iнiцiативi сотника Никифора Гiрняка, четарiв Петра Герасимiва та Юлiана Буцманюка, Івана Іванця, пiдхорунжого Миколи Угрина-Безгрiшного, лiкаря Івана Рихла. Як формацiя сiчового стрiлецтва цей осередок сформувався з початком 1915 року. Головним завданням оригiнальноi допомiжноi культурно-просвiтньоi структури було збирання, поширення та збереження матерiалiв з iсторii Легiону Украiнських сiчових стрiльцiв, збереження традицiй стрiлецтва. З часом ii функцii поширилися на духовне, культурне й просвiтницьке життя. Стрiлецьку музику творили пiдхорунжi М.Гайворонський, Р.Купчинський, Л.Лепкий, А.Баландюк, Ю.Шкрумеляк та iншi. Духовий оркестр пiд керiвництвом пiдхорунжого М.Гайворонського на весну 1917 року нараховував до 30 музикантiв. Працювали струнний та смичковий оркестри, хор пiд керiвництвом пiдхорунжого Леся Гринiшака.
Стрiлецькi поезiя та музика поедналися в такому феноменi, як стрiлецькi пiснi, у яких звучали патрiотичнi, журливi, любовнi, жартiвливi мотиви.
Із ii статуту («Правильника „Пресовоi квартири УСС“», написаного у лютому 1916 року) бачимо чiтко окреслену мету: «…пiднести украiнську свiдомiсть i честь». Шлях до цього забезпечували вiддiли: iсторичноi хронiки, прикладного мистецтва, видавництва, музики, спiву, якi мали «представити докази чинноi участi украiнського народу у вiйнi перед судом iсторii». Поставлене, зокрема перед вiддiлом музики i спiву, конкретне завдання: творити новi пiснi та новi мелодii – було успiшно зреалiзовано народними i професiйними поетами та композиторами. Народженню стрiлецьких пiсень сприяли реальнi подii, факти, iмена, випадки з життя усусiв, ставали темами поетичного оспiвування, водночас передаючи нащадкам «живi спогади про славне минуле стрiлецтва, про боi, смерть та любов, про геройство й жертви, про веселi й сумнi переживання товаришiв зброi».
Коли почалася Перша свiтова вiйна, Р.Купчинському йшов 20 рiк, М.Гайворонському – 22-ий, Л.Лепкому – 26-ий… Свiдомi та безстрашнi юнаки вступили у загiн сiчових стрiльцiв i пройшли з ним всi военнi шляхи. Як не парадоксально це прозвучить: не було би вiйни, не народилися б найвiдомiшi та найпопулярнiшi пiснi Першоi свiтовоi.
Воiстину бояном стрiлецтва став Р.Купчинський, який пройшов славний i тернистий шлях з УСС вiд першого до останнього дня. Хто на Захiднiй Украiнi не знав i не знае його чудових пiсень «Ми йдемо в бiй», «Не смiе бути в нас страху», «Вдаряй мечем», «Готуй менi збрую», «Ой там, при долинi», «Заквiтчали дiвчатоньки», «Пише стара мати», «Накрила нiчка», «За твоi, дiвчино», «Ой шумить, шумить», «Ой чого ж ти зажурився», «Ой зацвiла черемха», «Як з Бережан до Кадри», «Як стрiльцi йшли з Украiни», «Зажурились галичанки», «Пиймо, друзi», «Човник хитаеться», «Мав я раз дiвчиноньку».
Блискучiстю i багатограннiстю обдарування увiйшов в iсторiю УСС i Лев Лепкий, який прибув до легiону в 1915 роцi. Надзвичайно плiдний його сiчовий пiсенний слiд: «Гей видно село», «Коби скорiше з гiр Карпатських», «Ми йдем вперiд», «І снилося з ночi дiвчинi», «Колись дiвчина мила», «Маева нiчка», «Бо вiйна вiйною», «Казала дiвчина», «Ой поiдем, товаришi», «Хай живе».
Поезiя, що стала стрiлецькими пiснями, народжувалась i з-пiд пера цiлоi галереi самобутнiх поетiв, таких як Ю.Назарак («Слава, слава, Отамане», «Нема в свiтi», «Хлопцi, алярм»), П.Карманський («Сповнилась мрiя»), Ю.Шкрумеляк («Питаеться вiтер»), М.Голубець («Ой нагнувся дуб високий»), А.Лотоцький («Гiмн Коша»), К.Гутковський («Гей ви, хлопцi сiчовii»), М.Гайворонський («Йде сiчове вiйсько», «Ой впав стрiлець», «Ой казала мати», «Пройшли гори»).
Велика кiлькiсть пiсень безвiсних авторiв, серед них «Гаразд Горук», «Гей зi Львова до Мукачева», «Стрiлець – то нинi великий пан», «Зелений дубочку», «Коло млина яворина», «Ой з-за гори чорна хмара стала», «Ой чути, чути ревуть гармати», «Повiяв вiтер степовий», «При канонi стояв», «Прощай, дiвчино», «Розпрощався стрiлець», «Там пiд львiвським замком», «Там на горi, на Макiвцi» («Хлопцi пiдемо!»).
Характерною особливiстю Р.Купчинського i Л.Лепкого було те, що обое створювали i музику до власних пiсень. Та основним музикою УСС був орудник оркестру М.Гайворонський. Музичного життя вiн надав як i власним вiршам, так i вiршам Ю.Назарака, П.Карманського. Ю.Шкрумеляка, М.Голубця, Р.Купчинського («За рiдний край», «Гей там при долинi»). Крiм названих, вiн створив ще «Перший стрiлецький похiд», «Другий стрiлецький похiд», «Стрипа», «В дорогу», «Їхав стрiлець на вiйноньку».
З легкоi руки Лева Лепкого у широкий стрiлецький i народний лет знялися вiршi його брата Богдана – «Журавлi» та жартiвлива «Кладочка».
Народна основа творчостi Р.Купчинського i Л.Лепкого особливо проявилась у пiснях «Човник хитаеться», «Пиймо, друзi» – першого i «Гей видно село», «Журавлi» – другого.
В складнi часи нашоi iсторii, якi мали мiсце пiсля 1939 року, цi пiснi в устах народу пережили усiх тиранiв i сьогоднi, в часи перебудови урочисто повертають нам iх авторiв: Р.Купчинського i Л.Лепкого. Музику на вiршi Р.Купчинського («Ой зацвила черемха») i А.Лотоцького («Гiмн Коша») написав А.Баландюк.
Проте величного, урочистого гiмну УСС так i не вдалось створити. Фактично ж ним стала «Ой у лузi червона калина» (вiрш С.Чарнецького, музика народна). 1918 рiк став завершальним у змаганнях УСС, проте iхня справа жила увесь час у «Червонiй калинi»: лiтописах, календарях, видавництвi. У самiй пiснi.
Крiм цiеi похiдноi пiснi, були ще двi, без яких стрiлецтво не було стрiлецтвом. Це – «Журавлi» (слова Б.Лепкого, музика Л.Лепкого), якою стрiльцi прощались зi своiми товаришами, що загинули в боях. «Чуеш, брате мiй, товаришу мiй, вiдлiтають сiрим шнурком журавлi у вирiй» – i сьогоднi здiймаеться над долами i горами Украiни.
А пiсня «Зажурились галичанки» (Р.Купчинський) вiдбила справжнiй бiль i смуток украiнцiв Галичини, яких iсторiя розбила на двi частини: однi пiшли на Схiд (УСС), а другi залишилися у горi беззахиснi (галичанки).
Про бойовi звитяги УСС писали В.Бобинський, А.Баландюк, М.Угрин-Безгрiшний.
Украiнськi сiчовi стрiльцi вважали себе духовними спадкоемцями кращих традицiй украiнського вiйська, зокрема запорiзького козацтва. Тому невiд’емною частиною iхнього життя стала рiдна пiсня. Спочатку залюбки спiвали народнi творiння, а невдовзi в стрiлецькому середовищi народилися десятки своiх пiсень.
«Стрiлець i пiсня, – зауважував пiдхорунжий Юрко Шкрумеляк, – то брат i сестра, то любчик i любка; в одинокiй пiснi знаходить стрiлець розраду та хвилеве забуття».
«Якби не пiсня, були би ми подурiли, а так зiйшлися на хвильку, заспiвали i легше стало…» – продовжував думку побратима пiдхорунжий Михайло Гайворонський.
Пiдхорунжий Р.Купчинський у своiй «Одi до пiснi» писав:
Пiсне! Велична, рiдна пiсне!
В тобi е все: i древня наша слава,
Володимира хист, i мудрiсть Ярослава,
І наших прабатькiв ворогування злiсне,
І Богдана розвага,
І Богуна вiдвага,
І Дорошенка ум, i хитрощi Мазепи,
І гомiн гiр,
І блиски зiр,
І шум лiсiв, i розговори степу…
А все ж таки якi талановитi були композитори в сiчових стрiльцiв i як тонко вони вiдчували настроi воякiв! Стрiлецькi пiснi подiляються на похiднi (маршовi) та лiричнi. Серед них е авторськi й народнi. Похiднi пiснi вiдзначаються почуттям патрiотизму, вiдданостi Украiнi, готовностi покласти за неi свое життя.
