Чисту душу стрiльця сiчового пожалiла. (2)
Спи спокiйно, стрiльчику сiчовий, спи, мiй сину.
Бо я тебе чесно поховаю як дитину. (2)
Рано-вранцi прийшли за ним друзi поглядiти.
А за нiчку стрiльця сiчового вкрили квiти. (2)
Василь Бобинський
Украiнський поет, журналiст, перекладач Василь Бобинський народився 11 березня 1898 р. в м. Кристинополi Львiвського воеводства (нинi Червоноград Львiвськоi обл.). Його батько, залiзничний сторож, прагнув дати освiту обдарованому синовi, планував вiдiслати його на навчання до гiмназii спершу у Львовi, потiм – у Вiднi. Бобинський досконало знав захiдноевропейськi лiтератури, повнiстю опанував французьку, нiмецьку, польську та росiйську мови та дав чимало поетичних перекладiв з них.
1916 р. iде до Украiнських сiчових стрiльцiв, складовоi частини австро-угорськоi армii, що пiд час революцii стала зав’язком украiнськоi армii в Галичинi. Воюе в рядах УСС до 1920 р. Невдовзi опиняеться в Киевi, де знайомиться з украiнськими поетами-модернiстами, зокрема з Я.Савченком та Д.Загулом. Повернувшись 1921 р. до Львова, редагуе разом iз Ю.Шкрумеляком, Р. Купчинським i О.Бабiем модернiстичний журнал «Митуса» (вийшло чотири числа). Захоплюеться французькими поетами-модернiстами. До речi, Бобинському належать найкращi переклади поезiй А.Рембо.
1925 р. з’являеться перший у радянськiй пресi вiрш Бобинського «Стежка». У той час поет уже спiвпрацював з захiдноукраiнськими комунiстами, почав редагувати iхнiй двотижневик «Свiтло». 1 травня 1926 р. полiцiя закривае журнал, а Бобинський опиняеться на п’ять мiсяцiв у львiвськiй тюрмi – тiй самiй, де сидiв колись Іван Франко. Тут Бобинський пише поему «Смерть Франка».
З 1923 р. Бобинський редагуе комунiстичний лiтературно-громадський журнал «Вiкна», залучивши до спiвробiтництва в ньому С.Тудора, П.Козланюка, Я.Галана. Журнал цей був типовим витвором Бобинського, що сполучав лiтературно-мистецький модернiзм i комунiстичну iдеологiю; завдяки останньому допускався також на радянську Украiну.
У червнi 1930 р. Бобинський, переслiдуваний польською полiцiею, переiжджае в УРСР – до Харкова, повний вiри у свiй новий шлях, в соцiалiзм i в його украiнське вiдродження в УРСР. Ця вiра надавала тодiшнiм його поезiям самовпевненостi й пристрастi.
Цей витончений iнтелектуалiст, войовничий гуманiст, естет i в особистому життi скромний джентльмен потрапив у радянську Украiну запiзно – коли там уже шалiла московська полiцiйна машина i заносилось вiко над домовиною молодого вiдродження.
В УРСР Бобинський входив до спiлки письменникiв «Захiдна Украiна», що з 1925 р. об’еднувала щирих патрiотiв радянськоi Украiни – вихiдцiв iз захiдноукраiнських земель i була лiквiдована в 1930-их органами НКВД разом iз бiльшiстю ii членiв, у тому числi й таких видатних, як комунiст М.Ірчан, визнаний прозаiк В.Гжицький, Д.Загул та iншi.
25 грудня 1933 р. Бобинський був заарештований i посаджений до тюрми НКВД у Харковi. Його вивезли 1934 р. з ешелоном в’язнiв у загратованих телячих вагонах на росiйську пiвнiч. За ним помандрувала шукати його молода крихiтна мила дружина з малятком на руках. Чутка про них пропала. Кажуть, Бобинський, людина слабкого фiзичного здоров’я, помер на каторзi вiд виснаження. Двадцять три роки його iм’я було заборонено згадувати навiть лайкою, але 1957 р. посмертно «реабiлiтовано». В «Історii украiнськоi лiтератури», т. 2 (Киiв, Академiя наук, 1957) докладно описано заслуги Бобинського як комунiстичного письменника-пропагандиста. Нi словом не згадано, де, коли, за що, ким i як вiн був знищений. В «Антологii украiнськоi поезii» (Киiв, Держ. в-во художньоi лiтератури, 1957, том ІІІ), де вмiщено кiлька поезiй Бобинського, «реабiлiтацiя» виглядае так: «В 1930 роцi приiхав до Радянського Союзу, жив у Харковi. Помер 8 сiчня 1939 року». Реабiлiтований 1956-го.
Синя чiчка
Вiрш Василя Бобинського. Музика Михайла Гайворонського
Ой, упали снiги бiлi на Подiллi,
Ой, пiшов та у походи хлопець смiлий.
Як пiшов, лишив дiвчинi синю чiчку,
Та й пiшов, пропав донинi: камiнь в рiчку.
Як пiшов, лишив дiвчинi синю чiчку,
Та й пiшов, пропав донинi: камiнь в рiчку.
Ой, зацвiли сади бiлi на Подiллi,
Повертають iз походу хлопцi смiлi.
Як пiшов, лишив дiвчинi синю чiчку,
Та й пiшов, пропав донинi: камiнь в рiчку.
Як пiшов, лишив дiвчинi синю чiчку,
Та й пiшов, пропав донинi: камiнь в рiчку.
Михайло Гайворонський
Композитор i диригент, поет i педагог, музично-громадський дiяч i критик Михайло Гайворонський народився 15 вересня 1892 р. у Залiщиках (нинi Тернопiльськоi обл.) Мати знала багато украiнських пiсень, сама гарно спiвала, батько любив грати на сопiлцi. Наука гри на скрипцi i музичноi теорii почалася, коли Михайлу було 8 рокiв. Пiсля закiнчення народноi школи вступив на навчання в Залiщицьку учительську семiнарiю. Там поширив своi знання музичних iнструментiв. На формування музично-естетичних поглядiв, композиторськоi творчостi Михайла Гайворонського мали вплив залiщицькi вчителi В.Цалинюк, органiст Ф. Коньор, священик І. Туркевич та професор Е.Старжинський. 17-лiтнiм Михайло вiв мiшаний та чоловiчий хори семiнарii та семiнарський оркестр. Працював також з сiльськими оркестрами у Старих Залiщиках, Добровлянах i в Блищанцi.
Першi композиторськi спроби й успiхи Гайворонського пов’язанi з 1910 роком. До його раннiх творiв належать: хорова композицiя на слова зi збiрки М.Шашкевича «Ой, вилетiв орел». Їi виконав залiщицький хор 1911 року. У тому ж 1910-му диригуе оркестром товариства «Сiч».
1912 р. як випускник семiнарii Гайворонський почав працювати учителем в с. Зашковi неподалiк Львова. Одночасно студiював музику у Вищому музичному iнститутi iменi Лисенка. На великому концертi у Львовi, присвяченому 100-рiччю вiд дня народження Т.Шевченка, М.Гайворонський диригував учительським хором, котрий, у тому числi, виконав його першi твори на слова О.Олеся.
Як свiдомий украiнець вступив до лав Украiнських сiчових стрiльцiв з вибухом першоi свiтовоi вiйни 1914 р. та розпадом Австро-Угорськоi iмперii, брав участь у карпатських боях у сотнi В.Дiдушка. Варто вiдзначити, що Сiчове вiйсько було вiйськом не тiльки високоi дисциплiни, але й розвиненоi духовноi культури. У його лавах М.Гайворонський став пiдхорунжим, композитором-диригентом, органiзатором духового оркестру Сiчових стрiльцiв, iнспектором вiйськових оркестрiв Украiнськоi Галицькоi Армii. Йому допомогав Роман Лесик – пiдхорунжий, диригент стрiлецького оркестру, автор музичних творiв «Легiон УСС», «Вечiр в Украiнi», секстетiв для кларнетiв i саксофонiв. Репертуар оркестру поповнювався музичними творами А.Баландюка – пiдхорунжого, музиканта, композитора; Я.Барнича – композитора-диригента, учасника струнного квартету, Б.Крижанiвського, Р.Купчинського, Л.Лепкого – авторiв багатьох стрiлецьких пiсень.
М.Гайворонський згадував: «При Украiнських Сiчових Стрiльцях були три трубнi орхестри. Першу вiв я i Роман Лесик; вiд початкiв створення ii аж до листопадових подiй 1918 р. Друга орхестра повстала навеснi 1918 р. при вишколi УСС пiд проводом Богдана Крижанiвського». Пiсля декiлькох мiсяцiв самостiйного iснування цей оркестр (вже на Великiй Украiнi) об’еднався iз першим духовим оркестром. Третiй оркестр УСС розпочав свое iснування на початку 1919 р. пiд орудою музиканта першого оркестру Осипа Кухтина. Подальший творчий шлях Гайворонського насичений i плодотворний: вiзитатор вiйськових оркестрiв при УГА, керiвник оркестру Украiнського театру в Кам’янцi-Подiльському, театру М.Садовського (1919 р.).
Першим музичним твором, який виконав оркестр, був «Сокiльський марш». Також виконували «Французький марш» та «Коломийковий похiд», котрий записав Роман Лесик. Михайло Гайворонський створив власнi маршi: «1-ий Стрiлецький Похiд», «2-ий Стрiлецький Похiд», «Стрипа-марш», «В дорогу», «Їхав козак», «За рiдний край» («Ми йдемо в бiй»), «Народний» (на мотив «Дiвча в сiнях стояло»), «Похоронний похiд». Пiзнiше розучили гiмн «Ще не вмерла Украiна», «Salvator marsch», «Молитву „Похоронний марш“», «В’язанку народних пiсень», тощо.
Публiкуе низку своiх музичних творiв в збiрниках «Стрiлецька антологiя» (1915 р.), «Стрiлецькi бойовi пiснi» (1916 р.), «Спiванки УСС».
Чимало пiсень написано М.Гайворонським на вiршi видатного стрiлецького поета i прозаiка Р.Купчинського: «Їхав стрiлець на вiйноньку», «За рiдний край», «Ой видно село, широке село».
З багатьох причин композитор змушений був у 1923 р. емiгрувати до США. Помер М.Гайворонський 11 вересня 1949 р. у Нью-Йорку, де й похований.
Їхав стрiлець на вiйноньку
Вiрш i музика Михайла Гайворонського
Їхав стрiлець на вiйноньку,
Прощав свою дiвчиноньку:
«Прощай, миленька, чорнобривенька,
Я йду в чужу сторононьку.
Прощай, миленька, чорнобривенька,
Я йду в чужу сторононьку.
Подай, дiвчино, хустину,
Бо як у бою загину:
Накриють очi темноi ночi,
Легше в могилi спочину.
Накриють очi темноi ночi,
Легше в могилi спочину».
Лихii люди насилу
Взяли нещасную милу,
Там серед поля гнеться тополя
Та й на стрiлецьку могилу.
Там серед поля гнеться тополя
Та й на стрiлецьку могилу.
Йде сiчове вiйсько
Вiрш i музика Михайла Гайворонського
Йде сiчове вiйсько
Та спiвае стиха:
Як поборем вороженькiв —
Не буде в нас лиха.
Як поборем вороженькiв —
Не буде в нас лиха.
