Оплачуть долю двох коханцiв вiрних.
В них спiльна смерть i спiльне поховання,
І спiльне – у легендi – воскресiння.
– Хвала милосердному Боговi! – покликнув Дон Кiхот, вислухавши дон Лоренсового сонета. – Пiсля незчисленноi кiлькостi поетiв безпорадних зустрiв я, кiнець кiнцем, одного з першорядних: на таку думку наводить мене майстернiсть отсього вашоi милостi сонета.
Чотири днi блаженствував отак Дон Кiхот у гостинi, а тодi попросив у дона Дiега дозволу iхати: дякую, сказав, за ласку й пошанiвок, що дознав у сiй господi, та не честь, не подоба мандрованому рицаревi у неробство й розкошi вдаватись, треба службу свою справляти та пригод шукати, яких, чутно, у сьому краю досхочу водиться; ними ж то вiн i мае намiр тепер пробавлятись, поки не надоспiе турнiр у Сарагосi, що е властивою метою його виправи; та попереду гадае ще спуститися в печеру Монтесiноса, про яку в сiй околицi оповiдають стiльки дивовижних речей, а за одним заходом прознати й дослiдити достеменнi джерела й витоки сiмох так званих руiдерських озер. Дон Дiего з сином схвалили той його спасенний намiр i просили рицаря з iхнього дому й двору що-хотя на дорогу взяти, вони ж готовi служити йому щирою душею, як того вимагае достойнiсть його особи та його почесне покликання.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
