Грегор не заходив до вiтальнi, а лише сперся на одвiрок, тож видно було тiльки половину його тiла, а його схилена набiк голова зазирала у кiмнату. Тим часом надворi стало свiтлiше, на протилежному боцi вулицi чiтко вирiзнявся силует будiвлi, розташованоi навпроти – безкiнечноi сiро-чорноi лiкарнi, ii вiкна порiзали фасад на рiвнi частини; i далi падав дощ, великi краплини поодинцi опускалися на землю i кожну з них можна було розгледiти. Рештки снiданку все ще стояли на столi, посуду було багато, бо батько ввавжав снiданок головною трапезою дня i годинами просиджував за столом, читаючи газети. На протилежнiй стiнi висiло фото Грегора з часiв його служби в армii, на якому вiн був зображений у формi лейтенанта, тримав руку на ефесi шпаги, безтурботно посмiхався, нiби вимагаючи поваги до своеi вiйськовоi постави i унiформи. Крiзь прочиненi дверi до вiтальнi i широко вiдчиненi вхiднi дверi можна було побачити сходовий майданчик i початок сходiв, якi вели донизу.
– Ну ось, – сказав Грегор, усвiдомлюючи, що лише вiн один у помешканнi зберiгае спокiй. – Я зараз вберуся, спакую зразки i поiду. Ви хочете, щоб я iхав? Пане управителю, ви ж бачите, що я не опираюся i працюю iз задоволенням; постiйно iздити у вiдрядження – це непросто, але без поiздок я теж не уявляю собi життя. Куди ви, пане управителю? В контору? Ви передасте там все без спотворень? Бувае так, що людина не здатна працювати у якийсь момент, але саме тодi слiд згадати про ii попереднi заслуги i повiрити у те, що згодом, коли перешкоди будуть подоланi, людина працюватиме з iще бiльшим завзяттям. Я багато чим зобов’язаний пановi шефу, i ви це добре знаете. З iншого боку, я мушу турбуватися про своiх батькiв i сестру. Тож наразi я потрапив у пастку, але виберуся з неi. Тiльки, будь ласка, не створюйте менi додаткових труднощiв, усе i так непросто. Пiдтримайте мене у конторi, станьте на мiй бiк! Про комiвояжерiв завжди думають погано, я знаю це. Вважають, що вони заробляють купу грошей i при цьому живуть для власного задоволення. Це поширена думка, i нiхто не намагаеться позбутися цих упереджень. Але ви, пане управителю, ви бачите все краще за iнших, за решту персоналу, навiть, скажу вам бiльше, я переконаний, що ви бачите все краще, нiж сам шеф, якому легко помилитися, невигiдно оцiнюючи того чи iншого пiдлеглого, оскiльки вiн думае лише про користь для своеi справи. Але ви чудово знаете, що саме комiвояжер, який цiлий рiк перебувае поза конторою, легко може стати жертвою плiток i випадкових та безпiдставних звинувачень, боронитися проти яких вiн не здатен, бо здебiльшого нi про що не здогадуеться, i лише коли вiн, змучений, повертаеться з подорожi, то вiдчувае на власнiй шкiрi наслiдки, часто уже далекi вiд того, що iх спричинило. Пане управителю, не йдiть геть, так i не сказавши менi нi слова, дайте менi надiю, що ви хоча б трохи мене пiдтримуете!
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
