i не та вже мова в них,
вже нiкого знать не хочуть,
тiльки з стрiхи цвiрiнькочуть:
«жив-жив-жив!» та «цур дурних!».
Отакi ж i всi мужчини:
поки в них горить жага,
то i «люба», й «дорога»,
i «зоря моя едина»,
а доб’еться вiн свого —
i уже не та розмова;
тiльки й чуеш: «будь здорова»,
тiльки й бачила його.
Лавренсiя
Анi жодному не вiр!
Пасквала
Певна рiч, од них лиш кривда.
Ява четверта
Менго, Баррiльдо й Фрондосо; тi, що й були.
Фрондосо
Та й запеклий ти, Баррiльдо, —
Хоч iз ким затiеш спiр.
Баррiльдо
Поспитаймо у дiвчат,
цi розсудять якнайлiпше.
Менго
Щоб було воно ще крiпше,
то побиймось об заклад:
якщо виграю я справу,
ви заплатите менi
по закону – удвiйнi.
Баррiльдо
Хай i так; але цiкаво,
що в заклад поставиш ти?
Менго
Ставлю скрипку iз самшита;
варт вона амбара жита —
кiп не менш як десяти.
Баррiльдо
Що ж, я згоден.
Фрондосо
Ну, давай!
Добрий день, прекраснi дами!
Лавренсiя
Ми вже дами? Бог iз вами!
Фрондосо
Це у нас такий звичай:
хто школяр – то вже студент,
хто слiпий – короткозорий,
хто кульгавий – то нескорий,
хто злодюга – претендент,
хто сутяга – дiловий,
хто плутяга – то розумний,
хто невiглас – легкодумний,
хто хамлюга – то прямий,
хто ротатий – златоуст,
хто банькатий – прозорливий,
боягуз – то соромливий,
хто скупий – то мае глузд,
хто дурний – то простодушний,
хто вже лисий – то й мудрець,
хто крикун – то молодець,
пранцюватий – золотушний,
хто бурчливий – то серйозний,
хто незносний – то дивак,
хто розпусний – мае смак,
хто скажений – то нервозний,
хто нахабний – то вже смiлий,
хто пузатий – заживний,
хто цибатий – то стрункий,
хто горбатий – то похилий…
Можна, бачите, словами
все на свiтi личкувать;
то чому ж би не назвать
вас менi – «прекраснi дами»?
Лавренсiя
