i преславний храм безсмертя
ваших предкiв увiнчайте!
Магiстр
Командоре, будьте певнi,
що в усобнiй цiй вiйнi
я на тiй же сторонi,
що й моi шляхетнi кревнi.
Якщо нам потрiбно взяти
у бою Сьюдад-Реаль, —
стане блискавкою сталь
у руцi моiй завзятiй.
І своi, й чужi тепер
будуть знати, будуть бачить,
що не згас мiй пал юначий,
вiдколи мiй дядько вмер.
З пiхов вийму я меча —
зчервонiе вiн од кровi,
як i хрест наш пурпуровий, —
хай усяк це помiча!
Ну, а де ж тепера ви?
Є у вас якiсь солдати?
Командор
Їх у мене небагато,
та хоробрi, як леви, —
з ними можна свiт добуть!
А в Овечiй тiй Криницi
люди смирнi, мов ягницi,
землю орють, скот пасуть,
всi не зученi до зброi.
Магiстр
Ви в Криницi живете?
Командор
Вибрав я мiстечко те,
щоб пожити в супокоi…
Ну, та вам пора давно
ознаймить васалiв збори.
Магiстр
Ще сьогоднi, командоре,
я ступлю у стремено.
(Виходять.)
Ява третя
Майдан в Овечiй Криницi.
Входять Пасквала й Лавренсiя.
Лавренсiя
Не вертався б вiн довiку!
Пасквала
Це такi твоi думки?
Я ж гадала, навпаки, —
ти в журбу впадеш велику.
Лавренсiя
Щоб запавсь його i слiд
до Овечоi Криницi!
Пасквала
Ет, були вже гордiвницi, —
спершу серце наче лiд:
вiн, мовляв, менi не люб, —
а тодi з кохання плаче.
Лавренсiя
Нi, у мене – iнша вдача,
непохилиста, як дуб.
Пасквала
Ой Лавренсiе, дивись,
пить води не зарiкайся!
Лавренсiя
Нi, нiхто не сподiвайся,
щоб спiткнулась я колись!
Як же вiрить командору,
як любить його менi?
Вiн мене посвата?
Пасквала
Нi.
