Спав юний паж, у забуттi щасливий.
На лiнii, вiдкiль початок нiг,
Амур би сам йому позаздрить мiг.
Поблизу нього каламар похiдний
Стояв з чорнилом – доказ очевидний,
Що хлопець вiршi звечора писав
Красунi тiй, яку вiн покохав.
Пречиста Жанна узяла чорнило
I на озадку хлопцевому смiло
Лiлеi три в один виводить мах.
Святий дивився з радiстю в очах,
Як зад англiйця, свiжий та круглявий,
Скрашае герб французькоi держави.
Хто ж був уранцi, наче звiр, лихий?
Шандос, i так з похмiлля сам не свiй.
Побачивши у хлопця в мiсцi певнiм
Три лiлii,[45 - Лiлiя – геральдичний знак французьких королiв.] вiн, повен гнiвом ревним,
Лукаву зраду в цьому добача
І кидаеться по свого меча…
Ох! нi меча, анi штанiв немае!
Вiн стогне, вие, очi протирае, —
I врештi думка родиться ясна,
Що це зробив не хто, як сатана.
І променю, й крилатому ословi,
Що Жанну нiс крiзь хмари пурпуровi,
Було б за жарти й землю облетiть!
Вони до двору добулися вмить.
Святому досвiд показав недавнiй.
Що люблять жарти царедворцi славнi.
Почути мiг би тут iзнову вiн,
Як од Рiшмона, дотеп не один,
А з того люди втратили б пошану
До нього й до епископського сану.
Та хитрощiв не вчитися святим!
Щоб висловити королевi-пану,
Що слiд було, подобу вiн узяв
Одвертого Рожера Бодрiкура
.
Той рицар – щира i тверда натура —
Любов, проте, у короля придбав.
«Королю! – вiн до Карла промовляе, —
Ви тут собi замкнулись, як у раi,
Амуровi вiддавшися в полон,
І це чоло, де сили всемогущi
Накреслили суворий свiй закон,
Троянди лиш вiнчають запахущi!
Ви залишили лютим ворогам
Краiну й трон, вiд Бога данi вам!
Ідiть на смерть або на перемогу,
Ударте на британцiв навiсних!
Вам сам Господь показуе дорогу
До славних дiл, до лаврiв бойових!
То ж вiн мене навчив цiеi мови,
Вiн засмутився з вашоi любовi,
Вiн допомогу обiцяе вам!
Ідiть же: слава вас чекае там!
У цiй вiйнi ви будете щасливi,
Лише довiртесь непорочнiй дiвi,
Яку сюди, королю, я привiв.
Вона для вас врятуе трон батькiв.
Махне вона могутньою рукою, —
І в прах паде нахабний супостат…
Нехай уже залежнiсть вiд дiвчат
Вам силою присуджена святою, —
Покиньте ту, якоi згубний чар
У вас одваги заглушае дар,
I тiй услiд без роздуму iдiте,
Що ваш вiнець прийшла оборонити».[46 - В оригiналi: «Suivez du moins cette auguste amasone. C’est votre appui, c’est le soutien du tr?ne – рядки, якi значною мiрою повторюють сказане Вольтером у VII пiснi «Генрiади»: «Et vous brave amasone, la houte des Anglais et le soutien du tr?ne». – «Ви, смiлива амазонка, ганьба англiйцiв, пiдпора трону». Порiвняти у Шекспiра: Карл каже Іоаннi: «Стiй, стiй! Ти амазонка i б’ешся святим мечем Дебори» (Генрiх VI, дiя І, сцена II).]
Агнеса люба Карловi була,
Та честь кохання те перемогла.
Бiйця старого заклик патетичний
У нього сон розвiяв летаргiчний:
Так в оний день, що нам Господь прорiк,
В сурму заграе ангел-вiстiвник,
І прах оживить, i гроби розкрие,
І збудить мертвих голосом надii.
Король ожив, король огнем горить,
Вiйни вiн бачить заграви червонi,
Гукае, слiв не тратячи: «До бронi!» —
І гострий спис в руцi його дзвенить.
Та впали в душу сумнiв i тривога,
Коли минув той порив запальний:
Чи перед ним посланниця вiд Бога,
Чи, може, дух наслав ii лихий?
Чи вiсть благу несе ii поява,
Чи дiе сила тут якась лукава?
Тож, повернувшись до красунi, вiн
Сказав слова, з яких не без причин
Почервонiла б iнша, а не Жанна:
«Скажiть, а справдi ви ще чиста панна?»
На те вона: «Нехай аптекарi,
У круглих окулярах лiкарi,
Жiнки статечнi, весь народ учений
