Вона спочинку не дае рукам,
Слугуючи i простим, i панам, —
А мимохiдь дасть ляпаса гучного
Нахабi, що безстидно ухопив
Їi за груди чи за повну ногу;
Працюе, носить вина iз льохiв,
Годуе конi, чистить, напувае, —
Чи, сiвши верхи, чвалом iх пускае
Незгiрш вiд славних римських воякiв.
О мудросте! О божий супокою!
У порох падають перед тобою
Великi й славнi, принци й королi —
І до небес пiдносяться малi!
Святий Денис, посол твiй на землi,
По замках та палацах не блукае,
Невинностi в князiвен не шукае, —
Нi, пташечку химерну та легку
Знаходить – де, панове? – у шинку.
Був саме час йому туди з’явитись,
Щоб Жаннi в небезпецi прислужитись
І зберегти дiвоцтва пишний крин:
Лиха нiколи не дрiмае сила,
І тiльки б трошки запiзнився вiн, —
Вся Францiя в неволi б занiмiла.
Гладкий чернець, на ймення Грiбурдон,[38 - Грiбурдон (Grisbourdon) – у перекладi: сiрий джмiль; цим прiзвиськом-характеристикою надiляе Вольтер представника францисканського чернечого ордену.]
Що кинув iз Шандосом Альбiон,
В тiй корчмi Жанни назорив поставу —
І покохав, як батькiвщини славу.
Натуру мавши пiдлу та лукаву,
Ладний i чорту слатися до нiг,
Шахрай, обмовник, сповiдач i шпиг,
Вiн знав чаклунське таемниче дiло
,[39 - Вiн знав чаклунське таемниче дiло. – Кабала – мiстичне вчення в еврействi, що мало своi писанi пам’ятки. Прибiчники цього вчення провiщали майбутне, використовуючи Бiблiю як текст, що вимагае спецiального розшифрування через замiну лiтер цифрами i т. iн.]
Що перейшло iз глибини вiкiв
Вiд магiв та еврейських мудрецiв
I в нашу землю, Господевi милу…
Тепер його забули серед нас.
О днi тяжкi! О звироднiння час!
Вiн вичитав iз книг кабалiстичних,
Що Жанна – сил посланниця одвiчних,
Що носить пiд спiдничкою вона
Кiнець вiйни, для всiх iще незримий,
I заприсяг, у злi досягши дна,
Христом i чортом та всiма святими
Їi оплутать чарами земними,
Дiвочостi палладiй звоювать
,
В молитвах i блюзнiрствi невситимий:
«Британiю i церкву врятувать
Повинен я, склонившись перед ними;
Обом же iм ретельно послужу —
Ну, та й собi самому догоджу».
Пiд той же час, мужлай над мужлаями,
Погонич мулiв загадав те саме, —
І, правду мовивши про молодця,
Вiн був нiчим не гiрший за ченця,
І день, i нiч приносити готовий
Дарунки грубi дикоi любовi,
А рiвнiсть iхнiх станiв життьових
Могла б невинну спокусить на грiх.
На щастя, досi стид i чеснотливiсть
Перемагали невiдступну хтивiсть,
Та добре бачив Господа слуга,
До чого може призвести жага,
І, стрiвши раз суперника свойого,
Таку промову вiн сказав до нього:
«Вартнiшi ви, мiй рицарю, есте
За мули всi, яких ви глядите,
І гiднi недоторканоi дiви;
Вона чаруе серце i менi,
Обидва ми коханцi запальнi,
І вiрнiстю рiвняетесь менi ви.
Тож краще ласий шмат ми подiлiм,
Анiж змагатись без ладу над ним, —
Тодi б обидва щастя ми втеряли…
На неi я накличу сон мiцний,
Щоб спалося, не прокидалось iй,
А ми б над нею по черзi не спали».
По словi тiм вiн книгу ухопив
І викликав того спомiж чортiв,
Що звавсь Морфеем за старих часiв.
Цей дух тепер у Францii витае:
Як зранку велемовний адвокат
З Кюяса сипле блискавки цитат,
Вiн iз панами суддями дрiмае;
Удень вiн тихий навiвае сон
Нещасним, що новiтнiй Массiльйон
Їм каже казань на гугнивий тон,
І ввечерi одверто позiхае,
Трагедii чекаючи кiнця.
Отож, почувши виклик вiд ченця,
