– Хто там? – злякано запитав староста.
– Це моi помiчники, – сказав К. – Я не знаю, де менi залишити iх чекати, на вулицi надто холодно, тут вони будуть заважати.
– Менi вони не перешкоджатимуть, – доброзичливо сказав староста. – Нехай зайдуть. Зрештою, я iх знаю. Давнi знайомi.
– Але менi вони заважають, – вiдверто сказав К., перевiв погляд iз помiчникiв на старосту i назад i побачив, що в усiх трьох абсолютно однаковi посмiшки. – Та якщо ви вже тут, то заходьте й допоможiть панi дружинi старости знайти папку, на якiй слово «землемiр» пiдкреслено синiм.
Староста не заперечував. Те, що заборонялося К., дозволялося помiчникам, i вони кинулися до паперiв, хоча бiльше перевертали iх, анiж шукали, i поки один читав напис, другий видирав йому з рук аркуш. А жiнка стояла на колiнах перед порожньою шухлядою i, здаеться, припинила пошуки. У всякому разi, свiчка стояла вiд неi досить далеко.
– Помiчники, – сказав староста iз задоволеною посмiшкою, так, нiби все вiдбувалося згiдно з його розпорядженнями, але нiхто про це не здогадувався. – Отже, вони вас обтяжують. Але ж це вашi власнi помiчники.
– Нi, – стримано вiдповiв К. – Вони пристали до мене вже тут.
– Як це «пристали»? – сказав староста. – Ви маете на увазi, що вам iх призначили?
– Саме так, призначили, – погодився К. – Але вони могли з тим же успiхом впасти з неба, таким безглуздим було це призначення.
– Безглуздо в нас тут нiчого не робиться, – заперечив староста i навiть сiв прямо, забувши, що в нього болять ноги.
– Нiчого? – запитав К. – А як же мiй виклик?
– Ваш виклик, очевидно, теж був обдуманим, – вiдповiв староста. – Але другоряднi обставини все заплутали, i я доведу вам це з документами в руках.
– Документи не знайдуться, – сказав К.
– Не знайдуться? – вигукнув староста. – Мiццi, поквапся, будь ласка! Але спочатку я можу розповiсти вам цю iсторiю й без документiв. У вiдповiдь на той наказ, про який я вам розповiдав, ми надiслали подяку й повiдомлення, що нам не потрiбен землемiр. Але, здаеться, ця вiдповiдь не потрапила до потрiбного вiддiлу, назвiмо його «А», а замiсть цього опинилася у вiддiлi «В». Таким чином, вiддiл «А» залишився без вiдповiдi, але й вiддiл «В» отримав, на жаль, не ввесь наш лист, невiдомо, чи лист залишився невiдправленим, чи загубився дорогою, – в усякому разi, це трапилося не в самому вiддiлi, в цьому я переконаний. У кожному разi, до вiддiлу «В» надiйшла тiльки порожня канцелярська папка з написом, що в документах, якi додаються, йдеться про виклик землемiра, хоча насправдi нiяких документiв не було. Вiддiл «А» в цей час чекав на нашу вiдповiдь, i в них були нотатки про цю справу, але, як це зi зрозумiлих причин часто трапляеться, i це виправдано навiть в установах, де справи провадяться на найвищому рiвнi, iхнiй референт сподiвався на те, що ми дамо вiдповiдь, i тодi залежно вiд потреби вiн або викличе землемiра, або ж листуватиметься з нами в цiй справi далi. У зв’язку з цим вiн не звернув належноi уваги на подальший хiд справи, i вона поступово забулася. У вiддiлi «В» частина нашого листа потрапила до рук вiдомого своею надзвичайною ретельнiстю референта, iталiйця на iм’я Сордiнi. Вiдверто кажучи, навiть менi, людинi втаемниченiй, важко збагнути, чому цей чоловiк iз його надзвичайними здiбностями досi перебувае на такiй не надто високiй посадi. Отже, Сордiнi надiслав нам порожню папку вiд документiв назад, для доповнення. Вiд часу надсилання першого листа з вiддiлу «А» на ту мить минуло вже багато мiсяцiв, якщо не рокiв. Зрозумiло, що, коли документ вiдправлено належним чином, вiн потрапить до потрiбного вiддiлу не пiзнiше як наступного дня i того ж дня опиниться в роботi, якщо ж трапиться, що документ пiде не тим шляхом, а враховуючи досконалiсть органiзацii працi в нашiй установi, цей шлях потрiбно шукати мало не навмисно, то все це може тривати досить довго. Коли ми отримали вiдповiдь Сордiнi, то лише досить туманно змогли пригадати, про що ж, властиво, йдеться. Тодi ми працювали лише вдвох, я i Мiццi, вчителя нам на допомогу ще не призначили, копii листiв зберiгалися лише у важливих справах, коротше кажучи, ми змогли тiльки досить туманно вiдповiсти, що нам про подiбний виклик нiчого не вiдомо, а потреби в роботi землемiра немае… Але, – перервав сам себе староста, так, нiби азарт оповiдача завiв його надто далеко чи, щонайменше, iснувала ймовiрнiсть того, що вiн мiг би аж так далеко зайти, – вам не нудно все це слухати?
– Нi, – вiдповiв К. – Мене це дуже розважае.
На що староста вiдповiв:
– Я розповiдаю вам не для розваги.
– Це розважае мене тiльки тому, – сказав К., – що я маю можливiсть зазирнути в глибину тiеi смiховинноi плутанини, яка за певних обставин вирiшуе людську долю.
– Ви ще нiкуди не зазирнули, – серйозно заперечив староста. – А тим часом я розповiдатиму далi. Сордiнi, ясна рiч, не задовольнився нашою вiдповiддю. Я схиляюся перед цим чоловiком, хоча вiн i створюе менi чимало проблем. Вiн нiкому не вiрить. Навiть якщо вiн сто разiв переконався в тому, що на людину можна покладатися, при кожнiй наступнiй нагодi вiн поводить себе так, нiби зовсiм цю людину не знае або, ще гiрше, знае як пройдисвiта. Я вважаю, що це абсолютно правильно. Чиновник повинен так поводитися, на жаль, я не можу похвалитися цiею рисою у власному характерi, ви ж бачите, як вiдверто я вам, чужинцю, все розповiдаю, а iнакше я не вмiю. У Сордiнi натомiсть наша вiдповiдь вiдразу викликала пiдозру. І так почалося тривале листування. Сордiнi запитав, чому менi раптом спало на думку, що не треба викликати нiякого землемiра. Я викрутився за допомогою чудовоi пам’ятi Мiццi, що така пропозицiя була скерована до нас iз установи (про те, що йдеться зовсiм про iнший вiддiл, ми на той час, ясна рiч, давно забули). Сордiнi на це: чому я пишу про цю службову записку лише тепер. Я знову: бо лише тепер я про неi згадав. Сордiнi: це дуже дивно. Я: зовсiм не дивно, коли йдеться про справу, яка затягуеться так надовго. Сордiнi: це таки дивно, бо вказiвки, про яку я згадав, не iснуе. Я: звичайно, що не iснуе, коли загубилася цiла папка з документами. Сордiнi: хоча б якась нотатка стосовно цiеi першоi вказiвки мала б залишитися, але ii немае. На цьому я затнувся, бо те, що у вiддiлi Сордiнi може трапитися помилка, я не мiг не те що стверджувати, а навiть запiдозрити. Напевно, ви, пане землемiр, подумки дорiкаете Сордiнi за те, що моя вiдповiдь не наштовхнула його на думку запитати про цю справу в iнших вiддiлах. Але не маете рацii, i я не хочу, щоб навiть у ваших думках цей чоловiк мав бодай найменшу пляму на репутацii. Основна засада роботи установи полягае в тому, що ймовiрнiсть помилки не береться до уваги. Така засада цiлком виправдана, по-перше, через iдеальну органiзованiсть усiеi роботи, по-друге, це дае можливiсть якнайшвидше залагоджувати всi справи. Отже, Сордiнi не мав права питати в iнших вiддiлiв, зрештою, вони б йому й не вiдповiли, бо вiдразу б зауважили, що йдеться про пошук помилки.
– Дозвольте менi, пане старосто, – попросив К., – запитати вас про щось. Хiба ви не казали ранiше про контрольну iнстанцiю? Уся ця дiяльнiсть виглядае з вашоi розповiдi так, що лякае сама думка про ймовiрну вiдсутнiсть контролю.
– Ви надто вимогливий, – сказав староста. – Але навiть якщо б ви були в тисячу разiв суворiшим, це все одно виглядало б смiховинно порiвняно зi суворiстю, яку застосовуе до себе сама канцелярiя. Тiльки чужинець може поставити таке питання. Чи iснують контрольнi органи? Контрольнi органи iснують. Ясна рiч, iхнiм завданням не е в прямому сенсi вишукування помилок, бо помилок не бувае. А навiть якщо вони трапляються, як у вашому випадку, то хто може з певнiстю стверджувати, що це була саме помилка.
– Це щось цiлком нове! – вигукнув К.
– Для мене дуже старе, – сказав староста. – Я не менш за вас переконаний, що трапилася помилка, i Сордiнi вiд думки про це так стривожився, що важко захворiв. Перша контрольна iнстанцiя, якiй ми завдячуемо викриттям джерела помилки, визнала, що це таки помилка. Але хто знае, чи друга контрольна iнстанцiя вирiшить так само, не кажучи вже про третю i всi наступнi?
– Можливо, – сказав К. – У такi роздуми я краще не втручатимуся. Крiм того, я вперше чую про всi цi контрольнi iнстанцii i, ясна рiч, не можу iх зрозумiти. Але менi здаеться, що тут потрiбно розрiзняти два моменти: по-перше, те, що вiдбуваеться всерединi вiддiлiв i що з офiцiйноi точки зору можна трактувати по-рiзному, а по-друге, е конкретна особа, – я, яка перебувае поза канцелярiею i якiй iз боку канцелярii загрожуе рiшення настiльки безглузде, що я досi не можу повiрити в реальнiсть такоi небезпеки. До першого аспекту стосуеться все те, про що ви, пане староста, розповiли менi з неймовiрно глибоким знанням справи, але тепер я хотiв би почути щось i про свою долю.
– Я дiйду до цього, – сказав староста. – Але ви не зможете нiчого збагнути, якщо я не поясню спочатку ще кiлькох речей. Я надто рано згадав у своiй розповiдi контрольнi iнстанцii. Тому повернуся до неузгодженостей iз Сордiнi. Як я вже згадував, моя здатнiсть до самозахисту трохи пiдупала. А якщо Сордiнi мае перед кимось хоча б найменшу перевагу, то можна вважати, що вiн уже перемiг, бо тодi його уважнiсть, енергiйнiсть та дiездатнiсть подвоюються, i це видовище страшне для супротивникiв i неймовiрно приемне для ворогiв цих супротивникiв. Менi траплялося пережити й це останне вiдчуття, тiльки тому я можу розповiдати так спокiйно. Зрештою, я нiколи не бачив його на власнi очi, вiн не сходить донизу, бо завжди завалений роботою, його кiмнату менi описували так: стiн не видно за велетенськими стосами нагромаджених одна на одну папок, i це лише тi справи, iз якими Сордiнi саме працюе, а оскiльки постiйно однi справи додаються, iншi забираються i все це вiдбуваеться дуже поспiшно, то стоси весь час падають, i цей безперервний гуркiт вiдрiзняе кабiнет Сордiнi вiд кiмнат iнших чиновникiв. Так, Сордiнi – справжнiй трудар, найдрiбнiшому випадку вiн придiляе стiльки ж уваги, скiльки й найважливiшому.
– Ви постiйно називаете мою справу незначною, пане староста, – сказав К. – А проте вона завантажила роботою стiлькох канцеляристiв. Тому якщо на початку цю справу i можна було вважати дрiб’язковою, то завдяки старанностi урядникiв, на зразок пана Сордiнi, вона перетворилася на важливу. На жаль, це цiлком суперечить моiм бажанням, бо мое марнославство зовсiм не прагне, аби виростали й падали велетенськi стоси офiцiйних паперiв, у яких iдеться про мене, я б просто хотiв спокiйно працювати непомiтним землемiром за невеличким письмовим столом.
– Зовсiм нi, – заперечив староста. – Це нiяка не важлива справа, а найдрiб’язковiша з дрiб’язкових. З цього погляду ви не маете на що нарiкати. Обсяг роботи зовсiм не визначае важливостi справи, а якщо ви так вважаете, то ще надто мало розумiете в дiяльностi установ. Але навiть якщо вирiшальним був би обсяг робiт, то ваша справа була б однiею з найдрiбнiших i найзвичайнiших, бо тi справи, у яких немае так званих помилок, вимагають ще бiльшоi працi, хоча, ясна рiч, i результат кращий. Зрештою, ви ще нiчого не знаете про справжню роботу, яка була через вас проведена, про неi я лише збираюся розповiсти. Спершу Сордiнi не втягував мене в цю справу, але приходили його пiдлеглi i щодня в «Панському дворi» вiдбувалися протокольнi допити когось iз поважних членiв сiльськоi громади. Бiльшiсть iз них була на моему боцi, тiльки дехто виявив спротив. Питання вимiрювання землi дуже близьке кожному селянину, тут вiдразу починають пiдозрювати якiсь потаемнi домовленостi й несправедливостi. У незадоволених з’явився свiй ватажок, i з iхнiх слiв у Сордiнi склалося враження, що якби я виставив цю справу на голосування засiдання представникiв громади, то не всi голосували б проти виклику землемiра. Таким чином, було висловлено сумнiв щодо безапеляцiйностi твердження про непотрiбнiсть землемiра. Особливо вiдзначився тут такий собi Брунсвiк, ви, напевно, його не знаете, можливо, вiн i непоганий чоловiк, але немудрий i вигадько, це зять Лаземана.
– Чинбаря? – запитав К. й описав бороданя, якого бачив у Лаземана.
– Так, це вiн, – сказав староста.
– Я знаю також його дружину, – сказав К. трохи навмання.
– Можливо, – сказав староста й замовк.
– Вона вродлива, – сказав К. – Але трохи блiда й хвороблива. Ця жiнка походить iз Замку?
Це було напiвпитання. Староста подивився на годинник, налив собi в ложку лiкiв i похапцем випив.
– Напевно, ви знаете у Замку самi лише канцелярii i нiчого бiльше? – грубувато запитав К.
– Так, – вiдповiв староста з iронiчною, але вдячною посмiшкою. – Але це найважливiше. А що стосуеться Брунсвiка, то якби ми могли викинути його з громади, то майже всi зiтхнули б iз полегкiстю, i Лаземан далеко не виняток. Але тодi Брунсвiк мав певний вплив у Селi, вiн хоча й не оратор, зате крикун, декому цього достатньо. Отож мене змусили виставити питання на голосування засiдання представникiв громади, зрештою, це була едина перемога Брунсвiка в цiй справi, бо ясна рiч, що на засiданнi бiльшiстю голосiв було вирiшено, що нiкому землемiр не потрiбен. Це також було вже багато рокiв тому, але досi ця справа нiяк не завершиться. Частково винна в цьому стараннiсть Сордiнi, вiн якнайдетальнiше вивчив аргументи бiльшостi та опозицii, а частково причина в дурнуватому марнославствi Брунсвiка, який мае численнi особистi зв’язки з канцелярiею i використовуе iх iз невичерпним багатством фантазii. Але Сордiнi не дав ввести себе в оману Брунсвiку, хiба мiг би Брунсвiк увести в оману Сордiнi? Та щоб не дати увести себе в оману, необхiдно було провести новi розслiдування, i ще до того, як вони були закiнченi, Брунсвiк уже вигадував щось нове, вiн дуже активний, це одна з рис його недоумства. А тепер настав час розповiсти про одну особливiсть апаратноi структури нашоi канцелярii. У роботi вона одночасно бездоганна i чутлива. Якщо котресь питання розглядаеться надто довго, може трапитися, що ще до закiнчення цього процесу в однiй з iнстанцiй, причому пiзнiше нiколи неможливо визначити, в якiй саме, справа несподiвано вирiшуеться i питання автоматично закриваеться, переважно рiшення це дуже правильне, хоч i спонтанне. Це виглядае так, нiби канцелярський апарат не витримуе напруги, багаторiчного збудження, спричиненого тривалим вирiшенням однiеi-единоi справи, а часом ще й не дуже важливоi, i самостiйно, без допомоги урядникiв, приймае рiшення. Ясна рiч, не трапилося нiякого дива, i хтось iз чиновникiв написав вiдповiдне розпорядження або ж вiддав його усно, але поки що неможливо встановити, чие саме це було розпорядження i на якiй пiдставi воно було зроблено. В усякому разi, досi нi нам, нi канцелярii це не вдалося. Усе з’ясують набагато пiзнiше контрольнi органи, але ми про це вже не дiзнаемося, зрештою, тодi це вже нiкого й не цiкавитиме. При цьому, як я вже казав, саме такi рiшення переважно дуже слушнi, единий iхнiй недолiк – те, що про них стае вiдомо здебiльшого дуже пiзно i тому трапляеться, що ведуться виснажливi дебати про давно вирiшенi речi. Я не знаю, чи у вашому випадку йшлося саме про таке рiшення, – багато аргументiв свiдчать на користь цiеi версii, але не менше – проти неi. Та якщо трапилося саме так, то вам надiслали виклик, i поки ви здiйснювали далеку подорож сюди, минуло багато часу, а Сордiнi тим часом все ще самовiддано працював над вашою справою, Брунсвiк органiзовував змови, i обое мене мучили. Але це все лише моi припущення, точно менi вiдомо тiльки одне: контрольна iнстанцiя з’ясувала, що з вiддiлу «А» багато рокiв тому було вислано запит до громади, на який досi не отримано вiдповiдi. Нещодавно мене про це запитали, i тут справа з’ясувалася. Вiддiл «А» задовольнився моею вiдповiддю про те, що землемiр нам не потрiбен, а Сордiнi змушений був визнати, що вiн у цьому випадку був не уповноважений вести справу, а тому, хоча в цьому й не було його вини, вся проведена ним робота була зайвою, попри те, що вимагала великих затрат нервових зусиль. Якби не те, що з усiх бокiв, як завжди, навалилася нова робота, а ваша справа надто незначна, можна навiть сказати, найдрiбнiша з найдрiбнiших, – усi ми могли б зiтхнути з полегшенням, можливо, навiть сам Сордiнi. Незадоволеним був лише Брунсвiк, але це виглядало смiховинно. Тож уявiть собi мое розчарування, пане землемiр, коли тепер, пiсля щасливого завершення цiлоi справи, – а вiдтодi теж минуло чимало часу, – раптом з’являетеся ви, i все знову може початися спочатку. Думаю, ви зрозумiете мою позицiю, коли я намагатимуся, наскiльки зможу, не допустити цього.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
