– Може, я вiдразу залишуся тут?
– Вийдiть iз Ольгою надвiр, щоб я могла забрати звiдси людей, а за якийсь час приходьте.
– Добре, – сказав К. i нетерпляче чекав на Ольгу.
Але селяни не вiдпускали ii. Вони придумали танець i оточили сестру Варнави колом, час вiд часу хором скрикували, i тодi хтось один пiдскакував до Ольги, мiцно обiймав ii рукою за талiю i кiлька разiв кружляв довкола себе. Танець ставав дедалi швидшим, жадiбнi та хрипкi вигуки майже зливалися в суцiльний крик. Спершу Ольга хотiла з посмiшкою вирватися з кола, але тепер, iз розтрiпаним волоссям, тiльки перелiтала з рук до рук.
– Ось яких людей менi сюди присилають, – сказала Фрiда i гнiвно прикусила своi тонкi губи.
– Хто вони такi? – запитав К.
– Слуги Кламма, – вiдповiла Фрiда. – Вiн постiйно приводить iх сюди, це мене так дратуе. Я навiть не пам’ятаю, що я вам сьогоднi сказала, пане землемiр, пробачте, якщо це було щось неприемне; цi люди виннi в усьому, я не знаю нiкого, хто був би вартий бiльшоi зневаги i погорди, нiж вони, але мушу наливати iм пиво. Я багато разiв просила Кламма залишати iх удома, хоча б вiн мiг мене трохи поважати, якщо вже менi доводиться терпiти всю решту чиновникiв, але всi прохання даремнi. Щоразу, за годину до його приходу, вони вдираються сюди, неначе худоба в стiйло. А iм i справдi мiсце в стайнi. Якби не те, що ви тут, я вiдчинила б дверi i примусила Кламма самого iх виганяти.
– А хiба вiн iх не чуе? – запитав К.
– Нi, – вiдповiла Фрiда. – Вiн спить.
– Як! – скрикнув К. – Як спить? Коли я зазирав до кiмнати, вiн сидiв за столом i не спав.
– Вiн i далi так сидить, – сказала Фрiда. – Вiн спав уже тодi, коли ви зазирали, iнакше я б вам цього не дозволила. У такiй позi вiн спить. Урядники страшенно багато сплять, у це важко повiрити. Зрештою, якби вiн не спав так багато, чи мiг би вiн стерпiти цих людей? Тепер доведеться менi самiй iх виганяти.
Вона вихопила з кутка нагайку i одним, не надто певним стрибком, схожим на рухи молодого ягняти, скочила до танцюючих. Спочатку вони розступилися, нiби запрошуючи ii до танцю, i кiлька секунд здавалося, нiби Фрiда i справдi зараз кине нагайку, але потiм вона ii таки пiдняла.
– В iм’я Кламма! – крикнула вона. – До стайнi! Усi до стайнi!
Лише тодi вони збагнули, що справа серйозна, з незрозумiлим для К. страхом вiдступили назад, хтось штовхнув дверi, крiзь якi вiйнуло свiже повiтря, всi зникли разом iз Фрiдою, яка, мабуть, пiдганяла iх нагайкою до самоi стайнi.
У несподiванiй тишi К. раптом почув кроки iз коридору. Задля певностi вiн скочив за шинквас, бо тiльки там можна було сховатися. Йому не заборонили перебувати в шинку, але оскiльки вiн збирався тут заночувати, не варто було зараз показуватися нiкому на очi. Тому коли вiдчинилися дверi, вiн сховався пiд стiл. Існувала небезпека бути знайденим i там, але на це вiн приготував досить правдоподiбне пояснення, що заховався вiд п’яних слуг. Зайшов господар.
– Фрiдо! – покликав вiн i перейшовся кiмнатою з кутка в куток.
На щастя, незабаром повернулася Фрiда, нiчого не сказала про К., поскаржилася на селян i стала за шинквас, сподiваючись знайти там К. Тепер вiн мiг доторкнутися до ii ноги i вiдчув себе спокiйнiше. Оскiльки Фрiда не згадала про К., це змушений був зробити господар.
– А де землемiр? – запитав вiн.
Вiдчувалося, що вiн був добре вихованим чоловiком, адже йому постiйно доводилося досить близько спiлкуватися з високими посадовцями, але з Фрiдою вiн говорив iз особливою повагою, це впадало у вiчi насамперед тому, що в розмовi вiн продовжував залишатися начальником, а вона – пiдлеглою, хоча й достатньо зухвалою.
– Про землемiра я зовсiм забула, – сказала Фрiда i поставила К. на груди свою крихiтну нiжку. – Напевно, вiн давно пiшов геть.
– Але я його не бачив, – вiдповiв господар, – хоча майже весь час був у коридорi.
– Тут його немае, – спокiйно сказала Фрiда.
– Можливо, вiн заховався, – припустив господар. – Вiн справляе враження людини, здатноi на все.
– На таке йому не вистачить хоробростi, – сказала Фрiда i сильнiше натиснула своею ногою на груди К.
У нiй було щось радiсне й вiльне, чого К. ранiше не помiтив, i це виявилося ще несподiванiше, коли вона раптом засмiялася, i зi словами: – А раптом вiн заховався тут, унизу? – нахилилася до К., швидко його поцiлувала, знову випросталася й заклопотано сказала:
– Нi, тут його немае.
Але й господар здивував К., коли раптом сказав:
– Менi неприемно, що я не маю певностi, чи цей чоловiк пiшов геть. Ідеться не лише про пана Кламма, а про заборону. Вона дiйсна як для вас, панно Фрiдо, так i для мене. За шинквас вiдповiдаете ви, решту будинку я огляну. На добранiч! Приемних вам снiв!
Не встиг вiн вийти з кiмнати, як Фрiда вже згасила свiтло i опинилася внизу бiля К.
– Мiй коханий! Мiй солоденький! – шепотiла вона, але не торкалася К., лежала, розкинувши руки, мов непритомна вiд кохання, напевно, в такому щасливому станi час видавався iй нескiнченним, i вона бiльше прозiтхала, нiж проспiвала якусь коротеньку пiсеньку. К. все ще перебував у задумi. Раптом вона спохопилася i почала тягнути його до себе, скiмлячи як дитина:
– Ходiмо! Тут унизу можна задихнутися!
Вони обiйнялися, ii маленьке тiло затремтiло в руках К., i вони покотилися по пiдлозi в забуттi, з якого К. раз по раз марно намагався вивiльнитися, прокотилися трохи i гупнули об дверi, за якими був Кламм, а далi затихли в пивних калюжах та недоiдках на пiдлозi. Так минали години, години спiльного ритму дихання i серцебиття, години, протягом яких К. не мiг позбутися вiдчуття, що вiн заблукав або опинився так далеко, де перед ним не бувала жодна людина, так далеко, що тут навiть повiтря складалося з iнших елементiв, нiж удома, i в цьому повiтрi можна задихнутися вiд цiеi вiдчуженостi i вiд ii безглуздих спокус, але нiчого не вдiеш, мусиш iти далi, щоб загубитися зовсiм. Тому спочатку його не злякало, а швидше видалося втiшним просвiтленням, коли з кiмнати Кламма пролунав глибокий голос, який байдуже наказував:
– Фрiдо!
– Фрiдо! – прошепотiв К. у вухо Фрiди i таким чином передав наказ далi.
За звичкою, здаеться, вродженою, Фрiда спершу хотiла слухняно пiдхопитися, але потiм спохопилася. Вона потягнулася, засмiялася i сказала:
– Хiба я пiду до нього? Я нiколи бiльше до нього не пiду.
К. хотiв заперечити, хотiв переконати ii пiти до Кламма, навiть почав збирати шматки ii подертоi блузки, але так i не змiг нiчого сказати, вiн був занадто щасливий обiймати Фрiду, занадто налякано-щасливий, йому здавалося, що якби вона покинула його, то його покинуло б усе, що вiн мае. І Фрiда, нiби вiдчувши його пiдтримку, стиснула кулак, стукнула ним у дверi i крикнула:
– А я iз землемiром! Я iз землемiром!
Тут Кламм затих. Але К. став бiля Фрiди на колiна й озирнувся в тьмяному передсвiтанковому свiтлi. Що трапилося? Що тепер буде з його сподiваннями? Чого йому тепер хотiти вiд Фрiди, коли все вже втрачено? Замiсть того щоб обережно просуватися вперед, враховуючи могутнiсть ворога i масштабнiсть мети, вiн цiлу нiч вовтузився в пивних калюжах, вiд iхнього смороду тепер паморочилося в головi.
– Що ти наробила? – сказав вiн у простiр перед собою. – Для нас обох тепер усе втрачено.
– Нi, – заперечила Фрiда, – тiльки для мене все втрачено. Але я знайшла тебе. Тiльки не хвилюйся. Подивися, як цi двое смiються.
– Хто? – запитав К. i повернувся.
На шинквасi сидiли обидва його помiчники, трохи невиспанi, але веселi, таке задоволення давало iм вiдчуття добре виконаноi роботи.
– Що вам тут потрiбно? – закричав К., так нiби вони були у всьому виннi.
Вiн пошукав бiля себе нагайку, що ii Фрiда кинула ввечерi.
– Нам потрiбно було тебе знайти, – сказали помiчники. – Ти не спустився до нас, до корчми, тодi ми пiшли шукати тебе до Варнави, а потiм урештi знайшли тут. Ми сидимо тут цiлу нiч. Легкою цю службу не назвеш.
– Ви потрiбнi менi вдень, а не вночi, – сказав К. – Ідiть геть!
– Зараз день, – вiдповiли вони й не зрушили з мiсця.
Справдi був уже день, ворота вiдчинилися, селяни разом iз Ольгою, про яку К. цiлком забув, зайшли досередини. Ольга була жвавою, як i ввечерi, хоча ii одяг i волосся виглядали жахливо. Ще стоячи у дверях, вона пошукала очима К.
– Чому ти не пiшов зi мною додому? – запитала вона майже зi сльозами в голосi. – Через цю жiнку! – це вона повторила кiлька разiв.
