Свічки
Рядочком дні майбутні перед нами,мов свічечки засвічені, стоять —пломінні, золоті, живі свічки.Минулі дні лишаються позаду —скорботна лава вигаслих свічок.Котрі ще ближчі, ті курять помалу,та й то – поопливали, покривились.Я не дивлюсь на них. Смутний їх вигляд,і спомини смутні про їхній блиск.Дивлюся, отже, тільки перед себе,боюсь оглянутись – адже побачу,як швидко довшає понурий шерег,як швидко більшає свічок погаслих.1899Переклав Григорій КочурПерший східець
Жалівся якось молодий поетЄвменій у розмові з Теокритом [7]:«Два роки вже, відколи я пишу,А докінчив одну лише ідилію,Одну-однісіньку, та вже й по всьому.Допіру впевнивсь я: які ж високі,Круті й високі східці до поезії,І хай я видряпавсь на перший східець,Та вище зроду вже не піднімуся».А Теокрит йому: «Твої словаБлюзнірства сповнені і нечестиві.Вже тим, що ти стоїш на першім східці,Пишатись мусиш і щасливим бути.Адже туди зійти не так-то й легко,І хто спромігся, той пошани гідний,Бо вивищивсь на цей найнижчий східецьНад посполитий світ, над пересічність.Цього не так-то й легко домогтися.Слід заслужити право тут стоятиГромадянином в царині ідей.Отож на це спроможеться не кожен,Не кожному під силу цей спробунок:Там перед суддями ти маєш стати,Яких не ошукаєш, не підкупиш.Адже сюди зійти не так-то й легко,І хто спромігся, той пошани гіден».1899Переклав Григорій КочурChe fece… il gran rifiuto [8]
Колись надійде день і багатьом належитьобрати – «Так!» чи «Ні!». Той, що свідомосвій жереб вибрав (– «Так!») ніколи вже додомуне вернеться. Він розпочав свій шлях. Бентежнідумки його вже не гнітять, діла чуттям тотожні.Той, що свідомо вибір відхилив, теж не шкодує. Навіть,як знову запитали б, скаже – «Ні!». Однак як гірко давитьте «Ні!» («Ні!» правильне) – і так – хвилину кожну!1901Переклав Андрій СавенкоСтаречі душі
В тілах прадавніх та спорохнявілихсидять собі старечі дýші.Бідачки, мов якісь недужі,і як же нудяться життям, яке мов термін відбувають.А як бояться втратити його, а як його плекають!Непослідовні та розгубленідýші, сидять собі, смішні й насуплені,В прадавніх оболонках потьмянілих.1901Переклала Надія ГонтарПерешкода
Ми шкодимо богам у кожнім добрім ділі,збагнути задум їх божественний безсилі.Деметра [9] коло печі добре дбає,Фетіда [10] у вогонь кладе своє дитя…Та чи ж дамо їм щось довести до пуття?Лякає нас вогонь, дим розум застеляє!…І все завжди псує дурна жона Келея [11],й все зводить нанівець батьківський жах Пелея [12].1901Переклала Ірина БеткоВікна
У цих кімнатах тьмяних, де маюнудитися щодня, в нестямі скрізь блукаюу пошуках вікна. – Якщо воно знайдеться,яка душі моїй із того буде втіха! —Та марно з дня у день ті вікна я шукаю,і як, і де шукать, – не відаю, не знаю.Та краще б не знайти, щоб не накоїть лиха.Хто знає, що тоді терпіти доведеться.1903Переклала Ірина БеткоТермопіли [13]
Хвала і шана людям, що в життівоздвигли і боронять Термопіли [14],що не зреклись обов’язку ні разу,в усьому скрізь розважні й справедливі,та повні й співчуття, і розуміння;якщо багаті – щедрі; як убогі,то й у малих своїх достатках щедрі,готові чим спроможні помогти,лиш правду кажуть, та в душі не маютьненависті до того, хто збрехав.Але найбільше тим належить шана,котрі провидять (не один провидить!),що знайдеться підступний Ефіальт [15]і що мідійці зрештою прорвуться.1903Переклав Григорій КочурЗрада
Таким чином, багато чого схвалюючи в Гомера, таке [16], втім, нашої не матиме похвали ні в нього,…ані в Есхіла (той уривок), де Тетида каже, що Аполлон, співаючи на її власному весіллі,
«мені зичив щастя в материнстві,дітей міцних здоров’ям обіцяв,що довге їм відміряне життя.Насамкінець промовив: «Твоє щастяБогам не байдуже», і тим мене потішив.Я щиро вірила: «Вуста святії Феба,в яких зросло мистецтво віщування,збрехать не можуть». Але ж він,він, саме він співав тоді……і саме він убивцею стаємого дитяти»Платон. «Держава», ІІ, 383bКоли Тетиду віддавали за Пелея,Підвівся при столі весільнім Аполлон.Він молодятам щастя побажавІ привітав з нащадком, що народиться від них.Сказав, що той хвороб не буде знатиІ довго житиме. Від слів такихТетида втішилась, бо знала,Що Аполлон умів пророкувати.Він віщував добро її дитині.Тож коли виріс Ахіллес і сталаТессалії [17] хвалою його врода,Згадала мати богові слова.Та ось прийшли одного дня старіІ повідомили, що Ахіллеса вбито біля Трої.Тетіда розірвала свій багряний одяг,Браслети й персні поскидалаЙ пожбурила у відчаї додолу.Ридаючи, згадала ту годину,Коли сиділа за столом весільнимТа слухала провидцеві слова.Що ж мудрий Аполлон робив, спитала,Коли вбивали мого сина молодого?Старі на те їй відказали:Сам Аполлон спустився до троянцівІ Ахіллеса спільно з ними вбив.1904Переклав Олександр ПономарівЧекаючи на варварів [18]
– Чого чекаємо, чого на площі з’юрмились?Бо прийдуть варвари до нас сьогодні.– Чого ж тоді сенат принишк, не порядкує,сенатори сидять, не видають законів?Таж прийдуть варвари до нас сьогодні.То нащо нам сенаторські закони?Ось прийдуть варвари, вони й закони видадуть.– Чого ж то імператор встав удосвіта,чого при вході в місто перед брамоюв короні, пишно вбраний, сів на троні він?Таж прийдуть варвари до нас сьогодні.То імператор там зустріти хочеїх ватажка. Вже навіть і пергамен є,де списано усі почесні титули,що ними того ватажка вшанує він.– Чого ж це претори та ще й два консулив гаптованих червоних тогах вийшли?Чому браслети начепили з аметистами,перснями зі смарагдами виблискують?Чому в руках у них коштовні посохи,різьблені, сріблом-золотом цяцьковані?Таж прийдуть варвари до нас сьогодні,а ця пишнота варварів засліплює.– А чом шановних риторів нема ніде,чому промов їх звичних ми не чуємо?Таж прийдуть варвари до нас сьогодні,а варвари, либонь, промов не полюбляють.– Чого ж це порожніють площі й вулиці,так, ніби щось незрозуміле скоїлось?Збентеження якесь чи то розгубленість,в задумі по домівках люд розходиться?Бо смерклося, а варварів не видко.А тут іще з кордону поприходилита й кажуть, що нема ніяких варварів.То як же нам – що діяти без варварів?Це ж хоч який там, але був би вихід.1904Переклав Григорій КочурГолоси
Відлуння голосів знайомих, рідних.Тих, хто помер уже, чи тих,що віддалилися, мов і самі мерці.Інколи у снах до нас говорять тихо.Іноді розум їх почує крізь плин думок.Тоді відлуннями себе вони вертаютьрядків із першотвору нашого життя,мов музика, мов ніч далека, що згаса поволі.1904Переклав Андрій СавенкоБажання
Немов мерців тіла прекрасні, що нетліннимиз плачем замкнули в розкішний мавзолей– троянди і жасмин прикрасили труну —так схоже й пристрасті життя лишають тінямибез втілення; не заслуживши й на однуніч насолоди чи світло лагідного ранку осяйне.1904Переклав Андрій СавенкоТроянці
У намаганнях наших (нас – невдах!)Скидаємось ми чимось на троянців.Лише здолаємо успішно щось, одразуВже далі пориваємось початепродовжити з надією на успіх.Проте завжди щось з’явиться і зупиняє нас.Вже Ахіллес, здійнявшися на насип,несамовитим криком нас лякає.У намаганнях наших ми – троянці.Вважаємо: хоробрість і рішучістьвід нас ворожість випадку відвернуть.І відступаємо від стін, готові до двобою.Коли ж випробування час надходить,нам не стає хоробрості й рішучості,здригається душа і ціпеніє,і починаємо ми бігати вздовж стінз надією, що втеча нас врятує.Поразка ж – безсумнівна. Нагорі,на мурах міста вже голосять тризну.Життя проходить перед нами у риданнях тих.Пріам з Гекабою [19] оплакують нас гірко.1905Переклав Андрій СавенкоЦар Деметрій [20]
Коли його зреклися македонціі натякнули куди ясніше – Пірра [21]підтримують, Деметрій цар (величнумав душу) зовсім – так переказували —не як владар вчинив. Лишивши залу,він скинув золотом гаптоване вбрання,свої багряні царські черевики.Убрався швидко по-простецькому та відійшов,повівшись так, як робить лицедій,що, як завершено виставу,перевдягається і сцену залишає.1906Переклав Андрій СавенкоХода, очолювана Діонісом [22]
Майстер Дамон (хто може з ним зрівнятисьВ пелопонеських полісах) намірився зладнатиІз пароського мармуру [23] ходи священний шлях,Яку Діоніс-Бакх очолює і кроком ширить жахТа раювання неземне від сяйва божества.За ним непоспіхом Акрат [24] крокує. ТоржестваПанує дух. Сатири тут. Їм налива виноМéта із амфори, обвитої плющем; ніжно дзюрчить воно.А поруч з ними, вже неначе в забуттіСолодкий Хміль обачно сова телеса святі.За ними шкандиба ватага гультяїв:Хмільний Спів пісню заведе, Бешкет підхопить спів,А далі суне Ком зі смолоскипом свят,Нарешті Таїнство завершує цей різьблений парад.Такі в Дамона [25] наміри. Втім, хоч це добре все,Але думки снують про куш, який твір принесе.Є гідний покупець – цар Сиракуз [26] – на цей його товар,А три таланти [27] на наш час – прекрасний гонорар!Як докладе до інших сум ці гроші немалі,Вважатиметься хтось більш хватким за нього на землі?Коли так Долі божество йому благоволить,Час у політику піти й у Раді талант свій проявить!1907Переклав Андрій СавенкоОдноманітність
Минається одноманітна днина.За нею инша йде услід, нудоту навіває.Ті самі речі, хоч єдина б зміна!Але незмінна кожна мить, що настає й спливає.Отак минають місяці поволі.І те, що кожен з них несе, хто уявити може?Усі новини є вчорашні й кволі.Сталося так, що завтра і на завтра вже не схоже.1908Переклав Олександр ПономарівОсь він
Маловідомий едессець – зайда ув Антиохії – пеанів [28]чимало написав. Нарешті лін [29]останній складено. Кінець його стражданням!У сто поем доробок – даток, гідний Пієрид [30],Втім, так його втомило постійне віршування,добір думок і слів та їх розташування,що нудиться тепер, весь світ йому набрид.Однак єдина думка розвіює те нудьгування —слова піднесені, які в полон беруть: «Ось він!»,що якось уві сні почулись Лукіану [31]!1909Переклав Андрій СавенкоКроки
Коралові орли прикрасили те ліжкоЗ чорного дерева, де спить глибоким сномНерон [32] – безтямний, заспокоєний, щасливий;дихає силою розквітле тіло,І вабить молода краса.Та в алебастровій світлиці, що ховаєВ собі божник Міднобородих [33] давній,Неспокій і тривога поміж ларів [34],Тремтять боги маленькі хатні,Дрібні тіла свої сховати прагнуть.Вони почули-бо зловісний зойк,Смертельний зойк, що залунав на сходах.Залізні кроки сходинки стрясають,І непритомніють від жаху бідні лари,Ховаються в глибинах божника,Один божок штовхає иншого, збиває,Одні на одних падають,Бо зрозуміли, що то був за зойк,Відчули вже ериній [35] кроки.1909Переклав Олександр ПономарівМісто
Сказав ти: «Море це й земля гнітять мене небачено.Десь, може, місто я знайду, що буде ліпше, не таке.Всі мої прагнення немов приречення тяжке;Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Примечания
1
Поезія розвиває епізод XVII пісні Іліади Гомера, ставлячи важливе для світогляду К. Кавафіса питання про взаємозалежність у світі тлінного та нетлінного.
2
Патрокл – один із головних учасників Троянської війни на боці ахейців, побратим Ахілла (Ахіллеса); після вбивства Патрокла Гектором Ахілл вирішує помиритися з Агамемноном та повернутися до участі в бойових діях. Дружба старшого Патрокла та молодшого Ахілла має ініціальний характер, адже саме показавши втрату найкращого друга, Гомеру вдається геніально розкрити усвідомлення цінності життя юним Ахіллом, апогеєм якого є його нічна зустріч з Пріамом після вбивства Гектора. В літературній традиції вже в класичну епоху пара Ахілл – Патрокл розглядалася в контексті таких аспектів емоційного світу людини, як сексуальність (про любовні взаємини між друзями говорить Платон у «Бенкеті»). Ця тема потрапляє в поле зору літераторів і в новий час, як коханців зображує героїв У. Шекспір в трагедії «Троїл і Крессида».
3
Сарпедон – у грецькій мітології син Зевса й смертної жінки Лаодамії, цар лікійців, один з найсміливіших союзників троянців у Троянській війні.
4
Менетіяд – родове прізвисько Патрокла; його батьком був аргонавт Менетій.
5
Феб, «Осяйний» – один з епітетів олімпійського бога Аполлона.
6
Лікія – південно-східна гірська область Малої Азії. У грецькій мітології Лікію пов’язували з культом богині Лето та її божественних близнюків: Аполлона та Артеміди.
7
Теокрит (1 пол. ІІІ ст. до н. е.) – елліністичний поет родом із Сиракуз, відомий своїми «Ідиліями», що стали взірцем буколічної поезії. Жив на о. Кос та в Александрії під покровительством Птолемея ІІ Філадельфа. Співбесідник Теокрита є вигаданим персонажем.
8
Цитата з «Божественної комедії» Данте, «Пекло», пісня ІІІ, 60: «Che fece per viltade il gran rifiuto» («Хто зрікся, страхопуд, великих справ», пер. Є. Дроб’язка). Випускаючи словосполучення, яке вказує на причину «великої відмови», К. Кавафіс натякає, що фактом є лише сама відмова, а причини її – завжди суб’єктивні, що вони залежать від поглядів та намірів інтерпретатора.
9
Деметра – давньогрецька богиня родючості та хліборобства, центром культу якої було м. Елевсин в Аттиці.
10
Тетида (Фетіда) – німфа, дочка Нерея і Дориди, з якою було пов’язане пророцтво, що народжений нею син стане сильнішим за батька і позбавить його влади.
11
Келей – мітичний володар Елевсіна, що дав притулок богині Деметрі, коли та шукала свою дочку Персефону. Богиня виховувала сина царя, Триптолема (за іншою версією – Демофонта), а вночі, попередньо вкривши чародійним зіллям його тіло, загартовувала хлопчика, кладучи у полум’я домашнього вогнища, що одного разу й побачила дружина Келея, Метаніра.
12
Пелей – володар мірмідонян у Фтії, чоловік Тетиди (Фетіди) та батько Ахіллеса.
13
Поезія «Термопіли» показова щодо реалізації творчого методу поета, введення в текст певних деталей, натяків, незначних трансформацій конструкцій, специфічного слововжитку, що дозволяє по-різному тлумачити смисл. У цій поемі така «своєрідність» (яку дехто вважає помилкою, дехто – хибою поетичної вседозволенності) – у характеристиках спартанців, насамперед, у слові γενναίος («мужній»), що, на думку дослідників, було помилково вжито поетом замість γενναιόδωρος («щедрий», буквально «мужній у дарунках»). Така «помилка», втім, дає змогу поставити під сумнів твердження, що йдеться про «тих» спартанців, і, разом з тим, чи взагалі тут мова про спартанців, а якщо про «тих», то яке до них ставлення поета: він прославляє чи кепкує з них? Оскільки тексти К. Кавафіса мають потужні внутрішні зв’язки, то смисл цього твору варто розглядати в контексті інших поезій «спартанського циклу», наприклад, «…200-го року до Різдва Христового». Ще більше ускладнює завдання інтерпретації прислівник επιτέλους («нарешті»), вжитий у кінці, із семантикою бажаного / сподіваного настання тієї чи іншої дії або стану.
14
Термопіли – ущелина в центральній Греції, важливий перехід між Тессалією та центральною Грецією, прохід якою у 480 р. до н. е. боронили спартанці на чолі з царем Леонідом та їхні союзники (теспійці та тебанці).
15
Ефіальт – зрадник, що провів військо персів обхідною стежкою в тил до спартанців. З того часу ім’я почало використовуватися як загальна назва і набуло значення «кошмар».
16
Ідеться про другу пісню «Іліади», про оманливий сон Агамемнона.
17
Рівнинна область на Північному Сході Греції, славетна своїми землеробськими традиціями. Батьківщина Ахілла та багатьох інших героїв мітів (наприклад, Ясона).
18
Один з найвідоміших віршів К. П. Кавафіса, відголоски якого вчуваються в багатьох пізніших творах європейської літератури, наприклад, І. Ковальова вважає, що нобелевський лауреат Дж. Кутзеє в своєму однойменному з назвою вірша К. Кавафіса романі використав саме «похмурий та саркастичний кавафісовий символізм». Вірш спирається на традицію діалогічного мовлення, властиву багатьом грецьким народним пісням. Утім, його особливістю є й те, що репліки питальні написані димотичним (або політичним, від η Πόλη – розповсюдженного скорочення, Константинополь, за аналогією до Риму, який називали Urbs – Місто) ямбічним п’ятнадцятискладником (представницькими творами грецької традиції, написані ним, є поема «Сказання про Дигеніса Акрита» і клефтські пісні), тоді як відповіді написані варіантами ямбічного дванадцятискладника, яким К. Кавафіс намагався перекладати Шекспіра, найближчий аналог якому, на думку І. Ковальової, є ямб давньої аттичної комедії. Таким чином, у межах одного тексту поет стикає дві традиції: трагічний візантійський тренос про «Взяття Міста» та насмішкуватий античний ямб Аристофана. Особливістю поезії є ще й те, що грецький текст відсилає читача до двох подій: доби падіння Римської імперії і часу падіння імперії візантійської (ромейської), що в перекладі найчастіше не вдається відтворити, але саме це дозволяє множинність інтерпретацій поезії: від романтичної туги за втраченим минулим до модерністської критики сьогодення та нігілістичного скидання кумирів.
19
Пріам, Гекаба (Гекуба) – троянське царське подружжя, батьки Гектора, вбитого Ахіллесом.
20
Деметрій І Поліоркет (336 – 283 до н. е.) – син Антигона Одноокого, що боронив володіння свого батька від старших діадохів. Прославився своїми перемогами в Греції; після захоплення Атен та припинення панування в місті македонців отримав від атенян прізвисько Сотер (Спаситель). Після загибелі батька у битві при Іпсі перебрався до Македонії, якою правив шість років, поки його не примусили кинути царство Лісімах та Пірр. У «Порівняльних життєписах» Плутарх об’єднує в пару біографію Деметрія та Антонія із промовистим в контексті творчості К. Кавафіса вступом: «У цій книзі містяться життєписи Деметрія та імператора Антонія, мужів, що засвідчили (своїм життям) слушність думки Платона, що великі натури можуть порівну являти з себе як велике зло, так і велике благо. У них обох була однакова пристрасть до любовних утіх, вина, війни; вони були щедрими, любили розкіш та завжди переступали межі дозволеного, через що їхні долі є настільки схожими: не лише крок за кроком у своєму житті вони як багато в чому домагалися свого, так і обманювалися багато в чому, здобували неймовірні успіхи в завоюваннях та зазнавали нечуваних поразок, то падали на недосяжну глибину, то знов виринали, хоч на це не було жодного сподівання, але й загинули схожим чином: перший – схоплений ворогами, другий – лише дивом не потрапивши до їхніх рук». Секрети їхнього внутрішнього світу будуть хвилювати й К. Кавафіса, що присвятить обом чимало віршів.
21
Пірр (319 – 272 р до н. е.) – елліністичний монарх, володар Епіру, що поставив собі за мету повторно возз’єднати державу Александра Македонського. Безперервно вів війни з іншими елліністичними монархами, а також римлянами, над якими часто брав гору, щоправда, дорогою ціною (перемога під Аускулом в 279 р. породила вислів «Піррова перемога»). Загинув на Пелопоннесі під час вуличних боїв у місті Аргос.
22
Діоніс – давньогрецький бог виноробства, культ якого мав оргіастичні риси, пом’якшені після поширення по всій Греції (в Атенах богу були присвячені Великі та Малі Діонісії, Ленеї та Антестерії). Діоніс відігравав важливу роль в грецько-азійському симбіозі, який лежав в основі елліністичної цивілізації: бог, культ якого мав численні східні ознаки, отримує «права громадянства» в столиці грецького Логосу, Атенах. Східне походження було ще одним політичним складником популярності Діоніса в елліністичних державах. Задля зміцнення права на владу своїх династій елліністичні монархи декларували власну божественність, як правило, через демонстрацію своєї спорідненості з богами або героями. Так, понтійський цар Мітридат VI долучає до своїх офіційних епітетів «Діоніс», демонструючи таким чином своє прагнення брати участь у справах північної Греції (Фракії та, передусім, Македонії), з якої за легендою походив бог.
23
Кікладський острів Парос в античності славився своїм мармуром та скульпторами.
24
Процесія на чолі з Діонісом є відомим сюжетом, часто зображуваним у мозаїках (в м. Пафос (о. Кіпр) в музеї під відкритим небом зберігається «маєток Діоніса» з високохудожніми мозаїками на згадану тематику). За богом простують божества з його супровіду: Акрат – бог нерозведеного вина, Мета – богиня сп’яніння, Гедіойн – бог солодкого вина, Молп – бог співу в танці, Гедімел – бог солодкої мелодії, Ком – бог святкової процесії, Телета – персоніфікована богиня священної церемонії. Процесію Діоніса зображує в своєму творі «Картини» Флавій Філострат Молодший.
25
Вигаданий К. Кавафісом персонаж, тип мистця-пристосуванця римської доби, який, тим не менше, живе подвійним життям, адже таємно продовжує служити справжнім Музам.
26
Сиракузи – коринтська колонія на о. Сицилія, був відомий низкою своїх правителів – тиранів (Гелон, Діонісій І та ІІ, Агатокл, Гієрон ІІ), що зробили місто важливим політичним гравцем в західному Середземномор’ї. Як більшість елліністичних династій, правителі Сиракуз не мали благородного походження, тож замовлення має очевидний політичний підтекст.
27
Талант – поширена в античному світі міра ваги, що використовувалась і як розрахункова, однак не монетна, одиниця.
28
Пеан – хорова пісня, що виконувалась під час богослужінь на честь Аполлона; згодом назва одного з античних віршованих розмірів.
29
Лін – сумна пісня, що виконувалася на згадку про близьку особу, яка померла; винахід цієї пісні традиція приписувала Гераклу, який тужив після того, як випадково вбив свого вчителя музики, неперевершеного співця Ліна (інший варіант називає Ліна жертвою Аполлона, якому талановитий співець запропонував позмагатися в мусичному мистецтві).
30
Пієриди – найменування Муз, що походить від назви міста Пієрія, розташованого біля Олімпу, де за переказами їх вперше вшанували смертні жертвоприношеннями.
31
Аллюзія на твір Лукіана «Сновидіння або життя Лукіана», в якому вві сні за його прихильність змагаються два мистецтва, персоніфіковані в образі жінок: Ремесло (скульптура) та Освіта.
«9. Я ж бо, дитя, є Освітою; ми вже зустрічались раніше і трохи знайомі, хоч до кінця мене ти ще не пізнав. Моя сестра обіцятиме тобі блага, як станеш каменарем, щойно вона саме про це розповіла. Але ніким іншим ти не станеш, крім ремісника, придатного лише для тілесних трудів, від яких залежатиме його життя; ти будеш непримітним, мало та недостойно отримуючи за працю; убогий на думки, неприглядний ззовні, друзі не прагнутимуть змагатися з тобою, вороги не боятимуться, а співгромадяни не заздритимуть твоєму успіху. Ти будеш пересічним ремісником, одним з багатьох, яких чимало серед народу. Людиною, що завжди побоюється особу відому та служить тому, хто вміє виступати з промовами, живе життям зайця і часто стає іграшкою сильних цього світу. Хай би й народився ти Фідієм чи Поліклетом та зладнав чимало прекрасних виробів, усі вихвалятимуть твоє ремесло, та немає нікого, хто б на власні очі бачив роботу ремісника та, будучи в здоровому глузді, бажав би собі стати на тебе схожим. Ким би ти не був, вважатимешся лише ницим трударем, життя якого повністю залежить від його рук. 10. Коли ж ти дослухаєшься до того, що кажу я, тоді насамперед я явлю перед тобою багато видатних справ та гідних вчинків давніх мужів. Перед тобою виголошу їхні промови та докладно, як-то кажуть, висвітлю усе, а також оздоблю твою душу – хіба є в тебе щось більш варте за неї! – багатьма чудесними прикрасами: розсудливістю, справедливістю, благочестям, стриманістю, миролюбством, чутливістю, терплячістю, потягом до прекрасного, жагою до нелукавства. Ось такою і належить бути душі, самородній, як справжня прикраса. Не приховається від тебе ні те, що було колись, ні те, що стається зараз, але й те, що несе з собою майбуття, зі мною передбачиш, а також усьому, що існує в світі, людському та божественному зблизька навчу тебе. 11. І нині бідняк, якогось там роду, що таки прийняв певне рішення щодо настільки неблагородного ремесла, незабаром ти перетворишся на об’єкт заздрості та станеш приводом для змагань. Шануватимешся громадою, славитимешся, чутимеш хвалу за свої прекрасні здібності, відчуватимеш на собі погляти й тих, хто вирізняється або походженням, або багатством; носитимеш ось такі шати – і вона вказала на своє вбрання, а воно завжди було розкішним – і будеш гідним обійняти якусь посаду, щось очолити. І навіть якщо помандруєш ти на чужину, не станеш і там непримітним чи невідомим, бо я надам тобі своїх рис і кожен, хто тебе побачить, штовхне сусіда і, показавши на тебе пальцем, скаже: "Глянь! Ось же він!"»