1907
Переклав Андрiй Савенко
Одноманiтнiсть
Минаеться одноманiтна днина.
За нею инша йде услiд, нудоту навiвае.
Тi самi речi, хоч едина б змiна!
Але незмiнна кожна мить, що настае й спливае.
Отак минають мiсяцi поволi.
І те, що кожен з них несе, хто уявити може?
Усi новини е вчорашнi й кволi.
Сталося так, що завтра i на завтра вже не схоже.
1908
Переклав Олександр Пономарiв
Ось вiн
Маловiдомий едессець – зайда ув Антиохii – пеанiв [28 - Пеан – хорова пiсня, що виконувалась пiд час богослужiнь на честь Аполлона; згодом назва одного з античних вiршованих розмiрiв.]
чимало написав. Нарештi лiн [29 - Лiн – сумна пiсня, що виконувалася на згадку про близьку особу, яка померла; винахiд цiеi пiснi традицiя приписувала Гераклу, який тужив пiсля того, як випадково вбив свого вчителя музики, неперевершеного спiвця Лiна (iнший варiант називае Лiна жертвою Аполлона, якому талановитий спiвець запропонував позмагатися в мусичному мистецтвi).]
останнiй складено. Кiнець його стражданням!
У сто поем доробок – даток, гiдний Пiерид [30 - Пiериди – найменування Муз, що походить вiд назви мiста Пiерiя, розташованого бiля Олiмпу, де за переказами iх вперше вшанували смертнi жертвоприношеннями.],
Втiм, так його втомило постiйне вiршування,
добiр думок i слiв та iх розташування,
що нудиться тепер, весь свiт йому набрид.
Однак едина думка розвiюе те нудьгування —
слова пiднесенi, якi в полон беруть: «Ось вiн!»,
що якось увi снi почулись Лукiану [31 - Аллюзiя на твiр Лукiана «Сновидiння або життя Лукiана», в якому ввi снi за його прихильнiсть змагаються два мистецтва, персонiфiкованi в образi жiнок: Ремесло (скульптура) та Освiта.«9. Я ж бо, дитя, е Освiтою; ми вже зустрiчались ранiше i трохи знайомi, хоч до кiнця мене ти ще не пiзнав. Моя сестра обiцятиме тобi блага, як станеш каменарем, щойно вона саме про це розповiла. Але нiким iншим ти не станеш, крiм ремiсника, придатного лише для тiлесних трудiв, вiд яких залежатиме його життя; ти будеш непримiтним, мало та недостойно отримуючи за працю; убогий на думки, неприглядний ззовнi, друзi не прагнутимуть змагатися з тобою, вороги не боятимуться, а спiвгромадяни не заздритимуть твоему успiху. Ти будеш пересiчним ремiсником, одним з багатьох, яких чимало серед народу. Людиною, що завжди побоюеться особу вiдому та служить тому, хто вмiе виступати з промовами, живе життям зайця i часто стае iграшкою сильних цього свiту. Хай би й народився ти Фiдiем чи Полiклетом та зладнав чимало прекрасних виробiв, усi вихвалятимуть твое ремесло, та немае нiкого, хто б на власнi очi бачив роботу ремiсника та, будучи в здоровому глуздi, бажав би собi стати на тебе схожим. Ким би ти не був, вважатимешся лише ницим трударем, життя якого повнiстю залежить вiд його рук. 10. Коли ж ти дослухаешься до того, що кажу я, тодi насамперед я явлю перед тобою багато видатних справ та гiдних вчинкiв давнiх мужiв. Перед тобою виголошу iхнi промови та докладно, як-то кажуть, висвiтлю усе, а також оздоблю твою душу – хiба е в тебе щось бiльш варте за неi! – багатьма чудесними прикрасами: розсудливiстю, справедливiстю, благочестям, стриманiстю, миролюбством, чутливiстю, терплячiстю, потягом до прекрасного, жагою до нелукавства. Ось такою i належить бути душi, самороднiй, як справжня прикраса. Не приховаеться вiд тебе нi те, що було колись, нi те, що стаеться зараз, але й те, що несе з собою майбуття, зi мною передбачиш, а також усьому, що iснуе в свiтi, людському та божественному зблизька навчу тебе. 11. І нинi бiдняк, якогось там роду, що таки прийняв певне рiшення щодо настiльки неблагородного ремесла, незабаром ти перетворишся на об’ект заздростi та станеш приводом для змагань. Шануватимешся громадою, славитимешся, чутимеш хвалу за своi прекраснi здiбностi, вiдчуватимеш на собi погляти й тих, хто вирiзняеться або походженням, або багатством; носитимеш ось такi шати – i вона вказала на свое вбрання, а воно завжди було розкiшним – i будеш гiдним обiйняти якусь посаду, щось очолити. І навiть якщо помандруеш ти на чужину, не станеш i там непримiтним чи невiдомим, бо я надам тобi своiх рис i кожен, хто тебе побачить, штовхне сусiда i, показавши на тебе пальцем, скаже: "Глянь! Ось же вiн!"»]!
1909
Переклав Андрiй Савенко
Кроки
Кораловi орли прикрасили те лiжко
З чорного дерева, де спить глибоким сном
Нерон [32 - Нерон Клавдiй Друз Германiк Цезар (15.12.37 – 09.06.68 р. до н. е.) – римський iмператор, останнiй правитель династii Юлiiв-Клавдiiв. Особа складного характеру, Нерон мiг цiкавити К. Кавафiса як людина, в основi дiй якоi лежала пристрасть, що була iграшкою долi (якою керували або начальник преторiанцiв Бурр, або колишнiй вихователь Сенека) i одночасно досить точно уособлювала в своiй особi образ цiлоi епохи. Цiкаво вiдзначити також деякi риси, що спорiднюють Нерона з iншими персонажами К. Кавафiса. На Юлiана Вiдступника iмператор схожий своiми антихристиянськими настроями (мотиви яких були, звiсно, зовсiм iншими) та iнтерпретацiею в пiзнiших творах ледь не в образi Антихриста (пор. хоча б з «Quo vadis» («Камо грядеши») Г. Сенкевича). З династiею Комнiних Нерона зближують карколомнi iнтриги та внутрiшньосiмейна боротьба за владу. Його мати Агриппiну за владолюбством та марнославством можна порiвняти як з Анною Комнiною, так i з Анною Далассiною.] – безтямний, заспокоений, щасливий;
дихае силою розквiтле тiло,
І вабить молода краса.
Та в алебастровiй свiтлицi, що ховае
В собi божник Мiднобородих [33 - Мiднобородi, Агенобарби – когномен (iндивiдуальне прiзвисько, що могло згодом поширюватися на певну гiлку роду) римського плебейського роду Домiцiев, до якого належав Нерон. Серед Домiцiев було чимало видатних людей, що займали високi посади в Республiцi.] давнiй,
Неспокiй i тривога помiж ларiв [34 - Лари – давньоримськi боги родинного вогнища, обожненi померлi предки, статуетки яких зберiгалися в кожнiй римськiй оселi в особливiй шафi – ларарii.],
Тремтять боги маленькi хатнi,
Дрiбнi тiла своi сховати прагнуть.
Вони почули-бо зловiсний зойк,
Смертельний зойк, що залунав на сходах.
Залiзнi кроки сходинки стрясають,
І непритомнiють вiд жаху бiднi лари,
Ховаються в глибинах божника,
Один божок штовхае иншого, збивае,
Однi на одних падають,
Бо зрозумiли, що то був за зойк,
Вiдчули вже еринiй [35 - Еринii, Евменiди – давньогрецькi архаiчнi богинi помсти, основним завданням яких було збереження сталостi свiту.] кроки.
1909
Переклав Олександр Пономарiв
Мiсто
Сказав ти: «Море це й земля гнiтять мене небачено.
Десь, може, мiсто я знайду, що буде лiпше, не таке.
Всi моi прагнення немов приречення тяжке;
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
