Зрада
Таким чином, багато чого схвалюючи в Гомера, таке [16 - Ідеться про другу пiсню «Ілiади», про оманливий сон Агамемнона.], втiм, нашоi не матиме похвали нi в нього,…анi в Есхiла (той уривок), де Тетида каже, що Аполлон, спiваючи на ii власному весiллi,
«менi зичив щастя в материнствi,
дiтей мiцних здоров’ям обiцяв,
що довге iм вiдмiряне життя.
Насамкiнець промовив: «Твое щастя
Богам не байдуже», i тим мене потiшив.
Я щиро вiрила: «Вуста святii Феба,
в яких зросло мистецтво вiщування,
збрехать не можуть». Але ж вiн,
вiн, саме вiн спiвав тодi…
…i саме вiн убивцею стае
мого дитяти»
Платон. «Держава», ІІ, 383b
Коли Тетиду вiддавали за Пелея,
Пiдвiвся при столi весiльнiм Аполлон.
Вiн молодятам щастя побажав
І привiтав з нащадком, що народиться вiд них.
Сказав, що той хвороб не буде знати
І довго житиме. Вiд слiв таких
Тетида втiшилась, бо знала,
Що Аполлон умiв пророкувати.
Вiн вiщував добро ii дитинi.
Тож коли вирiс Ахiллес i стала
Тессалii [17 - Рiвнинна область на Пiвнiчному Сходi Грецii, славетна своiми землеробськими традицiями. Батькiвщина Ахiлла та багатьох iнших героiв мiтiв (наприклад, Ясона).] хвалою його врода,
Згадала мати боговi слова.
Та ось прийшли одного дня старi
І повiдомили, що Ахiллеса вбито бiля Троi.
Тетiда розiрвала свiй багряний одяг,
Браслети й перснi поскидала
Й пожбурила у вiдчаi додолу.
Ридаючи, згадала ту годину,
Коли сидiла за столом весiльним
Та слухала провидцевi слова.
Що ж мудрий Аполлон робив, спитала,
Коли вбивали мого сина молодого?
Старi на те iй вiдказали:
Сам Аполлон спустився до троянцiв
І Ахiллеса спiльно з ними вбив.
1904
Переклав Олександр Пономарiв
Чекаючи на варварiв [18 - Один з найвiдомiших вiршiв К. П. Кавафiса, вiдголоски якого вчуваються в багатьох пiзнiших творах европейськоi лiтератури, наприклад, І. Ковальова вважае, що нобелевський лауреат Дж. Кутзее в своему однойменному з назвою вiрша К. Кавафiса романi використав саме «похмурий та саркастичний кавафiсовий символiзм». Вiрш спираеться на традицiю дiалогiчного мовлення, властиву багатьом грецьким народним пiсням. Утiм, його особливiстю е й те, що реплiки питальнi написанi димотичним (або полiтичним, вiд ? ???? – розповсюдженного скорочення, Константинополь, за аналогiею до Риму, який називали Urbs – Мiсто) ямбiчним п’ятнадцятискладником (представницькими творами грецькоi традицii, написанi ним, е поема «Сказання про Дигенiса Акрита» i клефтськi пiснi), тодi як вiдповiдi написанi варiантами ямбiчного дванадцятискладника, яким К. Кавафiс намагався перекладати Шекспiра, найближчий аналог якому, на думку І. Ковальовоi, е ямб давньоi аттичноi комедii. Таким чином, у межах одного тексту поет стикае двi традицii: трагiчний вiзантiйський тренос про «Взяття Мiста» та насмiшкуватий античний ямб Аристофана. Особливiстю поезii е ще й те, що грецький текст вiдсилае читача до двох подiй: доби падiння Римськоi iмперii i часу падiння iмперii вiзантiйськоi (ромейськоi), що в перекладi найчастiше не вдаеться вiдтворити, але саме це дозволяе множиннiсть iнтерпретацiй поезii: вiд романтичноi туги за втраченим минулим до модернiстськоi критики сьогодення та нiгiлiстичного скидання кумирiв.]
– Чого чекаемо, чого на площi з’юрмились?
Бо прийдуть варвари до нас сьогоднi.
– Чого ж тодi сенат принишк, не порядкуе,
сенатори сидять, не видають законiв?
Таж прийдуть варвари до нас сьогоднi.
То нащо нам сенаторськi закони?
Ось прийдуть варвари, вони й закони видадуть.
– Чого ж то iмператор встав удосвiта,
чого при входi в мiсто перед брамою
в коронi, пишно вбраний, сiв на тронi вiн?
Таж прийдуть варвари до нас сьогоднi.
То iмператор там зустрiти хоче
iх ватажка. Вже навiть i пергамен е,
де списано усi почеснi титули,
що ними того ватажка вшануе вiн.
– Чого ж це претори та ще й два консули
в гаптованих червоних тогах вийшли?
Чому браслети начепили з аметистами,
перснями зi смарагдами виблискують?
Чому в руках у них коштовнi посохи,
рiзьбленi, срiблом-золотом цяцькованi?
Таж прийдуть варвари до нас сьогоднi,
а ця пишнота варварiв заслiплюе.
– А чом шановних риторiв нема нiде,
чому промов iх звичних ми не чуемо?
Таж прийдуть варвари до нас сьогоднi,
а варвари, либонь, промов не полюбляють.
– Чого ж це порожнiють площi й вулицi,
так, нiби щось незрозумiле скоiлось?
Збентеження якесь чи то розгубленiсть,
в задумi по домiвках люд розходиться?
Бо смерклося, а варварiв не видко.
А тут iще з кордону поприходили
та й кажуть, що нема нiяких варварiв.
То як же нам – що дiяти без варварiв?
Це ж хоч який там, але був би вихiд.
1904
Переклав Григорiй Кочур
