Голоси
Вiдлуння голосiв знайомих, рiдних.
Тих, хто помер уже, чи тих,
що вiддалилися, мов i самi мерцi.
Інколи у снах до нас говорять тихо.
Інодi розум iх почуе крiзь плин думок.
Тодi вiдлуннями себе вони вертають
рядкiв iз першотвору нашого життя,
мов музика, мов нiч далека, що згаса поволi.
1904
Переклав Андрiй Савенко
Бажання
Немов мерцiв тiла прекраснi, що нетлiнними
з плачем замкнули в розкiшний мавзолей
– троянди i жасмин прикрасили труну —
так схоже й пристрастi життя лишають тiнями
без втiлення; не заслуживши й на одну
нiч насолоди чи свiтло лагiдного ранку осяйне.
1904
Переклав Андрiй Савенко
Троянцi
У намаганнях наших (нас – невдах!)
Скидаемось ми чимось на троянцiв.
Лише здолаемо успiшно щось, одразу
Вже далi пориваемось почате
продовжити з надiею на успiх.
Проте завжди щось з’явиться i зупиняе нас.
Вже Ахiллес, здiйнявшися на насип,
несамовитим криком нас лякае.
У намаганнях наших ми – троянцi.
Вважаемо: хоробрiсть i рiшучiсть
вiд нас ворожiсть випадку вiдвернуть.
І вiдступаемо вiд стiн, готовi до двобою.
Коли ж випробування час надходить,
нам не стае хоробростi й рiшучостi,
здригаеться душа i цiпенiе,
i починаемо ми бiгати вздовж стiн
з надiею, що втеча нас врятуе.
Поразка ж – безсумнiвна. Нагорi,
на мурах мiста вже голосять тризну.
Життя проходить перед нами у риданнях тих.
Прiам з Гекабою [19 - Прiам, Гекаба (Гекуба) – троянське царське подружжя, батьки Гектора, вбитого Ахiллесом.] оплакують нас гiрко.
1905
Переклав Андрiй Савенко
Цар Деметрiй [20 - Деметрiй І Полiоркет (336 – 283 до н. е.) – син Антигона Одноокого, що боронив володiння свого батька вiд старших дiадохiв. Прославився своiми перемогами в Грецii; пiсля захоплення Атен та припинення панування в мiстi македонцiв отримав вiд атенян прiзвисько Сотер (Спаситель). Пiсля загибелi батька у битвi при Іпсi перебрався до Македонii, якою правив шiсть рокiв, поки його не примусили кинути царство Лiсiмах та Пiрр. У «Порiвняльних життеписах» Плутарх об’еднуе в пару бiографiю Деметрiя та Антонiя iз промовистим в контекстi творчостi К. Кавафiса вступом: «У цiй книзi мiстяться життеписи Деметрiя та iмператора Антонiя, мужiв, що засвiдчили (своiм життям) слушнiсть думки Платона, що великi натури можуть порiвну являти з себе як велике зло, так i велике благо. У них обох була однакова пристрасть до любовних утiх, вина, вiйни; вони були щедрими, любили розкiш та завжди переступали межi дозволеного, через що iхнi долi е настiльки схожими: не лише крок за кроком у своему життi вони як багато в чому домагалися свого, так i обманювалися багато в чому, здобували неймовiрнi успiхи в завоюваннях та зазнавали нечуваних поразок, то падали на недосяжну глибину, то знов виринали, хоч на це не було жодного сподiвання, але й загинули схожим чином: перший – схоплений ворогами, другий – лише дивом не потрапивши до iхнiх рук». Секрети iхнього внутрiшнього свiту будуть хвилювати й К. Кавафiса, що присвятить обом чимало вiршiв.]
Коли його зреклися македонцi
i натякнули куди яснiше – Пiрра [21 - Пiрр (319 – 272 р до н. е.) – еллiнiстичний монарх, володар Епiру, що поставив собi за мету повторно возз’еднати державу Александра Македонського. Безперервно вiв вiйни з iншими еллiнiстичними монархами, а також римлянами, над якими часто брав гору, щоправда, дорогою цiною (перемога пiд Аускулом в 279 р. породила вислiв «Пiррова перемога»). Загинув на Пелопоннесi пiд час вуличних боiв у мiстi Аргос.]
пiдтримують, Деметрiй цар (величну
мав душу) зовсiм – так переказували —
не як владар вчинив. Лишивши залу,
вiн скинув золотом гаптоване вбрання,
своi багрянi царськi черевики.
Убрався швидко по-простецькому та вiдiйшов,
повiвшись так, як робить лицедiй,
що, як завершено виставу,
перевдягаеться i сцену залишае.
1906
Переклав Андрiй Савенко
Хода, очолювана Дiонiсом [22 - Дiонiс – давньогрецький бог виноробства, культ якого мав оргiастичнi риси, пом’якшенi пiсля поширення по всiй Грецii (в Атенах богу були присвяченi Великi та Малi Дiонiсii, Ленеi та Антестерii). Дiонiс вiдiгравав важливу роль в грецько-азiйському симбiозi, який лежав в основi еллiнiстичноi цивiлiзацii: бог, культ якого мав численнi схiднi ознаки, отримуе «права громадянства» в столицi грецького Логосу, Атенах. Схiдне походження було ще одним полiтичним складником популярностi Дiонiса в еллiнiстичних державах. Задля змiцнення права на владу своiх династiй еллiнiстичнi монархи декларували власну божественнiсть, як правило, через демонстрацiю своеi спорiдненостi з богами або героями. Так, понтiйський цар Мiтридат VI долучае до своiх офiцiйних епiтетiв «Дiонiс», демонструючи таким чином свое прагнення брати участь у справах пiвнiчноi Грецii (Фракii та, передусiм, Македонii), з якоi за легендою походив бог.]
Майстер Дамон (хто може з ним зрiвнятись
В пелопонеських полiсах) намiрився зладнати
Із пароського мармуру [23 - Кiкладський острiв Парос в античностi славився своiм мармуром та скульпторами.] ходи священний шлях,
Яку Дiонiс-Бакх очолюе i кроком ширить жах
Та раювання неземне вiд сяйва божества.
За ним непоспiхом Акрат [24 - Процесiя на чолi з Дiонiсом е вiдомим сюжетом, часто зображуваним у мозаiках (в м. Пафос (о. Кiпр) в музеi пiд вiдкритим небом зберiгаеться «маеток Дiонiса» з високохудожнiми мозаiками на згадану тематику). За богом простують божества з його супровiду: Акрат – бог нерозведеного вина, Мета – богиня сп’янiння, Гедiойн – бог солодкого вина, Молп – бог спiву в танцi, Гедiмел – бог солодкоi мелодii, Ком – бог святковоi процесii, Телета – персонiфiкована богиня священноi церемонii. Процесiю Дiонiса зображуе в своему творi «Картини» Флавiй Фiлострат Молодший.] крокуе. Торжества
Пануе дух. Сатири тут. Їм налива вино
Мета iз амфори, обвитоi плющем; нiжно дзюрчить воно.
А поруч з ними, вже неначе в забуттi
Солодкий Хмiль обачно сова телеса святi.
За ними шкандиба ватага гультяiв:
Хмiльний Спiв пiсню заведе, Бешкет пiдхопить спiв,
А далi суне Ком зi смолоскипом свят,
Нарештi Таiнство завершуе цей рiзьблений парад.
Такi в Дамона [25 - Вигаданий К. Кавафiсом персонаж, тип мистця-пристосуванця римськоi доби, який, тим не менше, живе подвiйним життям, адже таемно продовжуе служити справжнiм Музам.] намiри. Втiм, хоч це добре все,
Але думки снують про куш, який твiр принесе.
Є гiдний покупець – цар Сиракуз [26 - Сиракузи – коринтська колонiя на о. Сицилiя, був вiдомий низкою своiх правителiв – тиранiв (Гелон, Дiонiсiй І та ІІ, Агатокл, Гiерон ІІ), що зробили мiсто важливим полiтичним гравцем в захiдному Середземномор’i. Як бiльшiсть еллiнiстичних династiй, правителi Сиракуз не мали благородного походження, тож замовлення мае очевидний полiтичний пiдтекст.] – на цей його товар,
А три таланти [27 - Талант – поширена в античному свiтi мiра ваги, що використовувалась i як розрахункова, однак не монетна, одиниця.] на наш час – прекрасний гонорар!
Як докладе до iнших сум цi грошi немалi,
Вважатиметься хтось бiльш хватким за нього на землi?
Коли так Долi божество йому благоволить,
Час у полiтику пiти й у Радi талант свiй проявить!
