І-цзін. Книга змін
Найвіддаленіше від переможця і водночас найподатливіше коло підлеглих позбавлене можливості самостійно діяти. Воно якнайінтенсивнішим чином прагне наблизитися до переможця, бо особливо відчуває віддалення від переможця, котрий (беручи до уваги попередній коментар) постає тут як носій нового, справжнього пізнання: як «володар правди». Стосунки тут, на початку зближення, ще напрочуд прості, позбавлені химерності та штучності. Тому «володар правди» наповнений нею, як простий невибагливий глиняний глечик наповнений водою. Не в зовнішності його суть, а в його змісті. Кожен наближається до нього, навіть діючи заради себе самого, чинить усе ж те, що вимагає ситуація. Тому, приходячи до нього беззастережно, до кінця, він творить щастя не тільки для себе, але й для інших. Пасивно зберігаючи свої знання, він долучається разом із ним до всієї системи знову завойованого рівня світорозуміння й утворює для останнього такий собі кордон, оформляє його. У цьому корисна дія простого людського розуму, здорового глузду, який замінюється іншими типами пізнання на подальших етапах. Текст висловлює це такими словами: «Слабка риска – на початку. Наближайся до того, хто знає правду. Осуду не буде. Він наповнений правдою, як повний глечик. Остаточно прийдеш до нього, то буде щастя і для інших».
2Те наближення, яке мається на увазі тут, – це не зовнішня, не суто просторова близькість, а зближення по суті, для якого визначальним є лише внутрішня співзвучність. Тому в процесі цієї ситуації насамперед враховується її ритм і співзвучність цьому ритму. Ми вже неодноразово бачили, що процес, показаний у тій чи іншій гексаграмі, є ритмом двох хвиль, в яких друга та п’ята позиції висловлюють вищі точки розвитку кожної хвилі. Тому між ними існує така ж внутрішня спорідненість. Тут це підтримується протилежністю сил світла (5) і темряви (2), отже, й їхнім взаємним тяжінням. При цьому тут обидві ці сили займають свої позиції природно. Тому саме між ними, можливо, найпродуктивніше плідне зближення. Якщо в ньому вся суть цієї гексаграми, то в цих межах вона зображена найбільше лише в поняттях, тоді як її образна розробка в уяві буде показана в тексті п’ятої риски. Тут також відзначається той момент в пізнанні, який характеризується пристрастю, потягом до пізнання, але й повною можливістю реалізувати цей потяг. Він є, і ніщо йому не перешкоджає. Останнє навіть виражається суто графічно: адже між другою рискою (суб’єкт бажання) і п’ятою (об’єкт бажання) немає сильних рисок, які можуть чинити опір. Однак на цьому етапі мається на увазі лише наближення, але ще не досягнення об’єкта бажання. Й якщо для п’ятої позиції, як побачимо, буде характерне повне та досконале пізнання, то для цієї – лише прагнення до нього і володіння ним не реально, а лише в ідеалі. Останнє все ж можливе, бо межа між внутрішнім і зовнішнім тут знищена силою співзвучності та взаємним їхнім тяжінням. Ці думки тут подано лише в натяку доволі скупого тексту, але вони, без сумніву, випливають з усієї системи пам’ятки і потрібні для гідного насичення не в міру лаконічного тексту: «Слабка риска – на другому місці. Наближайся до нього зсередини. Стійкість – на щастя».
3Прагнення до об’єкта (вищого ідеалу) залишається і тут, але сприятливі умови вже минули. Мова іде про тих, хто спізнився, про кого йдеться в тексті самої гексаграми. Вже саме прагнення є силою, а наявність сили обов’язково викликає протиборство. Так суб’єкт тут обличчям до обличчя протистоїть усім негативним силам, які в коментаторській літературі іноді розглядаються як інфернальні. Це показано і в тому, що тут присутнє лише прагнення до ідеалу за повної неможливості його здійснення, бо ознаки, які позитивно діяли на попередньому щаблі, – співзвучність, нормальність, зосередженість – повністю відсутні тут. Остання можлива лише на другий і на п’ятій (центральних у триграмі) щаблях, перша ж і друга – на цій позиції відсутні: і третя та шоста позиції зайняті однорідними і тому неспівзвучними силами, а третя, непарна позиція зайнята не нормативно слабкою рискою. Це вкладено в слова лаконічного тексту: «Слабка риска – на третьому місці. Наближаєшся до нього, але воно – не те».
4Після пережитої кризи наближення знову можливе, однак внутрішню спорідненість вже не відновити. Для неї час уже втрачено. І єдине, що тут можливе, – це зовнішня, просторова близькість, яка в цих умовах також має значення. Якщо мова йшла про внутрішню спорідненість понять, то тепер уже – про близькість їхнього співставлення. При цьому, звісно, межі співмірних понять розділяють їх, як і поєднують, тобто «зближують». Для успіху тут потрібна лише стійкість збереження такого status quo. Найдавніша коментаторська традиція вважає цю близькість близькістю до правителя його радників, між якими вона може підтримуватися не в силу внутрішнього співзвуччя, а лише в силу підпорядкування радників верховній владі. У тексті читаємо: «Слабка риска – на четвертому місці. Зовнішнє наближення до нього. Стійкість – на щастя».
5Якщо раніше наближення розглядалося з точки зору тих, хто наближаються, то тепер воно розглядається з точки зору того, до кого наближаються. Цей об’єкт наближення показаний єдиною світловою рискою, до якої, через полярність, тяжіють й усі інші. Тут достатньо однієї ознаки цього об’єкта, його явності, що викриває відтінок явності до всього процесу наближення. Однак це не пасивне допущення безформного та вільного наближення, а зовсім визначене оформлення свободи наближення. Воно показане в образах, запозичених із обрядів Стародавнього Китаю. Як на це вказує один із визначних коментаторів – сунський Чен І-чуано, вже при династії Чжоу існував культовий обряд царського полювання, за якого загоничі ставилися лише з трьох боків поля. Четвертий бік залишали відкритим, і дичина, яка втекла від царського полювання, цілком могла уникнути смерті. Таким чином, убитими ставали лише ті тварини, які сунули прямо на мисливця, яким «життя не було потрібне» і вони «самі віддавали його». Вважали, що така дія володаря є сильнодіючим прообразом для всього населення, що виявляються зайвими якісь заборони. Так показана ця свобода, оформлена все ж рамками необхідності. Доволі поширений текст висловлює це такими словами: «Сильна риска – на п’ятому місці. Явлене наближення. Царю слід ставити загоничів лише з трьох боків і упускати дичину, що попереду. Тоді для городян не буде заборон. Щастя».
6Останній щабель вказує на певний перерозвиток. Відповідним є і перерозвиток наближення. У ньому втрачене відчуття об’єкта наближення, і залишається лише наближення невідомо до чого. Одне безцільне прагнення. Безвихідь цього стану в лаконічній фразі тексту показана так: «Слабка риска – нагорі. Наближення до нього позбавлене головного. Нещастя».
№ 9. Сяо-чу. Виховання малим
Як і в двох попередніх гексаграмах, в цій одна риска одного типу, протистоячи п’ятьом рискам іншого, є об’єктом їхнього прагнення. Така ферментна дію меншини вже намічалася в попередньому, але тут вона підкреслюється з особливою силою і поступово чинить свою дію на весь процес. У ньому розглядається, так би мовити, зародження впливу протилежного. Воно ще цілком перебуває у зовнішньому середовищі, яке відрізняється пасивною податливістю (показаною у властивості горішньої триграми «податливість»), і протистоїть максимальному напруженню творчості, показаному в нижній триграмі. Так тут слабкість починає долати силу, чинячи останній перешкоди. З іншого боку, тут мається на увазі протистояння і опір індивіда всьому його навколишньому оточенню. Щоб збагнути, в якому сенсі тут ідеться про перешкоду, необхідно взяти до уваги, що тут є неперекладна гра слів, бо це проходить червоною ниткою через коментаторську літературу, слово, що позначає тут «перешкоду», таким самим чином позначає і «виховання». Адже перешкоди, якщо їх долають, є найкращим засобом виховання, і з чогось негативного перетворюються в позитивне, діє фактор виховання волі та витримки. Що ж є «завадою», подолання якої тут діє виховним чином? Відповідь на це показана в дещо дивному за автохтонністю образі. Справа в тому, що в Китаї дощові хмари частіше рухаються зі сходу – з моря. Творці ж тексту «Книги змін» – плем’я Чжоу, як свідчить переказ, прийшли із заходу. Тому для авторів захід служив метафорою минулого. Хмари, що йдуть із заходу (з минулого), не дають плідного дощу. Нехай виховання позначає можливість розвитку, але воно – лише в подоланні минулого; те, що воно не спроможне подолати сьогодення, розумілося повністю серед іцзіністів, і один із них, Вань І, в своєму коментарі заявляє: «Абсолютно мудрий, правлячи світом, не зневажає обмежений народ. Будда, рятуючи всіх, не нехтує навіть демонами. І споглядаючи свідомість, переможно рухаючись вперед, хіба злякається тимчасових перешкод? Вони наче каміння, що не може затримати колесо воза, вони ніби удар по дзвону, який змушує його звучати; гейби точильний камінь для ножа, на якому той стає гострішим. Коли свині підходять до золотої гори, це збільшує її виблиск; коли паморозь і сніг вкривають сосни та кедри, вони стають прекраснішими. Ось чому тут мова йде про розвиток». Із таким змістом доводиться усвідомлювати і те, як спогади про пройдені щаблі пізнання, перешкоджаючи новому акту пізнання, якому необхідно їх подолати, є матеріалом для його виховання. Цими думками коментаторської літератури насичений такий текст: «Виховання малим. Розвиток. Щільні хмари і не йде дощ: вони – з нашої західної околиці».
1На самому початку цього процесу, коли сповнене творчих сил внутрішньо протистоїть перешкоді, легке, як подих вітру (горішня триграма символізує також і вітер), суєта дрібних клопотів і справ збиває людину з прийнятого ним пізнавального творчого шляху, виступаючи в його власних неорганізованих і рвучких прагненнях. Необхідно відразу ж одержати перемогу над собою, відтіснити на належне місце ці прагнення та залучити себе знову в природні взаємини з оточенням, повернутися до дисципліни. З цього приводу в тексті читаємо: «Сильна риска – на початку. Який осуд того, що повернувся на власний шлях? Щастя».
2Таке повернення на власний шлях можливе і на наступному щаблі, хоча воно і дещо утруднене наближенням до перешкод, спокушаючи зійти зі шляху. Однак це позиція найгармонійнішого розкриття творчих сил, тому саме тут можливо впливати ними на перешкоди так, що вони перетворюються в засіб виховання, як про це докладніше сказано загалом у вступі до цієї гексаграми. Лаконічний текст тут каже: «Сильна риска – на другому місці».
3У момент кризи триває дія, але в умовах, що змінилися, стали несприятливими, одна сила, хоча б навіть і сила творчості, діяти вже не може. Вона позбавлена всіх необхідних обставин. Це показано в образі тексту, що промовляє достатньо виразно і не вимагає пояснень. Настає той внутрішній розлад, який, наприклад, у сім’ї показується розладом між чоловіком і дружиною. Це – окремо зазначений момент, коли неможливо синтезувати знову набуте знання і переконання, що склалися раніше, з протиріччями навколишнього середовища, які можуть бути і незначними, проте тут навіть їх досить для завади позитивному руху пізнання вперед. З цього приводу в тексті знаходимо такі слова: «Сильна риска – на третьому місці. У колісниці випали спиці. Чоловік і дружина відводять погляди».
4Вплив попереднього щабля тут ще продовжує позначатися, створюючи достатньо небезпечну ситуацію, на яку натякає текст в образі крові, що виступила. Але нормальність взаємин цієї позиції й її сил в цій гексаграмі вказує на можливість успішного результату для справи. Також це саме той момент, який є найважливішим у цій ситуації, що показано й символічно: тут знаходимо єдину слабку межу, до якої тяжіють усі інші. Хоча це ще не позиція володаря, а лише наближеного до нього, проте в усьому контексті цієї ситуації вказано на такого підданого, котрий, володіючи знанням істини, може сам керувати подіями. Дві умови потрібні йому: правдивість і обачність. Усі його дії можуть досягти успіху лише тоді, коли вони базуються на його власному безпосередньо новому акті пізнання. Тим самим тут вказується на керівну роль нового пізнання в момент подолання ним перешкод, які виникають із минулого, і тим самим це вже не сьогодення. Обачність тут особливо необхідна ще й тому, що дія цього щабля простягається, як ми побачимо, і на наступній, тобто на майбутнє. Тому про таку правдивість та обачність текст каже прямо, а не образно: «Слабка риска – на четвертому місці. Володій правдою. Коли виступає кров, виходь обачно. Осуду не буде».
5Уже й сама сприятливість цієї позиції (другого позитивного підйому всього процесу) може бути достатньо доброчинною. Однак для нього потрібна попередня підтримка; безперервно успадковувати ту правду, яка досягнута раніше, ось те, що робить це становище сприятливим. Ця допомога попереднього щабля й є тим збагаченням від сусіди, про яке каже текст. Це вже не збереження самих лише знань, здобутих у минулому, це збереження плоду нового пізнання, укріпленого в найсприятливіших для цього умовах. Текст тут такий: «Сильна риска – на п’ятому місці. Володій правдою в безперервній спадкоємності. Збагатишся завдяки твоєму сусідові».
6Кінець аналізованого процесу, коли його позитивні досягнення, його гідності не лише знайдені, але і закріплені за їхнім носієм, ознаменований вирішенням тієї напруженості, що характеризує його загалом. Однак ніяка консервативність тут неприпустима, особливо консервативність менш прогресивної жінки. Це призвело б до того, що живе пізнання стало б мертвою традицією. Але з цього ще не випливає, що з такими досягненнями можна рекомендувати агресивний виступ. На це вказує образ місяця, який перебуває у повній фазі. Справді, якщо місяць вже досягнув повноти, то він має піти до зменшення. Так само з необхідністю, збитків буде завдано і тому, хто в такий момент вирішення напруженості, не даючи йому правильно прозвучати, звернеться відразу до агресії; остання не відкидається взагалі, але вона розглядається як окрема ситуація, й саме їй присвячена наступна гексаграма. Тут же увага спрямована на вирішення, на закінчення всього попереднього процесу, що показано в тексті так: «Сильна риска – нагорі. Вже йде дощ, вже [все на належному] місці. Вшанування носія чеснот. Стійкість жінки – жахлива. Місяць наближається до повного. Шляхетному чоловікові похід – до жалю».
№ 10. Лі. Наступ
Реакцією на початок обмеження зовні є такий момент: коли навіть незначні сили знову набутого значення починають своє позитивне просування вперед. Все минуле (і в цьому сенсі – зовнішнє) протистоїть у своїй звичній і тому руйнівній для нового пізнання переконливості. Тому останнє у своєму виступі вперед наражається на небезпеку. Щоб уникнути цього, необхідна підтримка нової ідеї з морального боку, з боку лагідної привітності (ознаки, що символізує в нижній, внутрішній триграмі «вирішення»), лише тоді можливе настання нового пізнання на зовнішні напружені сили. І цей наступ завжди може і має бути настільки обережним і м’яким, що той, хто діє в найжахливіших обставинах, не постраждає. Пізнавальна здатність при цьому прямує до кінцевої істини, від якої мають бути відкинуті всі випадкові відтінки, що виникають від недбалого ставлення до неї, що має привести до наступної гексаграми «розквіт». Тому така діяльність має бути обережною до парадоксальності, як це зазначено і в образі тексту: «Наступи на хвіст тигра так, аби він не вкусив тебе самого. Розвиток».
1На першому щаблі розвитку процес існує тільки idealiter, і тому він – лише в можливості, а не в дійсності. Але тільки перехід у дійсність надає процесу прагматичності, конкретизуючи тим самим те, що індивідуалізує його. До цього процес мислимий лише як можливість такої дії, і відрізняється від кожної іншої ідеї процесу лише специфікою цієї, а не іншої дії. Ця специфіка існує наразі, певна річ, тільки в загальних поняттях, а не в матеріальній конкретності. Однак і вона, як план на майбутнє, вказує на можливість безбідного розвитку процесу. У тексті читаємо: «Сильна риска – на початку. Найпростіший наступ. Якщо підеш уперед, осуду не буде».
2Основна причина наступу полягає в невдоволенні тим, чим людина володіє. З прагнення до нього людина переходить до подолання перешкод і до реального наступу. Відтак, на цьому етапі вже недостатній найпростіший наступ як такий, що позбавлений будь-якого індивідуального забарвлення. Тут воно вже конкретизоване певним об’єктом наступу. Однак така індивідуалізація відіграє лише відносну роль, бо надмірна індивідуалізація загрожує відривом від оточення і тому – загибеллю. Натомість урівноваженість, показана вже в самій (другій, центральній) позиції, – рівновагу між старим і знову набутим знанням. Ось те, що тут особливо необхідно. Досягнення такого спокою має давати людині повне задоволення; і вона не потребує оцінки та визнання своєї діяльності зовні, з боку інших людей. Вона, як відлюдник на самоті, продовжує свій наступ на нове набуття пізнання, в тексті ж бачимо таке: «Сильна риска – на другому місці. Шлях, яким ми йдемо, – зовсім рівний. Людині, котра ховається, стійкість – на щастя».
3У наступі, більш ніж деінде, необхідне гармонійне поєднання пізнання та дії. Мало знати суть наступу, треба ще знати і його метод. Недостатньо цінувати одне знання, треба ще більше цінувати його реалізацію. Без останньої виходить якась неповноцінність та однобічність. Саме вона й показана в образах тексту. Часто стається, що в період кризи люди марно міркують про реальну сутність, не коригуючи свої дії цим знанням. Від цього навіть їхнє обмежене знання остаточно грубіє і стає мертвою схемою. Але саме такі закостенілі люди діють безуспішно під час кризи. У тексті це набуває такого образу: «Слабка риска – на третьому місці. Й одноокий може бачити; й одноногий може наступити. Але якщо так наступити на хвіст тигра, то він вкусить цю людину. Нещастя. Воїн діє замість великого володаря».
4Переживання попередньої кризи має своїм позитивним наслідком те, що в ньому пізнається неповноцінність однобічного розвитку і з’являється прагнення долати, яке і здійснюється тут. Звісно, це не відбувається просто, і на цьому щаблі людина ще позбавлена повного усвідомлення свого правильного шляху, і тому вона ще сповнена страхом. У неї ще вириваються волання жаху, але якщо вона доведе до кінця розпочатий процес гармонізації, то її чекає щастя. В такому випадку вона вже буде рухатися вперед, не відступаючи. У тексті це показано так: «Сильна риска – на четвертому місці. Наступити на хвіст тигра: ой-ой! Врешті-решт – щастя».
5Увесь накопичений у минулому досвід настання перетворюється в таку силу, що вже стає необхідним наступ. Треба на нього зважитися. Інакше людина зупиниться в той момент, коли особливо сприятливі умови для наступу, для пізнання на практиці реальної сутності. Тому в тексті тут лаконічно, без відволікаючих образів йдеться прямо: «Сильна риска – на п’ятому місці. Рішучий наступ. Будь стійким у небезпеці».
6Зважаючи на небезпеку перерозвитку, властивого останній позиції, тут було б несприятливо шукати нових шляхів. В основному ж усе, що стосується наступу, вже досягнуте, і, виходячи з набутих знань і навиків, необхідно знову і знову діяти, маючи перед очима свій колишній досвід і звертаючи увагу на те, що надало найкращого результату. Крім цієї основної думки, тут зайві всі інші міркування, тому і в тексті сказано лише таке: «Сильна риска – нагорі. Розглядай наступ і вникай у те, що щасливе в ньому. При його поверненні – початкове щастя».
№ 11. Тай. Розквіт
Мабуть, у жодній гексаграмі невідоме настільки гармонійне співвідношення основних категорій – світла та темряви, як це дається в цій гексаграмі; хоча обидві сили (світло та пітьма) визнаються рівноцінними, але все ж теоретично перевага віддається активній, відцентровій силі світу перед пасивною, доцентровою силою пітьми. Це виражається в тому, що сила світла називається іноді (як у цьому випадку) великою, а сила темряви – малою. Силі світла притаманне прагнення вгору, тоді як сила темряви тяжіє вниз. Але в світі події відбуваються на добро лише за гармонійного поєднання обох сил, які ідеально схильні до взаємодії. Однобічний перерозвиток однієї з них за рахунок іншої призводить до згубних наслідків. У цій гексаграмі вся сила світла зосереджена внизу, а сила темряви – нагорі. Тому, якщо взяти до уваги означені раніше напрямки їхнього руху: світло – вгору, а темрява – вниз, стає ясно, що тут, як ніде, вони приходять у взаємодію, маючи найширший доступ одне до одного. Можна це розглядати і з іншого боку: внутрішнє тут заповнене чистою силою творчості, а зовні воно має виконання, тобто повна можливість здійснення творчого задуму, якому ніщо не чинить опору, а зовнішнє середовище в цілковитій податливості підпорядковується йому. Тому не дивно, що ця максимальна можливість творення в традиції іцзіністів приурочена до весни, як до періоду максимального розвитку творчості в природі. За міфологічними поглядами Китаю, навесні активна сила світла діє зсередини, від кореня рослин, зумовлюючи їхній ріст, а сила темряви, як матерія, обростає її і повідомляє зовнішню видимість, реалізованість силі, що діє на світло, ніби наділяє її, і вона отримує можливість цілковитого розвитку, бо в такій ситуації приходить усе велике, а незначне – відходить. Однак це не може тривати вічно, це лише тимчасова ситуація, яка, як весна восени, має змінитися протилежною ситуацією, показаною в наступній (ХІІ) гексаграмі. В їхньому чергуванні демонструється природний ритм, в якому руйнування настільки ж необхідне, як і творення. Тут мимоволі пригадуються слова Ґете: «Природа винайшла смерть, аби мати багато життя». У перекладі на поняття, що стосуються процесу пізнання, це та ситуація, коли після настання досягається повна гармонія між накопиченим раніше знанням, набутим знову, до такої міри, що межа між ними стирається, і вони є єдиною сумою знання, що перебуває до того ж у повній гармонії до його здійснення. Таке розуміння виникає в творах коментаторів більше із загальної теорії і з образу самої гексаграми, ніж із вельми лаконічного тексту: «Розквіт. Мале йде, велике приходить. Щастя. Розвиток».
1Тут починає свою дію сила світла, що рухається з низу догори, зсередини – назовні. Її дія не обмежується однією цією позицією, але поширюється і на наступні, зайняті тією ж силою світла. Вона тут захоплює за собою все, органічно пов’язане з нею. Якщо кожною силою і викликається до життя протидія, то тут – той випадок, коли вона підпорядкована. Але протидія може бути як внутрішньою, що виступає, наприклад, у сфері етики (спокуса, яка діє внутрішньо), тому, поки не викрита, вона постає як особисте волевиявлення діяча, так і зовнішньою, що не захоплює діяча, а тамує його. Захоплення та насильство – ось два, так би мовити, спокусники, що відхиляють діяча від його природного шляху. На цій позиції, що представляє найбільшу глибину внутрішньої сфери діяча, в ситуації перемоги над опором і гармонійної єдності протилежностей, це перемога передусім над внутрішньою спокусою. В результаті її зовнішній тиск стає цілком переборним, і похід проти неї має увінчатися успіхом. Тому центральне прагнення зовні тут закономірне і дає кращі плоди. У тексті це втілено в такий образ: «Сильна риска – на початку. Коли рвуть очерет, то [інші стебла] тягнуться за ним, позаяк він росте пучком. Похід – на щастя».
2У кульмінації внутрішнього розкриття творчої сили світла воно має розповсюджуватися рішуче на все. Ним має бути охоплена навіть периферія, навіть найбільш занепадницькі елементи повинні бути прийняті так само, як і ті, що сповнені рішучості та сили, ті, які наважуються «спливти на річці» (вибитися в житті). Тут недостатньо обмежитися сприянням близьким, спорідненим силам, як це було на попередньому щаблі. За універсальності дії сили творчості на цьому щаблі її розвитку не повинні бути залишені і далекі, бо тут гине саме поняття особистих уподобань, як і всі, що обмежують особистими інтересами універсальність і об’єктивний розмах творчості. Така особиста дружба лінь завадила б цілеспрямованості – ознаці, яка тут заслуговує особливого заохочення, бо метою є творчий вплив на все, що оточує діяча. У таких умовах вже ніщо зовні не може справити домінуючу дію на нього, і тим самим внутрішній аспект сил опору не може спокусити його, бо всі його дії спрямовані назовні. Текст розвиває ці думки такою формулою: «Сильна риска – на другому місці. Охопи й околиці. Застосуй спливаючих на річці. Не залишай далеких. [Особистій] дружбі – кінець. Удостоїшся похвали за цілеспрямовані дії».
3Навіть у такій вдалій ситуації криза все ж залишається кризою, бо тут уперше відбувається реальний перехід від внутрішнього до зовнішнього. Тут творчість стикається з навколишнім середовищем, в якому вона має проявитися. Це не може бути позбавлене труднощів, і, як нагадування про обмеженість в часі будь-якої творчості, звучать перші слова тексту, зрозумілі і без коментарів. Але стійкість самої сили творчості дає тут можливість здолати труднощі. Внутрішня правдивість творчості тут настільки органічно притаманна їй, що виявляється зайвим турбуватися про неї, бо нестачі в силах, що живлять її, не буде. У цьому сенсі й розуміється текст: «Сильна риска – на третьому місці. Немає гладі [яка залишилася б] без вибоїн; немає догляду без повернення. Якщо в труднощах будеш стійким, то осуду не буде. Не журися про свою правду: в їжі буде добробут».