– Отак, – сказав вiн. – Поки вiн на твоiй половинi, можеш сам ганяти його, а я не чiпатиму. Але як випустиш його i вiн перебiжить на мою половину, тодi вже я ганятиму, поки вiн не втече до тебе.
– Згода, починай.
Дуже скоро клiщ утiк вiд Тома й перетнув екватор. Джо трохи побавився з ним, i клiщ перебiг назад до Тома. Так вiн i гасав сюди-туди. Поки один хлопець захоплено, цiлком поринувши в розвагу, ганяв клiща, другий з не меншим захопленням спостерiгав; обидвi iхнi голови низько схилилися над партою, обидвi душi вмерли для всього iншого на свiтi. Зрештою щастя надовго вiддало перевагу Джо. Клiщ кидався на всi боки i начебто розпалився так само, як i хлопцi; та щоразу, коли перевага схилялася до Тома i рука його аж сiпалася, готова вступити в гру, Джо спритним рухом шпильки перепиняв клiщевi дорогу й повертав його на свою територiю. І врештi Том не втерпiв: надто велика була спокуса. Вiн простяг руку зi шпилькою до клiща. Джо миттю скипiв:
– Томе, не чiпай його!
– Та я тiльки хотiв його трохи розворушити.
– Нi, добродiю, так нечесно. Дай йому спокiй.
– Та хай йому чорт, я ж тiльки ледь-ледь.
– Не смiй, кажу!
– А я посмiю!
– Не можна – вiн на моiй половинi.
– Слухай, Джо Гарпере, а чий це клiщ?
– А менi начхати, чий вiн. Вiн на моiй половинi, i ти не маеш права торкатись його.
– А от я торкнуся, ще й як! Клiщ мiй, i я можу робити з ним усе, що захочу!..
Важкий удар упав на плечi Тома i такий же самий – на плечi Джо; хвилини зо двi хмари куряви здiймалися з iхнiх курток, а решта класу веселилася на всю губу. Захопившись своею грою, хлопцi й не помiтили, яка запала тиша, коли вчитель навшпиньках перейшов усю кiмнату й спинився над ними. Вiн досить довго спостерiгав ту виставу, а вже тодi внiс у неi деяку змiну вiд себе.
Коли настала велика перерва, Том пiдбiг до Беккi Тетчер i прошепотiв iй на вухо:
– Надiнь капелюшка, наче збираешся додому, а на розi пропусти всiх уперед, тодi поверни в завулок – i сюди. А я пiду iншою дорогою i так само втечу.
І вона пiшла з одним гуртом школярiв, вiн – з другим, а невдовзi вони зустрiлися в кiнцi завулка й повернулись до школи, де вже нiкого не було. Вони сiли поряд, поклавши перед собою грифельну дошку, Том дав Беккi грифель, а тодi почав водити ii рукою по дошцi, i в такий спосiб вони спорудили ще один химерний будинок. Потiм iнтерес до малярства трохи пригас, i вони почали балакати. Том раював.
– Ти любиш пацюкiв?
– Ой нi, терпiти не можу!
– Ну звiсно, живих я теж не люблю. А я кажу про здохлих – iх крутять над головою на мотузцi.
– Нi, пацюкiв я взагалi не дуже люблю. А ось що люблю – то це жувати гумку.
– О, та хто ж цього не любить. Я б i зараз пожував.
– Справдi? В мене е трохи. Я дам тобi пожувати, тiльки потiм ти менi вiддаси.
На тому й погодились i стали жувати по черзi, гойдаючи ногами вiд великоi втiхи.
– Ти була коли-небудь в цирку? – спитав Том.
– Авжеж, i тато сказав, що поведе мене ще, якщо я буду хорошою дiвчинкою.
– А я там бував уже хтозна-скiльки – три чи чотири рази. Церква – то нiщо проти цирку. В цирку весь час якiсь штуки. Я хочу стати клоуном, коли виросту.
– Ой, справдi? Це буде чудово. Вони такi гарнi, всi розмальованi.
– Еге ж. І грошей заробляють дай боже. Бен Роджерс каже – по цiлому долару за день. Слухай, Беккi, а ти вже була заручена?
– Як це?
– Ну, заручена, щоб потiм вийти замiж.
– Нi.
– А хотiла б?
– Та мабуть… Не знаю… А що треба робити?
– Робити? Та нiчого. Просто ти кажеш хлопцевi, що нiколи нi за кого iншого не вийдеш – нiколи, нiколи, нiколи, – а тодi ви цiлуетесь та й по всьому. Це кожен може.
– Цiлуемося? А навiщо цiлуватись?
– Ну, це… розумiеш… так завжди роблять.
– Усi?
– Ну, так… певно, що всi, коли вони закоханi. Ти не забула, що я написав на дошцi?
– Н-нi…
– Що?
– Не скажу.
– Хочеш, я тобi скажу?
– Т-так… але iншим разом.
– Нi, зараз.
– Нi, не зараз, завтра.
– Та нi ж бо, зараз. Ну будь ласка, Беккi… Я скажу пошепки, ледь-ледь чутно.
Поки Беккi вагалася, Том визнав ii мовчанку за згоду, обняв ii за стан i, наблизивши уста до самого ii вушка, нiжно прошепотiв тi ж таки слова. А тодi додав:
– Ну, а тепер ти скажи менi тихенько те саме.
Вона якусь хвилю вiдмагалась, а тодi сказала:
