Параска. Слухай! Орина i Ларивон (вiн живе у неi) прийшли до церкви. Гиря ж ото роздавав по ложцi варений ячмiнь людям, i Лизька була, i знаеш ще хто? Панько! Прибрався, одягся, миску з ячменем за Лизькою носить. Ще й свiчечку. А Лизька роздае. Побачив мене i, як пес той, щулився i свiчечку ту не зна, де подiти… Га, Мусiю? Наш секретар!..
Копистка. Та мать його!.. Кажи далi!
Параска. Отож Гиря не дав Оринi ячменю, каже: «Пiди та перш помолись, у батюшки посповiдайся». А вона вже несповна розуму, пiшла, ще й Ларивона потягла. А на сповiдi й каже: дiтей з Ларивоном поiла…
Копистка (аж похитнувся). Та що ти кажеш, Параско?..
Параска. Пiп про це Гирi, Гиря людям… Задзвонили в дзвони, позбiгалися, Ларивона пов’язали… До розправи, кричать, повбивати iх треба!.. Чую, й на тебе похвалки гонять… Кажуть: Смик утiк, Совiта нема – саме слушний час… Та я з церкви та городами, городами сюди… Тiкаймо, Мусiю, бо вб’ють!
Копистка. Ти ось що, Параско!.. Ти…
Параска. Тiкаймо, кажу! Чого ще сидiти отут! Щоб на шматки розiрвали?.. Якби ти чув, що вони казали!.. Сюди прийдуть, казали… Тiкаймо! Отак городами повз стару греблю, щоб не побачили…
Копистка. Ша, Парасю, ша!.. Ти ось що, кажу, бiжи зараз та скликай…
Параска. Кого?
Копистка. Наших!.. Усiх, хто живий ще зостався.
Параска. Вже ж iх не докличешся, дурний ти!..
Копистка. Дев’яносто сiм…
Параска. Було та загуло! Сьогоднi вночi не спалося, дак я всiм число склала. Половина слободи людей вимерло, а наша голота перед усiх в ямки попадала…
Копистка. А Кондратiй Хурса, Клименко Захар, Барило один i другий, Сирота Юхим, Золото Мойша?..
Параска. Та вони вже такi, що й нiг, либонь, не потягнуть…
Копистка. Клименко Захар, завчора бачились, ось тут сидiв… Та й Сергiй казав, як iхав: гляди ж, стережи, Мусiю, казав…
Параска. Стережи! Кого?.. Що?.. Оцю порожню халупу?
Копистка. Совiцьку власть, дурна на тобi голова!..
Параска. На тобi! Бо як поприходять ось, то й ту дурну зiрвуть, а без неi що ти встережеш? Що, питаю?
Копистка. Серьога ось-ось як не приiде…
Параска. Не приiде твiй Серьога! Вiн уже забув, вiдкiля й дверi до нас одчиняються. П’ятий тиждень пiшов, а його нема. І не буде! Бо вiн не такий дурний: забрав золото…
Копистка (аж руку звiв). Знаеш що, Параско?
Параска. Ну що?
Копистка. Не пiднiмай пренiй – от що!
Параска. Мусiю! Благаю!..
Копистка. Я що сказав?
Параска принишкла.
Зараз, кажу, бiжи!.. Нагукай там, хто живий!.. Та не барися, чуеш? Одною ногою там – другою щоб тут!..
Параска. А коли я вже тебе здихаюсь, руда сатана! Коли вже ти менi свiт розв’яжеш! І якби ж путяще що, а то ж… (Вибiгла i за хвилину назад.) Мусiю!.. Ідуть!.. Вже недалеко, ось…
Копистка. Ну що ти iй!.. Бiжи!
Параска. Тепер я городами… Ти ж гляди, Мусiю, без мене… нiчого не роби тут… Я одним духом… (Побiгла.)
Копистка (до Васi). А ми, синок, ось що… Зараз зорганiзуемо ревком.
Вася. Як це ревком?..
Копистка. А так, що Совета у нас нема. Нема, бо повмирали або неспособнi лежать. Гиря до властi своi руцi простяга? Простяга, через Панька простяга, бо Панько йому продався… Я оце про все подумав, про всю iхню полiтику… А ти, Василю, грамотний, пишеш так аж-аж, i хлопець – ерой революцii. Сiдай за секретаря.
Вася. Та я не вмiю, щоб по-писарському. Не вчився.
Копистка. На бiса по-писарському! Пиши по-нашому. (Дiстав iз шафки паперу, перо, чорнило, тиче Васi.) Пиши: «Як у нашiй слобiдцi комнезами вимерли, Совета нема, а контра висунула голову, сичить гадюкою, от-от укусить, то постановили…»
Вася. Та не можу я, щоб за секретаря! От право, не можу!
Копистка. Та ти ж уже писав раз! Сiдай. (Посадив Васю, умочив йому перо.) Я буду проказувати, а ти пиши! Одно знай пиши, а тодi пiдпишемо… удвох… Ну, слухай! Пиши: «Призначення ревкому». Написав? Тепер пиши: «Постановили…»
Вася. Щось не так, дядьку Мусiю. Треба перш – слухали.
Копистка. Та кого ти будеш слухати, як нiкого нема! Кажу я – повмирали або неспособнi лежать…
Близько грiзно пiдступив до вiкон гомiн. Уже стало чути тупотняву.
Та що його довго балакати! Пиши: «Постановили призначити на ревком, поки повернеться з города Серьога, на предсiдателя Мусiя Копистку, а на секретаря – товариша Стоножкина Василя…» Пиши, синок! Трах-тара-рах – резолюцiю прийнято! Шабаш… А тепер – треба покурити, бо хто його зна, що там буде…
4
Хтось одкинув дверi навстiж. Гунув натовп. Попереду ввiйшов Годований. За ним дiд з цiпком:
– Ведiть iх сюди! Зараз судитимемо!..
Увели Орину й Ларивона, зв’язаного й спутаного. Увiйшов Гиря. Набилося людей.
Годований. Де предсiдатель?
Копистка. Щось трапилось?
Годований. Я питаю, де предсiдатель? Де ваша власть?
Копистка. Щось трапилось, питаю?
