Дiд з цiпком. Людоiдiв привели, щоб ти знав!.. Хiба не бачиш?
Годований. Ми, народ, питаемо, – де предсiдатель?
Копистка. Хiба не знаеш – у повiт поiхав! Годований. Граждани люди! Уже мiсяць, як нема предсiдателя! Чи не пора нам спитати: а чому його так довго нема?
Злий голос. Утiк!
Годований. Сутая правда! Утiк! Забрав золото, народне добро i втiк. (До Копистки.) Виходить – утекла ваша власть? Виходить – властi нема? (До натовпу.) Граждани люди! Власть утекла, Совета нема – мабуть, самi судитимемо?
Злий голос. Авжеж, самi!
Гомiн. Самi!
– Починайте!
Копистка. Ша трошки, ша! Бо е ревком…
Годований. Ревком? Де вiн? Хто?
Копистка. Тутечки вiн, ось!.. Я предсiдатель, а оцей парнишка, товариш Стоножкин, – секретар. Протокол е. Вам чого требуеться?
Годований. Та хто вас обрав? Де ви взялися?
Копистка. Тут i не требуеться обирати. Тут так: об’явився – й шабаш. Аби тiльки за бiдний клас стояв. Такий совiцький закон е… І не думайте, не простий собi закон, а секретний i вродi военний…
Годований. Так це ти об’явився ревкомом?
Копистка. Еге ж!
Годований. Ти?
Копистка. От чудак, ще й питаеш… Та кому ж i об’явитися, як не нам?.. Ну, подумай! Не станеш же ти, чи Гиря, чи там дiд Онисько ревкомом, коли по закону вам не полагаеться…
Годований (аж очi налилися кров’ю, засiпалися губи). Та це ти думаеш ще раз заступити нам дорогу?.. Граждани, люди!.. Та доки ще вiн буде!..
Гиря (спинив Годованого). Постривай! Не треба сварки… Хай покаже, який вiн ревком. (Тодi до Копистки.) Ну, що ж! Обiбрався грибом, то лiзь у козуб. Ось народ привiв людоiдiв. Скажи, що з ними робитимеш? (До людей.) Посторонiться трошки! Хай людоiди вийдуть наперед, щоб iх ревком побачив.
Дiд з цiпком. От до чого призвело бiльшовицькее движенiе! Людоiдство повелося!.. Ну, що тепер скажеш, товаришу ревком?
Копистка. А от розпитаюся, тодi й скажу. Ану цитьте! До порядку! Дiду, одступiться трошки назад!..
Дiд з цiпком. Годi вже наставляти на порядок! Бо вже допорядкувалися, годi!..
Копистка. Вам, дiду, слова не дадено!
Дiд з цiпком. І просить тебе не стану. Захочу сказати, то скажу, ще й в очi плюну. Отак!.. (Та й плюнув на Копистку.)
Копистка (не зворухнувся. Вийняв кисет. Закурив). Товаришу секретар! Впишiть цього факта в протокол. А резолюцiя трошки згодом вийде… (До натовпу.) Зараз ревком править засiдання. Якщо маете щось сказати, то кажiть по-людському. А плювати тепер i на долiвку заборонено…
Годований. А людей iсти у вас заборонено?
Гиря. Ось тихо, граждани!.. (До Копистки.) Сьогоднi люди довiдались, що оцей чоловiк, Ларивон, порiзав дiтей… Аж три тижнi оця женщина, Орина, сказать би, мати, варила й смажила вночi своiх дiток м’ясо. Маслаки ось у ряднинi – речовий доказ… Тепер народ привiв iх до розправи, щоб судити. Правду я кажу, граждани?
Гомiн (грiзно). Авжеж, правду!
– Гола правда!
Гиря. Суди ж iх, коли ти ревком! При всiх суди, при людях, щоб кожне бачило й чуло, як судить ревком людоiдiв… А тодi й ми свое слово скажемо…
Дiд з цiпком. Та хiба в iх суд е? Бiльшовицьке движенiе, та й усе!.. Нема Бога, нема царя – нема й суда, щоб ти знав!..
Копистка. Скажи, Орино, ти iла своiх дiтей м’ясо? правду кажи, не бiйся!
Орина (чудно якось посмiхаючись). Їстоньки хотiлось. Дуже хотiлось. Я прийшла увечерi додому, аж Маринка померла. А Ларивон, дай Бог йому здоров’ячка, й показуе: або всiм помирати, або давайте по шматочку iсти Маринку…
Копистка. Виходить, ви iли мертвих дiтей?
Орина. Авжеж, мертвеньких! Мертвеньких, мертвеньких… Ларивон, спасибi йому, нагострив ножа… А я стала до iкони, помолилася. І Боженька бачив, як Ларивон рiзав, а нiчого не сказав. Тiльки осмiхнувся… (Засмiялась тихим напiвбожевiльним смiхом.) Я iстоньки дуже хотiла, аж в головi каламутилось… Я в печi запалила, пополоскала гарненько, чистенько.
Копистка (аж хитнувся). Що пополоскала?
Орина. Маринку, мою донечку… Хоч iстоньки дуже хотiлося, проте я в той вечiр Маринки не iла. Ларивон iв i дiтям давав. Тiльки солi не було… Без солi бiдненькi iли… Без солi, без солi…
З натовпу гомiн.
Годований. Брешеш, i ти iла! Трое дiток було – i всiх поiла! Ось у ряднинi кiстки…
Орина. Авжеж, кiстки. (Махнула кудись рукою.) І там кiстки, i скрiзь-скрiзь кiстоньки-кiстоньки… Учора в церквi, думала, свiчки горять, аж то кiстки… такi жовтенькi, як у Маринки… Їй-бо… Стирчать i сяють…
Гиря (до всiх). Чуете? Вона призналась, вона не криеться. Ось тихо! Даймо тепер ревкомовi слово! Хай вiн перший скаже, якою карою покарати людоiдiв… Ну, Копистко!
З натовпу пiдхопили:
– Кажи!
– Говори!
– Суди!
Копистка. Ось що я скажу! Не менi й не вам iх судити…
Гиря. Он як!..
Копистка. Не менi, кажу, i не вам, бо ми не спецiальнii люди. До повiту треба вдаритися, щоб приiхала комiсiя, бо до цього дiла треба таких суддiв, щоб на голову спецiальнi були…
Годований. Ага! Он куди вiн гне… Га?
Копистка. А ти як думав: трах-тара-рах – i весь суд? А може, вони з голоду розум втеряли, i треба, щоб доктор iм у голову заглянув. Як там i що… Може, у iх щось не в порядку, i тодi хто за це одвiтить?.. Та ще й незвiсно, що в повiтi скажуть, як дознають, що в нас таке лихо повелося… А дознають!..
