«Отець гуманізму», один з найосвіченіших інтелектуалів своєї доби, славетний латиніст, прихильник свобод і республіканських вольностей, що дружив з тиранами та монархами, Франческо Петрарка (1304—1374) за життя часто думав і писав про смерть, а слави у віках зажив як неперевершений співець кохання.
«До нащадків моє послання» (1350) – автобіографічний твір,
своєрідний заповіт прийдешнім поколінням. Це розповідь обдарованого європейця, що вже чогось досяг, але, попри кризу середнього віку, не припиняє шукати свого місця в житті, хоче справити краще враження на спільноту, а найперше – на себе самого.
«Таємницю мого зцілення, або Книгу бесід про байдужість до мирського» (1343) називають щоденником духовної кризи. У деяких перекладах твір виходив під назвою «Сповідь». «Таємниця…» побудована як уявний діалог Петрарки з Блаженним Августином. Упродовж трьох діб учасники діалогу цитують Вергілія, Цицерона, Сенеку і самого Петрарку. Саме байдужість до мирського є способом зцілення, який пропонує Петрарці Блаженний Августин.

зарубежная классика

европейская старинная литература

гуманизм

світова література

итальянская классика

До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Путеводитель ко гробу Господа нашего Иисуса Христа

Письмо к потомкам

Два сонета

The Sonnets, Triumphs, and Other Poems of Petrarch

Вірші про кохання

Сонеты

Моя тайна, или Книга бесед о презрении к миру