124
Та хто вони, сказати вам пора вже.
О, не принцеси, боже борони.
Я не люблю, героiв не назвавши,
навiювати морок таiни.
Звичайними i простими, як завше,
були й тепер дiвчатками вони:
одна – дочка запеклого рибалки,
а друга iй прислужувала змалку.
125
Рибалка – теж примушений сказать я, —
крiм риболовлi та домашнiх справ,
ще й iншi, прибутковiшi заняття,
хоч i не дуже вишуканi, знав.
Вiн про пiратство добре мав поняття
i капiтал тим засобом надбав,
до того ж з допомогою шаланди
ще й перевiз чимало контрабанди.
126
Ночами, рибу ловлячи, i душi
вiн теж ловив, немов святий Петро —
купецькi судна близько бiля сушi
спиняв i конфiсковував добро.
З невiльникiв зривав добрячi кушi,
бо знав про цю комерцiю i про
те, що продасть нещасних незабаром
в Стамбулi, де торгують цим товаром.
127
Вiн збудував оселю пречудову
у глибинi Цикладських островiв
i знов ii обладнував, i знову
коштовностями повнив, як умiв.
І хто зна, скiльки кровi на будову
та душ людських рибалка перевiв,
i скiльки змiг вiн штормiв побороти
ради скульптур отих i позолоти!
128
Гайде – його дитина ясновида,
ще не доросла, та вже й не мала,
росла йому на радiсть, i планида
ii в красi незайманiй була.
Вже не один закоханий сновида
в снах припадав до того джерела,
але красуня юна та нестигла
вже багатьом вiдмовити устигла.
129
Блукаючи увечерi над морем,
Жуана враз побачила вона,
i видався вiн дiвчинi не хворим —
чоло вкривала смертна жовтизна.
Спочатку пiдiйти завадив сором
до хлопця, що вмирав бiля човна,
але любов до ближнього звелiла,
i шкiра теж приваблювала бiла.
130
Внести до хати i покласти в лiжку —
негожу це нагадувало б гру:
чи не здалася б схожою на кiшку,
що мишеня заманюе в нору?
Та й батько знав одну лише дорiжку
i заспiвав би пiсеньку стару:
вiн хлопця i не викинув би з хати,
але з единим намiром – продати.
131
Тож, нахили враховуючи отчi
i наслiдкiв поганих боячись,
вони, ризикувати неохочi,
Жуана в грот заносити взялись.
Коли ж юнак яснi розплющив очi,
iм рай вiдкрився… (Мовив же колись
святий Павло, що милосердя – мито,
перед яким ворота в рай розкрито!)
132
Невдовзi у печерi запалало
i вогнище, даруючи тепло, —
деревини всiлякоi чимало
на березi годящоi було:
дошки, що iх вiд суден вiдламало,
трухлява щогла, кинуте весло:
i шторми, дяка Боговi, i шквали
тут кораблi нерiдко розбивали.
133
