115
Чекала покоiвка бездоганна
неподалiк – у затiнку скали.
Удвох вони в печеру Дон Жуана
внесли й багаття поруч розвели.
Та господиня вишукано вбрана
аж ослiпила зiр його, коли
осяяло ii раптове свiтло
i в променях лице ii розквiтло.
116
Разок монет свiтився металево
на мармурi дiвочого чола,
i брови розлiталися, як мева,
i шкiра оксамитною була.
І хоч на зрiст ця горда королева,
здавалось, як для жiнки, й чимала,
волосся iй каштанове замало
до самих нiг струнких не дiставало.
117
Як сказано вже, кучерi дiвочi
каштанового кольору були,
зате красуня чорнi мала очi,
а вii ще чорнiшi вiд смоли:
немов стрiла нiчноi поторочi,
жагучий зiр пронизував з iмли,
чи зiр змii, що, сповнена отрути,
прокинувшись, ладнаеться стрибнути.
118
Пашiло сяйвом сонячним у липнi
обличчя, наче жар, полум’яне.
Але уста!.. Побачивши подiбнi,
либонь, i кожен в захватi зiтхне.
О скульптори! Подоби вашi хибнi:
про золото жiночностi ясне
уявлення нiколи не давали
блiдi й камiннi вашi iдеали.
119
Я поясню, чому я так вважаю —
без аргументiв я – нi пари з уст.
Наприклад, я одну iрландку знаю,
що мала найгарнiший в свiтi бюст.
Та скульптор-Час принади того раю
в тiсну втовкмачив форму, як Прокруст,
i врештi для наступноi доби те
створiння залишилось не вiдбите.
120
Красуня наша теж була чудова,
та вдягнена не на iспанський смак:
пiстрява й проста суконька шовкова,
а не мантилья, чорна, нiби фрак.
Адже тому iспанка й загадкова,
i вабить, зацiкавлюючи так,
що в темному нуртуе таемниця
i чарiвна незбагненiсть мiститься.
121
А ця була у платтi iз тканини
тонкоi та квiтчастоi, мов лан.
У нiжних вушках сяяли перлини
i пояс, що облiг дiвочий стан,
у перлах був також до половини.
Але цiлком захоплювала в бран
чудова стрункiсть вишуканих нiжок,
узутих в черевички без панчiшок.
122
Їi служниця срiбло мала в косах,
що обручем зiйшлося на чолi —
то був, либонь, ii дiвочий посаг.
У неi огряднiша взагалi
була постава, хоч на нiжках босих
вона стояла мiцно на землi;
на плечi пасма падали коротшi
i не такi були рухливi очi.
123
Обидвi метушилися не всуе
(о цi жiночi ручки золотi!) —
вони голубку патрали пiсну i
бульйон зварити мали на метi.
Чомусь у вiршах рiдко фiгуруе
ця страва, хоч поживнiша за тi,
якими, пiдгодовуючи, гоiв
Гомер своiх знесилених героiв.
