Вiдповiдь, яку вiн дав менi, мене налякала.
Цей молодик привласнив бiля пiвмiльйона крон (майже 50 тисяч евро) з наукових фондiв i, зрештою, завкафедри змушений був повiдомити про це полiцiю.
Але перед тим, як цей молодик вкрав грошi, вiд нього завагiтнiли двi жiнки, що працювали з ним на тiй самiй кафедрi. Одноi вiн позбувся, звинувативши ii у сексуальних домаганнях, а iнша жiнка намагалася вчинити самогубство пiсля того, як iхня любовна афера скiнчилася (ця жiнка, до того ж, уже багато рокiв перебувала в шлюбi).
Двое працiвникiв змушенi були пiти на лiкарняний через стрес i вигоряння на роботi, – i все «завдяки» цьому молодиковi та його iнтригам, якi вiн почав плести у своiй робочiй групi.
Керiвник цiеi групи пiшов з роботи, i вiддiл занурився у справжнiй хаос. Нiхто не знав, що робити, вони забули про цiль роботи, тож ця група просто «пiшла на дно».
Проте цей молодик навчився усмiхатися. Вiн навчився виглядати як той хлопак-друзяка, якого усi люблять. Йому вдалося втриматися в унiверситетi майже два роки, поки його не звiльнили. Нiхто його нi в чому не пiдозрював. Вiн завжди мав на все пояснення. І винним завжди був хтось iнший.
Завiдувач кафедри тремтячим голосом сказав менi, що цього молодика звiльнили пiсля того, як вiн переконав полiцiю i прокурора, що економiчнi злочини вiн вчиняв за наказом завкафедри.
Пiсля тридцяти восьми рокiв вiдданоi працi в унiверситетi завiдувачу кафедри заледве вдалося уникнути судового розслiдування. Грошi, звичайно, зникли, i докази були настiльки розмитi, що нiчого не можна було вдiяти зi справжнiм шахраем.
Я запитав, куди ж пiшов той молодик. Завiдувач сказав менi, що вiн тiльки-но отримав нову роботу в ІТ-компанii. Тепер вiн керував проектом для великих iнвестицiй, якi мали би вивести цю компанiю на новi висоти.
Виявилося, що цей молодий чоловiк все ж навчився «використовувати знання найкращим чином».
Закiнчивши розповiдати менi цю iсторiю, завiдувач кафедри розплакався. Менi було боляче на нього дивитися.
Якби мiг, я би все ж проаналiзував того молодика. Але що б вдалося виявити? Чесно кажучи, я не знаю.
Проте найстрашнiшим е те, що вiн все ще там, «на свободi». І якщо ви натрапите на нього, то краще знати, як дiяти i як поводитися. Тому що вiн зможе «винюхати» усi вашi слабкостi, вiн зробить все можливе й потягне за всi ниточки, щоб знищити вас. Не тому, що вiн ненавидить персонально вас чи тому, що мае щось проти вас особисто, а тому, що так вчиняють усi психопати. Вони беруть вiд вас те, що хочуть. Будь-яким способом. Їх абсолютно не цiкавлять наслiдки.
Вони спокушають та обманюють. Вони брешуть i манiпулюють, крадуть i паразитують, а знищення iнших людей дае iм силу. Це iхне головне паливо.
Перебiльшення? Анiскiльки.
Коли ви читатимете цю книгу, вам, може, бути важко засинати вночi. Я, про всяк випадок, наперед вибачаюся.
Я поясню в цiй книжцi, як ви можете розпiзнати психопата i як можете впiзнати людину з психопатичними рисами.
Я також покажу вам, що ви можете зробити з цими людьми.
ЩЕ ОДНА КНИГА ПРО ПСИХОПАТІВ?
Пiсля публiкацii «В оточеннi iдiотiв» я читав лекцii з цiеi теми по всiй Європi. Книга висвiтлювала певнi речi, якi я завжди вважав само собою зрозумiлими. Люди вiдрiзняються одне вiд одного. Перевiрте самi. Ми це вже знали. Але якою мiрою i яким чином? А передусiм – що ми можемо з цим зробити?
Система кольорiв, мова DISA, основи якоi заклав Марстон, багато що пояснюе, як саме люди функцiонують. Але, як я вже згадував, ця схема не пояснюе всього.
Марстон був, наприклад, першим великим психологом, який дослiджував поведiнку здорових людей. Тодi як Юнг i Фрейд присвятили себе головним чином психiчно хворим.
Чи можна усiх вписати в систему DISA? Насправдi – нi. Ця система працюе тiльки з психiчно стабiльними людьми. Якщо ви маете якийсь дiагноз – такий, як межовий розлад, тяжкий аутизм, шизофренiя або подiбнi розлади, – метод просто не працюе.
Так само вiн не спрацьовуе з психопатiею.
СКІЛЬКИ ПСИХОПАТІВ Є НАСПРАВДІ?
«Зачекайте», – можливо, скажете ви, – «психопатiв так мало, що навряд чи варто турбуватися про них, або що iх не може бути бiльше, нiж одна особа на тисячу населення». Я розумiю хiд ваших думок. Проте психопатiв бiльше, нiж ви собi уявляете. За даними останнiх наукових дослiджень, вони становлять вiд 2 до 4 вiдсоткiв населення. Для порiвняння, я можу сказати, що iх е набагато бiльше, нiж людей, якi проявляють виключно червону поведiнку. Таких е лише близько 0,5 вiдсотка населення; i тим не менше я присвятив iм достатньо сторiнок у попереднiй книзi.
Уявiть собi: ви – чабан, що мае отару з тисячi овець, i ви чули, що поблизу е два вовки. Про кого б ви хотiли дiзнатися бiльше? Про ваших овечок чи… про вовкiв? Мабуть, ви хочете дiзнатися бiльше про вовкiв. Хоча iх мало, i хоча вони не будуть вбивати всiх овець, на яких натраплять, було б добре знати, як вовки поводяться. Бо як тiльки вони вирiшать дiяти, буде занадто пiзно. Тодi вони нападуть на тих овець, яких вони захочуть.
Коли йдеться про психопатiв, йдеться також i про побiчнi ефекти, якi вони викликають довкола себе. Їхня поведiнка впливае на велику кiлькiсть людей, оскiльки наслiдки iхньоi поведiнки рiдко впливають тiльки на них самих. Шкода, яку вони завдають, мае далекосяжнi наслiдки, якi завжди впливають на багатьох.
Ця книга розповiдае про те, як можна захистити себе вiд цих поведiнок. З системи Марстона, з чотирма кольорами, я покажу, як психопат може використати сильнi та слабкi сторони вiдповiдних типiв особистостi для своiх пiдступних планiв. Вiн (або вона) використае це проти вас.
Це, мiж iншим, е однiею з причин, чому з психопатами терапiя не спрацьовуе.
Для них немае лiкiв.
У цiй книзi я повторюю частину наукових знань про чотири кольори. Це я роблю на випадок, якщо ви не читали «В оточеннi iдiотiв». Ви зможете краще зрозумiти мову й термiнологiю цiеi книжки i вам буде ясно, чому деякi приклади е такими, якими вони е.
Якщо ви вже прочитали мою попередню книгу i думаете, що зрозумiли систему на сто вiдсоткiв, будьте терплячими. Пам’ятайте, що повторення – матiр навчання.
Що ближче до iстини, то краща брехня, а сама iстина, коли вона може бути використана, — це найкраща брехня.
Айзек Азiмов
ПРИКЛАД ПСИХОПАТІЇ
Свiй перший приклад повсякденноi психопатii я наводжу з власного досвiду. Я написав кiлька книг, i пiсля публiкацii першого трилеру молода жiнка, яка хотiла стати письменницею, звернулася до мене через електронну пошту. Вона прочитала мою книжку, писала, що та була чудовою i чи можу я допомогти iй стати письменницею? Моя позицiя з приводу того, як поводитися зi своiми читачами, проста: я справдi дуже цiную всi контакти з тими, хто читае моi книги, i iз задоволенням вислуховую iхнi коментарi, як i в цьому випадку. Але зазвичай не надсилаю бiльше однiеi вiдповiдi. Я не можу розпочати тривалiшого дiалогу, тому що працюю шiсть днiв на тиждень. Я надiслав iй якусь стандартну вiдповiдь i бiльше про ii листа не думав. Але ця жiнка надсилала менi повiдомлення, а ii тон ставав дедалi бiльш агресивним, бо я не вiдповiдав на ii листи.
Через деякий час людина, з якою ми тодi жили разом, отримуе електронний лист, в якому повiдомляеться, що та панянка – тепер вже пiд iншим iменем – перебувае зi мною в стосунках, i що ми збираемося одружитися. Я i моя друга половинка були шокованi, до того ж у повiдомленнi мiстився довгий перелiк серйозних звинувачень на мою адресу. Наприклад, я нiбито мав стосунки з бiльш нiж сотнею молодих жiнок, i вiд мене завагiтнiли щонайменше двадцятеро з них. Усе це – протягом декiлькох мiсяцiв.
(Це нарештi змусило мене звернутися до полiцii, а полiцейськi взагалi дивувались, як я узагалi тодi ще знаходив сили працювати).
Вiд неi надходили листи з багатьма iншими божевiльними речами, але я не можу розповiсти тут про всi. Моя кохана отримала в цiлому близько п’ятдесяти електронних листiв iз рiзним змiстом, але завжди на цю тему.
Паралельно я отримував листи з любовними посланнями вiд тiеi ж панянки. Вона дуже за мною сумувала. Вона дуже хотiла зi мною побачитися. Мовляв, можливо, нам варто пiти хоча б поглянути на ту квартиру в центрi Стокгольма? Через мiй профiль на Facebook, який тодi був повнiстю вiдкритим для стороннiх людей, вона зiбрала масу iнформацii про мене й про мое приватне життя, завдяки чому багато з того, що вона писала, видавалося досить правдоподiбним.
(Попередження: ви не знаете, хто бачить те, що ви робите в соцiальних мережах чи в iнтернетi, i тим бiльше ви й гадки не маете, як люди можуть скористатися цiею iнформацiею).
Ця iсторiя тривала десь пiвроку, поки полiцiя не зупинила ii.
Вона по-справжньому переслiдувала мене. За допомогою соцiальних мереж в iнтернетi молода жiнка зумiла поставити мене в дуже делiкатну ситуацiю, передусiм перед моiми друзями-письменниками, як я. Для мене це було жахливо й досить незручно.
Я навiть i гадки не мав, хто ця жiнка.
«Психiчка», подумаете ви. «Ще одна божевiльна – таких хоч греблю гати!». Можливо. Проте простежуеться певна модель поведiнки.
Полiцейське розслiдування показало, що жiнка вчинила так само щонайменше з одною людиною до мене. Вiн також був письменником, значно старшим за неi, набагато вiдомiшим за мене. Цiлком iмовiрно, що ви про нього чули. Вона довела його до того, що вiн вийшов на пенсiю зi своеi роботи. Я декiлька раз розмовляв з ним, щоб спробувати зрозумiти, але нiхто з нас так i не збагнув, чого саме домагалася та панянка. Можливо, це була своерiдна помста за те, що вiн не пiдiграв ii мрii стати письменницею.
У своiй книзi «Жiнки-психопатки» Лiзбет Даврiндж i Майк Флоретт пишуть: «Помста настiльки для них солодка, що вони [психопати] знаходять задоволення в руйнуваннi, вони цим насолоджуються. Особливо жiнкам-психопаткам припадае до душi емоцiйна помста, соцiальна агресiя у виглядi плiток, якi породжують манiпулятивнi, крихкi та ненависницькi стосунки. Цей тип помсти – теж деструктивний, проте його не так помiтно, як фiзичне насилля, вiдтак його важче iдентифiкувати».
Я точно знаю з власного досвiду, як почуваеться людина, коли iй влаштовують отаке переслiдування.
Полiцiя знайшла цю панянку i викликала ii на допит, пiсля чого майже вмить, немов хтось махнув чарiвною паличкою, переслiдування припинилося. Дивина та й годi, правда? Ця людина вже почала перекладати свою провину на iнших людей, якi, мовляв, могли бути винними в цiй нiсенiтницi. Саме цей фактор посилив мое переконання в тому, що ця панянка не була психiчно хворою. Якби в неi був дiагноз, бодай якийсь значний психiчний розлад, то вона б не змогла схаменутися так швидко. Ця особа увесь час була свiдома того, що вона робить. Проте тiльки-но запахло смаленим, вона згорнула свою дiяльнiсть проти мене та, цiлком можливо, одразу рушила вполювати собi наступну жертву кудись в iншi «угiддя».
