Маленькi жiнки. II частина
Луiза Мей Олкотт
Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури
Друга частина непiдвладних плину рокiв «Маленьких жiнок» Луiзи Мей Олкотт занурюе читачiв у доросле життя сестер Марч. Чи пiдбере ключi до щастя Мег? Який вибiр зробить бунтiвна Джо? Як складеться доля Бет? Що похитне, здавалося б, усталенi погляди Емi?
У дiвчат настав неповторний перiод життя, пiд час якого вiдбуваеться становлення особистостi i на який водночас припадае чи не найбiльше душевних переживань – юнiсть. Письменниця описуе його передовсiм через проникливе змалювання внутрiшнього свiту героiнь, iхньоi реакцii на непростi, а iнколи – трагiчнi виклики.
Луiза Мей Олкотт
Маленькi жiнки
© Б. Носенок, переклад украiнською, 2019
© Т. Калюжна, iлюстрацii, 2019
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2010
Частина друга
Роздiл перший
Напередоднi
Наша оповiдь починаеться знову, тож варто нагадати, що в нiй ми передовсiм обiцяли розповiсти про весiлля Мег. Водночас, ймовiрно, доречно трохи потеревенити про те, як загалом ведеться родинi Марч, щоправда, попередньо зазначивши таке. Якщо будь-хто з представникiв старшого поколiння, читаючи цю iсторiю, вважатиме, що в нiй надто багато «любовного» (навряд, щоб таке закинули нам юнi читачi!), то в такому разi варто лише процитувати панi Марч: «Чого ж ще можна очiкувати, якщо в будинку четверо життерадiсних дiвчат, а ще е запальний i енергiйний молодий сусiд?».
Отже, минуло три роки, проте вони не надто змiнили спокiйне життя знайомоi нам родини. Вiйна скiнчилася, тож пан Марч, повнiстю одужавши, зайнявся своiми книжками i справами ввiреного його турботам маленького приходу. Вiряни щораз переконувались, що iхнiй пастир тут за покликанням i Божою благодаттю, а ще скромний, безкомпромiсно чесний, працьовитий, мудрий (а мудрiсть, як ми знаемо, цiннiша за ерудицiю), чуйний чоловiк, котрий поважае та любить своiх пiдопiчних. Пан Марч був багатий тим благочестям, яке стае основою характеру, викликаючи повагу i любов оточуючих.
І хоч цi якостi не сприяли досягненню мирських успiхiв, але водночас вабили до пана Марча безлiч чудових людей, як запашнi квiти ваблять до себе бджiл, i вiн давав iм нектар мудростi, в який п’ятдесят рокiв важких життевих випробувань не влили жодноi краплi гiркоти.
Серйозна й щира молодь бачила, що iхнiй сивочолий учений друг так само молодий душею, як i вони. Замученi турботами жiнки йшли до нього зi своiми тривогами, впевненi, що зустрiнуть найглибше спiвчуття, отримають наймудрiшу пораду. Грiшники сповiдалися чистому серцем духовнику, отримуючи одночасно i докору, i порятунок душi. Талановитi люди знаходили в ньому цiкавого спiврозмовника. Честолюбцям вiдкривалося iснування прагнень куди шляхетнiших за iхнi власнi. І навiть люди, цiлком заглибленi в земнi iнтереси, визнавали, що його переконання красивi й справедливi, хоч «за них мало платять».
На погляд стороннього спостерiгача, всiм у родовому обiйстi Марчiв заправляло п’ятеро енергiйних жiнок. Так воно було насправдi щодо багатьох домашнiх справ, але скромний мудрець, який перебував серед своiх книжок, як i ранiше, залишався главою i совiстю сiм’i, якорем порятунку й утiшником. І до нього незмiнно зверталися у скрутну хвилину цi постiйно зайнятi, стурбованi жiнки, як до чоловiка i батька – у повному розумiннi цих священних слiв.
Серця дiвчаток були вiдкритi матерi, а iхнi душi – батьковi. І обох iх дочки обдаровували любов’ю, що росла разом iз ними й пов’язувала всю сiм’ю найнiжнiшими й найдорожчими узами – саме тими, що роблять життя щасливим i котрi не в силах зруйнувати навiть смерть.
Панi Марч не втрачала бадьоростi й енергiйностi, хоч у волоссi ii побiльшало сивини вiдтодi, як ми бачили ii востанне. Нинi вона настiльки переймалася справами Мег, що в госпiталях, де ще залишаеться багато поранених «хлопчикiв», i в домiвках солдатських вдiв явно не вистачае ii материнськоi турботи i благодiйних вiдвiдувань.
Джон Брук протягом року мужньо виконував свiй обов’язок перед краiною, був поранений i вiдправлений додому – повернутися на фронт йому не дозволили. Вiн не отримав нi чинiв, нi нагород, хоч цiлком заслужив iх, бо з готовнiстю ризикував всiм, що мав, а життя i любов надзвичайно дорогi, коли i те й те – у повному розквiтi.
Змирившись iз своею вiдставкою, чоловiк присвятив усi сили тому, щоб вiдновити здоров’я i пiдготуватися до новоi роботи. Джон прагнув купити будинок, де вони з Мег могли б оселитися. Однак, покладаючись на свiй здоровий глузд, вiн вiдмовився вiд значно привабливiших пропозицiй пана Лоуренса-старшого i заступив на скромну посаду бухгалтера у його фiрмi, вiдчуваючи глибоке задоволення вiд того, що починае свою кар’еру з чесно заробленоi платнi, а не з банкiвськоi позики на ведення якоiсь ризикованоi справи.
Мег проводила час не тiльки в очiкуваннi майбутнього щастя, а й у стараннiй працi, дедалi бiльше набуваючи рис дорослоi жiнки, опановуючи мистецтво ведення домашнього господарства. Кожний день додавав iй привабливостi, оскiльки любов – могутнiй союзник вроди. І все-таки ii не полишали колишнi бажання й надii, тож вона не могла позбутися певного розчарування вiд того, як скромно починаеться ii нове життя.
Тим паче, що недавно Нед Моффат одружився iз Саллi Гардiнер, i Мег не могла не порiвнювати iхнiй чудовий будинок, розкiшний екiпаж, безлiч весiльних подарункiв i прекраснi вбрання нареченоi зi своiми власними, потай страждаючи вiд того, що не може мати всього цього. Але заздрiсть i незадоволення одразу зникали, варто було iй лише подумати про терпiння, любов i працю, вкладенi Джоном у придбання маленького будиночка, який чекав на свою господиню. А коли вони сидiли вдвох у сутiнках, обговорюючи своi нехитрi плани, майбутне незмiнно уявлялося таким прекрасним i яскравим, що вона забувала про заможнiсть Саллi й почувалася найкрасивiшою i найбагатшою дiвчиною пiд цим доброзичливим сонцем Христового пiклування.
Джо так i не повернулася до обов’язкiв компаньйонки тiтоньки Марч: старiй дамi так сподобалася Емi, що вона доклала всiх зусиль, аби пiдкупити ii, запропонувавши оплачувати уроки малювання в одного з кращих вчителiв, а на таких умовах Емi погодилася б служити й набагато нестерпнiшiй панi. Тож Емi вiддавала ранковi години спiлкуванню з родичкою, а вечiрнi – задоволенню, i все йшло чудово.
Тим часом Джо присвятила себе заняттям лiтературою й доглядом за все ще дуже слабкою Бет. Поволi вiдступивши, хвороба залишила iй свою мiтку: колись квiтуча дiвчинка виглядала змарнiлою. Однак вона не змогла забрати в неi надii, щастя й безтурботностi. Постiйно зайнята виконанням своiх скромних домашнiх обов’язкiв, однаково мила до всiх членiв сiм’i, вона перетворилася на доброго янгола цього будинку ще задовго до того, як це зрозумiли навiть тi, хто любив ii бiльше за все на свiтi.
Видавець «Небесного Орла» платив Джо один долар за кожне надруковане «смiття» (ii власний вислiв), що давало iй пiдстави вважати себе забезпеченою жiнкою, тож вона невпинно писала маленькi романтичнi iсторii. Але ii гострий розум й честолюбна душа таiли великi плани, а в старому бляшаному ящику на горищi повiльно росла купа аркушiв покресленого й поплямованого чорнилом рукопису, котрий мав долучити прiзвище «Марч» до низки найвiдомiших iмен американськоi лiтератури.
Лорi слухняно вiдправився в унiверситет, щоб зробити приемнiсть дiдусевi. Натомiсть намагався провести чотири роки навчання якомога яскравiше, щоб зробити приемнiсть самому собi. Улюбленець будь-якого товариства завдяки грошам, манерам, талантам i доброму серцю, котре, однак, постiйно втягувало його в неприемнi iсторii при кожнiй спробi допомогти iншим iз подiбних iсторiй викрутитися, Лорi щораз наражався на величезну небезпеку перетворитися на зiпсованого гульвiсу.
Ймовiрно, вiн i перетворився б на нього, як i чимало iнших перспективних хлопчикiв, аби не талiсман, що оберiгав вiд усякого такого зла. Що це за талiсман, запитаете ви? О, все просто: це не що iнше, як спогади про доброго старого, який живе лише його успiхами, про турботливу жiнку, яка стежить за ним, немов за власним сином, i – останне у списку, але перше за значимiстю – про чотирьох простодушних дiвчат, якi люблять його, захоплюються ним i вiрять в нього всiею душею.
Як дуже молода людина, вiн, зрозумiло, пустував i флiртував, ставав то франтом, то любителем водного спорту, то сентиментальним, то спортивним, залежно вiд того, що пропонувала студентська мода, зло жартував над iншими, так само, як iншi над ним, вживав жаргоннi слiвця, а iнколи навiть небезпечно наближався до виключення з унiверситету. Але оскiльки основною причиною всiх його витiвок був пiднесений настрiй i любов до забав, то завжди примудрявся врятувати становище щирим каяттям, чесною спокутою провини або чарiвною силою переконання – мистецтвом, яким вiн володiв досконало.
Лорi, мабуть, навiть пишався тим, що так часто опинявся за мить вiд провалу, йому подобалося, коли дiвчата тремтiли вiд його розповiдей про своi перемоги над розгнiваними молодшими викладачами, важливими професорами й небезпечними ворогами. Чоловiки «нашого класу» були героями в очах дiвчаток, якi нiколи не втомлювалися слухати про подвиги «наших хлопцiв» i яким часто траплялася нагода заслужити прихильнi усмiшки цих великих людей, коли Лорi привозив однокурсникiв погостювати у великому особняку Лоуренсiв.
Найчастiше особливоi прихильностi героiв удостоювалася Емi, бо з дитинства вiдчула силу своеi чарiвностi й навчилася нею користуватися. Мег була занадто поглинена своiм единим i неповторним Джоном, щоб придiляти увагу iншим представникам сильноi статi, а боязка Бет могла лише крадькома кидати погляди на студентiв i дивуватися, як це Емi наважуеться так командувати ними.
Джо вiдчувала себе в своiй стихii, i iй було нелегко втриматися вiд того, щоб не наслiдувати чоловiчих манер, промов i героiчних вчинкiв, якi здавалися iй природнiшими, нiж усi пристойностi, в рамках яких наказано триматися юним ледi. Тож вона неймовiрно подобалася всiм хлопцям, але жоден iз них не був закоханий у неi, тим часом лише мiзерна кiлькiсть iх утримувалася вiд принесення нiжноi данини у виглядi одного-двох сентиментальних зiтхань на вiвтар краси Емi.
Оскiльки мова зайшла про сентименти, тож можемо цiлком природно перейти до розповiдi про «голуб’ятню». Так називався маленький, пофарбований коричневою фарбою будиночок, який пан Брук приготував для себе i Мег. Назву придумав Лорi, бо вважав, що вiн якнайкраще пiдходить для житла молодих закоханих, якi «постiйно воркують i цiлуються, немов голубок i горлиця». Це було крихiтне помешкання, до якого позаду притулився маленький садочок. Попереду нього також була дiлянка, розмiром трохи бiльше носовоi хустинки.
Проте Мег планувала розмiстити тут фонтан, обсаджену деревами й кущами алею, а також галявину з яскравими квiтами. Поки що замiсть фонтана бовванiла стара кам’яна ваза, що потемнiла вiд негоди й нагадувала надбиту полоскальницю, алею замiнили кiлька молоденьких модрин, котрi ще не вирiшили, боротися iм за життя чи померти, а щодо моря квiтiв, то на iх майбутню присутнiсть вказували лише рiвнi й частi борозенки на землi, в якi вкинули насiння.
Однак всерединi будиночок виглядав чарiвно, i щаслива наречена не бачила вад нiде – нi на горищi, нi в льосi. Щоправда, передпокiй був настiльки завузьким, що, скажiмо, фортепiано, навряд чи занесли б у будинок повнiстю – лише частинами. Та його, на щастя, у молодят i не було. В iдальнi знайшлося мiсце лише столу, який заледве вмiщав шестеро осiб. А кухоннi сходи, здавалося, спецiально розташували в такий спосiб, щоб забезпечити падiння i слуг, i посуду прямо в засiк з вугiллям.
Втiм, варто було звикнути до цих незначних недолiкiв, як жоден iнший будинок вже не мiг здатися досконалiшим житлом, оскiльки тi, хто обставляли його, керувалися здоровим глуздом i хорошим смаком, тож результат цих зусиль можна назвати надзвичайно задовiльним.
У вiтальнi не було нi мармурових столикiв, нi високих дзеркал, нi мереживних завiс, зате були простi меблi, безлiч книжок, кiлька хороших картин, пiдставка для квiтiв в еркерi й чимало красивих дрiбничок – зроблених вмiлими руками подарункiв, котрi здавалися ще витонченiшими вiд того, що несли на собi печать глибокоi любовi.
Гадаю, що Психея[1 - Тут i далi примiтки перекладача.Психея – героiня давньогрецького мiфу, прекрасна дiвчина, закохана в бога любовi Ерота, сина богинi Афродiти. Психея стала дружиною Ерота та народила йому дiтей.] iз пароськоi порцеляни – подарунок Лорi – анiтрохи не втратила шарм дорогоi красивоi речi вiд того, що Джон поставив ii на саморобну консоль. Впевнена також, що будь-який шпалерних чи драпiрувальних справ майстер не змiг би прикрасити скромнi муслiновi фiранки бiльш витончено, нiж це зробила вмiла рука Емi. Або що якась iнша комора зберiгала б бiльший запас добрих побажань, веселих слiв i щасливих надiй, нiж та, до якоi Джо i панi Марч склали нечисленнi коробки, ящики й пакунки з приданим Мег.
Поза сумнiвом, чистенька, абсолютно нова кухня не виглядала б такою затишною й акуратною, якби Ханна з десяток разiв не переставила кожну каструлю й пательню, вибираючи для них найкраще мiсце, i не облаштувала б пiч на свiй розсуд, щоб все було готово до того моменту, коли «панi Брук прийде до себе додому».
Навряд, що якась юна мати сiмейства починала колись подружне життя з таким запасом ганчiрок для витирання пилу, рiзноманiтних прихваток i клаптевих мiшечкiв. Бет приготувала iх у такiй кiлькостi, що Мег мае вистачити цих речей до срiбного весiлля. На додачу любляча молодша сестра навiть винайшла три види ганчiрок особливоi форми спецiально для миття предметiв весiльного сервiзу.
Тi, хто замовляе виготовлення подiбних речей стороннiм, не розумiють, що при цьому втрачають, бо навiть найпростiшi та найневибагливiшi предмети красивi, коли зробленi з любовною дбайливiстю, i Мег знайшла чимало пiдтверджень цiй iстинi. В ii маленькому затишному гнiздечку все, вiд кухонноi качалки до срiбноi вази на столi у вiтальнi, красномовно свiдчило про родинну любов i нiжну, застережливу передбачливiсть.
Як весело проводили вони час, спiльно складаючи плани, як урочисто вiдправлялися всi разом в магазини, якi смiшнi помилки робили, якими вибухами реготу зустрiчали безглуздi покупки Лорi! У тому, що стосувалося витiвок, ця молода людина, хоч i набуваючи унiверситетську освiту, залишалася справжнiсiньким хлопчиськом. Його останньою примхою було, повертаючись додому на вихiднi, привезти iз собою якiсь новi, кориснi й хитромудрi подарунки, вкрай потрiбнi юнiй домогосподарцi.
Одного разу це був комплект чудових зажимiв для бiлизни, котрi нiчого взагалi не затискали, згодом – дивовижна терка для мускатних горiхiв, що розвалилася на частини за першоi спроби використати ii, то пристосування для чищення ножiв, котре навпаки iх затуплювало, то щiтка, яка мала акуратно знiмати з килима ворс, але натомiсть лише залишала смiття, то мило, котре мало полегшувати прання, але вiд нього шкiра просто злазила з рук, то найнадiйнiший клей, який намертво приклеювався тiльки до пальцiв обманутого покупця, то рiзноманiтнi залiзнi товари – вiд iграшковоi скарбнички для мiдякiв до чудесного бака, котрий нiбито мие посуд паром i загрожуе вибухнути пiд час цiеi процедури.
Марно Мег благала його зупинитися, Джон смiявся над ним, а Джо називала «паном Тудлем»[2 - Пан Тудль – персонаж роману «Домбi та син» (1848) англiйського письменника Чарльза Дiккенса (1812–1870). Пан Тудль був батьком численного сiмейства.]. Вiн був одержимий прагненням надати пiдтримку винахiдливим янкi й забезпечити своiх друзiв на майбутне всiма необхiдними для життя пристосуваннями. Тож кожен вiкенд приносив який-небудь новий безглуздий сюрприз.
І ось нарештi все було готово, аж до мила, дбайливо пiдiбраного Емi в тон кольору шпалер у кожнiй спальнi, й стола, накритого Бет для першоi вечерi молодят у новому будинку.
– Ти задоволена? Ти вiдчуваеш себе тут по-домашньому? Як гадаеш, ти будеш тут щасливою? – запитувала панi Марч, коли попiдруки з Мег обходила нове «царство» дочки. Нинi, здавалося, вони довiряли одна однiй ще бiльше, нiж ранiше.
– Так, мамо, я абсолютно задоволена завдяки вам усiм… i така щаслива, що й сказати не можу, – вiдповiла Мег, i погляд ii говорив бiльше за слова.
– Аби ж тiльки в неi була одна або двi служницi, тодi все було б гаразд, – сказала Емi, виходячи з вiтальнi, де намагалася вирiшити важливе питання: куди краще поставити бронзового Меркурiя[3 - Меркурiй – у давньоримськiй мiфологii бог красномовства, торгiвлi, дорiг, а також вiсник богiв.] – на етажерку чи камiнну полицю.
– Ми з мамою вже говорили про це, i я вирiшила спочатку спробувати вести господарство так, як вона радить. Роботи тут буде небагато, тож, якщо я зможу посилати Лоттi з рiзними дорученнями та зрiдка попрошу ii допомогти по господарству, в мене буде рiвно стiльки справ, щоб не нудьгувати й не тужити за домом, – спокiйно вiдповiла Мег.
– У Саллi Моффат чотири служницi, – почала було Емi.
