– Якби в Мег було стiльки ж, всi не помiстилися б у будинку i господарям довелося б оселитися в саду в похiдному наметi, – перебила сестру Джо, яка, надiвши величезний синiй фартух, доводила до остаточного блиску мiднi двернi ручки.
– Чоловiк Саллi – небiдна людина, i в ii величезному будинку присутнiсть безлiчi покоiвок цiлком виправдана, – сказала панi Марч. – Мег i Джон починають скромно, але щось менi пiдказуе, що в цьому маленькому будиночку на них чекае не менше щастя, нiж можна знайти в найпрекраснiшому палацi. Молодi дiвчата роблять велику помилку, коли не залишають собi iнших занять, крiм нарядiв, плiток i розпоряджень по дому. Одразу пiсля замiжжя менi дуже хотiлося швидше зносити або порвати моi новi наряди, щоб мати задоволення лагодити iх, бо я вже знемагала вiд вишивання та прикрашання свого носовичка.
– Чому ж ти не пiшла на кухню, щоб трошки там попустувати? Саллi каже, що iнодi робить це для розваги, хоч страви виходять неiстiвними, а слуги смiються над нею, – усмiхнулася Мег.
– Я вирушила на кухню через деякий час, але не для того, щоб «попустувати», а для того, щоб навчитися в Ханни, що i як слiд робити, щоб слугам не довелося смiятися надi мною. Тодi я дивилася на це заняття, як на гру, але пiзнiше, коли ми вже не могли дозволити собi наймати прислугу, я дуже тiшилася, що маю не тiльки бажання, але й умiння готувати просту, здорову iжу для моiх маленьких дочок. Ти, Мег, починаеш не так, як починала я, але те, чого ти вчишся зараз, стане в пригодi тобi й тодi, коли Джон стане заможнiшою людиною, бо господиня будь-якого будинку, нехай навiть найкращого, якщо вона хоче, щоб iй служили добре й чесно, мае знати, як правильно виконувати ту чи ту домашню роботу.
– Звичайно, мамо, ти маеш рацiю, – сказала Мег, шанобливо вислухавши це маленьке повчання, адже будь-яка жiнка охоче мiркуе над захоплюючою темою ведення домашнього господарства. – А ось ця кiмната мого лялькового будиночку подобаеться менi найбiльше, – продовжила Мег хвилину потому, коли пiднялася разом iз матiр’ю на другий поверх i зазирнула у свою маленьку гардеробну.
Там стояла Бет, яка викладала на полицi стопи снiжно-бiлоi бiлизни й бурхливо радiла такiй безлiчi усiляких дрiбничок. Всi три жiнки засмiялися, оскiльки ця тема вже давно була в родинi предметом жартiв.
Рiч у тiм, що тiтонька Марч опинилася в дуже скрутному становищi, коли час заспокоiв ii гнiв та змусив покаятися у своiй клятвi: ви ж пам’ятаете заяви про те, що Мег не отримае вiд неi жодного цента, якщо вийде замiж за «цього Брука». Тiтонька Марч завжди тримала слово, тому iй довелося неабияк поламати голову над тим, як обiйти власноруч створену перешкоду. Нарештi вихiд було знайдено.
Ще одна родичка – панi Керрол, мама Флоренс, отримала грошi й вказiвку купити, замовити пошиття й позначити величезну кiлькiсть столовоi та постiльноi бiлизни, котра мала бути вiдправлена сiмейству Марч як подарунок нареченiй вiд самоi панi Керрол. Розпорядження тiтоньки Марч було сумлiнно виконано, але секрет розкрився й дуже потiшив всю сiм’ю, тим бiльше що тiтонька Марч старанно намагалася зберiгати невинний вигляд i наполегливо повторювала, що не може подарувати Мег нiчого, крiм старомодних перлiв, давно обiцяних першiй нареченiй.
– Це свiдчить про те, що в тебе е смак до ведення домашнього господарства, i менi це дуже приемно. Моя подруга юностi почала вести власне домогосподарство, маючи в запасi лише шiсть простирадл, зате в неi були чашi для ополiскування пальцiв пiсля десерту – i така ситуацiя ii цiлком влаштовувала, – сказала панi Марч, погладжуючи дамастовi скатертини, на дотик оцiнюючи iхню вiдмiнну якiсть.
– У мене немае жодноi чашi для ополiскування пальцiв, але цiеi бiлизни, як каже Ханна, менi вистачить на все життя, – вигляд у Мег був дуже задоволений, що, втiм, не дивно.
– До нас iде пан Тудль! – крикнула знизу Джо, i всi поспiшили назустрiч Лорi, чиi щотижневi вiзити були помiтними подiями в iхньому тихому, спокiйному життi.
Високий широкоплечий юнак iз коротко пiдстриженим волоссям крокував до них дорiжкою. На ньому був плащ, яким грався вiтер, в руцi – плаский фетровий капелюх, схожий на тазик. Хвiртка не чинила для нього жодноi перешкоди: щоб не втрачати часу, вiн просто переступив через низьку кам’яну огорожу i попрямував прямо до панi Марч, протягуючи iй назустрiч руки й гаряче вигукуючи:
– Ось i я, мама! Ну, звичайно, все в порядку, – останнi слова були вiдповiддю на уважний погляд панi Марч – добрий запитальний погляд, який його красивi очi зустрiли так прямо й вiдкрито, що маленька церемонiя вiтання завершилася, як зазвичай, нiжним материнським поцiлунком.
– Для панi Брук – з привiтом вiд виробника. Благослови тебе Господь, Бет! Ну i страшний же вигляд у тебе, Джо, в цьому фартусi. Емi, ти стаеш надто красивою для незамiжньоi особи, – промовляючи все це, Лорi вручив Мег згорток у темному паперi, смикнув кiнчик стрiчки, якою було зав’язано волосся Бет, змiряв поглядом фартух Джо та на мить завмер перед Емi в позi, що демонструе удаване захоплення. Потiм вiн потиснув усiм руки, i почалася розмова «як завжди».
– А де Джон? – запитала стривожено Мег.
– Затримався, щоб отримати лiцензiю для завтрашньоi церемонii, панно.
– Хто виграв останнiй матч? – запитала Джо, яка, незважаючи на своi дев’ятнадцять рокiв, наполегливо проявляла iнтерес до всiх чоловiчих видiв спорту.
– Ми, зрозумiло. Шкода, що тебе там не було – тобi б таке сподобалося.
– Як поживае чарiвна панна Рендл? – запитала Емi з багатозначною посмiшкою.
– Жорстока, як нiколи. Хiба ти не бачиш, що я весь змучився? – й Лорi дзвiнко ляснув себе по широких грудях i видав мелодраматичне зiтхання.
– А що це за черговий жарт? Розв’яжи згорток, Мег, i подивимося, – сказала Бет, iз цiкавiстю розглядаючи його дивну форму.
– Дуже корисний предмет домашнього вжитку на випадок пожежi або спроби пограбування, – завважив Лорi, коли дружний смiх дiвчаток вiтав появу iз згортка великоi трiскачки сторожа. – Щоразу, коли Джона немае вдома, а вам, панно Мег, доведеться чогось злякатися, вiдкрийте вiкно над парадним входом та покрутiть цю рiч над головою – i ви вмить пiднiмете на ноги всiх сусiдiв. Славна рiч, чи не так? – й Лорi продемонстрував можливостi трiскачки так, що всi заткнули вуха.
– І це ваша вдячнiсть? До речi, про подяки, можете заохотити Ханну за порятунок вiд загибелi вашого весiльного пирога. Я побачив, як його вносять до будинку, коли проходив повз, i, якби вона мужньо не виступила на його захист, то неодмiнно вiдхопив би вiд нього неабиякий шмат, бо пирiг був надзвичайно апетитний на вигляд.
– Коли ти нарештi виростеш, Лорi? – сказала Мег тоном поважноi матерi сiмейства.
– Намагаюся щосили, панно, але боюся, що набагато вирости менi вже не вдасться. Майже два метри зросту – це та межа, за яку чоловiки навряд чи зайдуть в наше столiття виродження й занепаду, – вiдповiв молодий чоловiк, чия голова майже торкалася маленькоi люстри пiд стелею. – Вважаю, було б святотатством з’iсти що-небудь у цьому абсолютно новому, бездоганному житлi, але я вмираю вiд голоду i тому пропоную перейти в iншу будiвлю, – додав вiн тут же.
– Ми з мамою збираемося почекати Джона. Тут залишилися ще деякi справи, – сказала Мег.
– А ми з Бет йдемо до Кiттi Браянт, щоб взяти ще квiтiв для завтрашнього дня, – вiдгукнулася Емi, прилаштовуючи капелюшок на своi непокiрнi кучерi й милуючись вiдображенням у дзеркалi.
– Йдемо, Джо, негоже кидати товариша в бiдi. Я до того виснажений, що менi не дiйти до будинку без сторонньоi допомоги. Нi-нi, не знiмай фартух, вiн тобi дуже личить, – сказав Лорi, коли Джо знiмала з себе i згортала предмет його особливоi зацiкавленостi. Засунувши згорток у мiстку кишеню своеi сукнi, вона запропонувала своему ослаблому другу спертися на ii руку.
– Послухай, Теддi, я хочу серйозно поговорити з тобою щодо завтрашнього дня, – почала Джо, коли вони вийшли на дорогу. – Ти повинен пообiцяти поводитися добре й не викидати жодних номерiв.
– Жодного не викину!
– І не говорити нiчого смiшного, коли всi мають зберiгати серйознiсть.
– Що ти! Я нiколи не кажу нiчого смiшного в такi моменти. Це по твоiй частинi.
– І благаю, не дивись на мене пiд час вiнчання. А то я неодмiнно почну реготати.
– Та ти мене й не побачиш! Бо проливатимеш такi ряснi сльози, що все навколо застелить густий туман.
– Я нiколи не плачу… тiльки iнодi, коли в мене велике горе.
– Ось, наприклад, коли приятель iде в унiверситет, – вставив Лорi, лукаво засмiявшись.
– Не будь пихатим павичем. Я можу тiльки трiшки постогнати, щоб скласти дiвчаткам компанiю.
– Ну, зрозумiло. Слухай, Джо, а як там дiдусь на цьому тижнi? Чи не сердитий?
– Анiтрохи. Знову, значить, потрапив у якусь iсторiю i хочеш знати, як вiн до цього поставиться? – запитала Джо досить рiзко.
– Джо, невже ти думаеш, що я мiг би прямо подивитися в обличчя твоiй мамi i сказати: «Все в порядку», якби це було не так? – i Лорi закляк на мiсцi, з обуренням дивлячись на неi.
– Нi, не думаю.
– Тодi звiдки раптом такi пiдозри? Менi просто потрiбнi грошi, – сказав Лорi, умиротворений ii дружнiм тоном.
– Ти дуже багато витрачаеш, Теддi.
– Господь iз тобою, дорога, не я iх витрачаю, вони самi собою розходяться й закiнчуються ранiше, нiж я встигаю помiтити, як це вiдбуваеться.
– Ти такий щедрий i м’якосердий, що всiм даеш у борг i не можеш нiкому сказати «нi». Ми чули про твого приятеля Геншоу i про те, що ти зробив для нього. От якби ти завжди витрачав своi грошi саме так, нiхто б тебе за це не засуджував, – сказала Джо iз теплотою в голосi.
– Дурницi, вiн просто робить iз мухи слона. Ти ж теж не погодилася б дозволити цьому порядному хлопцю змучити себе роботою до смертi тiльки через те, що нiкому трохи пiдтримати його?
– Звичайно, але я не розумiю, навiщо тобi мати сiмнадцять жилетiв i незлiченну кiлькiсть краваток та ще й купувати нового капелюха щораз, коли iдеш додому. Гадала, перiод дендизму в тебе вже позаду, однак ти раз у раз повертаешся до нього по-новому. Зараз ця мода робити iз себе страховисько – голова, як жорстка щiтка, тiсний жакет, помаранчевi рукавички й черевики з грубими квадратними носами на подвiйний пiдошвi. Будь це калiцтво принаймнi дешевим, я промовчала б, але ж воно коштуе чималих грошей, а твiй вигляд не приносить менi жодного задоволення.
Лорi вiдкинув голову назад i так нестримно розреготався, що фетровий тазик звалився на дорогу i Джо ненавмисно наступила на нього. Втiм, ii промова лише дала йому привiд помiркувати про переваги придбаного нашвидкуруч костюма, пiсля того, як вiн засунув сплюснутого капелюха до кишенi.
– Досить нотацiй, перестань, будь паiнькою! Менi й так нелегко довелося на цьому тижнi, i я хочу хоча б вдома провести час весело. Завтра, незалежно вiд того, яких це зажадае витрат, я одягнуся як слiд, i моi друзi дивитимуться на мене з задоволенням.
– Добре, я дам тобi спокiй, але лише за умови, що ти вiдростиш волосся. Я не зарозумiла аристократка, проте не хочу, щоб мене бачили в товариствi молодого чоловiка, схожого на професiйного кулачного бiйця, – промовила Джо з суворим виглядом.
