Мiй милий друже!
Рекомендую тобi одного из нижегородских друзей моих Константина Антоновича Шрейдерса. Привiтай його во имя дружбы нашей! Чи був у тебе Овсянников? Возьми у Кулiша та прочитай моi «Неофiти». Вони ще не виконченi. Шрейдерс швидко вернеться в Нижнiй, то щоб Кулiш переписав «Неофiти» i дав йому для передачi Щепкiну. А ти, мiй друже единий, купи менi Шекспiра, перевод Кетчера, i «Песни Беранже» Курочкiна. Та як успiеш, то оддай i переплести Шекспiра. Оставайся здоров, нехай тобi Бог помагае на все добре, не забувай щирого твого
Т. Шевченка.
На зворотi:
Высокоблагородному
Михайлу Матвеевичу
Лазаревскому.
В Большой Морской, в доме
графа Уварова.
253. П. О. Кулiша до Т. Г. Шевченка
20 сiчня 1858. С.-Петербург
Твоi «Неофiти», брате Тарасе, гарна штука, да не для друку! Не годиться напоминать доброму синовi про ледачого батька, ждучи вiд сина якого б нi було добра. Вiн же в нас тепер первий чоловiк: якби не вiн, то й дихнуть нам не дали б. А воля крiпакiв – то ж його дiло. Найближчi тепер до його люде по душi – ми, писателi, а не пузатii чини. Вiн любить нас, вiн йме нам вiри, i вiра не посрамить його. Так не тiльки друковати сю вещ рано, да позволь менi, брате, не посилать i Щепкiну, бо вiн з нею всюди носитиметься, i пiде про тебе така чутка, що притьмом не слiд пускать тебе у столицю. Тут же саме се дiло наклюнулось. Так-то, брате! – Інша була б рiч, якби ти докiнчив Гуса. Там би тобi було де розгуляться; а папство – така ледарь, що ii зневажай скiлько хочеш – усяке скаже спасибi. Тут же й лицарство у тебе пiд боком, i васали, i слов’яни з нiмцями, i жидова грошовита; широка вийде поема!
Пiснi твоi дуже гарнi. Невже обидвi ти сам скомпонував? «Дуда» наче менi знакома.
Не хапайся, братику, друкувати московських повiстей. Нi грошей, нi слави за них не добудеш. Адже ж i Данте i Петрарка думали, що прославляться латинськими своiми книгами. Отак тебе морочить ся москальщина. Цур iй! Лучче нiчого не роби, так собi сиди да читай, а ми тебе хлiбом прогодуемо, аби твое здоров’е!
Ось, може, перепечатаемо твоi першi стихи, то за те буде й слава й грошi. Я поспитаюсь у Крузе, нашого щирого поспiшника, чи не пропустив би вiн другим изданием «Кобзаря» i «Гайдамак»? А до того ще можна дещо прибавить.
Вовчка тобi давно послано. Яке твое буде про його слово?
Твiй душею
П. Кулiш.
1858, янв[аря] 20.
С.-Петерб[ург].
Напиши менi реестрик, од кого i скiлько ти получив грошей, зробившись вольним козаком, почавши од Новопетровська. Тут збирали для тебе, i земляки з Украiни трохи прислали. По твоему реестрику я б знав, у кого питать, а в кого нi, i заставив би iнших одiслать тобi, бо менi здаеться, що вони придержують грошi про чорний твiй день, думаючи, що хоть повну кишеню тобi насип, то зараз i проциндриш. Чи правда, бак, сьому, що ти такий запорожець?
254. М. І. Костомарова до Т. Г. Шевченка
23 сiчня 1858. Саратов
Генв[аря] 23. 1858. Саратов.
Чого еси так замовк, коханий друже i приятелю? Я писав до тебе, а ти менi не одвiтовав; думав я, що тебе вже нема в Нижньому, коли од Кулiша одiбрав звiстку, що ти й досi сидиш там. Чому досi нiчого не подарував iз свого компоновання? Кажуть, що ти багато псалмiв переклав. Я тiльки й читав те, що Кулiш у «Граматцi» надруковав. Мене порадовала ся «Граматка», не так сама, як та думка, щоб писати для народа. Уже бо тепер прийшла пора писати не з народу, а для народа. Приходить час проснутись простому люду i розумом працьовати. Оце, коли в царськiм рескриптi сказано, щоб подумать об заводi шкiл i об вихованню народа, то мусять щирi южноруси ужити тую царську милость для користi в ужитку, i подносу своеi мови i людського стану. Треба, щоб по селам учили дiтвору по-нашому. А для того не досить хотiння; треба ще того, по чiм учитись. А то тепер i щирий чоловiк насмiеться з нас; от, скаже, писали, писали i повiстi, i комедii, i романи, а саме головне забули. Правда, i вiршi, i драми, i романи установляли мову i розвивали ii, тiльки тепер прийшла пора подумати про iнше. Менi здаеться, що погляд Кулешiв, хоч i добре написаний, не годиться до букваря. Єсть то бiльше щось поетицькее, а народу треба тепер не лагоминков, а твердоi, тривкоi страви. Поезii нашоi вiн не прийме, бо мае своеi стiльки, що й нам удiлить на довгi вiки. Тепер нам треба граматики своеi мови, короткоi естественноi iсторii, короткоi географii та космографii, та короткоi книги про закон, наскiльки те потребно для народу. От що нам треба. Як тобi здаеться? А то аж смутно дивиться на тi шпаргали, що понаписували в останнi роки рiзнi спiваки, такi, що одно другого дурнiшi. Тiльки тобi – писати вiршi, а другi нехай працюють, а не спiвають.
Прийми од мене поклон щирий, низький… не забувай мене
Н. Костомаров.
Мати моя кланяеться тобi низенько.
255. Т. Г. Шевченка до П. О. Кулiша
26 сiчня 1858. Нижнiй Новгород
26 января 1858.
Який там тобi нечистий казав, що я приготовив своi «Неофiти» для друку? І гадки, i думки не було. Я послав iх тобi тiлько прочитать, щоб ти бачив, що я тут не склавши руки сижу. І старий Щепкiн не такий, щоб вiн там возився по Москвi з ними, як з писаною торбою. І ти оддай гарненько переписать iх i пошли старому, бо вiн уже знае, що «Неофiти» в твоiх руках. Овсянникова не дожидай; незабаром поiде iз Пiтера в Нижнiй приятель мiй Шрейдерс, то ти i передай йому, а вiн передасть моему старому друзяцi. Отак зроби.
Для друку есть у мене наготовлено на добрих двi книги: тiльки перепиши та i в друкарню; але я i з цим добром не спiшу, не тiлько з «Неофiтами». «Ян Гус» повинен буть у Василя Вас[ильовича] Тарновського, що жив колись в Потоках Киiвськоi губернii. Перероблять його або знову робить у мене щось руки не пiдiймаються.
Заграй менi, дуднику,
На дуду:
Нехай свое лишенько
Забуду.
Оце тiлько не мое, а то вся пiсня моя.
Про якi там ти менi пишеш грошi? Не знаю, з яких грошей прислав менi М. Лазаревський в Новопетровское укрепление, перед виiздом, 75 карбованцiв. Та 150 карбованцiв Залеський прислав у Нижнiй за рисунки через Лазаревського. Та ти, спасибi тобi, 250 карбованцiв. От i всi грошi. І я iх не циндрю, бо думаю одружиться, обiсiло вже молодикувать. Цур йому: i якщо есть там у вас якi моi грошi, то шлiть iх сюди. Я возьму на iх акцii Меркурьевского общества, то вони принесуть менi 10 процентiв в год. Бачиш, який я господар. А тобi якийсь дурень збрехав, що я ще й досi запорожець. Брехня! Не потурай.
Вовчка твого i в очi не бачив. На кого ти його адресував? Пиши мiй адрес так: в Нижний Новгород, имярек, в контору пароходства «Меркурий».
Не забувай же свого щирого Т. Шевченка.
Навчи ти мене, будь ласкав, що менi робить з руськими повiстями? У мене iх десяткiв коло двох набереться. Затопить грубу – шкода: багато працi пропаде. Та й грошей би хотiлося, бо тепер вони менi дуже потрiбнi. Порадь, будь ласкав, що менi робить?
Т. Шевченко.
256. Т. Г. Шевченка до К. Б. Пiуновоi
30 сiчня 1858. Нижнiй Новгород
Любимая и многоуважаемая Катерина Борисовна!
Я сам принес вам книги и принес их с тем, чтобы вы их прочитали. Но вы, не прочитавши их, прислали мне назад. Как объяснить мне ваш поступок? Он ставит меня решительно в тупик, особенно, если принять в соображение наш сегодняшний разговор. Уж не ответ ли это на мое предложение? Если это так, то я прошу вас высказать мне его яснее. Дело слишком для меня важно. Я вас люблю и говорю это вам прямо, без всяких возгласов и восторгов. Вы слишком умны для того, чтобы требовать от меня пылких изъяснений в любви, я слишком люблю и уважаю вас, чтобы употреблять в дело пошлости, так принятые в свете. Сделаться вашим мужем для меня величайшее счастье, и отказаться от этой мысли будет трудно. Но если судьба решила иначе, если я имел несчастие не понравиться вам и если возвращенные мне вами книги выражают отказ, то, нечего делать, я должен покориться обстоятельствам. Но во всяком случае ни чувства мои, ни уважение к вам не изменятся, и если вы не можете или не хотите быть моей женою, то позвольте мне оставить себе хоть одно утешение – остаться вашим другом и постоянною преданностью и почтительностью заслужить ваше доброе расположение и уважение.
В ожидании ответа, который должен решить мою участь, остаюсь преданный вам и глубоколюбящий
Тарас Шевченко.
257. П. О. Кулiша до Т. Г. Шевченка
1 лютого 1858. С.-Петербург
1858, февр[аля] 1. С.-Петерб[ург].
