Страхи людськi – не можна iх не боятися.
Темне! Пустельне! Не дiстати його дна!
Всi люди сповненi радощiв,
Немов святкують велику жертву або навеснi сходять на вежу.
Я один певен, нiчим себе не видаю, як немовля,
яке ще не посмiхнулося,
Подорожнiй, котрий безсило волочиться –
i немае куди повертатися!
Все навколо мають у надлишку,
Я один начебто позбавлений всього.
У мене серце дурня – неясне, простодушне!
Звичайнi люди такi швидкi на суд,
Я один перебуваю в невiданнi.
Звичайнi люди судять так ретельно,
Я один вiдчужений i бездумний.
Спокiйний у хвилюваннi, немов велике море.
Мчу привiльно, немов немае для мене притулку.
У звичайних людей на все е причина,
Я один простий i прямий, немов неук.
Я один не такий, як iншi,
Тому що вмiю годуватися вiд Матерi!
XXI
Сила всевмiсноi досконалостi виходить едино вiд Шляху.
Шлях же ось що таке: туманне, неясне.
О, злите! О, туманне! А в ньому е образи!
О, туманне! О, неясне! А в ньому е щось!
О, приховане! О, темне! А в ньому е насiння.
Цi насiнини такi справжнi! Вони дають упевненiсть.
З давнини i досi iм’я його не переходить,
Завдяки йому пiзнаемо велич перетворень.
Звiдки я знаю, що таке велич усiх перетворень?
Завдяки цьому.
XXII
Що скривилося – тому бути цiлим.
Що зiгнулося – тому бути прямим.
Порожньому – бути повним.
Старому – новим бути.
Хто мае мало, отримае багато.
Хто мае багато, той слiпий.
Ось чому премудрий тримаеться за Єдине
І так стае мiрилом свiту.
Не мае «свого погляду» i тому просвiтлений.
Не мае «своеi думки» i тому всiм свiтить.
Не рветься вперед i тому мае заслуги.
Не хвалить себе i тому живе довго.
Вiн нi з ким не змагаеться, i нiхто в свiтi не змагаеться з ним.
Приказка давнiх: «Кривому – бути цiлим», хiба порожнi слова?
Бути воiстину цiлим тiльки йому дано.
XXIII
Нечутне велiння – те, що таке саме собою.
Сильний вiтер не протримаеться весь ранок.
Раптова злива не протримаеться весь день.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
