Толока. Краєвид з вікна хати

Малюнки з режисерського сценарію Михайла Іллєнка

В оформленні обкладинки використано ескіз художника фільму «Толока» Романа Адамовича.

Художник-оформлювач М. Мендор

© М. Іллєнко, текст, ілюстрації, 2020

© М. Мендор, художнє оформлення, 2020

Від Автора

Кіноповість «ТОЛОКА. КРАЄВИД З ВІКНА ХАТИ», що Ви зараз гортаєте, не є стенограмою фільму «Толока», це його розширена, чотирисерійна версія:

«ТОЛОКА – ПОДОРОЖ ПЕРША»

«ТОЛОКА – ПОДОРОЖ ДРУГА»

«ТОЛОКА – ПОДОРОЖ ТРЕТЯ»

«ТОЛОКА – ПОДОРОЖ ЧЕТВЕРТА»

У кіноповісті є епізоди, які не побачили глядачі в кінотеатрах. Ці епізоди довелося скоротити до стандартів кінопрокату (120 хвилин). Кіноповість є результатом продовження роботи над фільмом – заготовкою для чотирьох телевізійних серій.

У кіноповісті ви знайдете епізоди, яких немає в прокатному двогодинному варіанті фільму. Майже всі ці епізоди вже існують як відзнятий матеріал. Вони позначені в тексті курсивом.

Кіноповість дозволяє зупинитися на несподіваних поворотах сюжету, розставити акценти, уповільнює рух екранного часу, а головне – до контексту фільму додається дуже важлива складова: кілька нічних розмов ХАТИ з КАТЕРИНОЮ. За жанром ці розмови – спілкування двох жінок, одна з яких побачила в житті набагато більше, ніж інша. Інколи КАТЕРИНА обговорює з ХАТОЮ історичні, навіть філософські проблеми, буває, вони розмірковують про побут, часом взаємини загострюються до суперечок «свекруха – невістка».

Нічні розмови між ХАТОЮ і КАТЕРИНОЮ надають ХАТІ право голосу, змінюють статус ХАТИ з нерухомості на живе створіння, що має свою пам’ять, свою душу.

Запрошення на толоку

До 1991 року я не міг сподіватися зняти «Толоку» через гостру несумісність з канонами радянської ідеології. Після 1991-го з’явився шанс, але наш кінематограф почав гальмувати й на середину дев’яностих примерз до рейок на довгі півтора десятиліття. Час від часу його вдавалося підштовхнути, але невдовзі він знову зупинявся перед червоним світлом. «Толока» не була винятком.

Перший раз розпочати роботу над екранізацією балади Тараса Шевченка «У тієї Катерини хата на помості» на студії імені Олександра Довженка вдалося у 2004 році. До зйомок не дійшло – фільм зупинили.

Не подумайте, що я скаржуся. Мені нема на що. Після 1991 року я зняв, крім короткометражних, чотири повнометражні фільми – «Фучжоу», «Сьомий маршрут», «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» і «Толоку».

Всі ці фільми для мене – окремі й дуже особливі сторінки. «Фучжоу» – 20 років життя від задуму до реалізації (1975–1995), «Сьомий маршрут» – 22 роки (1975–1997), «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» – 45 (1967–2012), «Толока» – 53 роки життя (1967–2020).

Ці чотири фільми є для мене принциповими не тому, що довгоочікувані, а тому, що їх неможливо було зняти до 91 року. А дуже хотілося.

Довелося мріяти. Намріяв 140 років. Я не можу розділити на чотири частини роки очікування, бо для мене це один фільм – квартет, що складається з різних музичних інструментів, але об’єднаний спільною мелодією. Навіть «Сьомий маршрут», що має вигляд несподіваної електрогітари поміж бандури, кобзи й флейти-дубельцівки, підтримує спільний ритм. У кожному з цих фільмів є репетиція «Толоки»: у «Фучжоу» – хата, що пливе посеред моря разом з хазяїном, який не може її покинути; у фільмі «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» – натуральна українська толока поруч з індіанськими вігвамами. Навіть у цілком урбаністичному «Сьомому маршруті» поранений боєць посеред пустелі за лічені секунди будує хату, вік якої від народження до смерті – лічені хвилини. Феномен української хати – таємниця толоки – починаючи з 1967 року проростала епізодами в інших задумах, сценаріях, фільмах.

Хата народжується під час толоки

Фільм народжується багато разів – під час виникнення задуму, потім коли пишеться сценарій, а далі – на кожному новому етапі, з кожним новим членом знімальної групи, з кожним затвердженим актором, з кожним знімальним днем, під час монтажу і створення музики… Але справжнє народження фільму – у глядацькій залі. Так само, як народження хати під час толоки.

Кажуть: «Як човна назвали, так він і попливе». Здається, це так само стосується і фільмів. «Толоку» ми знімали толокою – знесли докупи очерет, глину, реквізит, операторську техніку, костюми, зібрали знімальну групу, після зупинки фільму зібрали ще одну, запросили акторів, одного крука, одну козу, одного собаку, коней запросили, чорнобильську пожежну машину, парочку німецьких штурмовиків «Юнкерсів», дванадцять вагітних жінок, кульову блискавку, не забули секретаря сільського партосередку, один ураган, одного Героя Радянського Союзу з золотою зіркою на грудях, один загін польських гусарів проти татарської кінноти, три десятки українських бранок, озброїли й вдягли два війська – Карла ХІІ (25 000 вояків) і Петра І (42 000 вояків)…

Звичайно, ми не змогли б це зробити, якби не існувало Магії Тараса Шевченка.

А також Магії Дзеркала Екрану.

Саме ці магічні сили допомогли об’єднати в одному фільмі далекі часи із сьогоденням: XVII сторіччя – з подіями, що передали естафету далі від 1709 року до 1918, від 1933 до 1941, 43, 54, 84, 86, 88 року і поступово дісталися наших днів.

Власне, саме тут відповідь на запитання: «Чому герої фільму (включно з собакою) живуть так довго?» Шевченко взагалі розглядав всі покоління українців як одне єство, свої слова присвячував «І мертвим, і живим, і ненародженим».

Наш фільм – це чотирьохсотрічна подорож хати Катерини просторами ризикованого землеробства за умов, несумісних з життям, у пошуках таємниці толоки. Толока має багато таємниць. Толока – не лише будівельний процес. Це стратегічний ресурс існування України. Цей ресурс невичерпний, він відновлюється кожного разу, коли зимовим морозним світанком виходять на кригу ставків, озер і річок чоловіки з косами й починають косити очерет, щоби вкрити цим очеретом свої майбутні хати.

Очерет, всім відомо, – це душі померлих. Хто, як не вони, зможуть захистити хату від холодних осінніх дощів, від літньої спеки?

Очерет бережно, стеблина до стеблини, везуть до нової хати, де на кроквах вже лежать жердини в очікуванні, коли до роботи візьмуться ушивальники, щоби вшити снопами очерету дах. Хати, власне, ще немає. Є лише дерев’яна конструкція. Можна було б назвати її кресленням хати, що спирається на землю й займає частину небесного простору. Але креслення малюється під лінійку, а де була лінійка, коли вибирали з трьох кривеньких акацій дві рівніші? Інших поблизу й не було.

Єдине, що тесалося під струну – сволок (центральна балка). Він робився з липи, інколи передавався від старої хати до нової, бо знайти потрібне дерево було непросто. Решту конструкції «креслили» без лінійки та циркуля: «Два пальці від сонця». Очерет вкладали так, щоби жодна краплина дощу не знайшла дороги між стеблинами. Передбачливо випускали дармовис за межі стін, аби захищав їх від зимової крижаної крупи, не давав дощам розмивати глину, зберігав малюнки-обереги. До речі, глину хазяїн копав якнайближче, щоби яма була потім ставком для гусей та качок. Залишалося підвезти до хати лозу й ліщину, аби було чим заплітати стіни й головне – зібрати толоку. Відмовитися від толоки вважалося гріхом і вимагало сповіді, каяття і спокути.

Нарешті – толока!

Все відбувалося одночасно: сусіди несли зі ставка воду, родичі заплітали стіни, товкли глину, додавали до замісу полову, солому та кізяк (для міцності), збирали всіх наявних дітей (для пустощів), жінки починали готувати вечірній «фуршет» (для настрою) і співали. Коли хата перетворювалася на величезний плетений кошик з вікнами та дверима, починали замазувати кошик глиною. Стіни підіймалися протягом дня – живіть!

Але вік української хати короткий – від війни до війни.

Швидко руйнувалася хата, але й воскресала ще швидше, бо поруч завжди була глина, очерет, горбатилася степова акація, а головне – толока!

Якось я почув ці думки уголос від брата. Ми з Юрою сиділи перед старою хатою в селі Бучак, де літом 1967 року відбувалися зйомки його фільму «Вечір напередодні Івана Купала». Протягом наступних років я залишався і досі залишаюся причарованим цією версією призначення української хати, але одна справа – версія, а інша справа – сюжет фільму. Мені (студенту) одразу захотілося перетворити версію на сюжет, але сюжет вперто не складався. Я фантазував, вигадував, шукав про толоку в літературі, у живописі, у казках – ніде нічого знайти не міг. Навіть в українських піснях, у яких є про все, про толоку – ані звуку (мораторій на спогади про толоку – ще одна її таємниця).

Дуже захотілося порушити цей мораторій, тож я продовжував свої спроби та пошуки. Не зміг знайти про толоку навіть у Тараса Шевченка, але гортаючи сторінки «Кобзаря», прочитав: «У тієї Катерини хата на помості». Подумав: Нарешті! Це, мабуть, про хату!

Виявилося – про любов. І про війну.

Далі сюжет склався сам: Продається незавершена війна. Не дорого і в хорошому стані.

В якийсь момент знадобилася допомога Івана Миколайчука (згадалася розповідь Івана про своє дитинство, яка мене свого часу вразила). Коли я почув цю розповідь, спитав, чи записана вона в Івана як сценарій, чи збирається він екранізувати цю сторінку своїх спогадів. Почув, що не записана. До екранізації не дійшло – невдовзі Іван помер.

Сценарій, що почався з розмови з братом, розшукав свій сюжет у рядках балади про Катерину, звернувся по допомогу до спогадів легендарного українського актора: Іллєнко, Шевченко, Миколайчук – у цьому трикутнику я складав сюжет фільму, а тепер продовжую шукати таємницю толоки в кіноповісті «ТОЛОКА. КРАЄВИД З ВІКНА ХАТИ».

Була ще одна важлива грань – добровольці та волонтери АТО, до яких я їздив протягом 2014–2016 років, показував «ТойХтоПройШовКрізьВогонь» у бліндажах, на блокпостах і просто неба. Возив з собою також фрагменти незавершеної «Толоки». Показував, коментував, слухав.

Поступово силуети дійових осіб почали виростати до неочікуваних масштабів, пропонувати мені свої міфи, символи, забобони. Один із персонажів став батьком дванадцятьох синів, інший (божевільний) почав виписувати божевільним довідки, що лікували краще за пігулки, хтось полював на кульову блискавку, хтось тікав від неї, хтось попереджав учасників драми про наслідки, раз по раз розповідаючи казку про Катерину, хтось порушував Закони Запорізької Січі, хтось захищав ці Закони, хтось вбивав, хтось народжував…

Ці гіганти – герої, монстри, символічні персонажі, велетні та гноми, лихі люди, а також добрі сусіди, знайомі та незнайомі оточували Катерину в сценарії з усіх боків, а вона вперто скликала толоку за толокою – кожен виконував своє призначення.

Михайло Іллєнко,

автор кіноповісті «Толока. Краєвид з вікна хати»,

сценарист і режисер фільму «Толока»

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Головним символом фільму, безумовно є толока.

У наш час на екранах було вже все. Сьогодні почути обіцянку: «Вперше на екранах!» майже нереально, але, як не дивно, не було на екранах толоки. Принаймні так, як були представлені інші людські справи, захоплення та обов’язки.

І у віршах не було толоки, і в прозі! Не було толоки в живопису. Немає толоки навіть в народних піснях! В українських піснях було про все – про любов, про війну, про розлуку, про рушник і врожай, про батьків і дітей, про козаків і про їхніх коней… а про толоку, що рятувала українців протягом віків, не було.

Толока, власне, не чекала визнання. На толоку збиралася після кожного нещастя, – хто з очеретом, хто з водою, хто з глиною… інших будівельних матеріалів в степу не знайти, – приходили, щоби перетовкти біду.

Толока просила мало – жменю глини, ковток води, жмут соломи, а гарантувала багато – шанс на продовження життя.

Вперше на екранах – толока, як генетичний код єднання і виживання нації.

Українська толока завжди перемагала біду. Жодна хата в Україні ніколи не була «с краю». Завжди у центрі громади: толока.

Толока – подорож перша

Пролог

Бориспільська траса. Вечір. Сучасна автомобільна траса. У двох напрямках летять машини. Шум машин поступається звукам танго (у виконанні старенького патефону). Високо над автомобільною трасою серед дубового листя, …не помітна з землі, прилаштувалася маленька ХАТИНКА.

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Хата (іграшкова хатинка) над Бориспільською трасою відсилає глядача до співу, який вважається українською народною баладою. «Ой горе тій чайці небозі, що вивела чаєняток при битій дорозі» (слова і музика Гетьмана України Івана Мазепи).

Тема гнізда при дорозі часто повторюється у фольклорі, а також у віршах, відтворюючи образ чайки, її гнізда і чаєнят, яким доводиться жити «під копитами історії», так само, як Україні на межі між західною та східною цивілізаціями.

Далеко на обрії – силует міста. Вікна ХАТИНКИ світяться. Двері відкриті. Всередині рух.

ГОЛОС КАТЕРИНИ

Перша ХАТА прожила недовго. Її підпалила блискавка. Ти бачив. Друга загинула випадково. Просто виросла не на тому місці і не в той час. Третю ХАТУ забрав вітер. У різних місцях підіймалися мої ХАТИ. Всі не пригадаю. Навіть в Криму довелося збирати толоку. Це вже після Чорнобиля… Сам знаєш: вік української ХАТИ короткий – від війни до війни, але зараз про інше… Хочу попросити тебе…

Хата Катерини. Ніч. КАТЕРИНА підходить до ікони в кутку кімнати. КАТЕРИНА в кімнаті сама, якщо не звертати уваги на собаку ЛАТКУ. Звичним, безпомилковим рухом КАТЕРИНА дістає з кутка за іконою маленьку книжечку.

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

У літературі назва «Захалявна книжечка» вживається для означення книжечок- збірників творів Шевченка. Один з віршів «Захалявної книжечки» написаний 1848 року під час перебування поета на острові Кос-Арал. Відоме видання віршів Тараса Шевченка «Мала книжка» за форматом дуже схоже на кишеньковий молитовник. Зберігання книжки за іконою і зачитування з неї вірша Шевченка «Молитва» ототожнює рядки Шевченка з Богоданим текстом (Біблійний мотив).

КАТЕРИНА розгортає «Захалявну книжку», але читає, не підглядаючи в текст – напам’ять. КАТЕРИНА звертається до ікони Божої Матері.

КАТЕРИНА

Зло начинающих спини,У пута кутії не куй,В склепи глибокі не муруй.

У кімнаті порожньо. Лише ліжко і стілець. Звучать слова віршу Тараса Шевченка «Молитва». Ніч. Собака ЛАТКА не заважає КАТЕРИНІ, не порушує тишу.

КАТЕРИНА

А доброзиждущим рукамІ покажи, і поможи,Святую силу ниспошли.

З ікони на КАТЕРИНУ і ЛАТКУ дивиться Божа Матір з немовлям.

КАТЕРИНА

А чистих серцем? – Коло їхПостави ангели своїІ чистоту їх соблюди.А всім нам вкупі на земліЄдиномисліє подайІ братолюбіє пошли.

Степ

Нічний степ стереже кам’яний скіфський воїн. Гурт жінок і дівчат стережуть собаками, наче отару або табун.

Охоронці чекають команди від двох вершників, які у світлі вогнищ вибирають собі на втіху пару красунь з трьох десятків бранок. Охорона батогами підіймає отару. Жінки та дівчата не відривають поглядів від вершників. Жінки ховають дівчат, але марно. Вершники кружляють навколо отари, вибираючи собі здобич.

КАЙСАК-БАБАЙ нарешті вказує на одну з дівчат. У відповідь на опір охоронець заспокоює дівча шкіряним ногаєм, а разом нею – і старшу жінку, яка не віддає доньку охоронцям. КАЙСАК-БАБАЙ перекидає дівча через гриву коня, заламує руки.

Другий вершник тим часом вже «хрестить» арканом іншу неслухнянку – КАТЕРИНУ.

КАЙСАК-БАБАЙ сміється і розвертає коня. Він зникає в темряві разом із бранкою.

Другий вершник, накинувши зашморг на шию КАТЕРИНИ, тягне її з кола, окресленого вогнищами, у ніч.

КАТЕРИНА задихається – вершник не послабляє аркана, щоби дівчина не могла розпустити зашморг. КАТЕРИНА рветься на волю – у ніч, у степ. Зашморг тягне її слідом за вершником. Вершнику добре знайома ця весела гра – приборкати дике перелякане лоша, яке ледь тримається на ногах. Лише КАТЕРИНА падає на землю, зашморг підіймає її на ноги. Вершник сміється – то попускає аркан, то натягує його.

На якусь мить зашморг послаблює свій тиск. КАТЕРИНА кидається за кущ. Їй вдається заплутати аркан в колючих гілках. Вершник повертається. Слухняний кінь долає останні кроки до КАТЕРИНИ.

Вершник бачить дівчину крізь листя і лише тоді помічає, що це не дівчина, а хлопець.

Але пізно – у місячному сяйві блимає лезо коси, прошивши вершника наскрізь…

Гупає в траву мертвечина, і знову тихо в степу…

ВАСИЛЬ

Катерино…

Не вірить КАТЕРИНА, але відгукається шепотом на шепіт:

КАТЕРИНА

Василю…

ВАСИЛЬ

Катерино…

КАТЕРИНА

Василю…

Нарешті знаходять один одного в темряві, кидаються в обійми.

На світанку КАЙСАК-БАБАЙ допомагає мертвому рушити в далеку подорож.

КАЙСАК-БАБАЙ сидить поруч із мертвим край могили. Покійник обгорнутий саваном.

Поруч КАЙСАК-БАБАЯ ШАМАН, перед яким зі землі стирчить коса.

По той бік ями рухається череда дівчат, якою керують двоє вершників та кілька охоронців. На одній з дівчат у вишиванці КАЙСАК-БАБАЙ зупиняє чергу, вказує ятаганом на дівчину.

Охоронці тягнуть дівчину до ШАМАНА, який безжалісно перевіряє, чи не була вона вже чиєюсь? Чи буде покійник першим у неї?

«Наречений» може не хвилюватися: незаймана – кивком підтверджує ШАМАН.

Дві пари рук приймають «наречену» в ямі. ШАМАН передає в яму ніж. КАЙСАК-БАБАЙ дивиться, чи все в ямі відбувається як слід, мовчки скеровує дії скупими жестами.

ШАМАН приймає з ями скривавлений ніж і вишитий хрестом, відірваний від вишиванки з «м’ясом», комір.

ШАМАН прив’язує до держака коси скривавлений комір.

Тепер черга «нареченого» – лягти в холодне ліжко. Дві пари рук приймають його мертве тіло. Земля ховає «молодих» від зайвих поглядів.

Купа землі на могилі росте. Купу землі прикрашає зашморг аркану.

ШАМАН поливає водою зашморг аркану, …з центру якого росте держак коси.

Держак прикрашений коміром з вишивкою.

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Коса, що з’являється як знаряддя вбивства, перетворюється на магічний інструмент кревної помсти. Коса встановлює між жертвою і вбивцею містичний зв’язок. Ритуальне вбивство дівчини закінчується Знаком (скривавленим коміром від вишиванки), що закріплює магічну силу коси.

ШАМАН поливає зашморг водою з чаші.

КАЙСАК-БАБАЙ підводить погляд на лезо коси.

ШАМАН залишається з КАЙСАК-БАБАЄМ біля могили.

З ними залишаються ще двоє. Вони починають співати на схід сонця.

Коса, пов’язана скривавленою шматиною, нерухомо височіє над могилою.

А ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ вже одне ціле. Кінь летить степом.

Навіть злива не може зупинити втікачів. Хіба що втомлений кінь сам переходить на крок.

Але двох вершників скоро знову несе берегом ріки.

…несе лісом…

… і знову берегом. І вночі несе…

…і вдень не зупиняється.

Лише одного разу трапляється їм на березі озера людина – РИБАЛКА з вудкою. ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ не помічають його за стіною очерету. Ледь чутно дзвенить глиняний дзвоник, що чатує на рибку.

Стара ХАТА. Ніч.

Сплять миски в миснику. Спить вода у відрі. Спить ухват поруч з віником. Вкривши квітами ікону, заснув рушник. Не спить вогник лампадки на підвіконні.

У печі потріскують жаринки та ще чути тихі голоси. Один голос знайомий – КАТЕРИНА. Інший – голос її ХАТИ.

ГОЛОС КАТЕРИНИ

Тікали з Василем без дороги, дні й ночі не рахували, аж поки не натрапили на якийсь хутір. Двічі скликали з Василем толоку, двічі підіймали ХАТУ, третя піднялася вже без Василя і без маленької Ганусі. Не пам’ятаю, як воно було…

ГОЛОС ХАТИ

Як було? Я тобі нагадаю: як завжди – зібралася люди, обплели лозою сусідське горе, обмазали глиною – перезимувати можна. Толока.

ГОЛОС КАТЕРИНИ

То була моя… четверта ХАТА?

ГОЛОС ХАТИ

Для тебе, Катерино, четверта, а для мене… Забувати стала… останній раз, коли рахувала, було мені… сім тисяч років.

ГОЛОС КАТЕРИНИ

Ну… виглядаєш ти, як на твій вік, непогано. Трошки кривенька, а так – на Трійцю тебе побілю, стріху поправлю, долівку підмажу – будемо жити!

ГОЛОС ХАТИ

Будемо, але… вік української ХАТИ короткий – від війни до війни.

Не забувай про це.

Хутір. Вечір. Сонце хилиться до обрію. ВАСИЛЬ зупиняє коня. КАТЕРИНА бачить: за горбочком довга шия колодязя-журавля. Під тополями – стріха. ВАСИЛЬ дивиться в бік хутору.

Співає жайворон. Перед соняшниками вже зібралося душ дванадцять мешканців, один кінь, дві кози, корова. ВАСИЛЬ, не заважаючи співу жайворона, чемно вітається до незнайомців словами, гідними в цей лихий час визначити – чужий ти чи свій?

ВАСИЛЬ

Чорні очка, чорні очка, як терен…

Відгукається – дитячий голос.

ГОЛОС

Чорні очка як терен, як терен, як терен…

ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ підхоплюють пісню голосніше.

ВАСИЛЬ, КАТЕРИНА

Коли ми ся поберем-поберем?

Степ. Вечір. Коса нерухомо височіє над степом.

КАЙСАК-БАБАЙ не квапиться полишити місце своєї скорботи та пісню. Пісня звертається не до того, хто під землею, і не до того, хто над хмарами. Пісня звертається до коси. На землі навколо держака коси – зашморг аркану. ШАМАН поливає зашморг водою.

Коса починає обертатися. КАЙСАК-БАБАЙ бачить: коса робить майже повний оберт і зупиняється, наче вказівник – підказує дорогу.

Не перепитує КАЙСАК-БАБАЙ – кидається наздогін верхи, куди вказала коса. Помста.

Перша ХАТА Катерини

Ранок. Пісня ВАСИЛЯ і КАТЕРИНИ вплітається у спільне дійство.

ПІСНЯ

Поберемся, поберемся навесні.Поберемся навесні, навесні-навесні,Як зацвітуть черешні-черешні…

ВАСИЛЬ і КАТЕРИНА дивляться, як чоловіки встановлюють кривенькі опори для стін.

ВАСИЛЬ і КАТЕРИНА бачать, як дві сусідні опори жінки обв’язують вінками з лугових квітів і різнокольорових стрічок. Скрипка з бубоном береться до своєї роботи. Пісня продовжується.

До чоловіків, які встановлюють опори одну за одною, приєднуються жінки. Вони заплітають стіни лозою, починають закидати лозу глиною. Лозу в’яжуть між опорами, наче плетуть величезний кошик з вікнами та дверима.

У долині між двома пагорбами підіймається перша хата Катерини і Василя.

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Два пагорби, що неодноразово з’являються протягом фільму, символізують жіночі груди, жіночу силу середовища, частиною якого є толока.

Пісня задає спільний темп і ритм роботи. Щойно дівчата попідтикали спідниці, а тут вже й парубки на допомогу. Хто з водою – ближче до дівчат. Черга передає глиняні ковалки. Жінки обмазують лозу глиною. Чоловіки підносять снопи очерету. Передають очерет ушивальникам, що в’яжуть стріху.

Дві сусідні опори, прикрашені вінками, вже готові бути одвірком.

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Два вінки, що позначають майбутній одвірок – вигаданий ритуал. Символізує захист хатніх дверей (входу) від проникнення непроханих гостей.

Ще й сонце не сіло – нова ХАТА, у два віконця, готова. ВАСИЛЬ і КАТЕРИНА, а тепер вже господар і господиня, вітаються до своєї ХАТИ. Вони цілують її поріг.