– Нiчого.
– Ви вчинили мудро. Хто вас викликав?
– Покоiвка Сондерс.
– Вона першою здiйняла гвалт?
– Вона i панi Кiнг, куховарка.
– Де вони тепер?
– Вочевидь, на кухнi.
– У такому разi, почнiмо з того, що вислухаемо iхнi розповiдi.
Старовинна зала з високими вiкнами, облицьованими дубом, перетворили на кiмнату для допитiв. Голмс сiв у велике старомодне крiсло, його погляд був непохитний, а обличчя суворе. Я читав у його очах рiшучiсть присвятити, якщо знадобиться, все свое життя тому, щоб за чоловiка, котрого йому не вдалося врятувати, хоча б помститися. Наше дивне збiговисько, крiм мене, складалося з iнспектора Мартiна, старого сивобородого сiльського медика та тупуватого сiльського полiсмена.
Свiдчення обох жiнок були надзвичайно ретельнi. Їх розбудив звук пострiлу, за хвилину почули другий пострiл. Вони спали в сумiжних кiмнатах, i панi Кiнг кинулася до Сондерс. Сходами вони спустилися разом. Дверi кабiнету були вiдчиненi, свiчка горiла на столi. Їхнiй господар лежав посеред кiмнати долiлиць. Вiн був мертвий. Бiля вiкна корчилася його дружина, притулившись головою до стiни. Їi рана була жахлива – кров залила половину обличчя. Вона хекала, але нiчого не могла сказати. У коридорi i в кiмнатi стояв дим i смердiло порохом. Вiкно було зачинене на засувку зсередини, обидвi жiнки у цьому були впевненi. Вони вiдразу ж викликали лiкаря i полiцiю. Потiм, за допомогою конюха i хлопчика, який працюе на стайнi, вiднесли свою поранену господиню до ii покою. На жiнцi була сукня, на ii чоловiковi – халат, одягнений поверх нiчноi сорочки. Мiж чоловiком i дружиною нiколи не виникало сварок. Їх всi вважали дуже милим подружжям.
Ось найголовнiшi свiдчення слуг. Вiдповiдаючи iнспектору Мартiну, обидвi жiнки заявили, що всi дверi були замкненi зсередини i що нiкому не вдалося б вислизнути з обiйстя. Вiдповiдаючи Голмсовi, обидвi згадали, що вiдчули запах пороху, як тiльки вибiгли зi своiх кiмнат на другому поверсi.
– Раджу вам звернути якнайсерйознiшу увагу на цей факт, – порадив Голмс iнспектору Мартiну. – А тепер, вважаю, що нам краще приступити до огляду кiмнати, в якiй був скоений злочин.
Кабiнет виявився зовсiм тiсним. Його три стiни займали книжковi полицi, а письмовий стiл стояв бiля вiкна, що виходило в садочок. Нашу увагу насамперед прикувало важке тiло нещасного сквайра, розпростерте на пiдлозi. Безлад у його одязi свiдчив про те, що вiн поспiшно схопився з лiжка. Куля пробила чоловiковi серце i застрягла в тiлi. Нещасний помер миттево i безболiсно. Нi на його халатi, нi на його руках не вдалося виявити жодних слiдiв пороху. Сiльський лiкар стверджував, що у панi Кьюбiтт були плями пороху на обличчi, але не на руках.
– Вiдсутнiсть плям на руках нiчого не доводить, але iхня присутнiсть доводить усе, – пояснив Голмс. – Якщо тiльки порох, бува, не висиплеться з неохайно наладованого набою, ви не забрудните рук, скiльки б не стрiляли… Тепер можна забрати й тiло пана Кьюбiтта. Вам, лiкарю, ймовiрно, не вдалося знайти кулю, яка поранила ледi?
– Для цього довелося б зробити серйозну операцiю. Але в револьверi залишилося ще чотири заряди. Пострiлiв було два, ран – також двi, отже, встановити долю кожноi кулi неважко.
– Це так тiльки здаеться, – зауважив Голмс. – Будьте люб’язнi, встановiть долю он тiеi кулi, яка пробила край вiконноi рами.
Вiн раптом обернувся i своiм довгим, тонким пальцем вказав на отвiр у нижнiй перекладинi вiконноi рами.
– Трясця! – вигукнув iнспектор. – Як вам вдалося це знайти?
– Знайшов, бо шукав.
– Дивно! – сказав сiльський лiкар. – Маете рацiю, сер: отже, був i третiй пострiл, вiдтак був i хтось третiй. Але хто ж вiн такий i куди подiвся?
– На це запитання i спробуемо зараз вiдповiсти, – сказав Шерлок Голмс. – Якщо пригадуете, iнспекторе Мартiн, коли служницi заявили, що, вибiгши з своiх кiмнат, вiдразу ж вiдчули запах пороху, я вам сказав, що на це потрiбно звернути увагу.
– Пригадую, сер. Але, зiзнаюся, що не цiлком вловив вашу думку.
– Це й е доказом того, що i дверi, i вiкно були розчахнутi навстiж. В iншому випадку запах пороху не поширився б iз такою швидкiстю по всьому будинку. Тiльки протяг мiг занести запах аж так далеко. У цiй кiмнатi були вiдчиненi i дверi, i вiкно, але на дуже короткий час.
– Чому ж на короткий час?
– Тому що, погляньте самi, ця свiчка не оплила стеарином.
– Так-так! – видихнув iнспектор.
– Переконавшись, що вiкно пiд час трагедii було вiдчинене, я дiйшов висновку, що в цiй трагедii був третiй учасник, котрий стовбичив зовнi та вистрелив у вiкно. Натомiсть пострiл, спрямований у цього третього, мiг потрапити у вiконну раму. Я поглянув i справдi знайшов там слiд вiд кулi.
– Але яким чином вiкно виявилося зачиненим?
– Його, безумовно, зачинила жiнка i зробила це iнстинктивно… Але що ж це? Га!
На столi кабiнету лежала жiноча торбинка – святковий клатч iз крокодилячоi шкiри, оздоблений срiблом. Голмс розкрив торбинку i витрусив ii вмiст на стiл. Усерединi виявилося двадцять п’ятдесятифунтових банкнотiв, перев’язаних стрiчкою, i бiльше нiчого.
– Вiзьмiть, це буде фiгурувати на судi, – Шерлок передав iнспектору клатч iз усiм вмiстом. – Тепер треба з’ясувати, кому призначалася третя куля. Судячи з отвору в вiконнiй рамi, стрiляли зсередини. Я хотiв би знову перебалакати з панi Кiнг, куховаркою… Ви сказали, панi Кiнг, що вас розбудив гучний пострiл. Ви хотiли цим сказати, що перший пострiл був гучнiшим за другий?
– Я спала, сер, i тому менi важко щось сказати. Пострiл здався менi дуже гучним, сер.
– А чи не думаете ви, що це були два пострiли, що пролунали майже водночас?
– Не можу бути в цьому певною, сер.
– А я переконаний, що так i було. Далебi, iнспекторе Мартiн, у цiй кiмнатi ми бiльше нiчого не дiзнаемося. Якщо згоднi пiти за мною, подамося в садочок i поглянемо, чи немае там чогось цiкавого.
Якраз пiд вiкном кабiнету виявилася квiткова клумба. Пiдiйшовши до неi, ми гучно скрикнули. Квiти були витоптанi, на м’якiй землi чiтко закарбувалися слiди нiг. То були великi чоловiчi слiди з дуже довгими та гострими носаками. Голмс нишпорив у травi та листi, як мисливський хорт, що шукае поранену птицю. Раптом вiн радiсно вигукнув, нагнувся та пiдняв iз землi маленький мiдний цилiндрик.
– Я так i думав! – заявив вiн. – Ось i третя гiльза. Менi здаеться, iнспекторе Мартiн, що слiдство майже скiнчилося.
На обличчi провiнцiйного iнспектора закарбувався подив: вiн явно захоплювався швидкiстю та майстернiстю роботи Голмса. Спершу пробував було вiдстоювати свою власну думку, але скоро так захопився Шерлоком, що повнiстю скорився йому.
– Кого ж ви пiдозрюете? – поцiкавився вiн.
– Повiдомлю пiзнiше. У цiй справi е кiлька пунктiв, якi я ще не в змозi пояснити. Я в своiх вiдкриттях зайшов уже так далеко, що буде розумнiше, якщо зачекаю ще трохи, а потiм поясню все гамузом.
– Як вважаете за потрiбне, пане Голмс, лише б убивця вiд нас не втiк.
– У мене немае нi найменшого намiру приховувати вiд вас хоча б щось, просто неможливо в розпал справи гаяти час на довгi та докладнi пояснення. Всi нитки цього злочину я маю в руках. Якщо навiть ледi нiколи не очуняе, нам вдасться вiдновити всi подii цiеi ночi та домогтися правосуддя. Насамперед я хотiв би дiзнатися, чи немае десь неподалiк заiзду пiд назвою «Елридж».
Слуг пiддали перехресному допиту, але нiхто з них не чув про такий готель. Тiльки хлопчисько, який працював на стайнi, раптом згадав, що за кiлька миль звiдси, неподалiк вiд Іст-Рестону, живе селянин, прiзвище котрого Елридж.
– Його ферма лежить осторонь вiд iнших?
– Далеко вiд iнших, сер.
– І ймовiрно, там ще не чули про те, що сталося тут сьогоднi вночi?
– Либонь, не чули, сер.
Голмс задумався, i раптом лукава посмiшка з’явилася на його обличчi.
– Сiдлай коня, мiй хлопчику! – звелiв вiн. – Хочу попросити тебе завезти записку на ферму Елриджа.
Сищик витягнув iз кишенi кiлька папiрцiв iз чоловiчками в танцi. Сiвши за стiл у кабiнетi, вiн розклав iх перед собою та занурився у роботу. Нарештi вручив хлопчику записку та наказав передати ii безпосередньо тому, кому вона адресована, i при цьому в жодному разi не вiдповiдати на якiсь запитання. Адресу на записцi менi вдалося розгледiти – вона була написана нерiвним, неправильним почерком, анiтрохи не схожим на звичний чiткий почерк Голмса. Записка було адресована пану Абу Слейну, ферма Елриджа, Іст-Рестон у Норфолку.
