– Бо через п’ять хвилин ви скажете, що все це дуже просто.
– Упевнений, що нiколи цього не скажу.
– Бачте, любий мiй Ватсоне… – детектив закрiпив пробiрку на штативi й узявся читати менi лекцiю з виглядом професора, котрий звертаеться до аудиторii. – Не так уже й важко побудувати череду висновкiв, у якiй кожен наступний природно витiкае з попереднього. Якщо пiсля цього видалити всi помiжнi ланки та повiдомити слухачевi лише першу й останню, це справить приголомшливе, хоча i хибне враження. Пiсля того як я помiтив впадину мiж великим i вказiвним пальцями вашоi лiвоi руки, менi було зовсiм неважко зробити висновок, що ви не плануете вкладати свiй невеличкий капiтал у золотi копальнi.
– Але не бачу жодного зв’язку мiж цими двома обставинами!
– Охоче вiрю. Однак за кiлька хвилин я вам доведу, що такий зв’язок iснуе. Ось пропущенi ланки цього найпростiшого ланцюга: 1) коли вчора ввечерi ми повернулися з клубу, западина мiж вказiвним i великим пальцями на вашiй лiвiй руцi була забруднена крейдою; 2) щоразу, коли ви граете на бiльярдi, натираете цю впадину крейдою, щоб кий не ковзав у вашiй руцi; 3) ви граете на бiльярдi лише з Терстоном; 4) мiсяць тому ви менi сказали, що Терстон запропонував вам придбати до спiлки пiвденноафриканськi цiннi папери, якi надiйдуть у продаж через мiсяць; 5) ваша чекова книжка замкнена в шухлядi мого письмового столу, i ви не попросили у мене ключа; 6) ви не будете вкладати своi грошi в пiвденноафриканськi папери.
– До чого ж просто! – вигукнув я.
– Звiсно, – сказав сищик, злегка вражений, – будь-яка задача виявляеться дуже простою пiсля того, як вам ii розтлумачать. А ось вам завдання, ще не вирiшене. Поглянемо, любий Ватсоне, чи вам вдасться впоратися з ним.
Вiн узяв зi столу аркуш паперу, подав його менi та повернувся до свого хiмiчного аналiзу. Я з подивом побачив, що на аркушi накресленi якiсь безглуздi iероглiфи.
– Даруйте, Голмсе, але ж це малювала дитина! – вигукнув я.
– То ви так вважаете!
– Що ж це, якщо не так?
– Пан Гiлтон Кьюбiтт iз Рiдлiнг-Торп-Менору, що в Норфолку, якраз i хотiв би знати, що це таке. Цей маленький ребус вiн послав нам iз першою поштою, а сам виiхав сюди найближчим потягом. Чуете дзвiнок, Ватсоне? Це, ймовiрно, вiн.
На сходах пролунали важкi кроки, i за хвилину до нас зайшов високий рум’яний, чисто поголений джентльмен. По його ясних очах i квiтучих щоках вiдразу було видно, що його життя протiкае далеко вiд туманiв Бейкер-стрит. Здавалося, що вiн принiс iз собою подих мiцного, свiжого вiтру зi схiдного берега. Потиснувши нам руки, вiн уже зiбрався сiсти, як раптом його погляд упав на аркуш iз кумедними значками, який я тiльки-но розглядав i залишив на столi.
– Що ви про це думаете, пане Голмс? – поцiкавився вiн. – Менi розповiдали, що ви великий шанувальник усiляких таемничих випадкiв, тому вирiшив, що дивнiшого за це вам аж нiяк не знайти. Я вам заздалегiдь вислав цей папiрчик, аби дати вам час вивчити його до мого приiзду.
– Це справдi напрочуд цiкавий малюнок, – зауважив Шерлок. – З першого погляду його можна прийняти за дитячу витiвку. Хто, здавалося б, крiм дiтей, мiг намалювати цих крихiтних чоловiчкiв у танцi? Чому ви надали настiльки важливого значення такiй химернiй дрiбницi?
– Та я й не надав би цьому жодного значення, якби не дружина. Вона до смертi перелякалася. Нiчого не каже менi, але бачу в ii очах непiдробний жах. Ось чому я прийняв це так близько до серця.
Голмс узяв папiрчик, i сонячнi променi лягли на нього. Це був аркуш, вирваний iз нотатника. На ньому були накресленi олiвцем ось такi силуети:
Уважно розглянувши рисунок, Шерлок обережно згорнув його i сховав у гаманець.
– Ця справа обiцяе багато цiкавого та незвичайного, – зазначив вiн. – Ви вже дещо розповiли менi в своему листi, пане Гiлтон Кьюбiтт, але я був би вам вельми вдячний, якби ви люб’язно погодилися повторити свою розповiдь, аби дати можливiсть почути ii моему колезi, доктору Ватсону.
– Я кепський оповiдач, – сказав наш гiсть, нервово стискаючи та розтискаючи своi великi дужi руки. – Якщо в моiй оповiдцi вам щось видасться незрозумiлим, ставте менi, будь ласка, запитання. Почну з того, що торiк я одружився… Але мушу повiдомити, що хоч я й незаможний, наш рiд живе у Рiдлiнг-Торпi вже впродовж п’яти столiть i вважаеться найшляхетнiшою родиною в усьому графствi Норфолк. Минулого року я приiхав до Лондона на свята та зупинився в мебльованих кiмнатах на Рессел-сквер, тому що там зупинився Паркер, наш священик. У цих мебльованих кiмнатах жила молода американська ледi, ii прiзвище Патрик, Ілсi Патрик. Ми з нею заприятелювали. Не минуло й мiсяця, як я палко покохав ii. Ми нишком побралися i поiхали до мене до Норфолка.
Вам, ймовiрно, видаеться дивним, пане Голмс, що нащадок хорошого старовинного роду одружуеться з жiнкою, нiчого не знаючи про ii минуле та про ii сiм’ю. Але якби ви побачили ii та пiзнали, вам неважко було б мене збагнути. Вона була дуже щира зi мною, моя Ілсi, надала менi повну свободу вiдмовитися вiд шлюбу, якщо захочу. «У моему колишньому життi були дуже неприемнi знайомства, – казала вона, – i я хочу забути про них. Не бажаю повертатися до свого минулого, бо будь-який спогад завдае менi болю. Якщо ти зi мною одружишся, Гiлтоне, то поберешся з жiнкою, котра особисто нiчого ганебного не вчинила, але мусиш повiрити менi на слово та дозволити промовчати про все, що було зi мною до того, як стала твоею. Якщо ця умова видаеться тобi занадто важкою, повертайся до Норфолка та залиш менi провадити те самотне життя, яке я вела до зустрiчi з тобою».
Ілсi сказала менi це за день до весiлля. Я вiдповiв iй, що готовий скоритися ii бажанням, i дотримав свого слова. Тепер ми одруженi вже рiк i прожили його дуже щасливо. Але мiсяць тому, наприкiнцi червня, я помiтив першi ознаки наближення лиха. Моя дружина отримала листа з Америки – на конвертi була американська марка. Дружина зблiдла, як сметана, коли прочитала послання, та жбурнула його у вогонь. Жодного разу про нього не згадала, i я нiчого не питав, бо обiцянка е обiцянка. Але з цього часу вона жодноi митi не була спокiйна. У неi тепер завжди перелякане обличчя, i по всьому видно, що чогось очiкуе.
Тепер перейду до найдивнiшоi частини моеi iсторii. Десь тиждень тому, здаеться, у вiвторок, я побачив на одному з пiдвiконь чоловiчкiв у танцi, таких самих, як на цьому папiрчику. Вони були нашкрябанi крейдою. Я гадав, що iх намалював хлопчисько, який працював у стайнi, але вiн присягався, що нiчого про них не знае. Знаки з’явилися вночi. Я змив iх i випадково згадав про них у розмовi з Ілсi. На мiй подив, вона прийняла моi слова близько до серця та попросила, якщо я знову зауважу таких чоловiчкiв, дати iй поглянути на них. Упродовж тижня вони не з’являлися, але вчора вранцi я знайшов у садочку на сонячному годиннику цей аркуш. Я показав його Ілсi, i вона миттю втратила свiдомiсть. З того часу живе, як сновида, i ii очi постiйно сповненi жаху. Ось чому я написав вам листа, пане Голмс, i надiслав цей аркуш. Я не мiг звернутися до полiцii, бо там, без сумнiву, взяли б мене на кпини, а ви скажете менi, що робити. Не маю зайвих грошей, але якщо моiй дружинi загрожуе небезпека, я готовий витратити останнiй грiш, аби захистити ii.
Вiн був приемний, цей щирий велетень iз великими блакитними очима! Любов i вiдданiсть до дружини були написанi в кожнiй рисi його обличчя. Шерлок вислухав його iсторiю дуже уважно, а потiм задумався i довго мовчав.
– Чи не думаете ви, пане Кьюбiтт, – сказав вiн нарештi, – що найкраще було б вам звернутися безпосередньо до дружини i попросити ii подiлитися з вами своею таемницею?
Гiлтон Кьюбiтт похитав своею великою головою:
– Обiцянка е обiцянка, пане Голмс. Якщо Ілсi захоче, вона й сама менi все розкаже. Якщо ж не захоче, не стану насилу домагатися визнання. Але маю право все дiзнаватися самому, i я цим правом скористаюся.
– У такому разi я вiд щирого серця стану вам допомагати. Скажiть, чи не з’являлися по сусiдству з вами якiсь чужинцi?
– Нi.
– Наскiльки я втямив, ви живете в дуже глухому закутку. Поява будь-якого нового обличчя, ймовiрно, не може залишитися непомiченою.
– Якби якесь нове обличчя з’явилося в самому найближчому сусiдствi, я, звiсно, про нього почув би. Але неподалiк вiд нас е кiлька прибережних сiл iз хорошими пляжами, i селяни вiддають на час кiмнати мiщухам.
– У цих дивних рисунках безперечно закладений якийсь сенс. Але той напис, який ви менi прислали, такий короткий, що нiчого не можу з ним вдiяти, i тi факти, якi ви нам виклали, такi невизначенi, що важко зробити з них хоча б якийсь висновок. Менi здаеться, що вам краще повернутися до Норфолка й уважно стежити за всiм, що вiдбуваеться навколо. Як тiльки виявите десь нових чоловiчкiв у танцi, маете якнайретельнiше iх скопiювати. Який жаль, що ви не перемалювали тих, що були начерканi крейдою на пiдвiконнi! Розпитуйте про всiх незнайомцiв, котрi з’являються по сусiдству. Як тiльки помiтите щось нове, вiдразу приiжджайте до мене. Ось найкраща порада, яку можу вам дати, пане Гiлтон Кьюбiтт. Якщо знадобиться, я завжди готовий приiхати до вас i вiдвiдати ваш Норфолкський маеток.
Пiсля цього побачення Шерлок Голмс часто глибоко замислювався. Не раз я бачив, як вiн витягае з гаманця папiрчик i пильно розглядае намальованi на ньому кумеднi фiгурки. Однак тiльки через два тижнi вiн знову згадав при менi цю iсторiю. Коли я вже мав намiр iти, товариш раптом зупинив мене:
– Вам було б краще залишитися вдома, Ватсоне.
– Чому?
– Бо сьогоднi вранцi я отримав телеграму вiд Гiлтона Кьюбiтта. Пригадуете Гiлтона Кьюбiтта та його чоловiчкiв у танцi? Вiн плануе приiхати до Лондона на першу двадцять. Будь-якоi митi Гiлтон може бути тут. З його телеграми я второпав, що вiн мае якiсь надзвичайно важливi новини.
Чекати довелося недовго, позаяк наш норфолкський сквайр примчав iз вокзалу прямо до нас. Вигляд у нього був заклопотаний i пригнiчений. Гiсть поглянув на нас утомленими очима, а його чоло зорали зморшки.
– Ця iсторiя дiе менi на нерви, пане Голмс, – сказав вiн, безсило опускаючись на крiсло. – Огидний стан – вiдчувати, що ти з усiх бокiв оточений якимись невiдомими, невидимими людьми, котрi намагаються затягнути тебе в якусь бiду, але ще нестерпнiшим бачити при цьому, як день у день поступово вбивають твою дружину! Вона тане на моiх очах.
– Вона сказала вам хоча б щось?
– Нi, пане Голмс, нiчого не сказала. Бувають митi, коли iй, бiдоласi, як бачу, дуже хочеться все менi розповiсти, але бракуе рiшучостi. Я намагався iй допомогти, але менi це вдавалося настiльки незграбно, що лише вiдлякував ii. Вона часто в розмовi зi мною звертае на те, до якого старовинного роду ми належимо, як нас поважають у всьому графствi, як пишаемося своею незаплямованою честю, i я щоразу вiдчуваю, що iй хочеться ще щось додати, однак вона не домовляе i мовчить.
– А ви самi часом чогось не виявили?
– Я багато чого виявив, пане Голмс. Навiть привiз вам для дослiдження цiлу купу свiженьких чоловiчкiв у танцi. І найважливiше, я бачив того…
– Того, хто iх намалював?
– Атож, я бачив його за роботою. Але дозвольте розповiсти все за порядком. Повернувшись вiд вас, я наступного ж ранку знайшов нових чоловiчкiв у танцi. Вони були намальованi крейдою на чорних дерев’яних дверях комори, що стоiть бiля галявини. Цю споруду чудово видно з вiкон нашого будинку. Я iх усiх перемалював. Ось, маете.
Вiн витягнув аркуш паперу, розгорнув його i поклав на стiл. Ось якi iероглiфи були зображенi на ньому:
– Чудово! – вигукнув Голмс. – Прекрасно! Продовжуйте, будь ласка.
– Я перемалював чоловiчкiв, стер iх iз дверей, але через два днi з’явився новий напис. Ось вiн:
Голмс аж потер руки та засмiявся на радощах.
– Наш матерiал хутко розростаеться, – втiшився вiн.
– Через три днi на сонячному годиннику я виявив послання, написане на папiрцi. На ньому лежав камiнь. Ось воно. Як бачите, фiгурки там тi самi, що i в попередньому посланнi. Тодi я вирiшив пiдстерегти цього «художника». Взяв револьвера та зробив засiдку у своему кабiнетi, з вiкна якого видно i галявину, i садочок. Годинi о другiй ночi, сидячи бiля вiкна та споглядаючи на залитий мiсячним сяйвом сад, я почув у себе за спиною кроки й, обернувшись, побачив свою дружину в нiчнiй сорочцi. Вона благала мене лягти до лiжка. Я ж iй вiдверто сказав, що хочу переконатися, хто це займаеться такими дурнуватими витiвками. Дружина вiдповiла менi, що все це – безглуздий жарт, на який не варто звертати уваги.
