– Саме так, мiстере Голмс. Ми взяли слiд на вокзалi Черiнг-Кросс, на поштi, i вiн привiв сюди.
– Але чому ви мене шукаете? – здивувався наш вiдвiдувач. – Чого ви хочете?
– Хочемо почути вiд вас, мiстере Скотт Екклз, про подii, якi минулоi ночi спричинили смерть мiстера Алоiзiя Гарсii з Вiстерiя-Лодж, що неподалiк вiд Ешера.
Наш клiент пiдвiвся, широко розплющивши очi. Барва зникла з його здивованого обличчя.
– Смерть? Ви хочете сказати, що вiн помер?
– Атож, сер, помер.
– Як це сталося? Нещасний випадок?
– Вбивство. Справжнiсiньке, жодних сумнiвiв.
– О боже! Це ж жахливо. Ви вважаете… Хочете сказати, що пiдозрюете мене?
– У кишенi вбитого виявили вашого листа, iз якого ми дiзналися, що ви мали намiр провести минулу нiч у його будинку.
– Я так i зробив.
– О, справдi? Ви це не заперечуете?
На свiт божий з’явився бланк офiцiйного полiцiйного протоколу.
– Зачекайте хвильку, Грегсоне, – попросив Шерлок Голмс. – Усе, що вам треба, це зафiксувати свiдчення, правильно?
– Аякже, i маю попередити мiстера Скотта Екклза, що все, що вiн скаже, може бути використано проти нього.
– Мiстер Екклз саме збирався розповiсти нам про цю справу, коли ви увiйшли. Гадаю, Ватсоне, що брендi з содовою йому не нашкодить. Тепер, сер, раджу не звертати уваги на те, що ваша аудиторiя збiльшилася, i викласти нам усе, як би ви зробили це, якби вас не перервали.
Наш вiдвiдувач залпом хильнув брендi, i його обличчя знову порожевiло. Пiдозрiло поглянувши на полiцiйний протокол, вiн розпочав свою незвичайну оповiдку.
– Я неодружений, – сказав вiн. – Чоловiк я товариський, маю багато друзiв. Серед них – сiм’я пивовара на прiзвище Мелвiлл, котрий уже покинув справи й живе в маетку Елбемерл-Меншн у Кенсiнггонi. За його столом я кiлька тижнiв тому познайомився з хлопцем на прiзвище Гарсiя. Як я зрозумiв, вiн був iспанцем i мав якийсь стосунок до iспанського посольства. Вiн чудово спiлкувався англiйською та вирiзнявся хорошими манерами. Це був, мабуть, найвродливiший чоловiк iз усiх, кого я зустрiчав.
Якимось чином ми з цим парубком близько потоваришували. Вiн, здавалося, iз самого початку був до мене прихильним, i не минуло двох днiв iз часу нашого знайомства, як вiн навiдав мене в моiй оселi. Слово за словом, й усе скiнчилося тим, що вiн запросив мене пожити кiлька днiв у нього у Вiстерiя-Лодж, це мiж Ешером та Окшоттом. Учора ввечерi я, дотримуючись обiцянки, подався до Ешера.
Гарсiя описував менi свое обiйстя. Вiн жив там iз вiрним слугою, спiввiтчизником, котрий йому в усьому допомагав. Цей хлопчина розмовляв англiйською й вiв усе господарство в будинку. Ще Гарсiя згадував, що в нього чудовий кухар-мулат, котрого вiн пiдiбрав пiд час своiх мандрiв. Також вiн додав, що той смачно готуе. Пам’ятаю, як Гарсiя зауважив, що вiн не очiкував знайти такий дивний будинок у самому серцi Суррею, i я з цим погодився, хоча потiм виявилося, що вiн набагато дивнiший, нiж я думав.
Я прибув на мiсце – це за двi милi на пiвдень вiд Ешера. Будинок цiкавий своею архiтектурою, стоiть вiддалено вiд дороги, до нього веде звивиста пiд’iзна алея, обсаджена з двох бокiв вiчнозеленим чагарником. Це старовинна споруда, яка явно потребуе ремонту. Коли моi речi вивантажили на зарослу травою дорiжку перед заляпаними безбарвними дверима, я засумнiвався, чи розумно вчинив, вирушивши до людини, котру майже не знаю. Однак вiн сам вiдчинив менi й вельми приязно привiтався. Мене доручили слузi, меланхолiйному смаглявому чоловiку, котрий узяв мiй саквояж i провiв мене в призначену менi спальню. Будинок був якийсь похмурий. Вечеряли ми наодинцi, i хоча господар щосили намагався мене розважити, думки його, здавалося, весь час блукали десь далеко, та й розмовляв вiн настiльки бурхливо та незрозумiло, що я насилу його розумiв. Вiн безперестанку постукував пальцями по столу, гриз нiгтi та виявляв iншi ознаки нервового збудження. Сам обiд не був нi добре сервiрований, нi смачно приготований, а присутнiсть похмурого мовчазного слуги нiяк не сприяла пожвавленню атмосфери. Можу запевнити, що багато разiв упродовж цього вечора менi спадало на думку, що треба знайти якийсь слушний привiд i повернутися додому до Лi.
Пригадую одну деталь, що може мати стосунок до тiеi справи, яку ви, шановнi правоохоронцi, розслiдуете. Тодi я не надав цьому значення. Коли обiд закiнчився, слуга подав господаревi записку. Я помiтив, що пiсля цього той став ще похмурiшим i здичавiлiшим, нiж ранiше. Вiн облишив спроби пiдтримувати розмову та сидiв тепер, безперервно курячи цигарки та занурившись у власнi думки, нi словом не обмовившись, про що думае. Близько одинадцятоi я з радiстю пiшов спати. Через якийсь час Гарсiя зазирнув до моеi кiмнати – я на той час уже згасив свiтло – i спитав, чи я не дзвонив. Я заперечив. Вiн вибачився, що потурбував мене такоi пiзньоi пори – було, як вiн сказав, близько першоi години ночi. Пiсля цього я мiцно заснув аж до ранку.
Тепер пiдходжу до найцiкавiшоi частини моеi iсторii. Коли я прокинувся, вже зовсiм розвиднiлося. Зиркнувши на годинник, я побачив, що вже близько дев’ятоi ранку. Я настiйливо наголосив напередоднi, щоб мене розбудили о восьмiй, i був дуже здивований такою забудькуватiстю. Схопившись, я подзвонив слузi. Жодноi реакцii. Я знову й знову смикав шворку дзвiнка. Результат був таким самим. Тодi я вирiшив, що дзвiнок зламаний. Так-сяк одягнувшись, я в огидному настроi поквапився вниз, щоб попросити теплоi води для вмивання. Уявiть собi мое здивування, коли я виявив, що там нiкого немае. Я вийшов у коридор i голосно гукнув. Тиша. Тодi я обiйшов усi кiмнати. Нiде не було нi душi. Увечерi господар показував менi, де його спальня. Я постукав у дверi. Вiдповiдi не отримав. Натиснув на клямку й увiйшов. Кiмната була порожня, лiжко – застелене. Гарсiя зник разом iз усiма. Усi трое чужинцiв – господар, лакей i кухар – щезли! Так закiнчився мiй вiзит до Вiстерiя-Лодж.
Голмс усмiхнувся та потер руки, подумки додавши цей дивний iнцидент до своеi колекцii надзвичайних подiй.
– Ваша iсторiя, наскiльки я розумiю, абсолютно унiкальна, – сказав вiн нашому вiдвiдувачу. – Можна спитати вас, сер, що ви робили далi?
– Я оскаженiв. Спочатку менi спало на гадку, що я став жертвою якогось дивного та безглуздого розiграшу. Я склав речi, зачинив за собою вхiднi дверi й з валiзою в руках подався до Ешера. З’явившись в офiсi братiв Алленiв, котрi керують земельною власнiстю в тiй мiсцевостi, я дiзнався, що будинок, який я тiльки-но покинув, здали в оренду. Менi здалося, що навряд чи його винайняли заради того, щоб мене розiграти, i що суть справи, ймовiрно, у тому, що господар зник, аби не платити за оренду. Березень закiнчуеться – якраз кiнець кварталу. Однак виявилося, що це не так. Агент подякував менi за попередження, але сказав, що орендна плата виплачена авансом. Тодi я вирушив до Лондона й вiдвiдав iспанське посольство. Цього чоловiка в установi не знали. Потiм я зайшов до Мелвiлла, у чиему будинку вперше зустрiв Гарсiю, але з’ясувалося, що той знав його, може, навiть гiрше, нiж я сам. Нарештi, отримавши вiд вас вiдповiдь на свою телеграму, я прийшов до вас, оскiльки чув, що ви – людина, здатна дати добру пораду в складнiй ситуацii. Однак iз того, що ви тут сказали, iнспекторе, я збагнув, що ви можете продовжити мою розповiдь, i що сталася якась трагедiя. Можу вас запевнити, що кожне сказане мною слово – чистiсiнька правда й що крiм того, що я зараз розповiв, бiльше нiчого про долю цього чоловiка не знаю. І мое едине бажання – допомогти закону, чим тiльки зможу.
– Не сумнiваюся в цьому, мiстере Скотт Екклз, – вiдповiв iнспектор Грегсон вельми доброзичливим тоном. – Абсолютно нiяких сумнiвiв. Маю сказати, що все у вашiй оповiдцi вiдповiдае фактам, якi маемо й ми. Наприклад, записка, яку принесли пiд час обiду. Вам вдалося помiтити, куди вона щезла?
– Ще б пак. Гарсiя зiм’яв ii та жбурнув до камiна.
– Що ви на це скажете, мiстере Бейнс?
Сiльський детектив був гладким дебелим рудоволосим чоловiком, чие обличчя не виглядало грубим лише через надзвичайно свiтлi очi, майже прихованi бровами, та масивнi складки щiк. Ледаче всмiхнувшись, вiн вийняв iз кишенi зiм’ятий опалений папiрець.
– Там була камiнна решiтка, мiстере Голмс. Вiн не докинув папiрець до вогню, i я витягнув записку неушкодженою з-пiд решiтки.
Голмс схвально всмiхнувся:
– Ви, мабуть, дуже ретельно оглядали будинок, якщо знайшли такий крихiтний клаптик паперу.
– Авжеж, мiстере Голмс. Такий мiй метод. Прочитати записку, мiстере Грегсон?
Лондонський iнспектор кивнув.
– Вона написана на звичайному паперi кремового кольору без водяних знакiв розмiром у чверть аркуша. Вiдрiзана двома надрiзами маленьких ножиць. Записка була складена тричi та запечатана фiолетовим воском, причому печатку наклали поспiхом, а потiм пройшлися по згинах паперу якимось гладким предметом овальноi форми. Адресована вона мiстеровi Гарсiя з Вiстерiя-Лодж. Текст такий: «Нашi звичайнi барви – зелений i бiлий. Зелений – вiдчинено, бiлий – замкнено. Другий поверх, перший коридор, сьомi дверi праворуч, зелена завiса. Бог у помiч. Д.». Почерк жiночий, написано ручкою з тонким пером, однак адреса нашкрябана або iншою ручкою, або взагалi iншою людиною. Букви грубшi, та й натискали на перо, як бачите, дужче.
– Дуже цiкава записка, – зауважив Голмс, перечитавши ii. – Мушу зробити вам комплiмент, мiстере Бейнс, за те, що, вивчаючи ii, придiлили стiльки уваги деталям. Можу додати лише кiлька дрiбних штрихiв. Гладкий овальний предмет – це, без сумнiву, запонка, бо що ще може мати таку форму? Ножицi, якими вiдрiзали папiрець, – манiкюрнi. Крiм того, що надрiзи короткi, чiтко видно, що вони трохи кривi.
Сiльський iнспектор усмiхнувся.
– А я вже вирiшив, що вичавив iз записки все, що можна, але бачу, що можна було й бiльше, – заявив вiн. – Мушу зауважити, я мало що зрозумiв iз тексту записки, крiм того, що затiвалася якась справа i, як завжди, в усьому винна жiнка.
Мiстер Скотт Екклз пiд час цього дiалогу нетерпляче вовтузився в крiслi.
– Дуже радий, що ви знайшли записку, оскiльки це пiдтверджуе мою розповiдь, – сказав вiн. – Однак прошу зауважити, я так i не почув, що сталося з мiстером Гарсiя та з його слугами.
– Що стосуеться Гарсii, – вiдгукнувся Грегсон, – дати вiдповiдь легко. Сьогоднi вранцi його знайшли мертвим на Окшоттському пустирi, приблизно за милю вiд свого будинку. Голова його повнiстю розплющена за допомогою якогось важкого предмета, наприклад лантуха з пiском або чогось подiбного – таким важко завдати глибокоi рани, але можна розколоти череп. Спершу його, вочевидь, оглушили ззаду, але нападник продовжував бити його ще довго пiсля того, як той помер. Це був якийсь напад лютi. Злочинець не залишив жодних слiдiв i взагалi нiчого, що могло б слугувати доказом.
– Жертву не пограбували?
– Нi, навiть не намагалися.
– Усе це дуже кепсько, просто жахливо, – невдоволено буркнув мiстер Скотт Екклз, – але менi здаеться, ви невиправдано суворо чините зi мною. Я ж не винен, що моему гостинному господарю заманулося пройтися вночi, i десь там його спiткав цей вельми сумний кiнець. Чому ж ви вирiшили, що до цiеi справи причетний я?
– Дуже просто, сер, – вiдповiв iнспектор Бейнс. – Єдиним документом, виявленим у кишенях убитого, був лист, в якому йдеться про те, що ви маете намiр провести з ним той самий вечiр, коли його забили до смертi. Саме за конвертом вiд цього листа ми встановили iм’я й адресу вбитого. Ми дiсталися до його будинку о десятiй годинi й не знайшли там нi вас, нi будь-кого iншого. Я телеграфував мiстеру Грегсону, щоб вiн знайшов вас у Лондонi, поки я оглядатиму вiллу Вiстерiя-Лодж. Пiсля цього я сам приiхав до мiста, приеднався до мiстера Грегсона – й ось ми тут.
– Можливо, нам буде краще повернути цю справу в офiцiйне русло, – пiднявся Грегсон. – Вам доведеться пiти з нами до Скотленд-Ярду, мiстере Скотт Екклз, аби ми могли узяти вашi свiдчення письмово.
– Звичайно, я негайно ж пiду туди з вами. Вважаю себе вашим клiентом, мiстере Голмс. Дуже прошу вас не шкодувати грошей i працi, щоб дiстатися до iстини.
Мiй приятель обернувся до сiльського iнспектора.
– Сподiваюся, ви не заперечуватимете нашоi з вами спiвпрацi?
