– Так. Продовжуйте.
– Зi слiв несподiваного свiдка, – вiн ковзнув поглядом у бiк Менчиця, однак, не перериваючись, мовив далi: – слiпого старого, який мешкае по сусiдству, ми знаемо, що майстер сказав «п’ять бикiв» перед тим, як помер. Що скажете, пане Менчиць?
– Ми обшукали будинок, нiчого не вкрадено. Навiть грошi у скринi на мiсцi. Злочинцi не обшукували будинок, здаеться, iх цiкавив лише господар…
Вiн змовк, бо згадав розкиданi пiдлогою вiдрубанi пальцi майстра. Не хотiлося говорити про них при Мiрi, тож коротко мовив:
– Я думаю, це щось на кшталт помсти… Можливо, майстер був якось пов’язаний зi злочинцями.
– Чому не припускаете, що його катували, щоб отримати iнформацiю?
– Грошi – у скринi.
– Так, звичайно. Грошi на мiсцi. Але хiба злочинцiв завжди цiкавлять самi грошi?
Менчиць подивився на Тараса Адамовича, який стояв бiля шафи. На що натякае слiдчий? Господар сказав:
– Менi теж пощастило зi свiдками – як вам зi старим, який розповiв про останнi слова бiдолашного. Я говорив iз сусiдкою, город якоi межуе з городом майстра. Вона виявилась доволi багатослiвною, звичайно, не в останню чергу, бо ж ми знайомi – минулого разу лишав для неi цибулиння пiсля експерименту з цибулевим конфiтюром – вона хотiла фарбувати льон. А ще, пiдозрюю, вона мрiе вивiдати рецепт агрусового варення – i я майже готовий таки подiлитися ним з нею, адже ii свiдчення проливають сяке-таке свiтло на мотив злочинцiв.
– То що вона вам сказала? – не витримав Менчиць.
– Про це – трохи згодом. А зараз хочу запропонувати вам невеликий експеримент. Мiро, допоможете менi?
Дiвчина здивовано усмiхнулася i ледь помiтно кивнула. Господар, пiдморгнувши iй, почав оповiдати:
– Уявiть, що ви маете скарб. Це може бути будь-що – грошi чи коштовностi, а може, цiннi папери. Вони теж можуть бути рiзними – банкiвськi облiгацii чи лист вiд дорогоi людини. А можливо – просто обiцянка випити келих вина з вказiвкою мiсця i часу.
Мiра примружилась, пiдсунула аркуш ближче i щось швидко написала на бiлiй поверхнi, потiм склала папiрець удвое та передала Тарасу Адамовичу. Слiдчий узяв послання обережно, наче воно було кришталеве i, вiдчинивши одну з шухляд, поклав його на дно, а потiм так само обережно зачинив шухляду.
– Картотечнi шафи дуже зручнi для зберiгання цiнних паперiв. Цю шафу на мое замовлення виготовив убитий майстер Семен Нечипорук.
Тишу, що запанувала у кiмнатi на хвилину, першим порушив Горенко. Вiн поцiкавився:
– Про що розповiла вам жiнка, яка фарбувала льон?
Тарас Адамович потер пiдборiддя, провiв рукою по стiнцi шафи й мовив:
– Майстер останнiм часом працював над одним особливим замовленням. Здаеться, меблевим гарнiтуром з якогось цiнного дерева – вона не впевнена, знае лише, що Семен тiшився i тiльки й говорив, що про шафи з того замовлення.
Горенко торкнув рукою скроню, запитав:
– А у будинку вбитого?
– Нiяких нових шаф не знайдено.
Менчиць хитнув головою:
– Не розумiю…
– Невдоволенi замовники? Якщо триматимемось версii щодо помсти… – iронiчно припустив Горенко.
Менчиць хитнув головою, думаючи про те, що пiлот навряд чи дозволив собi цю iронiю, якби бачив тiло убитого, але змовчав. Мiра запитала:
– То вони шукали шафи?
– Чи щось, що майстер мiг у них сховати, – кивнув Тарас Адамович, – принаймнi ця версiя здаеться менi дуже ймовiрною.
– Хiба складно щось знайти у шафi? – запитав Менчиць i подивився чомусь на Мiру. Дiвчина вiдповiла на його погляд, намагаючись вiдiгнати думки про сестру, що, здаеться, могла загубити у своiй шафi що завгодно – вiд панчiх чи сукнi до крила найбiльшого лiтака iмперii.
– А ви спробуйте, – запропонував Тарас Адамович, – якщо, звiсно, запам’ятали, куди я поклав послання панни Томашевич. Менчиць недовiрливо подивився на старого слiдчого, повiльно пiдвiвся i пiдiйшов до шафи. Звiсно, шухляди схожi одна на одну, але вiн точно бачив, куди Тарас Адамович поклав аркуш, який передала йому Мiра. Цiкаво, що вона написала? Ситуацiя схожа на дурний жарт, але таким же абсурдним виглядав й iнший слiдчий експеримент, коли вони намагались якнайшвидше спуститися з сьомого поверху готелю «Прага». А пошук цiнних паперiв у шухлядах шафи – теж спосiб пiдтвердити версiю слiдства чи то просто жарт слiдчого, що нудиться у вiдставцi? Хоча iз сусiдами, яких вбивають через меблевi гарнiтури не знудишся. Менчиць простягнув руку до шухляди, на яку звернув увагу вiдразу – третiй ряд згори, друга вiд початку – i потягнув за ручку. Шухляда плавно висунулася, вiн зазирнув усередину й остовпiв.
– Що там? – спитала Мiра.
– Нiчого, – повернувся до неi учасник експерименту, а потiм зиркнув у бiк Тараса Адамовича, – невже я помилився… Чи можна вiдчинити iншу?
– Яку забажаете, – ввiчливо мовив господар будинку.
Молодий слiдчий вiдкрив сусiдню, потiм – кiлька шухляд iз нижнього ряду, постукав по стiнцi, спробував натиснути на дно у першiй шухлядi, а потiм – i в тiй, що була сусiдньою по лiву руку вiд першоi.
– Є якийсь секрет… загадка.
Горенко уважно спостерiгав за його рухами, здаеться, стежив за кожним. Пiд його поглядом Менчиць вiдчував, як його власнi рухи стають дедалi незграбнiшими. Врештi, вiн повернувся до присутнiх i сказав:
– Боюся, заберу у вас забагато часу, простукуючи кожну щiлину.
– Є кiлька шляхiв, якi допоможуть зекономити час, – промовив Тарас Адамович.
– Наприклад? – поцiкавився Менчиць.
– Ви можете запитати у того, кому вiдома загадка картотечноi шафи.
– Тобто у вас?
– Так. Або…
– У майстра, який виготовив шафу… – прошепотiла Мiра.
– Так, – пiдтвердив ii слова Тарас Адамович, – у майстра.
Горенко вiдкинувся на спинку крiсла – Мiра бачила його профiль i руку, якою вiн сперся на м’яке бильце. Пiлот запитав:
– То майстер не схотiв iм вiдповiсти…
– Чи просто не змiг – вiн же мiг просто не знати, у якiй з його шаф i що саме сховав замовник.
– То що саме вони могли шукати?
Тарас Адамович повiльно стенув плечима:
