– Лорде Горт! Чи здатна армiя збити з землi бiльшу частину атакуючих лiтакiв?
– Боюся, ми з головним маршалом ВПС в однаковому становищi, прем’ер-мiнiстре. У нашому розпорядженнi лише бiля третини гармат з того числа, яке ми вважаемо за необхiдне для захисту Лондона, i здебiльшого це – застарiлi релiкти минулоi вiйни. Бракуе також прожекторiв. Немае далекомiрiв i засобiв зв’язку… Нам теж потрiбний ще рiк на пiдготовку.
Здавалося, уже приблизно на половинi вiдповiдi Чемберлен припинив слухати. Вiн знову надiв окуляри й узявся перекладати папери. Атмосфера в залi зробилася незатишною.
Легат продовжував спокiйно писати, пригладжуючи незручнi факти у викладi канцелярською мовою: «ПМ висловив заклопотанiсть достатнiстю засобiв протиповiтряноi оборони». Проте прихильний до дисциплiни його розум давав збiй: в уявi Г’ю постiйно з’являвся образ його дiтей у протигазах.
Чемберлен знайшов, що шукав.
– За оцiнкою Об’еднаного розвiдувального комiтету, до кiнця першого тижня бомбардувань втрати в Лондонi складуть сто п’ятдесят тисяч душ. За два мiсяцi – шiстсот тисяч.
– Навряд чи це станеться негайно. Ми припускаемо, що спочатку метою основних бомбових ударiв нiмцiв будуть чехи.
– А що станеться, коли розiб’ють чехiв?
– Цього ми не знаемо. Нам, безперечно, слiд використати цей час на приготування й завтра ж розпочати евакуацiю Лондона.
– А яка готовнiсть ВМФ?
У Першого морського лорда була iмпозантна зовнiшнiсть: вiн був на голову вищий за решту присутнiх. На сивiй головi утворилася лисина, обличчя порили глибокi зморшки, нiби вiд тривалоi дii стихiй.
– Трохи не вистачае кораблiв супроводу й мiнних тральщикiв. Великi бойовi кораблi потребують заправки паливом i бойового спорядження; частина екiпажiв – у звiльненнях. Нам слiд якнайшвидше оголосити мобiлiзацiю.
– Коли це треба зробити, щоб ви були готовi на перше жовтня?
– Сьогоднi.
Чемберлен вiдкинувся в крiслi. Його вказiвнi пальцi барабанили по столу.
– А це означае, що ми оголосимо мобiлiзацiю ранiше за нiмцiв.
– Часткову мобiлiзацiю, прем’ер-мiнiстре. І ось ще що: цей крок дасть Гiтлеру зрозумiти, що ми не блефуемо i, якщо справа дiйде до конфлiкту, то готовi до бою. Можливо, це змусить його подумати двiчi.
– Можливо. А можливо, пiдштовхне до вiйни. Не забувайте: менi двiчi доводилося дивитися йому в очi, i я вважаю, що для нього едина рiч нестерпна: завдати собi ганьби.
– Але якщо ми готовi битися, хiба не важливо не залишити у нього сумнiвiв щодо нас? Буде жахливо, якщо Гiтлер трактуватиме вашi вiдважнi вiзити й вашi щирi зусилля зберегти мир як ознаку слабкостi. Чи не цю помилку зробили нiмцi в 1914-му? Вони гадали, що ми не налаштованi серйозно.
Чемберлен схрестив руки i втупився в стiл. Легат не розумiв, чи означае цей жест вiдмову вiд пропозицii, чи прем’ер обмiрковуе ii. «Бекгавз спритно полестив йому», – подумав Г’ю. У ПМ мало було помiтних слабкостей, але, як не дивно, головним грiхом скромника було марнославство. Годинник вiдраховував секунди. Нарештi Чемберлен пiдвiв очi на Бекгавза й кивнув:
– Гаразд. Мобiлiзацiя.
Перший морський лорд загасив недопалок i поклав папери до теки.
– Менi краще повернутися до адмiралтейства.
Іншi теж пiдвелися, користуючись нагодою втекти.
Чемберлен озвався до них:
– Пiдготуйтеся до iнформування основних мiнiстрiв сьогоднi ввечерi. Тим часом нам слiд утримуватися вiд дiй або заяв, здатних викликати в суспiльствi панiку або змусити Гiтлера зайняти позицiю, з якоi вiдступу в нього не буде, навiть в останню годину.
Пiсля того, як начальники штабiв вийшли, Чемберлен важко зiтхнув й опустив голову на руку. Бiчним зором вiн нiби вперше помiтив Легата.
– Ви все занотували?
– Так, прем’ер-мiнiстре.
– Знищiть записи.
2
На Вiльгельмштрассе, у серцi урядового сектора Берлiна, у розлогiй триповерховiй будiвлi дев’ятнадцятого сторiччя, де розташувалося Мiнiстерство закордонних справ Нiмеччини, Пауль фон Хартманн вивчав телеграму, доправлену вночi з Лондона.
Конфiденцiйно
Лондон 26 вересня 1938 року
В ІМ’Я НАШОЇ ДАВНЬОЇ ДРУЖБИ Й НАШОГО СПІЛЬНОГО ПРАГНЕННЯ МИРУ МІЖ НАШИМИ НАРОДАМИ ДУЖЕ ПРОШУ ВАШУ ВЕЛЬМОЖНІСТЬ ВИКОРИСТАТИ ВАШ ВПЛИВ І ВІДКЛАСТИ УХВАЛЕННЯ ОСТАТОЧНОГО РІШЕННЯ З ПЕРШОГО ЖОВТНЯ НА ПІЗНІШУ ДАТУ АБИ ДАТИ ПРИСТРАСТЯМ УГАМУВАТИСЯ І ЗНАЙТИ МОЖЛИВОСТІ ЗАЛАГОДИТИ ДЕТАЛІ
Ротермер
Страттон-хауз чотирнадцять Пiкадiллi Лондон
Хартманн запалив сигарету й почав мiркувати над вiдповiддю. Протягом сiмох мiсяцiв, вiдколи Рiббентропа призначено мiнiстром закордонних справ, його багато разiв викликали для перекладу вхiдних послань з англiйськоi на нiмецьку й подальшого написання чернетки вiдповiдi вiд iменi мiнiстра. Спочатку Пауль засвоiв традицiйний формальний i нейтральний тон професiйного дипломата. Проте бiльшiсть iз цих раннiх спроб були забракованi як недостатньо нацiонал-соцiалiстичнi; деякi вiдповiдi, перекресленi жирною чорною лiнiею, йому навiть повертав штурмбаннфюрер СС Зауер зi штату Рiббентропа. Паулю довелося визнати, що, якщо вiн мае намiр будувати успiшну кар’еру, треба мiняти стиль. Тому вiн поступово навчився iмiтувати помпезнi манери й радикальнi погляди на життя мiнiстра й саме в цьому дусi вигадував тепер вiдповiдь власниковi «Дейлi мейл». Його перо дряпало й штрикало папiр у мiру того, як вiн вганяв себе в удаване збудження. Завершальний абзац видався йому особливо вдалим:
Думка про те, нiби проблема судетських нiмцiв абсолютно другорядна для Англii та здатна порушити мир мiж двома нашими народами, здаеться менi божевiллям i злочином проти людства. Нiмеччина у стосунках з Англiею провадить чесну полiтику взаеморозумiння. Вона прагне миру й дружби з Англiею. Але коли в англiйськiй полiтицi вийшли вперед iноземнi бiльшовицькi впливи, Нiмеччина мае бути готова до будь-яких варiантiв. Вiдповiдальнiсть перед усiм свiтом за такий злочин ляже не на Нiмеччину, i Вам, шанований лорде Ротермере, вiдомо це краще за iнших.
Хартманн подув на чорнило. Коли маеш справу з Рiббентропом, що густiше писання, то краще.
Вiн запалив ще одну сигарету. Перечитав усе спочатку, поробив дрiбнi виправлення й дивився тепер на папiр через тютюновий дим. Очi в нього були яскравого фiалкового кольору, глибоко посадженi. Чоло високе; у його двадцять дев’ять рокiв залисина сягала самоi макiвки. Рот був широкий i чуттевий, прямий нiс – загалом рухливе, виразне, iнтригуюче, незвичайне, здатне виглядати негарним обличчя. Проте вiн мав талант викликати прихильнiсть до себе i в чоловiкiв, i в жiнок.
Пауль збирався вже покласти чернетку до кошика для передачi друкаркам, коли почув шум. Чи, радше, вiн вiдчув шум. Той наче передався йому через пiдошви черевикiв i нiжки крiсла. Папери у нього в руках затрусилися. Гуркiт зростав, перейшов у ревiння, i, як на смiх, Хартманн подумав, що в мiстi землетрус. Але потiм його слух уловив виразний гуркiт важких двигунiв i брязкiт металевих гусениць. Двое колег, з якими вiн дiлив кабiнет – фон Ностиц i фон Ранцау, – перезирнулися й спохмурнiли. Потiм пiдвелися й пiдiйшли до вiкна. Хартманн приеднався до них.
Колона одноманiтних оливково-зелених панцирникiв сунула по Вiльгельмштрассе з боку Унтер ден Лiнден на пiвдень: артилерiя з напiвгусеничним рушiем, танки на автомобiльних платформах, важкi гармати з тягачами i кiнськими упряжами. Пауль визирнув з вiкна: колона не мала нi початку, нi кiнця – це могла бути цiла моторизована дивiзiя.
Ностиц, старший за Хартманна на кiлька рокiв i посадово вищий на один чин, сказав:
– Боже, невже почалося?
Хартманн повернувся за стiл, узяв телефон i набрав внутрiшнiй номер. Через шум йому довелося закрити рукою лiве вухо. Металевий голос на iншому кiнцi дроту вiдповiв:
– Кордт.
– Це Пауль. Що вiдбуваеться?
– Зустрiнемося внизу.
Кордт поклав слухавку.
Хартманн узяв з вiшалки капелюха. Фон Ностиц глузливо спитав:
