– Сер, прибув начальник iмперського генерального штабу.
Легат пiшов коридором за кульгавим сержантом до приймальнi. Вiддалiк пiд бронзовим свiтильником стояв вiконт Горт i читав телеграму, широко розставивши ноги в начищених до блиску коричневих чоботях. Важлива особа – аристократ, герой вiйни, кавалер Хреста Вiкторii, вiн, здавалося, не помiчав клеркiв, секретарiв i друкарок, яким раптом вкрай знадобилося зайти до приймальнi, аби подивитися на генерала. Головнi дверi вiдчинилися в каскадi спалахiв фотокамер, i увiйшов маршал авiацii Ньюолл, а ще через секунду з’явилася огрядна фiгура першого морського лорда адмiрала Бекгавза. Легат сказав:
– Прошу йти за мною, джентльмени.
Дорогою до нього донеслася реплiка Горта:
– Дафф буде?
– Нi, – вiдповiв Бекгавз. – ПМ думае, що вiн передае iнформацiю Вiнстоновi.
– Ласкаво прошу почекати тут.
Завдяки подвiйним дверям, зала засiдань була звуконепроникна. Легат вiдчинив зовнiшнi дверi та обережно постукав у внутрiшнi.
Прем’ер-мiнiстр сидiв спиною до входу. Лицем до нього, на iншому кiнцi довгого столу, розташовувалися мiнiстр закордонних справ Галiфакс, канцлер скарбницi Саймон i мiнiстр внутрiшнiх справ Гор. Усi трое пiдвели очi на того, хто зайшов. У кiмнатi панувала цiлковита тиша, лише годинник цокав.
– Перепрошую, прем’ер-мiнiстре. Прийшли начальники штабiв, – доповiв Легат.
Чемберлен не обернувся. Вiн широко розклав руки на столi, неначе збирався вiдсунути крiсло, щоб встати. Вказiвнi пальцi повiльно стукали по полiрованiй поверхнi. Врештi-решт вiн чiтким голосом, наче у староi дiви, сказав:
– Гаразд. Зустрiнемося знову пiсля повернення Гореса. Послухаемо, що вiн нам скаже.
Мiнiстри зiбрали папери. Галiфакс робив це незграбно через суху лiву руку, яка недолуго звисала. Присутнi мовчки пiдвелися. Їм було по п’ятдесят – шiстдесят рокiв: Велика трiйця в апогеi своеi влади впливала радше своею сановитiстю, нiж фiзичними параметрами. Легат вiдступив, пропускаючи iх. Згодом Саерсу вiн описав iх так: «Вони йшли, як три гробарi, що йдуть забирати труну». Вiн чув, як вони тихо й похмуро вiтали вiйськових високопосадовцiв за дверима.
– Накажете запросити начальникiв штабiв зараз, прем’ер-мiнiстре? – тихо спитав Легат.
Не обертаючись, Чемберлен дивився на протилежну стiну. Його пташиний профiль мав жорсткий, упертий, навiть войовничий вигляд.
– Так, звичайно, – неуважно сказав прем’ер. – Нехай заходять.
?
Легат розташувався бiля кiнця столу в залi засiдань, ближче до доричних колон, що тримали стелю. Книжковi шафи показували корiнцi статутiв у шкiрянiй оправi та срiблясто-синi видання «Хансарда». Начальники штабiв залишили головнi убори на столику бiля дверей i зайняли звiльненi мiнiстрами мiсця. Горт, як старший за посадою, сiв у центрi. Усi повiдкривали теки й розклали папери. Усi трое запалили сигарети.
Легат поглянув на годинник на камiннiй полицi за головою прем’ера, умочив перо в каламар. На аркушi писального паперу вiн вивiв: «ПМ i ГШ. 14:05».
Чемберлен прокашлявся.
– Ну, джентльмени, боюся, ситуацiя погiршилася. Ми сподiвалися – i чеський уряд погодився на це, – що Судетський регiон буде передано Нiмеччинi планомiрно на пiдставi плебiсциту. На жаль, напередоднi ввечерi гер Гiтлер оголосив, що не готовий чекати хоча б тиждень i в суботу починае вторгнення. Сер Горес Вiлсон зустрiчався з ним сьогоднi вранцi без свiдкiв i твердо попередив, що, якщо Францiя виконае своi договiрнi зобов’язання перед Чехословаччиною, – а в нас е усi пiдстави вiрити в це, – то нам доведеться пiдтримати Францiю. – Прем’ер-мiнiстр надiв окуляри i взяв телеграму.
– Пiсля звичного бурхливого просторiкування i шалу гер Гiтлер, згiдно з повiдомленням нашого посла в Берлiнi, вiдповiв дослiвно таке: «Якщо Францiя та Англiя завдадуть удару, то нехай. Менi це цiлком байдуже. Я готовий до будь-якого розвитку подiй. Можу лишень узяти до уваги таку позицiю. Сьогоднi вiвторок, а до наступного понедiлка ми всi будемо у станi вiйни».
Чемберлен вiдклав телеграму й ковтнув води.
Перо Легата швидко бiгло по щiльному паперу: «ПМ – останнi новини з Берлiна – розрив переговорiв – бурхлива реакцiя гера Гiтлера – «наступного тижня ми будемо у станi вiйни».
– Зрозумiло, я продовжу докладати зусилля iз пошуку мирного рiшення, якщо таке iснуе, – вiв далi прем’ер. – Хоча наразi не бачу, що ще можна зробити. А тим часом, боюся, нам слiд готуватися до гiршого.
Горт обвiв очима своiх колег:
– Прем’ер-мiнiстре, ми уклали проект меморандуму. Вiн пiдсумовуе наш спiльний погляд на вiйськову ситуацiю. Дозволите менi зачитати висновок?
Чемберлен кивнув.
– «На нашу думку, нiякий реальний тиск Великобританii i Францii на морi, на землi або в повiтрi не зможе перешкодити Нiмеччинi захопити Богемiю i завдати нищiвноi поразки Чехословаччинi. Вiдновлення територiальноi цiлiсностi Чехословаччини стане можливим лише в результатi поразки Нiмеччини внаслiдок тривалоi боротьби, яка з самого початку стане необмеженою».
Нiхто не взяв слово. Легат виразно чув рипiння свого пера. Воно раптом здалося неприродно гучним. Тодi Чемберлен сказав:
– Це кошмар, якого я завжди побоювався. Вiдчуття таке, що минула вiйна нiчому нас не навчила i ми заново переживаемо серпень 1914 року. Одна за одною краiни свiту втягуватимуться в конфлiкт… І заради чого? Ми вже говорили чехам, що якщо переможемо, то iхня держава в нинiшньому виглядi iснувати не зможе. Три з половиною мiльйони судетських нiмцiв повиннi отримати право на самовизначення. А тому вiдокремлення Судетiв вiд Нiмеччини не зможе стати метою союзникiв у вiйнi. То за вiщо будемо ми битися?
– За верховенство права, – припустив Горт.
– За верховенство права. Дiйсно. І якщо треба, ми будемо битися. Але iй-богу, менi дуже хочеться знайти якийсь iнший вихiд!
Прем’ер-мiнiстр на мить приклав руку до чола. Старомодний стрiлчастий комiр привернув увагу до його жилавоi шиi. Обличчя Чемберлена було сiрим вiд виснаження. Зусиллям волi вiн повернувся до звичайного дiлового тону:
– Яких практичних заходiв необхiдно вжити?
Горт сказав:
– Згiдно з угодою, нам слiд негайно скерувати до Францii двi дивiзii, щоб продемонструвати нашу солiдарнiсть. Позицii вони займуть протягом трьох тижнiв, а ще через вiсiмнадцять днiв будуть готовi до бою. Проте генерал Гамелен недвозначно заявив, що до наступного лiта Францiя щонайбiльше здiйснюватиме символiчнi рейди проти Нiмеччини. Вiдверто кажучи, я сумнiваюся, що вони пiдуть навiть на це. Вони залишаться за лiнiею Мажино.
– Вони чекають, доки ми не пiдтягнемо бiльшi сили, – додав Ньюолл.
– Нашi ВПС готовi?
Ньюолл сидiв з прямою спиною – вузьколиций, кiстлявий, з сивими вусиками.
– Мушу сказати, прем’ер-мiнiстре, що це найбiльш незручний для нас час. На паперi у нас е двадцять шiсть ескадрилей цивiльноi оборони, але всього шiсть iз них укомплектованi сучасними лiтаками. Одна ескадрилья мае «спитфайри», решта п’ять – «гаррiкейни».
– Вони боездатнi?
– Деякi з них.
– Тобто?
– Боюся, прем’ер-мiнiстре, «гаррiкейни» мають технiчнi проблеми з кулеметами – на висотi понад п’ятнадцяти тисяч футiв вони замерзають.
– Повторiть ще раз, – Чемберлен подався вперед, нiби не розчув.
– Ми працюемо над вирiшенням, але це потребуе часу.
– Ви хочете сказати, маршале авiацii, що ми витратили пiвтора мiльярда на переозброення, переважно на повiтрянi сили, а коли настае час дiяти, нашi лiтаки виявляються небоездатними?
– Наше планування спиралося на прогноз, що конфлiкт з Нiмеччиною вибухне не ранiше 1939 року.
Прем’ер-мiнiстр знову звернувся до начальника Імперського генерального штабу.
